Словаччина має нового президента - у другому турі виборів, що відбулися 29 березня, несподівано переміг Андрей Кіска, отримавши 59,4% голосів. Недавній лідер рейтингів чинний прем'єр Роберт Фіцо зазнав нищівної поразки - за нього проголосувало всього лише 40,6%. Такий результат виборів означає для словацької політики справжній землетрус, оскільки сам Роберт Фіцо ще перед цим перетворив голосування на щось подібне до референдуму "за" або "проти" своєї особи. Це означає також геополітичну поразку Путіна. Словацький прем'єр є одним з найвірніших союзників Кремля в Європі, а Словаччина була єдиною країною ЄС, яка виступила проти санкцій щодо Росії і фактично підтримала анексію Криму.
Вотум недовіри
для соціалістів
Упродовж усієї історії незалежної Словаччини президентські вибори ніколи не привертали великої уваги. А все тому, що словацька конституція надає главі держави невеликі повноваження. Президент Іван Гашпарович, який урядував упродовж двох останніх термінів (2004–2014), був дуже мало активним, щоб не сказати непомітним, що додатково послаблювало значення посади президента. Він не користувався навіть тими невеликими повноваженнями, які мав, і зводив свою функцію до суто представницької.
Проте цього разу йшлося про щось більше, ніж тільки пост президента. А все через рішення Роберта Фіцо висунути свою кандидатуру.
Багатьох воно дуже здивувало, бо в попередніх виборах (2004-го і 2009-го) лідер соціалістів участі не брав. Мовляв, його цікавить реальна влада, яку має прем'єр, а не президент. На дострокових парламентських виборах у березні 2012 р. партія "Смер - Соціальна демократія" здобула найкращий результат в історії і отримала більшість крісел у парламенті. Крім того, Фіцо і його команда мали підтримку великого бізнесу й фактично контролювали судову систему та прокуратуру. Тож до повноти влади соціалістам бракувало лише президентського поста, що дало б Робертові Фіцо позицію, подібну до влади Віктора Януковича у період до Євромайдану.
На початку соціалісти планували висунути кандидатом у президенти якусь людину з другого ряду. Йшлося, зокрема, про популярного міністра закордонних справ Мірослава Лайчака, за якого проголосували б також ті, хто не підтримує Фіцо. Таке рішення було б стандартним для словацької політичної сцени, адже попередні президенти - Міхал Ковач, Рудольф Шустер та Іван Гашпарович - також не були партійними лідерами. Зрештою, так само як і їхні конкуренти на виборах. Роберт Фіцо вирішив, проте, зіграти ва-банк і оголосив, що вибори стануть своєрідним вотумом довіри для його уряду.
У разі перемоги пост прем'єра мав отримати найближчий соратник Фіцо - міністр внутрішніх справ Роберт Каліняк. Саме ця перспектива злякала опонентів чинного прем'єра. Як перестерігали ліберальні ЗМІ, тандем Фіцо-Каліняк, з підтримкою великого бізнесу і контролем над судовою системою, - це було б повернення до м'якого авторитаризму зразка 1992–1998 рр.
Будь-хто, тільки не Фіцо
Стратегія, розрахована на перейняття повноти влади, остаточно обернулася проти соціалістів. Бо хоча "Смер" (словацькою - "курс", "напрямок") і надалі залишається лідером рейтингів зі своїми рекордними 40% підтримки, Роберт Фіцо і його партія мають також величезний негативний електорат.
Висунення Фіцо кандидатом мобілізувало політичних опонентів та прихильників правоцентристських партій і перетворило голосування на вибори "за" або "проти" чинного прем'єра. У першому турі брали участь аж 14 кандидатів, причому багато виборців голосувало за принципом: "не важливо хто, аби не Фіцо". У першому турі лідер соціалістів отримав 28%, Андрей Кіска - 24%, а на третьому місці опинився Радослав Прохазька.
Результати виборів багато говорять про зміни на політичній арені Словаччини. Успіх незалежних кандидатів Кіски й Прохазьки є ознакою того, що словаки вже втомилися від політиків "старого покоління". Зокрема й від давніх реформаторів, які були при владі за часів прем'єрства Мікулаша Дзурінди (1998–2006) й Івети Радічової (2010–2012) і яких часто асоціюють з великими корупційними скандалами.
Тут варто нагадати про відому аферу "Горил" осені 2011 р., коли оприлюднили записи з секретних зустрічей політиків практично з усіх боків політичної сцени. Саме цей скандал допоміг соціалістам прийти до влади у 2012-му, спричинивши у Словаччині небачену доти хвилю суспільних протестів.
Нове відкриття
Вибори показали, що невдоволення значної частини електорату правлінням Фіцо ще не означає автоматично підтримки "старої" опозиції. Словаки все ще не забувають про "Горилу" і не довіряють лідерам опозиції. Тому в суспільстві є великі сподівання, пов'язані з новим президентом, котрий раніше не був політиком, а отже, не встиг себе скомпрометувати.
Андрей Кіска відомий як "позитивний бізнесмен", який, на відміну від більшості мільйонерів, не брав участі в "дикій приватизації" та інших сумнівних схемах на початку 90-х. До того ж займається благочинною діяльністю: він є засновником відомої фундації "Добрий ангел". Словом, на тлі інших словацьких мільйонерів, котрі за способом збагачення дуже подібні до українських олігархів і часто задіяні в непрозорих схемах на стику бізнесу, політики й спецслужб, Кіска справді викликає довіру.
"Він має гроші, а тому йде в політику не для того, щоб красти. Свої мільйони заробив чесно, допомагає людям і раніше не був у політиці. Такого президента нам і треба", - приблизно так думали багато виборців, розчарованих старою командою, що присутня в політиці останні 20 років. Як можна здогадатися, у виборчій кампанії Кіски не бракувало популізму - як-от, приміром, його заява про відмову від президентської зарплатні або часто повторювані слова про те, що він буде "президентом усіх словаків". Причому без якоїсь конкретної програми. Та вона словакам і не була потрібна, бо для тих, хто за нього проголосував, важливо передусім те, що Кіска - це не Фіцо.
Чого очікувати від нового президента окрім часто повторюваних гасел про чесність - важко сказати. Загалом Кіска, консервативний за світоглядом, - економічний ліберал. Наразі точно можна говорити про погляди Андрея Кіски на зовнішню політику. А вони геть протилежні тим, яких дотримується проросійський Роберт Фіцо. Особливо щодо українського питання.
Путін втрачає союзника
Під час саміту ЄС у Брюсселі 21 березня, коли Україна підписала політичну частину Угоди про асоціацію, Роберт Фіцо зробив кілька заяв із приводу кримського конфлікту. Зокрема й таку: "Багато хто в Європі говорить про потребу прийняти Україну до ЄС і про фінансову підтримку. Ми вважаємо, що це недоцільно. Це негативно позначилося б на словацькій економіці, і тому Україна в ЄС - не в наших інтересах", - сказав на прес-конференції словацький прем'єр.
Ці слова Роберта Фіцо наразилися на гостру реакцію опозиції, зокрема колишнього прем'єра Мікулаша Дзурінди. На його думку, заяви Фіцо суперечать національним інтересам Словаччини, бо саме євроінтеграція України є шансом на розвиток найбідніших східних регіонів - Кошицького й Пряшівського. Аналогічно висловився й Андрей Кіска, котрий однозначно засудив дії Росії стосовно Криму і закликав до солідарності з Україною. Водночас Фіцо применшував вагу російської агресії, натякаючи, що Росія, можливо, й порушила міжнародне законодавство, але ж, мовляв, жителі Криму висловили своє бажання на референдумі, і міжнародна спільнота має його поважати.
Варто сказати, що Роберт Фіцо не вперше так відкрито виступив на боці Росії і проти України. Схожа ситуація була 2009 року, під час російсько-української газової війни. Тоді Словаччина і Болгарія були країнами, які найбільше в ній постраждали, оскільки цілковито залежали від російських поставок і мали невеликі резерви газу. Роберт Фіцо, тоді також прем'єр-міністр, здійснив турне Європою. Головною метою його поїздок було переконати партнерів, що винною у конфлікті є виключно Україна.
Наведені приклади свідчать, що, попри невелику територію, Словаччина у певних ситуаціях здатна виконувати ключову роль у європейській геополітичній грі. Це дуже добре розуміє Москва, яка ще від часів Мечіара докладала зусиль для того, щоб Братислава була союзником Росії у стратегічному регіоні Центральної Європи. В цьому контексті перемога Кіски однозначно не вписується в російські плани. Натомість дає шанс словацько-українським відносинам. Навіть попри те, що у прем'єрському кріслі і надалі залишається Фіцо.
У контексті президентських виборів і геополітичних розбіжностей між Фіцо і Кіскою варто сказати й про ставлення словаків до Євромайдану. Тоді, коли в грудні й січні в усій Європі (і не тільки) відбувалися акції солідарності з Україною, Словаччина була однією з небагатьох країн ЄС, де цього майже не було. Словаки натомість жили подіями Олімпійських ігор у Сочі.
Усе змінилося, коли на Євромайдані почали стріляти в людей. Тільки тоді словаки наче зрозуміли, що "все це" відбувається не десь далеко, а в сусідній державі. І хоча в Словаччині і досі багато хто говорить про "бандерівців-фашистів" і про "право Росії на Крим", жертви Небесної сотні таки істотно змінили ставлення словаків до українського питання.
Тож слова Роберта Фіцо про неприпустимість санкцій проти Росії та незгоду Словаччини з тим, щоб ЄС надав Україні економічну допомогу, не мали очікуваної прем'єром підтримки словаків. А це дає підстави сподіватися на справді нову якість словацько-українських відносин, які потребують змін не тільки в політичній площині, а й, передусім, на рівні звичайних людей.