Російські викопні енергоносії стають дедалі токсичнішими на тлі воєнних злочинів путінського режиму у війні проти України.
Заяви щодо необхідності відмовитися від російських нафти та газу лунають навіть від тих, хто ще зовсім недавно вів мову про «надійних російських партнерів», «ефективний спільний бізнес», будівництво «суто комерційних» підводних газопроводів і потужностей зі скраплення газу в Арктиці. Однак водночас ми спостерігаємо, як у ході внутрішніх дискусій троянська конячка Путіна — Орбан торпедує нафтове ембарго Євросоюзу. Внаслідок цього шостий пакет санкцій може виявитися без нього або ж із надто розтягнутим у часі процесом із численними винятками, які можуть нівелювати його ефект.
Як виглядає стан справ із газом у сьомому пакеті?
Усвідомлення загрози енергозалежності
Накачка ЄС, передусім найбільшої його економіки — Німеччини, «дешевим газом» із РФ призвела до появи надмірної залежності від одного джерела, що тепер дається взнаки і економічно, і політично. Аргументи щодо небезпеки такої залежності донедавна не сприймалися. А пояснення щодо шкідливості російських проєктів газопроводів, головною метою яких була беззбройна окупація Європи, відкидалися як русофобські. Як і 40 років тому, коли 1982-го (!) з’явилася пророча карикатура в Chicago Sun-Times з німецьким питанням «Навіщо стільки галасу навколо простого трубопроводу?».
Наразі позиція ЄС зазнає динамічної зміни. Відвертий шантаж Євросоюзу з боку Росії нарешті відкриває очі європейським політикам, які з лютого 2014 року сумнівалися в російській природі «конфлікту в та навколо України». 24 лютого 2022-го, з початком нової хвилі агресії РФ проти України, в Брюсселі заговорили про необхідність радикальних заходів. «До кінця року ми можемо замістити 100 млрд кубометрів газу, що імпортується з Росії. Це дві третини з того, що ми у них імпортуємо. Це покладе край нашій надмірній залежності», — заявив у березні віцепрезидент Єврокомісії Франс Тіммерманс.
Вимога Кремля щодо рублевих розрахунків, припинення постачань газу до Польщі і Болгарії, погрози зупинити постачання до інших країн ЄС, руйнування газової інфраструктури в Україні остаточно доводять для ЄС, що резолюція Європарламенту від 7 квітня має бути виконана. А вона передбачає «негайне повне ембарго на російський імпорт нафти, вугілля, ядерного палива та газу».
Необхідність позбутися російського газу в європейському енергобалансі стає дедалі гострішою проблемою, розв’язання якої можливо через:
- збільшення імпорту трубопровідного та скрапленого газу з інших (неросійських) джерел;
- скорочення загального споживання газу (там, де це можливо).
Уже 3 березня 2022 року Міжнародне енергетичне агентство (МEA) за участі Єврокомісії представило можливі кроки для зменшення залежності ЄС від імпорту російського газу.
Перш за все рекомендовано утриматися від укладення нових і пролонгації чинних контрактів на імпорт російського газу та здійснити зворотній перехід із природного газу на вугілля та нафтопродукти при генерації електроенергії. Така заміна як тимчасовий захід дала б змогу швидко відмовитися від великих обсягів російського газу, хоча і збільшує шкідливі викиди.
Тимчасовий перехід від газу до вугілля та нафтопродуктів, за оцінками МЕА, дозволив би зменшити приблизно на 28 млрд кубометрів потребу в російському газі для генерації електроенергії.
Деяке збільшення постачань трубопровідного газу можливе з Норвегії та Азербайджану, а також із Нідерландів. Для цього необхідно використати вільні трубопровідні потужності, вдосконалити літній графік технічного обслуговування газопроводів. Для імпорту з інших регіонів потрібні час та інвестиції в газову інфраструктуру.
Збільшення постачань скрапленого газу — швидкий шлях заміни російської сировини. ЄС уже має потужності з прийому та регазифікації СПГ, які дають можливість отримувати морем понад 200 млрд кубометрів газу на рік. Хоча існують деякі інфраструктурні обмеження для імпорту з окремих СПГ-терміналів в інші європейські країни, але головне, що потрібно, — нові контракти на імпорт додаткових обсягів СПГ в умовах значної конкуренції за ресурс на світовому ринку.
Уже зараз інтенсифікується діалог із виробниками щодо збільшення імпорту в ЄС. Сполучені Штати працюють, щоб уже 2022 року забезпечити додаткові обсяги СПГ для ринку Євросоюзу у розмірі щонайменше 15 млрд кубометрів з очікуваним збільшенням у майбутньому. Про необхідність своєрідного СПГ-аналога «берлінського авіамосту» 1948–1949 років експерти Центру «Стратегія ХХІ» писали ще з осені 2021-го, коли Росія вдалася до спецоперації з цінової ескалації на газовому ринку ЄС.
Додаткова генерація за рахунок нових проєктів відновлюваної енергетики протягом 2023 року, зокрема грантова програма на 3 млрд євро для встановлення сонячних панелей у домогосподарствах, допоможе скоротити споживання газу на 6 млрд кубометрів на рік.
Як вважає МЕА, максимізація ядерної та біогенерації — швидкий шлях зменшити споживання газу. Повернення найближчим часом до експлуатації ядерних реакторів після техобслуговування та перевірки безпеки збільшить ядерну генерацію. А тимчасове перенесення термінів закриття АЕС у Німеччині, за оцінками МEA, може скоротити попит на російський газ на 12 млрд кубометрів за рік.
Важливою є суспільна підтримка стратегічного рішення відмовитися від російської енергії. Заохочення населення до тимчасового зменшення регульованої температури в будівлях — ще один шлях швидкої дії. За даними МЕА, пониження середньої температури опалення на один чи два градуси забезпечить зменшення використання російського газу на відповідно 10 чи 20 млрд кубометрів на рік.
Логіка прискорення досягнення кліматичних цілей
Єврокомісія готує детальний план уникнення залежності від РФ і максимального заміщення російського газу. Єврокомісар Кадрі Сімсон заявила 5 травня на відкритті нового сполучного газопроводу між Польщею та Литвою: «Ми перебуваємо на останніх тижнях підготовки плану REPowerEU, який буде опубліковано до кінця травня…. щоб повністю контролювати наше енергетичне майбутнє».
Нарешті з’явилися повідомлення, що остаточний варіант REPowerEU буде представлено 18 травня. Ставиться за мету:
- підвищити до 45% (зараз 40%) цільовий показник частки «зеленої» енергетики в енергобалансі ЄС на 2030 рік;
- скоротити споживання енергії на 13% (було 9%) порівняно з оцінками 2020 року;
- посилити використання відновлюваних джерел енергії та заходи з енергозбереження;
- диверсифікувати джерела імпорту енергоресурсів і збільшувати інвестиції, щоб отримати газ із неросійських джерел, зокрема в трубопровідну та СПГ-інфраструктуру, та інвестиції в нафтову інфраструктуру країн, які наразі не мають змоги отримувати неросійську нафту;
- збільшити виробництво (до 10 млн тонн) та імпорт (до 10 млн тонн) «зеленого» водню;
- просувати Green Deal, що дасть змогу зекономити на закупівлях 97,7 млрд євро, в тому числі на закупівлях газу — 80 млрд, нафти — 12 млрд і вугілля — 1,7 млрд євро.
Як виглядатиме остаточний варіант плану відмови від російської енергії, з’ясується вже за лічені дні. Але для України особливу вагу має фактор часу. Щоденно агресор отримує колосальні кошти, які витрачає на війну. Однак логіка ЄК дещо інша. Єврокомісія керується не стільки логікою воєнного часу, скільки логікою прискорення досягнення кліматичних цілей ЄС.
Ще торік ЄК пропонувала підвищити ціль ЄС щодо відновлюваної енергії до 40% до 2030 року з поточних 32%. Ця пропозиція стала частиною пакета кліматичного законодавства, представленого в липні 2021-го, яке має на меті скоротити викиди парникових газів ЄС щонайменше на 55% до кінця десятиліття. Зараз у контексті російської агресії Комісія розглядає способи прискорити ці плани, підпорядковуючи відмову від російського газу під завдання відходу від викопного палива загалом для досягнення кліматичних цілей.
Звісно, перспективи переходу до чистої відновлюваної енергії важливі, але відмовлятися від російського викопного палива треба прискорено, бо ціна зволікань — десятки тисяч людських життів, сотні тисяч примусово депортованих у Росію громадян України та нові мільярди надходжень до бюджетів кремлівської агресії!
Однак шредеризований і орбанізований європейський політикум чинить спротив, діючи в притаманному йому стилі «прагматизму». Показником є зростаюча кількість компаній, що відкрили рублеві рахунки в Газпромбанку для закупівель російського газу.
«Раптове припинення поставок російського природного газу може спровокувати рецесію в Німеччині, порівнянну з економічною кризою 2020-го та 2009 року, якщо не гірше», — такі та подібні висновки різних експертних центрів поширюються наразі в ЄС. Прогнозується падіння на 3–8% валового внутрішнього виробництва в Німеччині. За оцінками Goldman Sachs, повне ембарго на російський газ може призвести до зниження ВВП єврозони цього року на 2,2%. А нічого, що Україна втрачає майже половину ВВП?
Президентка Європарламенту Роберта Мецола відверто висловилася у діалозі з кліматичними активістами. Суть її слів: щоб ЄС заборонив імпорт російського газу, потрібно націлюватися на Німеччину, бо німецький уряд перебуває «під великим впливом лобістів галузі і застряг у технократичній дискусії, орієнтованій на гроші, замість того, щоб ставити пріоритет порятунку життів людей».
Схоже, що німецька мораль воєнного часу для ЄС — аморальний комфорт і кишеня бюргера über alles. От тому Росія й розвиває газову атаку на Євросоюз, відчуваючи його внутрішню слабкість. Тому «Газпром» і не використовує можливості перенесення обсягів транзиту з ГВС «Сохранівка» на ГВС «Суджа», попри те, що технічна спроможність ГВС «Суджа» більш ніж достатня для продовження транспортування законтрактованих обсягів газу. Воєнна логіка «дотиснути Європу» диктує Кремлю його повне припинення, незважаючи на неминучі судові позови.
Однак на Путіна чекають погані новини. Він уже розлютив навіть відданих йому австрійців, які погрожують конфіскацією газового сховища в Зальцбурзі, якщо «Газпром» не заповнить його. А німецький бундесканцлер Шольц дедалі більше бере до уваги пропозиції свого заступника Роберта Габека з радикального скорочення імпорту газу з РФ і його дерусифікації. Ще далі йде міністр закордонних справ Італії Ді Майо, який у контексті європейських дискусій щодо нафтового і газового ембарго проти РФ пропонує, щоб Рада ЄС відмовилася від принципу консенсусу, який дозволяє державам використовувати право вето для блокування рішення, з яким погоджуються всі інші.
Наступні тижні будуть показовими для ЄС у вирішенні питання, де поставити кому у відповіді на проблему з російським газом: «Купувати не можна відмовитися». Ймовірно, без трансатлантичного кийка «американського ковбоя» блукаючі «європейські корови» довго шукатимуть і навряд чи знаходитимуть консенсус із троянськими кіньми Путіна на кшталт Орбана.