Туреччина простягнула Сирії "Оливкову гілку". Правда, це зовсім не гілка миру.
Після бомбардувань позицій сирійських курдів із "Загонів народної самооборони" (YPG) турецькі війська, за підтримки підрозділів "Вільної сирійської армії", розпочали наземний наступ у напрямку міста Афрін, що на заході Сирійського Курдистану: Анкара намагається витіснити з цього району курдські збройні формування, які контролюють анклав із 2012 р. Курди відчайдушно опираються й закликають сирійську армію увійти в Афрін та його околиці. Проте Дамаск поки що обмежився осудом турецького вторгнення на сирійську територію.
За словами турецького прем'єр-міністра Біналі Йилдирима, операція "Оливкова гілка" проводитиметься в чотири етапи, і її кінцева мета - створення 30-кілометрової зони безпеки вздовж сирійсько-турецького кордону в районі Афрін. Президент Реджеп Ердоган,
своєю чергою, каже, що після Афріна силова акція продовжиться в іншому регіоні, контрольованому курдами, - Манбіджі. "Ми почнемо з Манбіджа, щоб покласти край цим іграм уздовж наших кордонів, і продовжимо, поки регіон не буде повністю очищений від цього лиха", - заявив він.
У 2016-2017 рр. турецька армія з допомогою союзників із "Вільної сирійської армії" вже проводила схожу операцію - "Щит Євфрату", завданням якої було примусити "Загони народної самооборони" перейти на східний берег річки Євфрат. За словами представників турецького керівництва, перед цією операцією стояло кілька цілей. Перша - забезпечити безпеку турецько-сирійського кордону. Друга - добитися, щоб "там не було курдів". Третя - "завадити створенню курдами коридору від Іраку до Середземного моря".
Приводом до початку нинішнього вторгнення турецької армії на територію Сирії стало рішення міжнародної коаліції боротьби з "Ісламською державою", очолюваної Сполученими Штатами, організувати в долині річки Євфрат на кордоні з Туреччиною "сили безпеки" чисельністю до 30 тис. чоловік. Американські стратеги вважають, що ці підрозділи, у складі яких мають бути й курди із "Загонів народної самооборони", не допустять повернення цих територій під контроль "Ісламської держави".
Підрозділи YPG спільно з рядом арабських загонів входять до "Сирійських демократичних сил" і є одними з найбільш послідовних борців з ІД. Важливо зазначити, що в Сирії, де всі воюють проти всіх, сирійські курди - союзники режиму Асада в боротьбі з протурецькою "Вільною сирійською армією". Але в Анкарі заявляють: курдська партія "Демократичний союз" (PYD) та її воєнізоване крило "Загони народної самооборони" - філіали Робітничої партії Курдистану (РПК). Ця ліворадикальна партія турецьких курдів уже майже чотири десятиліття веде на південному сході Туреччини збройну боротьбу за незалежність.
Загалом, в Анкарі вважають, що участь YPG у "силах безпеки" означає не просто посилення позицій прибічників РПК на півночі Сирії, перетворення її на табір для "апочистів", на кшталт їхньої бази в іракській частині гір Кандиль, а й загрожує дестабілізацією Туреччині. Тому Реджеп Ердоган і заявляє, що "Туреччина задушить цю армію терору, перш ніж вона народиться". А Біналі Йилдирим, своєю чергою, стверджує, що турецькі війська не підуть із Сирії, доки в районі Афріна не буде знищено всіх терористів.
Політичні і військові зв'язки "Загонів народної самооборони" та Робітничої партії Курдистану справді дуже тісні. Однак було б перебільшенням стверджувати, що YPG - "філіал" РПК. Насправді турецький істеблішмент побоюється створення на території Сирії курдської держави - Рожави, що, на думку його представників, може загрожувати як територіальній цілісності Туреччини, так і дестабілізації регіону в цілому. З цих самих причин у Туреччині всіляко перешкоджають оголошенню незалежності Іракського Курдистану, при тому що Анкара підтримує з Ербілем союзницькі відносини.
Рішення Анкари розпочати проти сирійських курдів військову операцію викликало у західних союзників Туреччини роздратування. В основному тому, що вторгнення Туреччини на північ Сирії може призвести до непередбачуваних наслідків і кардинально вплинути на розстановку сил у Сирійському Курдистані. Тоді як сирійські курди - найнадійніші союзники коаліції в боротьбі з "Ісламською державою". Торік у травні Дональд Трамп, незважаючи на невдоволення й заперечення Анкари, схвалив поставки зброї курдським бійцям з YPG.
Після того, як турецькі війська ввійшли на північ Сирії, очільник МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу сказав, що, на його думку, майбутнє відносин Анкари й Вашингтона залежить від подальших кроків американської сторони, яка має вибрати, кого підтримувати в Сирії. При цьому глава турецького зовнішньополітичного відомства повідомив: Анкара попередила "всі зацікавлені сторони" про свої військові плани.
Ось тільки сирійське питання - не єдине, що визначає майбутнє відносин Туреччини і Сполучених Штатів. Нині в турецько-американських відносинах не бракує подразників. Це і доля ісламського проповідника Фетхуллаха Гюлена, що живе у США, і дотримання турецькою владою прав людини, і проблеми у співпраці двох країн у сфері безпеки. Тому ставка Вашингтона на сирійських курдів у боротьбі з "Ісламською державою" - лише ще один чинник взаємного роздратування у двосторонніх відносинах, який демонструє, що Туреччина і Сполучені Штати мають різні інтереси в регіоні.
Загалом, малоймовірно, що Вашингтон прислухається до закликів Анкари і змінить своє ставлення до сирійських курдів. Хоча, швидше за все, Сполучені Штати й скоригують свої плани створення "сил безпеки" у районі сирійсько-турецького кордону. Поки що ж офіційний представник держдепартаменту Хізер Науерт закликала Туреччину до деескалації ситуації в районі Афрін, водночас висловивши розуміння стурбованості Туреччини з приводу різних терористичних організацій, у т.ч. й щодо Робітничої партії Курдистану.
А ось міністр оборони Джеймс Меттіс заявив, що дії Туреччини проти курдського анклаву відволікають від міжнародних зусиль, спрямованих на знищення "Ісламської держави", і її бойовики можуть скористатися відновленням насильства в сирійському регіоні Афрін. Окрім того, військова операція Анкари може посилити гуманітарну кризу в регіоні та інших частинах Сирії. Цими словами справа і обмежилася.
Втім, ніхто з союзників Туреччини з НАТО не вжив рішучих дій проти турецької операції. У Берліні, наприклад, лише із "занепокоєнням" відзначили, що військова операція Туреччини не мусить призвести до послаблення боротьби з "Ісламською державою". При цьому у федеральному уряді визнали "легітимні інтереси безпеки" їхнього партнера з Північноатлантичного альянсу. А ось Нідерланди навіть підтримали проведення Анкарою операції "Оливкова гілка".
І, хоча, з ініціативи глави МЗС Франції Жан-Іва Ле Дріана, який вимагав припинення вогню, й було скликано екстрене засідання Ради Безпеки ООН, обговорення ситуації до жодних результатів не привело. Досить примітно, що на цьому засіданні РБ ООН не було постпреда США при ООН Ніккі Гейлі. Можливо, причина такого поблажливого ставлення до "Оливкової гілки" полягає в тому, що країни Заходу не хочуть зайвий раз ускладнювати відносини з Туреччиною, підштовхуючи її до ще тісніших відносин із Росією.
Для Анкари важлива реакція не тільки Вашингтона, а й Москви - одного з основних персонажів сирійської драми. Росія ж вибрала м'яку, вичікувальну позицію, заявивши, що не втручатиметься у воєнну операцію на півночі Сирії. При цьому російські військові, які активно співпрацюють із сирійськими курдами із "Загонів народної самооборони", залишили аеропорт Афрін перед початком операції. Курди ж заявляють: Москва теж відповідає за загибель цивільного населення в Афріні, оскільки турецькі ВПС завдавали ударів "зі схвалення Росії".
Причина такого ставлення Росії до турецької операції, імовірно, полягає в тому, що в Москві не хочуть посилювати позиції Сполучених Штатів у цьому курдському анклаві, а отже - й на півночі Сирії. Однак через таке поблажливе ставлення до військових дії Анкари проти сирійських курдів під ударом опинилися амбіційні плани Москви провести в Сочі 29-30 січня багатоформатний Конгрес національного діалогу Сирії. Тепер уже невідомо, чи візьмуть у ньому участь курди з "Демократичного союзу" та "Загонів народної самооборони".
Раніше Москва вже кілька разів переносила дату проведення Конгресу національного діалогу Сирії. Переважно тому, що Анкара заперечувала проти запрошення туди представників курдської партії "Демократичний союз". А після початку операції "Оливкова гілка" представники PYD кажуть, що курди схиляються до відмови від участі в сочинській конференції.
Ось чому, хоча про військові успіхи операції "Оливкова гілка" говорити й зарано, Анкара, проте, має всі шанси відзначати маленьку дипломатичну перемогу.