Джозеф Байден активізує відносини зі стратегічними партнерами США на Близькому Сході. Досягнення відповідних домовленостей може мати серйозні наслідки для регіональної безпеки, а в контексті протистояння російській агресії допоможе стабілізувати глобальну енергетику, продовольчу безпеку й посилити ізоляцію Росії.
Президент США уперше після перемоги на виборах відвідає Близький Схід. Глава Білого дому 13–14 липня 2022 року перебуватиме в Ізраїлі, а 15–16 липня — в Саудівській Аравії, де візьме участь у саміті країн Ради співробітництва Затоки — Королівства Саудівської Аравії (КСА), Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ), Катару, Кувейту, Оману та Бахрейну — до якого приєднаються лідери Єгипту, Іраку та Йорданії.
Відносини США з найбільшою арабською економікою останніми роками були прохолодними через низку розбіжностей. Найбільшого розголосу в медіа набуло обвинувачення у причетності вищих посадовців Саудівської Аравії до убивства саудівського журналіста Джамаля Хашогджі, а також слова Байдена під час президентської кампанії про намір перетворити через це королівство на «парію». Відносини Вашингтона з другою арабською економікою — ОАЕ — також досить напружені, тому для ефективного просування на нинішньому етапі своїх безпекових, економічних і дипломатичних інтересів Сполученим Штатам потрібне було перезавантаження відносин. Збройна агресія РФ проти України створила умови для пришвидшення цього процесу. США прагнуть мобілізувати своїх найближчих близькосхідних союзників, які також не проти скористатися історичним шансом.
До російського нападу на нашу державу Вашингтон, Ер-Ріяд і Абу-Дабі продовжували звично говорити про стратегічний характер відносин, але від цих заяв віяло холодом непорозуміння, й під аравійським сонцем дедалі частіше обговорювали постамериканський світ, звертаючи дедалі більшу увагу на КНР і Росію. Проте війна — це про виживання та перемогу. А тому напруженість у відносинах США з КСА та ОАЕ почала швидко набирати обертів. Необхідність узгодження спільних інтересів і пріоритетів стала просто нагальною, коли зайшла мова про збільшення видобутку нафти, щоб компенсувати поставки російських енергоносіїв до Європи і стабілізувати ціни.
Енергетика змусила США приділити посилену увагу Близькому Сходу, і аравійські монархії дуже задоволені тим, що так сталося. Завдяки особливій увазі Білого дому вони знову почуваються потрібними й важливими. За часів «холодної війни» аравійці чітко стояли на боці американців, які надавали їм тверді гарантії безпеки. А остання є ключовим чинником розвитку, політичної стабільності та процвітання в цьому неспокійному регіоні. Саме безпека й прогнозована стабільність вигідно відрізняла аравійські монархії від решти арабських країн. Вона ж і дала змогу створити всесвітньо відомі образи шикарного життя в пустелі.
Нині, на думку тих-таки КСА та ОАЕ, американські гарантії вже не виглядають такими твердими. Їх особливо непокоїть позиція США щодо іранської ядерної програми та Ємену, а прильоти дронів і ракет викликали ще сильніші емоції. Аравійці довго підштовхували США до узгодження нового базису відносин, який давав би змогу розв’язувати проблеми, а не лише управляти ризиками. Російська агресія, яка перетворила енергоносії на потужний важіль, дала аравійським монархіям шанс оновити відносини з Вашингтоном. Сигнали з ОАЕ свідчать про підготовку до підписання якісно нових домовленостей про всеохоплююче стратегічне оборонне партнерство з США. Аналогічна робота ведеться з КСА та, ймовірно, іншими арабськими країнами. У більш далекій перспективі сторони намагатимуться рухатися до регіональної оборонної структури. Шлях до неї було закладено Авраамовими угодами, які запустили процес близькосхідної трансформації завдяки активізації дипломатичної, торговельної та безпекової співпраці арабського світу з Ізраїлем. Пункт про Стратегічний порядок денний для Близького Сходу (Strategic Agenda for the Middle East) в Авраамових угодах — саме про це, й зупинка Байдена в Ізраїлі перед візитом до КСА — також про подальшу регіональну інтеграцію.
У відповідь на безпеку США вимагатимуть забезпечення стабільності енергетичного ринку, на що країни Затоки цілком здатні. Рішення ОПЕК+ на початку червня збільшити видобуток нафти до 648 тис. барелів справедливо розцінене експертами як початок зрушень у позиції КСА, куди для формалізації домовленостей незабаром прилетить президент США. Досі всі заклики Вашингтону збільшити видобуток ігнорувалися. Навпаки, лунали заяви щодо неприпустимості політизації питання нафти та необхідності думати про економіку та споживачів. З іншого боку, завдяки високим цінам на нафту, ВВП Саудівської Аравії у першому кварталі цього року продемонстрував найбільше зростання (10,4%) серед країн G20, де середній показник зафіксований на рівні 4,5%. Але безпека дорожча за гроші, тому аравійці зацікавлені й мають можливості домовлятися.
Наприклад, середній щоденний видобуток нафти у КСА у травні 2022 року становив 10,424 млн барелів, в ОАЕ — 3,046 млн барелів. Однак наявні виробничі потужності дають змогу саудитам видобувати 12 млн барелів, а еміратцям — 4 млн. Тобто практичні можливості для збільшення поставок на європейський ринок є. І новини про перші за останні два роки танкери з еміратською нафтою в ЄС у травні свідчать про те, що відповідні процеси ідуть. Окрім того, КСА й ОАЕ мають затверджені плани подальшого збільшення потужностей (КСА — 13,3–13,4 млн барелів до кінця 2026 року; ОАЕ — 5 млн барелів до 2030 року). Аналогічні плани збільшення виробництва мають і інші держави регіону. У період з 2022 до 2026 року країни Близького Сходу та Північної Африки планують інвестувати 879 млрд дол. США у розвиток енергетичного сектору. З них 352 млрд дол. припадають на долю проектів, які вже перебувають на стадії реалізації, решта — заплановані проекти. Найбільше інвестуватимуть у збільшення своїх потужностей КСА, ОАЕ, Єгипет, Кувейт та Ірак. Це важливо, адже останніми роками спостерігався тренд щодо зменшення інвестицій на тлі пандемії коронавірусу та розвитку відновлюваних джерел енергії.
Логічним наслідком домовленостей між США й аравійськими монархіями має стати фактична ліквідація ОПЕК+ або виключення з неї Росії, яка буде нездатною до виконання зобов’язань і нормальної роботи на світовому нафтовому ринку через санкції. Паралельно збільшуватиметься конкуренція в Азії, куди Москва, пропонуючи значні знижки, намагатиметься перенаправляти свою непотрібну в ЄС нафту. Оскільки не всі в Азії здатні відмовитися від дешевої нафти, ймовірно, аравійцям також доведеться вдаватися до знижок, аби зберегти свою частку, зокрема на ринку КНР.
Водночас наразі важко прогнозувати, що учасники саміту в КСА одразу підуть далі енергетики в питанні тиску на Москву та її ізоляції. Вони не приховують, що намагатимуться зберігати максимальний спектр відносин із РФ. Саме тому ми продовжуємо спостерігати відкритий політичний діалог із країною-агресором, вітання її з національним днем, небажання засуджувати агресію Москви та її злочини. Водночас збільшується потік російських олігархів і простих мільйонерів, які комфортно облаштовуються на теплому узбережжі Затоки, ховаючись від відповідальності та санкцій. Створення умов для людей із грошима, або, як їх називають, осіб із високим капіталом, — це окремий вид бізнесу. І лідером тут є ОАЕ, які цього року розраховують прийняти до 4 тисяч осіб із високим капіталом. Так, не всі з них будуть росіянами, але з огляду на те, що, згідно з прогнозами, з РФ 2022 року виїдуть 15 тисяч мільйонерів, частина з них точно опиниться десь в Еміратах.
Головним аргументом аравійських монархій є прогнозування неминучості процесу переходу до багатополярного постамериканського світу, тому вони прагнуть уникати будь-якої поляризації. Водночас визнають, що на сьогоднішньому етапі США залишаються основним союзником із найбільшими дипломатичними, економічними та військовими можливостями в регіоні. А отже, Вашингтон має поле для маневру тут і тепер.
Досить проста й ефективна формула американо-аравійських відносин із часів доктрини Картера ґрунтувалася на принципі «енергетика в обмін на безпеку». Свого часу цю доктрину було ухвалено у відповідь на введення радянських військ до Афганістану. Нині, коли Росія розпочала невиправдану військову агресію проти України й намагається зруйнувати світовий порядок, міжнародні обставини є набагато складнішими, а відтак ключові інтереси сторін, безпека й енергетика, стають іще гострішими. Тому є підстави очікувати від Вашингтона щось на кшталт доктрини Байдена, яка дасть змогу стабілізувати глобальний енергетичний ринок, посиливши при цьому ізоляцію «країни-бензоколонки». І візит президента США до Саудівської Аравії є першим важливим кроком до цієї мети.
Більше статей Віталія Федяніна читайте за посиланням.