Якщо вірити інформації італійської щоденної газети Corriere della Sera, отриманій її кореспондентом під час Давоського форуму, Велика Британія докладає інтенсивних зусиль до створення нового європейського альянсу, куди могли б увійти Польща, Естонія, Латвія, Литва, Україна, у перспективі — Туреччина. Новий альянс, за оцінкою італійської газети, має становити собою систему політичних, економічних і військових відносин країн, котрих не задовольняють як надмірний контроль із боку Брюсселя, так і нерішучість Берліна у протидії агресивності Москви.
У цьому немає нічого неймовірного, коли згадати історію процесу, що позначається трохи призабутим терміном «європейська інтеграція». Немає в цьому й того, що примусило б серйозно сприймати оцінку Кремля, згідно з якою Велика Британія намагається створити «міжсобойчик», спрямований на руйнування ЄС.
Добре забуте старе
ЄС — не єдина в Європі форма економічного об'єднання. Все ще існує Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Зараз вона охоплює тільки чотири країни — Норвегію, Швейцарію, Ісландію та Ліхтенштейн, які не входять до ЄС, але живуть за його економічними правилами в межах спеціальних угод. Заснована 1960 року, ЄАВТ була альтернативою створеному 1957 року Європейському економічному співтовариству (ЄЕС), з якого виріс ЄС. Економічна модель ЄЕС перемогла ЄАВТ: у 1970-х сталося перше перетікання країн з одного об'єднання в інше, яке включило Велику Британію, а з утворенням ЄС у 1990-х відбулося друге.
Велика Британія у 2020 році вийшла з ЄС, але не повернулася в ЄАВТ, створивши особливу систему економічних відносин із європейським континентом. Процес був складним, і остаточно проблеми не врегульовано. Торік сталося нове загострення, яке значною мірою підштовхнуло Велику Британію до ідеї нового альянсу.
Точно так само військово-політична складова європейської інтеграції ніколи не мала назавжди заданої форми: можна згадати регулярне відродження ідеї «європейської армії» і непомітне аж до 2010 року існування Західноєвропейського союзу, заснованого на зобов'язаннях колективної оборони.
НАТО переживало тяжкі часи, коли в 1990-х і 2000-х відроджувалися ідеї європейської військової автономії від США якщо не шляхом створення «європейської армії», то через розвиток автономної командної структури європейських військ. Ці ідеї зазнали фіаско й залишили прикрий політичний слід поділу Європи на «нову» і «стару». Набагато ефективнішою у військовому плані була британська військово-політична творчість. Варто згадати угоди, що дозволяли, зокрема, певний час базувати британську морську авіацію на французькому авіаносці, та Об'єднані експедиційні сили (Joint Expeditionary Force), які відіграють нині важливу роль у зміцненні оборони Східної Європи і в процесі вступу Швеції та Фінляндії до НАТО.
У чому сильний ЄС, то це в реформуванні оборонної промисловості, яка все ще не інтегрована у спільний європейський ринок. Коли тепер говорять про автономію ЄС у військовій сфері, мається на увазі саме цей збройовий аспект.
Але російська військова загроза Європі існує прямо зараз, і в ЄС немає інструментів військового реагування. Тому нові британські ініціативи більш ніж доречні.
«Стокгольмський меморандум»
У травні цього року, перед тим як Швеція та Фінляндія подали заявку про вступ до НАТО, прем'єр Великої Британії Борис Джонсон відвідав Стокгольм і Гельсінкі, де підписав угоди про військово-політичну підтримку цих двох країн на випадок зовнішньої агресії. Угоди стали важливим чинником прийняття ними рішення про вступ до НАТО. Вони знизили ризик ескалації з боку Росії впродовж перехідного періоду між наміром і членством в Альянсі.
Нові угоди можна було б порівняти з Будапештським меморандумом, який надав Україні запевнення в безпеці. Британські зобов'язання стосовно Швеції та Фінляндії так само мають форму письмових запевнень. Але, на відміну від Будапештського меморандуму, вони спираються на реальний військовий інструмент — згадані вище Об'єднані експедиційні сили.
Ці сили побудовані в дусі практики військового будівництва НАТО. Вони об'єднують найбільш боєготові підрозділи різних країн, здатні до максимально швидкого реагування на військову загрозу. У 2015 році, під час формального заснування, Об'єднані експедиційні сили включали підрозділи Великої Британії, Данії, Нідерландів, Норвегії, Естонії, Латвії та Литви. У 2017-му до цих сил приєдналися Швеція та Фінляндія, у 2021-му — Ісландія. З десяти учасників на сьогодні восьмеро є членами НАТО, ще дві країни мають намір стати членами Альянсу, в тому числі з опорою на участь в ініційованій Великою Британією цій новій військовій структурі.
Об'єднані експедиційні сили провели у 2019 році серію навчань у Балтійському морі в рамках зміцнення східного флангу НАТО. У травні й червні нинішнього року проходитимуть найбільші навчання цих сил у країнах Східної Європи. Тільки Велика Британія задіє в них вісім тисяч найбільш боєготових сил.
Цінності та інтереси
Черговий новий альянс, який просуває Велика Британія, глибший, ніж просто ідея. Невідомо, як саме він може бути побудований і наскільки глибоко зайшли переговори про його створення. Але такий альянс технічно можливий, виходячи з історичного досвіду і наявних інструментів. Він, якщо буде створений, не розколе НАТО й навряд чи розколе ЄС.
Британська ініціатива має очевидну стратегічну основу. Європейські країни по-різному бачать європейський устрій після закінчення російсько-української війни. Він неможливий без Німеччини, але вона, на відміну від потенційних учасників нового альянсу, схильна склеювати уламки своєї древньої Ostpolitik, а не вибудовувати нову архітектуру. Німеччина має на це право. Але й інші країни мають право пропонувати альтернативу для спільної Європи. Без «нової» і «наднової» Європи її військово-політична автономія неможлива, так само як її економічна автономія неможлива без Німеччини.
У британській пропозиції нового альянсу є інтерес, не пов'язаний із російською військовою агресією проти України.
У Північній Ірландії через протистояння ключових партій блокується створення уряду. Ситуація загрожує дестабілізацією не тільки в Північній Ірландії, а й у Лондоні. Проблема пов'язана з параметрами виходу Великої Британії з ЄС. Спеціальним протоколом регулюється сухопутний товарообіг між Ірландією, що входить до ЄС, і Північною Ірландією, що входить до Об'єднаного Королівства. Для подолання кризи Велика Британія вимагає від ЄС переглянути протокол і в разі відмови погрожує ввести односторонні зміни. ЄС відмовляється розпочинати нові переговори, пропонуючи обмежені кроки, які не влаштовують Велику Британію.
Ініціатива нового альянсу містить елемент тиску Лондона на Брюссель. Проте вона багато глибша за локальну realpolitik. У цьому випадку інтереси сприяють просуванню важливішої стратегії, спрямованої на формування нової післявоєнної архітектури в Європі.
Членство в новому альянсі (якщо його буде створено) навряд чи дасть Україні таку ж потужну економічну перспективу, яку може дати теоретичне членство в ЄС. Перспектива членства в ЄС, своєю чергою, не дає Україні навіть запевнень у безпеці, без чого й економічна перспектива буде вкрай обмеженою. Питання не стоїть руба, ми маємо час на його конструктивне обговорення.
У кожному разі, добре, що є британська альтернатива німецькій Ostpolitik, яка пережила себе. Це можливість реформування, але не руйнування європейських інститутів.
Більше статей Олексія Іжака читайте за посиланням.