Цього нам ще бракувало!
Невже Київ стоїть на порозі конфлікту з Бухарестом? І це на тлі російської агресії, коли наша країна так потребує солідарної політичної, військової та фінансової підтримки держав — членів ЄС і НАТО? Для України конфлікт із південно-західним сусідом тим більше небажаний, що Румунія — важливий транспортний хаб, через який надходять озброєння і гуманітарна допомога, товари й продукти, а в самій країні перебувають десятки тисяч українців, які тікали від жахіть «русского міра».
Приводом до занепокоєння на Банковій, Грушевського й Михайлівській стала недавня заява президента Румунії Клауса Йоганніса, який висловив під час телефонної розмови з Володимиром Зеленським стурбованість стосовно прийнятого Верховною Радою в грудні минулого року закону «Про національні меншини (спільноти) України». (Нагадаємо, ухвалення цього закону — неодмінна умова початку переговорів про членство в Євросоюзі.)
Свої претензії до закону Бухарест озвучив відразу ж. У румунському зовнішньополітичному відомстві заявили, що негативними моментами закону є нечітко врегульовані питання мови освіти та використання мов національних меншин в офіційно-діловій сфері, а також повноваження центрального органу виконавчої влади (який має реалізовувати відповідну політику) і консультативно-дорадчої ради при ньому.
Крім того, в МЗС Румунії висловили жаль, що український парламент ухвалив закон без додаткових консультацій із Венеційською комісією та без належних консультацій із представниками румунської громади в Україні, як того вимагала румунська сторона. При цьому спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук ще восени стверджував, що Україна отримала висновок від міжнародних партнерів стосовно законопроєкту про національні меншини.
Коментуючи ZN.UA претензії румунської сторони, наші співрозмовники з українських органів влади стверджують, що експерти Ради Європи дали закону позитивні відгуки. Що ж стосується претензій румунів, то їх турбує його імплементація. Наприклад, необхідність забезпечувати синхронний або послідовний переклад державною мовою виступів на публічних заходах, організованих громадським об'єднанням національної меншини.
І, звісно ж, румун хвилює питання мови викладання. Нагадаємо, що Бухарест не менш гостро, ніж Будапешт, відреагував у 2017 році на прийняття закону про освіту: президент Румунії навіть скасував свій візит до Києва. Тільки, на відміну від угорців, румуни вибрали інший, менш скандальний і більш дипломатичний спосіб досягти своєї мети, прагнучи двосторонніми переговорами, а не ультиматумами зберегти максимально високу квоту на викладання предметів румунською мовою.
Однак цього разу саме Румунія публічно критикує закон про національні меншини. За однією з версій, Бухарест просто не може ігнорувати стурбованість румунської меншини в Україні та тиск із боку румунських радикальних політичних партій, які вимагають від влади жорсткішої реакції на український закон, тому й зробив публічні заяви.
Примітно, що Будапешт, який традиційно агресивно виступає за розширення прав закарпатських угорців, тему закону про національні меншини не розкручував. Державний секретар канцелярії прем'єр-міністра Віктора Орбана Арпад Янош Потапі лише з «сумом» заявив, що в Україні ще більше обмежують права національних меншин, і висловив сподівання, що українська влада до набрання чинності законом продовжуватиме працювати над його текстом.
Деякі наші співрозмовники пояснюють таку нехарактерну для Будапешта реакцію тим, що в уряду Орбана наприкінці минулого року був інший пріоритет — багатомільярдні субвенції від Євросоюзу. Однак угорська влада не забуває про закони про освіту та національні меншини. І далі роздмухуватиме цю тему в ЄС і НАТО, прагнучи домогтися поступок від Києва.
А ось угорські громадські організації — «Демократичний союз угорців України» й «Товариство угорської культури Закарпаття» — у спільній заяві були значно жорсткішими. На їхню думку, українські парламентарії «повністю проігнорували конструктивні пропозиції, раніше внесені угорськими та іншими організаціями нацменшин»: «Законодавство фактично посилює обмеження прав, раніше кодифікованих у законах «Про освіту» та «Про мову», і додає нові».
Серед озвучених претензій: закон не гарантує збереження місць компактного проживання національних меншин чи використання національної символіки; позбавляє їхній можливості реалізовувати будь-які політичні, освітні чи мовні права; не є належним інструментом реалізації міжнародно-правових зобов'язань України із захисту прав нацменшин.
Варшава ж, яка свого часу теж була незадоволена ухваленим Києвом законодавством про освіту, закон про нацменшини ніяк не коментує. І не буде коментувати, якщо її до цього не примусять внутрішньополітичні чинники, як, наприклад, це сталося 1 січня, коли у Twitter Верховної Ради було опубліковано світлину головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного під портретом Степана Бандери.
Як пояснюють у розмові з ZN.UA наші інформовані польські співрозмовники, позиція Варшави викликана тим, що, по-перше, минулого літа Верховна Рада вже прийняла закон про встановлення правових і соціальних гарантій для громадян Польщі, які перебувають на території України. По-друге, очікується, що в українсько-польському договорі про дружбу, який готується, буде зафіксовано широкі права поляків в Україні (як і українців у Польщі).
Загалом, поки що немає загрози, що закон про нацменшини ускладнить відносини Києва і Варшави. Що ж стосується відносин із Румунією, то в Україні зберігають оптимізм, вважаючи, що Бухарест збереже свою політичну та військову підтримку Києва.
Українська сторона зараз проводить активні консультації з румунами, прагнучи зняти питання, що їх турбують. (Зокрема, в середу відбулася телефонна розмова міністрів закордонних справ двох країн, під час якої обговорювали й закон про нацменшини.) При цьому румуни сподіваються, що в держпрограмі «Єдність у різноманітності» (яка має сприяти реалізації закону) буде зафіксовано підтримку румунської меншини з боку Української держави.
Інша річ, що Бухарест, аби розширити права румунської меншини, може почати шантажувати Київ під час обговорення питання про початок переговорів щодо членства України в Євросоюзі. На жаль, у ЄС уже сформувалася практика, коли його члени намагаються вирішувати не питання розширення, а власні двосторонні проблеми. Цим козирем у майбутньому неодмінно скористаються і угорці, і румуни. І Київ має бути до цього готовим.
Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.