Північна Корея відмовляється вести будь-які переговори стосовно денуклеаризації та прагне досягти міжнародного визнання статусу країни, яка володіє ядерною зброєю. Минулого тижня під час виступу на сесії Верховних народних зборів лідер країни Кім Чен Ин назвав ядерний курс «незворотним» і підкреслив важливість прийнятого законодавчим органом країни Закону про політику з питань ядерних збройних сил. У своїй промові лідер КНДР наголосив, що ядерна зброя є засобом стримування в «антиімперіалістичній боротьбі» зі США, мета яких — не тільки «ліквідувати північнокорейську ядерну зброю, а й ослабити та повалити владу».
Кім Чен Ин звинуватив американців у створенні загроз стабільному розвиткові держави через санкційний тиск, аби «примусити нас розмірковувати над ціною нашого ядерного вибору, викликати й посилити невдоволення людей партією та урядом, щоб ми самі випустили з рук свою ядерну зброю». Він також, не конкретизуючи, нагадав, що деякі держави відмовилися від ядерної зброї, «а потім були вимушені переживати гірку трагедію».
Приклад Іраку та Лівії тривалий час слугував основним аргументом нерозмінності ядерної програми КНДР на економічні привілеї. «Привид Каддафі» став тим кошмаром північнокорейського режиму, який відкинув будь-які перспективи ядерного роззброєння країни, навіть попри, здавалося б, налаштованість на поступки в період президентства Дональда Трампа. Нині немає сумнівів, що Північна Корея, хоч і відкрито підтримує РФ у її агресії проти нашої країни, взяла до уваги вразливість України перед російськими ядерними загрозами. На жаль, український кейс про добровільну відмову від ядерного арсеналу в обмін на недієві безпекові «гарантії» в Північної Кореї та аналогічних режимів породжує додаткову впевненість у необхідності володіння ядерною зброєю. І це дуже небезпечна тенденція, яка посилює ядерні загрози у світі.
Згадування про те, що КНДР вважає себе ядерною державою, вперше було законодавчо оформлене у 2012 році через внесення до преамбули Конституції країни. У 2013-му було прийнято закон про укріплення позиції держави, яка займається ядерною зброєю. Новий закон, ухвалений минулого тижня на зміну закону 2013 року, встановлює п′ять умов використання ядерної зброї:
- напад на КНДР із застосуванням ядерної чи іншої зброї масового ураження, а також коли загроза такого нападу вважається «неминучою»;
- напад на керівництво держави чи керівництво командування ядерними силами;
- напад (чи загроза неминучого нападу) на стратегічні об′єкти країни;
- виникнення надзвичайних ситуацій, коли створюється необхідність оперативно запобігти розширенню масштабів війни;
- перехоплення ініціативи у війні.
На відміну від попереднього закону, який окреслював виключно оборонний характер ядерної зброї — для відбиття вторгнення чи нападу з боку ворожої ядерної держави і ударів у відповідь, нинішній виходить за рамки цих обмежень та дозволяє завдавати превентивних ядерних ударів у разі виявлення «неминучої атаки». Як ми розуміємо, «неминуча атака» може мати широкі трактування.
Удосконалення закону більшість експертів пов′язує з необхідністю реагувати на південнокорейську політику «ланцюга вбивств» — попереджувальних ударів по ядерній інфраструктурі і системі управління КНДР при виникненні підозри на неминучу атаку в рамках корейської стратегії масового покарання та помсти (KMPR). Новообраний президент Південної Кореї Юн Сок Йоль неодноразово наголошував на готовності її застосувати і завдати превентивного або випереджувального удару по Півночі, якщо Пхеньян готуватиме напад на Південь. На відміну від Мун Чже Іна, його наступник належить до консервативної партії, відомої жорсткішою позицією стосовно північного сусіда.
Правда, прийняття нового закону, який наділяє Кім Чен Ина «монолітним командуванням» та «всіма вирішальними повноваженнями стосовно ядерної зброї», дозволяє північнокорейському режимові завдати «автоматичного ядерного удару для знищення провокації, якщо системі командування і управління ядерними силами загрожує напад з боку ворожих сил». Таким чином, південнокорейська стратегія «ланцюга вбивств», прийнята тоді, коли ядерний потенціал Півночі був набагато скромнішим, несе більше ризиків ескалації, ніж виграшу.
Після невдалого саміту в Ханої у 2019 році Пхеньян виключив можливість денуклеаризації (правда, більшість експертів досить скептично ставилися до такої можливості навіть у період активних переговорів між Кім Чен Ином та Дональдом Трампом), а також відмовився сідати за стіл переговорів зі США, не кажучи вже про Південну Корею. Північна Корея неодноразово наголошувала на скасуванні санкцій та спільних військових навчань між США і Республікою Корея як на передумові для відновлення самого лише переговорного процесу.
З приходом Джо Байдена в Білий дім корейське питання, яке посідало чільне місце в зовнішній політиці Дональда Трампа, відступило на другий план. Адміністрація Байдена оголосила про розробку нового «каліброваного і практичного» підходу до Північної Кореї, який багато в чому схожий на політику «стратегічного терпіння» Обами. Джо Байден наголошує на відкритості до переговорів та відданості дипломатії у відносинах із КНДР, та водночас активно посилює обороноздатність Південної Кореї. Вона пов′язана зі зміцненням наявних механізмів стримування, включно з відродженням двосторонньої розширеної стратегії стримування і консультативної групи; розширенням спільних військових навчань (що призупинялися як поступка Пхеньяну в період президентства Трампа), а також підтвердженням тристороннього співробітництва США, Японії і Південної Кореї у сфері безпеки для реагування та стримування північнокорейських ядерних і ракетних загроз. Окрім того, торік США зняли обмеження на ракетну програму Сеула на розробку та володіння балістичними ракетами з дальністю понад 800 км. Тоді ж у вересні Південна Корея стала першою неядерною державою, яка володіє балістичною ракетою, що запускається з підводного човна (SLBM). Крім того, Міністерство національної оборони країни оприлюднило план про виділення приблизно 81 млрд доларів США впродовж 2022—2026 років на зміцнення обороноздатності та передові балістичні ракети.
Північна Корея критикує Південну за її плани розширення звичайних ударних можливостей і відновлення широкомасштабних військових навчань зі США, описуючи їх як «небезпечні» військові дії, що підвищують напругу. Натомість нинішнього року Пхеньян провів безпрецедентну хвилю ракетних випробувань, включно з міжконтинентальною балістичною ракетою. Деякі експерти припускають, що він може наважитись і на перше з 2017 року ядерне випробування. Північнокорейська влада виправдовує ці заходи необхідністю протистояти «імперіалістичному режимові США та його сателітам».
Проте навіть у цих умовах Вашингтон і Сеул прагнуть знайти дипломатичний контакт із північнокорейським режимом. Президент Юн Сук Йоль запропонував КНДР велику економічну допомогу в обмін на відмову від ядерного арсеналу. У відповідь сестра північнокорейського лідера Кім Йо Чжон назвала цю пропозицію «копією невдалої політики адміністрації Лі Мьон Бака» (колишнього президента Республіки Корея). Економічні заохочення свого часу слугували містком для налагодження, хоч і нетривалого, та все ж діалогу між двома частинами Корейського півострова. Однак часи, як і ставки, змінилися. Тепер Пхеньян намагається домогтися визнання свого ядерного статусу. Навіть якщо доведеться й далі перебувати під жорсткими економічними санкціями.
Північна Корея помітно наростила свій ракетний і ядерний арсенал, який створює вже не гіпотетичну, а реальну загрозу. За відсутності взаємодовіри та дипломатичного діалогу жодна з країн не сприймає свою безпеку як гарантовану і подвоює зусилля, спрямовані на зміцнення військового потенціалу з метою стримування. Ситуація на Корейському півострові перебуває у глибокому глухому куті. Колишні методи, як-то економічна підтримка, обмін туристичними групами, створення індустріального парку чи організація зустрічей роз′єднаних сімей, уже не працюють. І не дають шансів бодай для нетривалого потепління. Кім Йо Чжон виключила можливість перемовин із президентом Юном, з огляду на його жорстку політику щодо Півночі. Власне, сам діалог із Півднем не цікавить Пхеньян, чиї ставки спрямовані виключно на діалог зі США та на закріплення ядерного статусу.
Тимчасом російські погрози ядерною зброєю Україні та ризик виникнення ядерного протистояння на планеті загалом посилюють застереження стосовно ядерної зброї у світі і роблять запит Північної Кореї з її непередбачуваним режимом абсолютно неприйнятним. Інша річ, що немає дійових інструментів впливу на Північну Корею, доки ця проблема лежить лише на Вашингтоні й не отримує належної протидії з боку Пекіна та Москви. Наразі ці двоє і самі не проти, щоби підтримуваний ними північнокорейський режим створював додаткові проблеми в регіоні для американців. Дарма що в стратегічній перспективі це може мати непередбачувані наслідки і для них самих.
Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.