Оцінюючи перспективи європейського політичного життя, один американський аналітик влучно зауважив: Європа увійшла в Чистилище. Назад дороги немає, а вперед можна йти, тільки скинувши баласт у вигляді «токсичних» бондів і несправджених ілюзій. Приміром, про те, що можна жити в соціальній державі, накопичуючи бюджетний дефіцит і сподіваючись, що рахунки оплатить хтось інший.
Є своя символічність у тому, що найбільшим випробуванням для єдиної Європи стала єврозона - її найамбіційніший проект. Тут усе дійсно невесело. З одного боку, проект зайшов надто далеко, щоб від нього відмовлятися - цілком або навіть частинами. А з іншого - він поки що, м’яко кажучи, себе не виправдав. Ні економічно, ні політично. От же ж іронія долі: метою впровадження євро було зміцнення економіки ЄС, європейська єдність і який уже раз угамування німецької економічної гордині, але вийшло якраз навпаки.
Майже два роки минуло від початку кризи в Греції, яка, як з’ясувалося, досить тривалий час «запалювала» за чужий кошт. Тоді здавалося, що ЄС ошукали креативні бухгалтери з Афін. Зараз з’ясовується: скоріше він захотів бути ошуканим. Оскільки грецький «позичений шик» був не чим іншим, як доведеним до абсурду стилем життя багатьох, дуже багатьох у Європейському Союзі.
Реалії грецького життя, які відкрилися світу, просто вражали. Наскрізь фіктивний бюджет на державному рівні. Подвійна бухгалтерія на індивідуальному. Масова несплата податків. Причому настільки масова, що навіть нам, українцям, таке не снилося.
До кризи в Афінах та околицях було офіційно зареєстровано близько 700 басейнів. Коли зробили знімок із супутника, виявилося, що їх понад 17 тисяч. Чого не зробиш, щоб не сплачувати податків. Або ще характерний факт: у перерахунку на долари на кожного працюючого грека припадає по 250 тисяч держборгу (якщо враховувати зобов’язання щодо пенсій та інших соціальних виплат). Це ж як треба було гуляти…
Можна було б списати це на особливий грецький менталітет. Однак інші країни ЄС теж не дуже відстали. У той час як у гордих синів Еллади (цього разу за скромним підрахунком) держборг становить 166% ВВП, в італійців він налічує 121%, в ірландців - 109%. Та й у зразково-показових німців із французами - відповідно 83% і 87%. А щоб виходити з кризи, треба знову й знову позичати. За підрахунками МВФ, Італія потребує нових позик в обсязі чверті її ВВП, а Іспанія і Франція - в обсязі однієї п’ятої.
Добре, що в Європі є така країна, як Німеччина. І економіка тримається, і з фіскальною дисципліною все гаразд. Добре, що є в Європі Польща та Естонія - лідери останніх років за темпами економічного зростання. Їм є куди рости, та й фінансова криза не заскочила їх зненацька. Та якщо ситуація розвиватиметься по неконтрольованій спіралі, то успіхів цих країн буде замало.
За нинішнього рівня фінансування Європейський фінансовий стабілізаційний фонд (ЄФСФ) може не впоратися із завданням виведення ЄС з фінансового штопора. З обіцяного трильйона євро вже виділено 220 мільярдів. Цього було достатньо, щоб відвернути дефолт Греції, Ірландії та Португалії. Але що буде наступного року, коли для рефінансування державного боргу лише Італії буде потрібно 360 мільярдів?
Поки Німеччина і Франція рятують безтурботних жителів півдня, вони самі можуть перетворитися на боржників. Щодо Франції вже зараз є сумніви. А німці, у крові яких іще з 20-х років минулого століття живе страх перед гіперінфляцією, просто-таки здригаються від нової манери обчислювати держборг у трильйонах.
Іспанія за Грецією, Ірландія за Іспанією, Італія за Ірландією. Принцип той самий, що й у казці про ріпку, тільки з протилежним вектором. Оскільки тут така потужна фінансова «ріпка», що може потягти під землю не тільки «дідуся» та «бабцю», а й з десяток молоденьких «внучок» та «жучок», які приєдналися до ЄС в останні роки.
Поки що розрахунок на те, що все розсмокчеться. Трильйон виділено. Німецька, польська та кілька інших економік розвиваються бадьоро. Країни, які проштрафилися, урізали бюджети. Будемо сподіватися, що на виборах 2012 року у Франції, Італії, Фінляндії, Греції та Словаччині переможуть політики із тверезим глуздом. Сподіватимемося, що споживачі в азіатських країнах і далі купуватимуть німецькі «іномарки». Сподіватимемося, що, попри загальну атмосферу невизначеності, у світі не буде нових обвалів на кшталт «Леман Бразерс».
Якщо все це складеться одне до одного, то вважатимемо, що на перший раз минулося. Якщо ж ЄС удасться реформувати, як Тетчер свого часу реформувала Британію, то й поготів можна буде вважати, що криза пішла на користь. Та тільки при тверезому аналізі виникають певні сумніви. Причому не стільки щодо розуму й кмітливості лідерів ЄС, скільки стосовно готовності його населення самовіддано йти на жертви, у той час як хтось інший ховає від податківців свої басейни.
Преса рясніє прогнозами, що ні ЄФСФ, ні МВФ не потягнуть лямки фінансування загальноєвропейського боргу. Потрібні зовнішні кредитори. І вони підтягуються. Вже Росія запропонувала свої послуги із забезпечення іспанського боргу. Уже проявив обережну готовність купити «токсичні» грецькі бонди Китай (під німецькі гарантії, звісно). І навіть Туреччина, на яку ЄС звик поглядати зверхньо, готова підставити плече. Причому не комусь, а своєму одвічному ворогу - Греції. Безплатний сир практично готовий. У комплекті з відповідними пружинними пристроями.
Якщо подивитися з геополітичної висоти, то, імовірно, ось він і є - очікуваний тектонічний зсув центрів впливу у світі. Постійні кредитори стають позичальниками, а одвічні позичальники - кредиторами. Поки що бідні (на душу населення) країни допомагають країнам багатим.
Нещодавно потрапила на очі паралель між кризою єврозони та Великою депресією. Автор стверджує, що катастрофа 1930-х років була спричинена тим, що на той момент стара володарка світу (Англія) уже здала свої повноваження, а нова (США) ще не вступила в права володіння. Зараз, мовляв, те саме, тільки в ролі старого хазяїна, який відходить на спочинок, виступає трансатлантичний Захід, а в ролі нового, що запізнюється, - азіатський Схід.
Сюжет справді цікавий. До речі, одним з акторів може стати сусідня з нами Туреччина. Її історія - це історія європейської попелюшки, яка після десятирічної боротьби з політичним снобізмом деяких європейських персонажів, схоже, перетворюється якщо не на принцесу, то принаймні на цілком пристойну маркізу.
Пройшовши цього року політичну трансформацію у вигляді чергової перемоги Ердогана на виборах та остаточного відходу генералітету від «чергування по країні», Туреччина викликала як захват, так і тривогу. Думаю, правда - десь посередині.
Так, турецька економіка досі ще нестабільна. Але, на відміну від економік єврозони, нестабільність ця швидше зі знаком плюс, а про технології «м’якої посадки» можна розпитати той-таки Китай. Так, філософія неооттоманізму викликає історичну печію в деяких сусідів. Але, якщо придивитися уважно, то агресії чи інших лихих намірів у ній поки що не проглядається. Так, проблеми Ердогана зі здоров’ям викликають певне занепокоєння щодо подальшого курсу країни. Але присутність у Туреччині потужної еліти, що здобула американську і німецьку освіту, дає підстави вважати, що курс цей буде правильним.
Можливо, не так уже й не правий американський аналітик Джордж Фрідман, коли стверджує, що в наступні десять років ЄС поступово сходитиме на маргінес, а над Європою зійдуть дві національні зірки - турецька й польська?
Прошу зрозуміти мене правильно. Я не стверджую, що багатий ЄС відразу зубожіє. Зрештою, формула професора Преображенського про те, що «розруха - у головах», має й зворотну дію. У деяких націй у головах не розруха, а порядок. І тому, хоч би які кризи або війни прокочувалися через Німеччину, вона все одно відродиться у вигляді акуратних будиночків і потужних автобанів. Просто тому, що німці знають: вони це можуть. І на менше ніяк не погодяться.
Однак очевидно й те, що Європа старіє, мотор ЄС дає збої. І найголовніший збій - знову ж таки в головах. Криза - поганий час для будь-яких союзів, нехай навіть і непорушних і нехай навіть республік вільних. Головна небезпека, яку вона таїть, - це перехід електорату від проєвропейських партій у табір ізоляціоністських сил. І от коли вони прийдуть до влади, кидати нові трильйони у топку кризи стане складно.