Прийшовши до влади, Віктор Янукович і Партія регіонів оголосили боротьбу з корупцією одним зі своїх ключових пріоритетів. Однак "боротьба" вилилася лише в ухвалення необхідних законодавчих актів (та й то під тиском ЄС і громадських організацій) та кілька кримінальних справ із явними ознаками політичного переслідування.
Тим часом у Росії, на яку ритуально посилаються регіонали, вже другий рік вирують гучні корупційні викриття. Чим вони є - проявом реальної боротьби з корупцією чи міжклановими розбірками? Щоб розібратися в ситуації, DT.UA звернулося до Олени ПАНФІЛОВОЇ, очільниці Transparency International Росія, яка є провідною громадською організацією Росії у сфері боротьби з корупцією. Важливим предметом розмови виявилися й теми, на перший погляд, не пов'язані з корупцією: цькування громадських організацій як "іноземних агентів", стан громадянського суспільства...
- Олено Анатоліївно, у Росії другий рік поспіль відбуваються корупційні викриття на найвищому політичному рівні. Їхніми фігурантами стають міністри, депутати Держдуми, відомі бізнесмени (справа "Оборонсервісу", Сколково, ГЛОНАСС, зимова Олімпіада 2014 р. і т.п.). Що це: реальна антикорупційна боротьба чи її імітація?
- Щоб відповісти на ваше запитання, мусимо згадати, як розвивалася в Росії політика боротьби з корупцією останніми роками.
При дуже різному ставленні до Дмитра Медведєва треба віддати йому належне. У 2008 р. уперше в історії Російської Федерації було створено законодавчу базу як системну основу для боротьби з корупцією. У грудні 2008-го - ухвалено закон про заходи щодо протидії корупції. Вперше з'являється законодавче визначення корупції. І ухвалюється ціла низка законів, які відповідають загалом антикорупційній Конвенції ООН.
До 2011-2012 рр. поступово наростає антикорупційна кампанія. При цьому вона не відразу стала виливатися в дії чи справи проти конкретних чиновників-корупціонерів. Унизу, на нижньому рівні держуправління, цей процес, може, і пішов дещо бадьоріше, однак навряд чи це можна було назвати системною антикорупційною діяльністю.
Причому до певного часу не виходило запускати справи навіть там, де склалися сталі корупційні групи. Про них відкрито говорили навіть представники вищих ешелонів влади. Наприклад, ми пам'ятаємо знамениту бесіду пана Чуйченка, очільника контрольного управління президента, із Дмитром Медведєвим у 2010 р. Тоді було оголошено, що на закупівлях томографів вкрадено до трильйона рублів!
Однак системної "війни" з виявленими порушеннями не було. Так, порушено якісь кримінальні справи, але вони потім тихенько розсмокталися.
Почало складатися враження, що боротьба з корупцією так і залишиться млявоперебіжним процесом. З пустими деклараціями, ухваленням якихось законів, заявами про корупцію в держзакупівлях тощо. На нижньому рівні потихеньку підчищатимуть, а нагорі ловитимуть лише окремих "перевертнів", що відверто зазівалися.
До певного часу здавалося, що Володимир Путін, знову ставши президентом, цілком комфортно почувається в рамках такого підходу. Але в грудні 2011-го раптом виявилося, що в цій ситуації його щось зачіпає. З'явилася ціла серія великих корупційних історій, пов'язаних з енергетичними компаніями. У зв'язку з виявленими масовими завищеннями тарифів для ЖКГ було звільнено керівників низки таких компаній.
Потім вистрілюють історії з "Оборонсервісом", взагалі оборонкою, сільським господарством, потім із ГЛОНАСС, Сколково й, нарешті, із зимовою Олімпіадою 2014 р.
Якщо придивитися до того, що відбувається, то розуміємо: нинішній президент виявив, що корупція полізла в його пріоритетні сфери. Як і будь-який президент, він має свої пріоритети.
По-перше, це бюджетники. Виборець має бути нагодований, напоєний і щасливий.
По-друге, це оборонка. Людина з рушницею теж має бути нагодована.
І, нарешті, по-третє, це великі національні проекти іміджевого характеру.
З'ясувалося, що за час млявої антикорупційної кампанії корумповані чиновники, як каже молодь, "рамси поплутали" і знахабніли. Якщо нас не карають, то можна ще відкусити! І ще відкусити, і ще... Вони втратили інстинкт самозбереження і почали відкушувати там, де їм не було дозволено. А саме - у зазначених пріоритетних сферах.
Як результат, вища влада вирішила вдарити по руках, бо все це загрожувало втратою стабільності.
- Тобто ці пріоритетні сфери президент Путін і все вище керівництво Росії сприймають як стовпи, на яких і тримається внутрішня стабільність?
-Так воно і є. І, в принципі, не тільки в Росії, а й в інших країнах. Просто в нас це дається взнаки в гіпертрофованій формі.
- Однак у багатьох ЗМІ звучить гіпотеза, що ці антикорупційні викриття - лише відображення якоїсь міжкланової боротьби на вищих рівнях російської влади...
-А оце - нормально й очікувано. Бо в усіх країнах світу корупційні викриття за добре відомим законом електоральних циклів завжди використовуються в політичній і міжелітній боротьбі. Що в США перед виборами демократи й республіканці починають кидатися корупційним брудом, що в будь-якій іншій країні.
Та тільки у багатьох країнах реально працює політична конкуренція і діє верховенство права. І корупція жорстко обмежується цими рамками. А в нас, у Росії, і у вас, в Україні, боротьба з корупцією перетворюється на perpetuum mobile. По суті, від корупції нікуди нікому не дітися. Але вона має бути обмежена інститутами, які в нас із вами поки ще не виросли.
А коли відкривається віконечко можливостей, то всі еліти починають боротьбу. Причому необов'язково тільки еліти. Багато абсолютно різних груп інтересів намагаються протовпитися у вікно, що відкрилося.
- Наскільки мені відомо, у Росії багато громадських організацій активно борються з корупцією. Аналогічна історія з томографами - це заслуга громадських працівників. Водночас чимало прагматичних чиновників ставляться до них так: добре, ми їх терпітимемо, бо вони нам вигідні врешті-решт. Чому тоді в Росії було ухвалено закон про іноземних агентів, а зараз триває кампанія цькування практично всього громадського сектора?
-Це пов'язано з тим, що російська влада вперше у своєму житті побачила сто тисяч людей на Болотній площі. Вони бачили стільки людей у 1991-му, але тоді вони не були при владі. У багатьох же людей у владній верхівці Росії немає віри у свободу волі людини. Вони не можуть собі уявити, що ці люди прийшли туди самі, їм ніхто не платив, і ніхто їх не організовував.
Хто міг їх організувати? Політичної опозиції в нас немає. Мас-медіа в нас - так собі, ні те ні се. Хто залишається? Некомерційні організації! Відповідно, кого треба звинувачувати в усіх цих жахливих і справді досить дражливих для влади місяцях - із грудня 2011-го по травень 2012-го? Звичайно, громадські організації!
Саме тому "під роздачу" зараз потрапили і громадські "мозкові центри", і академічні інститути, і соціологічні компанії... Це цькування розв'язане не тільки проти нас - організацій, які займаються громадянським контролем. Тут і екологи, і благодійні організації, геть усі...
Влада вирішила, що стабільність підривають громадські організації, буцімто стимулюючи суспільний протест і виводячи народ на вулиці. Влада вирішила, що це ми. Але це не ми. Це люди прокинулися!
І прокинулися для влади досить сумним чином. Я можу спрогнозувати ситуацію, що навіть якщо всі НКО в країні будуть закриті або самі закриються, на вулицю, як і раніше, виходитимуть багато людей! І тоді картинка світу нашої влади зовсім розпадеться.
Нас усіх позакривають, але ж у людей прагнення до низового, повсякденного громадянського активізму нікуди не дінеться. Воно вже існує, і це - даність. Ця ситуація виникла у 2010 р., коли в країні вирували лісові пожежі. Їх ніхто не гасив. І люди самі поїхали їх гасити. А потім дедалі більше людей стало залучатися до рішення найрізноманітніших соціальних проблем на місцях. А відтак пішли контролювати муніципальні закупівлі й спостерігати за виборами. Так поступово у нас виріс цей самий низовий громадянський активізм. Як ти його запхнеш назад? Ти не зможеш цього зробити, навіть якщо закриєш усі зареєстровані в країні громадські організації.
Люди скуштували громадянськості. Не в пафосному, а в хорошому значенні цього слова. Це бажання й уміння робити власними силами якісь важливі речі на низовому рівні. Влада може розв'язати цю проблему, закатавши країну в черговий ГУЛАГ. Не громадські організації, а всіх людей загалом. Або навчитися із цим жити. Цю дилему нашої влади й доведеться розв'язувати найближчим часом.
- У цьому зв'язку що, на вашу думку, означає відставка Владислава Суркова, якого називають то "сірим кардиналом", то основним політтехнологом Кремля, то прибічником "ліберального" курсу Д.Медведєва?
-Я давно й категорично відмовляюся вдивлятися в цей "магічний кристал" політтехнологічних хитрощів. Вважаю, що абсолютно іррелевантно гадати, кого й навіщо відставили, куди відставили тощо. Для тих великих явищ, про які ми говоримо, - це не має значення. Зовсім не має значення! Це, так би мовити, трояндочки на торті. Знімеш їх - торт усе одно залишиться.
Політтехнології, які ми знаємо з кінця 90-х і які побудували російське суспільство на початку нульових, не мають жодного стосунку до громадських та економічних процесів, які відбуваються сьогодні в країні.
Звичайно, ми можемо поворожити на кавовій гущі, прикинути впливовість тих чи інших груп, але що це нам дасть? Нічого. Зрозуміло, що майбутнє - зовсім за іншими іменами. Причому необов'язково хорошими іменами.
Політтехнологічний підхід з макіавеллівськими "розводками" й складними конструкціями відходить. Якщо вже не відійшов. Бо люди сьогодні живуть іншими реаліями. Зрозуміло, що ми говоримо приблизно про 10% активних громадян. Але цього цілком достатньо. Тому що і 10% активних громадян у правильному розумінні цього слова - дуже багато. До всього, у тих, хто заразився цим вкрай корисним вірусом "громадянськості", є друзі, рідні, колеги.
Я це відчуваю за своїм життям. Адже ти однаково спілкуєшся з тими самими батьками дітей, які навчаються в школі з твоєю дитиною. І навіть якщо ви категорично не дійшли згоди в ідеології, це все одно впливає. У моєму оточенні є люди геть протилежних ідеологій. Демократи, ліберали, комуністи, ура-патріоти, державники. Проте в усіх цих людей є спільне відчуття, що потрібно щось робити із ситуацією в країні...