За роки війни наше сприйняття Росії змінилося настільки, що важко згадати, яким воно було до 2014 року. Деградація образу культурної, багатої й квітучої імперії, створеного багатовіковою пропагандою, відбулася стрімко. Актори, письменники та спортсмени, чиї досягнення здавалися важливими, коли не видатними, політичні аналітики, журналісти і вчені, до чиїх думок дослухалися, — миттєво потьмяніли, втратили ореол значущості, варто було їм публічно повторити неймовірну брехню, безперервно продуковану Кремлем. Дім, який побудували творці сучасної Росії, і Путін — лише останній із них, тільки зовні виглядав як Зимовий палац, а на перевірку виявився прокуреною хатою з закопченою стелею та нужником кутку, біля напіврозваленої печі.
Особливо радикальні трансформації відбулися впродовж останнього року. Друга армія світу (на думку експертів Global Firepower Index-2022) виявилася не тільки не другою, а навіть не армією. «Культурна» нація показала своє справжнє обличчя, коли вбивала та ґвалтувала дітей і старих, катувала і принижувала полонених, спалювала тварин і людей живцем. Те, що ми дізналися, змінило нас, але, як з'ясувалося напередодні річниці «триденної» війни, — цього виявилося недостатньо для авторитетних дослідницьких структур Заходу.
Портал Global Firepower складає рейтинг армій 140 країн світу з 2006 року. Анонімні аналітики зводять статистичні дані за 50 параметрами з невідомих джерел і публікують загальний рейтинг та порівняльні дані армій, які нібито дають змогу отримати уявлення про їхню вогневу потугу. Отож, рік війни і величезні втрати, яких наші Збройні сили завдали агресорові, жодним чином не змінили розташування РФ у цьому рейтингу. У Global Firepower Index-2023 Росія зберегла друге місце, хоч і з гіршим показником, ніж 2022-го. Дуже цікаво, що і 2022 року її показники були гірші, ніж 2021-го, однак місце було друге. Правда, цього року ЗСУ піднялися з торішнього 22-го місця на 15-те, але порівняння потуг двох армій залишилося незмінним — дуже не на нашу користь.
Украй важко оцінити, чим керувалися експерти рейтингу, наводячи дані про кількість танків, літаків і особового складу армії РФ, — до розгрому під Києвом і Херсоном чи після, до «обмеженої» мобілізації чи вже з «мобіками», з урахуванням пригожинських бандитів і кадировців чи ні. Але в цьому рейтингу Росія випереджає навіть Китай. Автори роблять застереження, що образ другої армії світу, звісно ж, трохи потьмянів після втрат в Україні, а Китай, навпаки, набирає сили, однак відчувається, що їм усе одно страшно.
Справедливо запитати, чи варто взагалі звертати увагу на такі рейтинги, адже сьогодні ми краще за всіх знаємо, що становить собою російська орда. На жаль, варто. У день публікації рейтингу ТАСС був уповноважений повідомити, що російська армія як була, так і залишається другою, а друга у світі — це майже перша, але в Європі. Для російської публіки, яка погано думає, — це важливе визнання їхньої маніакальної величі, що ніби підтверджує тези Кремля про швидку й неминучу перемогу. Одна річ — танк «Армата», який глухне на параді, і зовсім інша — визнання твоєї сили потенційним ворогом. Не виключено, що і в деяких західних столицях звертають увагу на срібну медаль РФ, забуваючи про те, що її взагалі треба виключити зі змагань. Як кажуть із відомою дозою цинізму обізнані люди: є брехня, є велика брехня, а є статистика.
Та ось австралійський Інститут Лоуї важко запідозрити в некомпетентності. У щорічному «Індексі сили в Азії-2022», недавно опублікованому цим авторитетним аналітичним центром Австралії (і, мабуть, найсильнішим у регіоні), Росія знову ввійшла до п'ятірки найвпливовіших країн після США, Китаю, Японії та Індії. Австралія і Південна Корея, що з 2017 року практично витіснила Росію з регіональних ринків озброєнь, розмістилися вслід. Індекс Лоуї складається з 2018 року за 133 показниками для 26 країн Східної, Південно-Східної Азії та Океанії за досить складною методикою, що включає як військовий, так і економічний потенціали, наявні ресурси й навіть культурний фактор.
Росія незмінно посідає п'яте місце в цьому списку, хоча її позиції рік у рік погіршуються (і це на тлі проголошеного кілька років тому «розвороту до Азії»). Проте особливо цікаво, як оцінюють становище РФ австралійські аналітики після року війни, запроваджених Заходом санкцій та дипломатичної ізоляції. Отож, за повідомленням того ж ТАСС, сильною стороною Росії визнані «політична стабільність, стійкість до зовнішніх викликів, забезпеченість ресурсами та добре зарекомендований потенціал ядерного стримування».
Таке твердження, м'яко кажучи, не відповідає реаліям, як і багато іншого, про що сурмить ТАСС. У звіті Інституту Лоуї зазначається, що позиції РФ у регіоні погіршуються за всіма параметрами, крім одного, котрий зріс, — військового потенціалу, хоча абсолютно незрозуміло, як удалося розгледіти його зміцнення на тлі військових провалів в Україні. Єдине, що пов'язує Росію й Азію в цьому аспекті, — поставки зброї, зокрема в Індію та В'єтнам, і то в минулому. Хіба що активно розвивається співпраця РФ із хунтою у М’янмі. Економічна вага Росії в Азії котиться до нуля, якщо не враховувати поставок нафти в Індію та Китай. Найсильнішою стороною Росії визнано стресостійкість до зовнішніх впливів (тобто до санкцій), і це тривожний сигнал для демократичної коаліції.
Аналітики Інституту Лоуї відзначають, що почесне п'яте місце Росії пояснюється, швидше, погіршенням ситуації в Китаї, де нещадна боротьба з ковідом обернулася рекордно низькими темпами зростання. Дається взнаки і стагнація Японії, що тільки наприкінці минулого року почала прокидатися від багатолітньої інерції, стосувалося це питань безпеки чи динаміки розвитку сучасних технологічних виробництв, зокрема чипів. Зазвичай ці дві країни слугують джерелом інвестицій і розвитку для всієї Південно-Східної Азії, але не останніми роками.
Фундаментальні переваги Японії, що забезпечували їй становище надзвичайно важливої «м'якої сили», — чималі фінансові ресурси, розмір економіки та передові технології, перебувають у занепаді з 2018 року. Населення старіє, жорсткі заходи під час пандемії, зменшення інвестицій у технологічний сектор поставили Японію перед перспективою втрати колишнього впливу на політичні процеси. Японія залишається в центрі зусиль, спрямованих на розвиток режимів вільної торгівлі, та виробником надзвичайно важливої продукції, зокрема роботів, однак запас міцності, на думку австралійських аналітиків, вичерпується. Проте за таким показником, як перевищення впливу над наявними ресурсами, Японія — номер один у регіоні, а Росія — друга з кінця, гірша тільки Північна Корея.
Але повернімося до Росії. Так неначе двох наведених вище прикладів мало, в листопаді минулого року Світовий банк включив Росію до числа «лідерів» цифрової трансформації й цифровізації державного сектора послуг. Про це повідомили ЗМІ РФ із посиланням на GovTech Maturity Index (складається Світовим банком із 2020 року). Особливо підкреслюється, що дані для цієї авторитетної структури готувала ціла група федеральних органів державної влади, що й дозволило РФ отримати високий А-рейтинг. Той факт, що такий самий рейтинг мають 69 країн, включно, певна річ, з Україною, не змінює ситуації. Дивно, що тоді, коли Росія веде війну проти України, її продовжують розглядати як нормальну державу навіть у Світовому банку й оцінювати нарівні з усіма. Такі оцінки дуже грають на руку російській пропаганді.
Є й приємні новини. У січні з’ясувалося, що за минулий рік російський паспорт в «індексі привабливості паспортів» із безвізу компанії Henley&Partners опустився з 46-го місця на 51-ше (мінус одна країна безвізу). Паспорт України опинився на 34-му місці (плюс три країни, куди українці можуть їздити без віз, а це один рядок угору). Але 118 держав усе ще готові впускати росіян на свою територію без візового контролю, і це теж факт, який потребує осмислення.
Звісно ж, жодних рейтингів не варто переоцінювати, оскільки чимало їх несуть істотний відбиток суб'єктивності. Однак не варто їх і недооцінювати: у багатьох «об'єктивних» аналітичних оцінках режим Путіна черпає підтвердження своєї потуги та впливу.
Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.