Рішення Сполучених Штатів вийти з договору про дружбу між Америкою та Іраном стало реакцією на вердикт Міжнародного суду ООН, який зобов'язав США вивести з-під санкцій проти Ірану гуманітарну допомогу, продовольство, медикаменти і запчастини, пов'язані з безпекою в цивільній авіації.
Розірвання Сполученими Штатами договору про дружбу з Іраном, що був підписаний із шахом 1955 року, означає, що відносини між Вашингтоном і Тегераном переходять в іншу фазу. Хоча дивно, що ані Америка, ані Іран не розірвали його після Ісламської революції в Ірані 1979 року і скинення з престолу шаха Мохаммеда Реза Пехлеві.
Так само незрозуміло, чому США не розірвали договору з державою - одним з головних спонсорів тероризму, коли з 4 листопада 1979 року до 20 січня 1981-го в Ірані були захоплені в заручники співробітники американського посольства.
Усе це дуже нагадує ситуацію, якби хтось вирішив відкопати труп для того, щоб після ексгумації його публічно розстріляти. Адже хоча де-юре договір не був розірваний, де-факто він уже давно не працював.
Це рішення президента США Дональда Трампа можна розглядати в контексті проміжних виборів до Конгресу в листопаді. Проте це може також означати, що Америка готова покарати Іран за його воєнні авантюри в Сирії та зближення з Росію, яка перекинула свою гібридну війну і на Близький Схід.
З іншого боку, вихід США з договору саме тепер може зіграти на руку Кремлю, оскільки наявність цього документа могла стримувати зближення Тегерана з Москвою. А після рішення президента Трампа такого фактора стримування вже не існує.
Рішення США відмовитися від ядерного договору з Іраном не зупинить просування Тегерана до ядерної зброї. А її отримання Іраном може підштовхнути й інші країни Близького Сходу до реалізації власних ядерних програм. Насамперед Єгипет і Саудівську Аравію.
Таким чином ланцюгова реакція спровокує інші держави отримати й собі статус ядерних. І тоді лише питання часу, скільки ще країн вирішать обзавестися ядерною зброєю, і система ядерного стримування перестане працювати, а ядерна війна стане неминучою.
Іранські лідери вже давно зробили свій вибір, фінансуючи тероризм, закликаючи до знищення Ізраїлю і культивуючи в суспільстві ненависть до Америки. Проте будь-які серйозні фінансові й нафтові санкції проти Ірану залежать від підтримки Європейського Союзу, якої США нині не мають.
Тому черговий виток загострення відносин між американцями й іранцями може спрацювати на користь Москви. Яка, використовуючи протиріччя в підходах до іранського питання між ЄС і США, не втратить можливості спробувати послабити євроатлантичну солідарність.
Іран наголошує на тому, що санкції США проти нього є незаконними і жорсткими, але чи законно поводиться сам ісламістський режим в Ірані, якщо після захоплення влади ісламісти тероризували, ув'язнювали, катували і масово вбивали сотні тисяч безневинних іранців та політичних дисидентів, а жінок переслідували за відмову носити мусульманський одяг? Не кажучи вже про те, що Тегеран фінансує терористичні угруповання на кшталт ліванської "Хезболли" і палестинського ХАМАСу. Але незважаючи на це деякі лідери в Європі критикують президента Трампа за його підходи до Ірану, а не мулл і їхнє свавілля.
Поблажливі підходи частини європейського політичного істеблішменту до ісламістського режиму в Ірані - це неповага до тих, хто загинув, захищаючи цінності західної цивілізації, і тих, хто все ще бореться з іранськими ставлениками в Сирії, Іраку та Афганістані. І якщо Іран не зупинити, то всі жорсткі методи, відпрацьовані на своїх громадянах, він може перенести на весь регіон. А тоді взагалі вже навряд чи можна буде говорити про будь-яку перспективу миру на Близькому Сході.
Скидається на те, що в нападі нестримної демонстрації гуманності до ісламістів, які керують Іраном, недалекоглядні європейські політики готові зробити все, щоб ті продовжували свої жорстокі експерименти над іранським народом.
Рішення Міжнародного суду ООН підтверджує факт, що Іран має право на гуманітарну допомогу. Але в чому те право полягає? Адже ця багата на нафту країна є членом Організації країн - експортерів нафти (OPEC), яка вирішує, скільки її виробляти й постачати решті світу, а також контролює ціни. І від цього насправді страждають країни третього світу, відчуваючи брак нафтопродуктів, коли ціни штучно завищують.
Іран не нарікав би на дефіцит надходження нафтодоларів, якби не його експансіоністська політика і бажання домінувати на Близькому Сході. Благодійність потрібно реалізовувати в себе вдома, віддаючи надходження від продажу нафти на поліпшення життя своїх громадян, а не на ядерні устремління. Бо якщо Іран може витрачати мільярди на підтримку ісламістського тероризму та ядерну зброю, то він не потребує гуманітарної допомоги.
Можна припустити, що Тегеран іще й через те згадав про договір про дружбу зі США, що його союзникові Москві потрібен прецедент, коли американці відмовляються виконувати рішення Міжнародного суду. Адже, якщо Україна виграє в міжнародних судових інстанціях свої позови, пов'язані з агресією Росії, то Кремль зможе апелювати: мовляв, Америка не схотіла виконувати рішення Міжнародного суду, то й ми не виконуватимемо.
Виникає дивна ситуація: Іран може дозволити собі фінансувати запуски ракет, платити за витратне військове втручання й багаторічне ведення війни, але чомусь інші мають турбуватися про те, що він не спроможний прогодувати власне населення.
Коли Іран має гроші на розвиток ядерних технологій та іноземний авантюризм, то чому потребує гуманітарної допомоги? Будь-яка країна, одержуючи таку допомогу, повинна спочатку продемонструвати, що вона витрачає наявні гроші на задоволення потреб власного народу, а не на інші цілі.
Тегеран хоче отримати контроль над Близькосхідним регіоном, стати впливовим гравцем на світовій політичній шахівниці, мати ядерну зброю і водночас щоб усі його геополітичні авантюри оплачував хтось інший. США зовсім не зобов'язані надавати допомогу своєму противникові, щоб цим продовжити страждання іранського народу.
Разом із тим через рішення Міжнародного суду ООН вкотре постає питання про необхідність реформувати Організацію Об'єднаних Націй, яка в своїх діях дотримується регресивних і ретроспективних підходів.
В ООН стверджують, що організація заохочує захищати права людини, але насправді майже нічого для цього не робить. Вона захищає права іранських мулл, але не вжила жодних конкретних заходів, щоб зупинити війну Росії проти України. В ООН говорять про захист бідних, але дозволяють мільйонам африканців жити в голоді просто тому, що ООН не спромоглася домогтися використання в Африці сучасних сільськогосподарських технологій і отримання водних ресурсів в контексті глобальної зміни клімату.
Тим часом розірвання договору між США й Іраном у відповідь на рішення Міжнародного суду зводить відносини між цими країнами до нового мінімуму. На розрядці відносин між ними, яку було започатковано в часи президентства Барака Обами, поставлено останню крапку. Бо як заявив державний секретар США Майк Помпео, Іран зловживає Міжнародним судом ООН, і Сполучені Штати мають право поновити санкції щодо Тегерана через загрозу, яку становить для Америки іранська політика.