"Если друг оказался вдруг"… Що робити Києву після того, як польський парламент у липні прийняв постанову "Про вшанування пам'яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами проти громадян II Речі Посполитої у 1943–1945 рр."?
Адже якщо для поляків визнання Волинської трагедії геноцидом і встановлення 11 липня Національним днем пам'яті жертв геноциду - відновлення історичної справедливості, то для українців таке трактування подій 1943–1944 рр. неприйнятне. І з історичної точки зору, і з моральної.
Історія з постановою викликає обурення в Україні не тільки тому, що трагедія 1943–1944 рр. оцінюється як геноцид, а й тому, що поляки покладають однозначну відповідальність за неї тільки на українців - ОУН, УПА та дивізію СС "Галичина". До того ж свій однобічний погляд на цю трагедію польська сторона підносить як істину, відмовляючи Україні в праві мати своє бачення історії.
І хоча в документі мимохідь згадуються дії німецьких і радянських окупантів, а також йдеться про те, що "спроби представників польської держави в підпіллі домогтися взаєморозуміння з українськими організаціями не принесли результату", в ньому немає оцінки дій уряду II Речі Посполитої у передвоєнний період, які багато в чому викликали трагедію 1943–1944 рр. Немає й засудження німецького та радянського тоталітарних режимів, жертвами яких стали мільйони поляків. І це при тому, що, як заявив міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич, у Волинській трагедії є провина й Росії, яка "дала поштовх подіям".
При цьому мало хто з українських політиків вірить, що з прийняттям постанови цю сторінку в двосторонніх відносинах буде перегорнуто. У Києві побоюються, що ця заява польського парламенту - перший крок до винесення Варшавою на міжнародний рівень теми визнання геноциду, адже в Польщі триває радикалізація настроїв відносно подій 1943–1944 рр.
Та й прийняття документа в той момент, коли триває російсько-українська війна, - немов постріл у спину. Варшава, по суті, зіграла на руку Москві, яка всіляко намагається дискредитувати Київ у очах світового співтовариства. І в очах українців (нехай не всіх, але багатьох) поляки виявилися не кращими за росіян.
Польським "подарунком" із задоволенням скористалися в Кремлі.
Як повідомляють російські ЗМІ, депутати нижньої палати російського парламенту від КПРФ збираються підтримати Сейм і запропонувати Держдумі розглянути заяву про визнання Волинської трагедії геноцидом польського населення, скоєним українськими націоналістами.
Ухвалена в липні Національною асамблеєю постанова - жорстка за змістом і різко відрізняється від попередніх варіантів документа, що пропонувалися правлячою партією "Право і справедливість" (ПіС).
Зокрема, в початковому законопроекті ПіС "Про встановлення Національного дня пам'яті мучеництва кресов'ян" йшлося про жертв терору "російського тоталітаризму, німецького та інтегрального українського націоналізму". І не в самому тілі законопроекту, а тільки в його обґрунтуванні йшлося про "геноцид проти поляків, здійснений українськими націоналістами", "кульмінацією якого став день
11 липня 1943 р."
Очікувалося, що й саму дату "Національного дня пам'яті мучеництва кресовян" буде встановлено не 11 липня, яке в польському суспільстві прив'язується до ОУН і УПА (за твердженнями польських істориків, цього дня сталися масові вбивства поляків українськими повстанцями), а 17 вересня. Цього дня в 1939 р. на територію II Речі Посполитої розпочалося вторгнення СРСР, союзника нацистської Німеччини.
Також припускалося, що жорсткіший за змістом законопроект, підготовлений партією Кукіз'15 - "Про встановлення 11 липня Національним днем пам'яті жертв геноциду, здійсненого ОУН-УПА проти жителів Східних кресів II Речі Посполитої", - парламентарії приймуть як декларацію.
Однак у липні все змінилося. З одного боку, на ПіС посилився тиск кресових організацій. З іншого - в польському суспільстві та політикумі зросло неприйняття української політики історичної пам'яті: воююча країна, відкидаючи радянське минуле, знаходить своїх героїв в ОУН і УПА, які боролися з СРСР, Польщею та Німеччиною за створення незалежної української держави.
Так, автор постанови, співкерівник групи з міжпарламентських зв'язків з Україною Міхал Дворчик під час свого перебування в Києві в червні говорив про занепокоєння поляків, викликане історичною політикою, яку проводить Україна. На його думку, це "може довести до того - не сьогодні, не завтра, а за кілька років, - що виросте покоління українців, для яких героями будуть особи, цілком неприйнятні для поляків".
Що ж, сьогодні поляки не сприймають, що для багатьох українців Степан Бандера і Роман Шухевич - національні герої, а червоно-чорні прапори, поруч із державним синьо-жовтим, стали символом боротьби за незалежність. А завтра для них можуть виявитися неприйнятними Богдан Хмельницький та Іван Богун, які також чинили з поляками не надто добре.
Судячи з усього, неприйняття поляками політики історичної пам'яті України в липні досягло критичної межі, наклавшись на роздратування польського істеблішменту, враженого тим, що в Києві сприймають зусилля Варшави на міжнародній арені як даність і не цінують підтримки Польщі.
Як зауважив у коментарі для DT.UA один з польських аналітиків, "Україна вибудовує нову історичну політику - антиросійську, і підшукує героїв. При цьому, як завжди, на жаль, забуває або нехтує польською чутливістю. Не хоче визнати злочинної діяльність ОУН-УПА, фашистських поглядів Степана Бандери та інших націоналістів того часу тощо. Об'єктивно я розумію необхідність нової політики пам'яті, я розумію, що коли триває війна - це не час для історичних досліджень, це час пропаганди. Але чому польська вразливість і справді має ставати жертвою?"
У результаті ПіС підсилила документ, фактично пішовши шляхом Кукіз'15. У цілому голосування показує, що в польському суспільстві є консенсус як у питанні трактування подій Волинської трагедії як геноциду поляків, так і оцінки ОУН і УПА. Якщо в Сенаті за постанову проголосували 60 сенаторів (23 виступили проти, а один утримався), то в Сеймі за неї свої голоси віддали 432 депутати, а 10 парламентаріїв - утрималися. Що ж до 17 вересня, то, найшвидше, цю дату Варшава вже ніяк не відзначатиме.
Проте в цій дуже неприємній для України історії зі встановленням "Національного дня пам'яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами проти громадян II Речі Посполитої", можна знайти й деякі позитивні моменти.
По-перше, попри наполегливість кресових організацій, Національна асамблея ухвалила не закон, а постанову: будучи політичною декларацією, документ не несе юридичного навантаження. (Утім, тепер Кукіз'15 хоче оформити це рішення у вигляді закону.) По-друге, польські парламентарії згадали німецьких і радянських окупантів, дії яких "створили сприятливі умови для виникнення ненависті на національному та релігійному ґрунті". По-третє, польські парламентарії не виправдовують польських акцій в українських селах. По-четверте, Польща підтвердила свою солідарність з Україною, "яка бореться з зовнішньою агресією для збереження територіальної цілісності".
Це, звісно, слабка розрада. І після прийняття постанови Київ опинився в ситуації, коли він вимушений реагувати на липневе рішення польських парламентаріїв. Чи готовий він дати бій, відстоявши українське трактування подій? І як це зробити, не опускаючись до захаровської "нашої відповіді Чемберлену" і не використовуючи риторику ненависті?
Самі поляки не зацікавлені в подальшому загостренні ситуації. Прийнявши через внутрішні причини постанову про геноцид поляків (див. "Тіні загиблих предків", Дзеркало тижня, №21, 11–16 червня), польські парламентарії - члени ПіС стверджують, що цей крок дозволить раз і назавжди поставити крапку в трактуванні подій, що відбулися, а перегорнувши сторінку історії - зосередитися на розвитку всебічного партнерства з Україною. При цьому вони постійно заявляють про підтримку нашої країни в її боротьбі з російською агресією.
У той же час представники польської виконавчої влади постійно відмежовуються від рішення свого законодавчого органу, звертаючи увагу Києва на те, що до цього рішення парламенту жодного відношення не мають ні президент, ні уряд. Позиція виглядає трохи дивно, враховуючи те, що партія "Право і справедливість", яка має більшість у Національній асамблеї, сформувала однопартійний уряд, а глава держави - представник цієї політичної сили.
Однак "притягнуті за вуха" пояснення Варшави більш ніж улаштовують офіційний Київ.
Одним із перших публічно відреагував на постанову польського парламенту український президент. Висловивши жаль щодо цього рішення та спрогнозувавши наступні політичні спекуляції, глава української держави традиційно закликав Польщу до взаємного прощення та продовження роботи над спільною оцінкою трагічних подій. А в українському МЗС, де, в свою чергу, також висловили жаль, очікують, що українські депутати дадуть адекватну відповідь на заяву польських колег.
По суті, цим публічна реакція офіційного Києва й обмежилася. Ані українське зовнішньополітичне відомство, ані адміністрація президента не зацікавлені в загостренні україно-польських відносин і наростанні кризи: у нашої країни не так уже й багато союзників у Європі та світі в умовах російської агресії, що не припиняється. Слабкість позиції змушує українську владу закривати очі на дії союзника, які не можна назвати дружніми.
Тож малоймовірно, що в спільній декларації, яку збираються прийняти під час візиту президента Анджея Дуди до Києва на День незалежності, буде згадано Волинську трагедію. Адже ця декларація має перекрити негатив в україно-польських відносинах, який з'явився після рішення польського парламенту.
Нарешті, на Банковій і Михайлівській вважають: якщо вже рішення приймали польські депутати, то й відповідати мають українські парламентарії. Але можливості законодавчого органу невеликі, і його рішення багато в чому залежить від позиції президента.
Нагадаємо, що Верховна Рада завершила роботу четвертої сесії ще 15 липня. На позачергове засідання парламент не збирався та, відповідно, жодної заяви не робив. У липні справа обмежилася лише засудженням рішення польського парламенту з боку окремих депутатів і фракцій, а також заявою комітету з закордонних справ, у якому йдеться, що Сейм перекреслює "конструктивні напрацювання" між Україною та Польщею в сфері взаємного примирення.
Крім того, заступник голови парламентського комітету з закордонних справ, член парламентської асамблеї Україна-Польща Борис Тарасюк оголосив про зняття з себе повноважень керівника групи з міжпарламентських зв'язків з Польщею. Ще раніше, відразу ж після прийняття постанови Сенатом 8 липня, було скасовано засідання Міжпарламентської асамблеї, яке мало відбутися 17 липня, а Олег Ляшко зареєстрував постанову, що засуджує резолюцію, прийняту верхньою палатою польської Національної асамблеї.
Та якою буде реакція українського парламенту в цілому? Очевидно, що прийняття постанови в польському Сенаті та Сеймі спровокує симетричні дії у Верховній Раді, яка у вересні розпочне нову сесію. І тоді з боку українських політиків-популістів пролунають обвинувачення в геноциді українців з боку поляків. Власне, вони вже звучать. На початку серпня Олег Мусій зареєстрував проект постанови "Про вшановування пам'яті жертв геноциду, вчиненого Польською державою по відношенню до українців у 1919–1951 рр."
І тепер уже польські політики та дипломати говорять про те, що "назва проекту постанови про "геноцид українців" з боку Польщі змушує нас дивуватися" і закликають Київ до історичного діалогу, що стане основою для взаємного розуміння спільної історії. Але ж саме до розмови істориків і закликала Варшаву українська сторона ще перед ухваленням польськими депутатами постанови щодо Волинської трагедії. Що ж заважало полякам розпочати її тоді, ще до виникнення кризової ситуації?
На думку заступника голови Верховної Ради Оксани Сироїд, є певний позитив у тому, що український парламент не відразу відреагував на заяву польських депутатів: "Адже час дозволяє без емоцій дати належну відповідь. Документи люблять спокій. А наша відповідь польській стороні має бути асиметричною. Це матиме набагато сильніший ефект". За її словами, українська делегація Міжпарламентської асамблеї та групи з міжпарламентських зв'язків з Польщею підготувала проект заяви, яку, як сподівається віце-спікер, парламент ухвалить у вересні, на початку роботи нової сесії.
А ось чи прийме парламент цю постанову - залежить, передусім, від українського президента та фракції "Блок Петра Порошенка". Свою роль знову відіграватиме геополітична доцільність: чи варто дратувати Варшаву, щоб відповісти на заяву польського парламенту, чи краще проковтнути образу та зберегти видимість хороших відносин?
Із ситуації, в яку загнали україно-польські відносини польські політики своєю постановою по Волинській трагедії, потрібно шукати вихід. Однак цей шлях буде непростим. Постанова "Про вшанування пам'яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами проти громадян II Речі Посполитої в 1943–1945 рр." ще довго отруюватиме відносини Києва і Варшави. У тому числі й тому, що тепер, після встановлення Національного дня пам'яті, вулицями польських міст щороку цілком офіційно проходитиме марш радикалів, які сповідують антиукраїнські настрої.
Однак, як зазначають наші українські та польські співрозмовники, в цій непростій ситуації для істориків двох країн відкриваються нові можливості для вивчення подій у Західній Україні в першій половині XX століття, а також історії українського націоналізму. Тоді, можливо, і відбудеться примирення, засноване на діалозі істориків.