Холодна війна між Саудівською Аравією та Іраном упродовж останніх років залишалася ключовою рисою регіонального балансу сил на Близькому Сході. Протистояння між державами набуло формату проксі-конфлікту, який розгортався в основних гарячих точках регіону. Втім, останні новини демонструють спроби Ер-Ріяда і Тегерана повернутися до діалогу та пошуку компромісів.
На початку травня Іран і Саудівська Аравія офіційно визнали факт прямих переговорів на нейтральній території. Спочатку 7 травня відновлення діалогу підтвердив директор департаменту планування МЗС Саудівської Аравії Раїд Крімлі. За його словами, розмова наразі спрямована на пошук шляхів до зниження напруги в регіоні. 10 травня про відновлення переговорів заявив офіційний представник МЗС Ірану Саїд Хатібзаде.
Ці повідомлення стали першим офіційним підтвердженням зацікавленими сторонами прямих контактів між Ер-Ріядом і Тегераном після того, як країни розірвали зв’язки 2016 року. Достеменно відомо, що 9 квітня представники Ірану та Саудівської Аравії зустрічалися в Багдаді. Втім, президент Іраку Бархам Саліх недавно повідомив, що його держава вже неодноразово надавала майданчик для саудівсько-іранських перемовин.
Джерела повідомляють, що в них узяли участь керівник Служби загальної розвідки Саудівської Аравії Халід аль Хумайдан та заступник секретаря Вищої ради національної безпеки Ірану Саїд Іравані. Вочевидь, темою для обговорення в такому колі став пошук компромісів у вирішенні питань регіональної безпеки, а саме конфлікту в Ємені, посилення іранської присутності в Іраку, підтримки саудитами антиіранських сил у Сирії тощо.
Офіційне визнання наявності переговорного процесу з боку Саудівської Аравії відбувається на тлі помітного пом’якшення риторики Королівства щодо Ірану. Це засвідчує інтерв’ю спадкоємця саудівського престолу принца Мухаммеда ібн Салмана, оприлюднене наприкінці квітня. Підкреслюючи проблеми з «негативною поведінкою» Тегерана, політик водночас зазначив, що прагне, аби Іран «процвітав та зростав». Це разюче контрастує з його попередніми висловлюваннями, які мали яскраво виражений антиіранський характер.
Утім, зміна позиції саудитів навряд чи викликана переоцінкою власних поглядів на Іран та іранський режим. Вона — вимушений крок в умовах, коли жорсткий підхід у відносинах із геополітичним опонентом не дає реальних результатів, а становище самої Саудівської Аравії опиняється під загрозою.
Насамперед на Ер-Ріяд впливає зміна підходів до іранського питання з боку Вашингтона. Адміністрація Джо Байдена відмовляється від політики максимального тиску на Тегеран, яку реалізовував Дональд Трамп. Натомість США виступають за дипломатичне вирішення кризи та деескалацію американо-іранських відносин.
Відновлення переговорів щодо ядерної угоди з Іраном у Відні очевидно викликає стурбованість в Ер-Ріяді. Саудити розуміють: дотримання принципово жорсткої та безкомпромісної антиіранської позиції може зрештою призвести до того, що Вашингтон і Тегеран самостійно досягнуть домовленостей, які не враховуватимуть інтересів Королівства.
Викликає у Ер-Ріяді занепокоєння і зміна підходів Байдена до власне відносин із Саудівською Аравією. Білий Дім переорієнтовує свою регіональну політику на ціннісний підхід, акцентуючи на забезпеченні демократичних прав та свобод. Така позиція загрозлива для Ер-Ріяда, звинувачуваного у варварських методах ведення війни в Ємені, порушеннях прав людини та політичних репресіях.
Актуальний баланс сил на Близькому Сході теж не є сприятливим для Саудівської Аравії. Інтервенція проти проіранських хуситів в Ємені затягнулася й не принесла перемоги. В Сирії Башар Асад завдяки втручанню Ірану та РФ зберіг владу і поступово відновлює міжнародну легітимність. Доводиться визнати, що войовнича політика в умовах останнього буремного десятиліття не принесла Королівству очікуваних успіхів. Відтак, саудитам важливо вчасно визнати невдачі й вибудовувати адекватну новим реаліям політику — поміркованішу та дипломатичнішу.
Іран теж має свій раціональний інтерес у налагодженні відносин із Саудівською Аравією саме зараз. Тегеран прагне добитися від США відновлення ядерної угоди 2015 року, при цьому не обтяжуючи себе додатковими обмеженнями. Натомість Вашингтон, попри явне бажання Байдена повернутися до конструктивного дипломатичного діалогу, вимагає від іранців нових поступок. Наприклад, розширення угоди на іранську ракетну програму.
Втім, якщо Ірану вдасться на двосторонньому рівні врегулювати свої суперечності з Саудівською Аравією, це може стати козирем на переговорах зі США у Відні. Досягнення порозуміння з Ер-Ріядом не тільки ілюструватиме конструктивність іранського підходу до регіональних справ, а й спростовуватиме аргумент Вашингтона на користь доповнення ядерної угоди новими пунктами. Білий Дім акцентує на загрозах, які несе іранській регіональний експансіонізм союзникам Сполучених Штатів, чиї інтереси американці таким чином прагнуть захистити. Але це твердження легко буде поставити під сумнів, якщо один із ключових союзників «дасть задній хід» і піде на дипломатичне врегулювання відносин із Тегераном.
Не слід забувати й про потенційні економічні вигоди від припинення саудівсько-іранського протистояння, і не лише для обох сторін, а й для інших акторів. Говорячи про потенційне врегулювання, принц Мухаммед заявив, що взаємний інтерес двох держав має позитивне значення не лише для регіону, а й для всього світу. Важко не погодитися з цим твердженням, адже наслідки від наявної конфронтації — глобальні.
Ворожнеча між Іраном і Саудівською Аравією загрожує стабільності та безпеці ключових маршрутів трансферу енергоресурсів із Перської затоки. Минулі роки давали багато приводів до занепокоєння в цьому аспекті. Досить згадати атаки на саудівські нафтові об’єкти і вибух на іранському танкері Sabity в Червоному морі восени 2019 року. Стабілізація ситуації, деескалація наявного проксі-конфлікту й усунення загрози перетворення його на повномасштабну війну позитивно впливатимуть на ситуацію на ринках енергоресурсів.
У цьому контексті, виграє й Україна. Загострення протистояння між Ер-Ріядом і Тегераном викликало підвищення світових цін на нафту. Це відповідало інтересам Російської Федерації, забезпечуючи додаткові надходження до російського бюджету. Сам факт перманентної нестабільності в районі Перської затоки посилював геополітичну вагу Москви як перевіреного постачальника енергоресурсів. Натомість деескалація конфлікту вдарить по російських позиціях, посилюючи її конкурентів на енергетичних ринках.
Потенційний розвиток торгівлі між Іраном і Саудівською Аравією у разі досягнення компромісу теж створює цікаві можливості для обох сторін. Тегеранові, який потерпає від тиску американських санкцій, досить вигідно шукати джерела надходження коштів до державного бюджету в регіональному оточенні. З іншого боку, його багатомільйонне населення формує перспективний ринок збуту для арабських експортерів.
Головною «жертвою» потенційного врегулювання саудівсько-іранського протистояння стає Тель-Авів. Щодо нього Іран зберігає відверто ворожу позицію. І, очевидно, не має наміру її змінювати. Розширення іранської експансії в регіоні призвело до формування антиіранської коаліції у складі Ізраїлю та арабських країн на чолі з Саудівською Аравією. Втім, якщо Ер-Ріяд і Тегеран досягнуть компромісів, ізраїльтяни знову опиняться сам на сам із небезпечним ворогом, який істотно посилить свій потенціал до здійснення атак проти Ізраїлю.
Втім, поки що зарано говорити про реальні результати в саудівсько-іранському діалозі. Сторони обережні в оцінках його перспектив: висловлюють сподівання на успіхи, але наполягають на необхідності реальних дій та поступок із боку опонента, спрямованих на деескалацію. Не варто забувати й про президентські вибори в Ірані, які відбудуться цього літа. Перемога на них представника консервативного крила може істотно вплинути на регіональну політику Тегерана.
Відтак, навіть у кращому разі навряд чи слід очікувати реального й повномасштабного відновлення довіри між Саудівською Аравією та Іраном, зважаючи на глибину наявних міждержавних суперечностей і очевидне небажання поступатися регіональними амбіціями. Швидше, йдеться про пошуки тимчасового нестійкого компромісу, який не принесе реальної стабільності на Близький Схід.
Усі статті Миколи Замікули читайте тут.