Події, що відбулися 19-20 грудня в Мінську, буквально поховали діалог між Євросоюзом та Білоруссю, який так старанно і небезуспішно налагоджувався з 2008 року. Адже до останніх президентських виборів офіційний Мінськ практично подолав свою зовнішньополітичну самоізоляцію, що виникала після всіх попередніх аналогічних виборів, результатів яких Захід не визнавав. Масові репресії стосовно екс-кандидатів у президенти, які, практично, всі опинилися у в’язниці, та опозиційних структур повернули правлячий режим в обстановку зовнішньополітичної ізоляції. Усіх цікавить: наскільки вона буде сувора? Відповідь має бути дана вже днями. Наразі тривають численні засідання, дискусії, консультації з білоруської тематики в європейських столицях і євроструктурах. Першим кроком Євросоюзу стала прийнята Європарламентом 20 січня резолюція, в якій євродепутати закликали офіційний Мінськ провести нові президентські вибори, а МВФ і ЄБРР - заморозити фінансову допомогу для Білорусі. А 31 січня Рада міністрів закордонних справ ЄС має ухвалити рішення про конкретні санкції стосовно білоруської влади. Неминучість санкцій сумнівів майже ні в кого не викликає. Та чи вплинуть вони на нинішню ситуацію? Повної впевненості також немає.
У самому ЄС є й противники запровадження економічних санкцій, які можуть стати украй дошкульними для Білорусі. Після певних роздумів та розмов із німецьким колегою в Берліні до прибічників запровадження санкцій приєдналася Італія. Наразі тривають дискусії про те, щоб ці заходи, якщо їх буде прийнято, не вплинули на пересічних громадян Білорусі. На думку багатьох експертів, уже рішуче введені Польщею санкції можуть підштовхнути до очікуваного рішення Раду міністрів закордонних справ ЄС. До речі, з другої половини поточного року Польща головуватиме в ЄС, до того ж вона має ще пережити дуже непрості парламентські вибори.
Як ніколи раніше, у майбутній виборчій кампанії звучатиме й тема польсько-білоруських відносин. Під час торішніх передвиборних дебатів кандидати в президенти сперечалися, з ким Варшава має намагатися говорити на білоруську тему - з Москвою чи з офіційним Мінськом. Кандидат від «Громадянської платформи» Броніслав Коморовський стверджував, що з Мінськом, а його конкурент Ярослав Качиньський - що все-таки з Москвою. Тепер, по формуванні нових реалій, така позиція Б.Коморовського, який став президентом, не зовсім очевидна. Про який діалог із Мінськом після запровадження санкцій Варшавою можна говорити? Отож правлячій партії «Громадянська платформа» ще доведеться відповідати на непрості запитання в передвиборних дебатах стосовно своєї realpolitik щодо білоруського режиму. Глава польського уряду Дональд Туск уже змушений був визнати, що «не вийшло». Одне слово, як казав незабутній Віктор Черномирдін, хотіли як краще, а вийшло як завжди. І така «прозірливість» може дорого коштувати правлячій «Громадянській платформі». Серед сьогоднішніх депутатів сейму, мабуть, уже важко буде знайти відкритих прибічників попередньої політики діалогу з правлячим режимом у Білорусі. Скоро це стане точно відомо: коли сейм прийме свою резолюцію, в якій, як і в документі Європарламенту, будуть перераховані всі, хто проголосує «за» і «проти» переліку конкретних санкцій.
Та навіть у «суперпрезидентській» Білорусі, де Національні збори практично не відіграють жодної ролі, не всі хочуть і готові до розриву з Європою. Білоруські парламентарії дуже наполягають на своїй присутності в євросоюзівському «Східному партнерстві» (СП), точніше, в Євронесті - парламентській платформі СП.
У Брюсселі вважають, що через сумнівну легітимність нинішнього білоруського парламенту, виборів якого Європа також не визнала, в Євронесті Білорусь мають репрезентувати як члени парламенту, так і представники громадянського суспільства. Природно, таке особливе ставлення лише до одного з шести учасників «Східного партнерства» білоруську владу не влаштовує. І в цьому її начебто підтримали парламенти решти країн - учасниць цього євросоюзівського проекту. Наскільки відомо, спеціальні слухання щодо білоруської участі в Євронесті в усіх цих законодавчих органах не проходили. Братня підтримка офіційного Мінська була висловлена лише в якихось листах спікерів. Досі не зрозуміло, чи мали право в такому разі глави парламентів, у тому числі й спікер Верховної Ради України Володимир Литвин, виступати кожен від імені всього законодавчого органу своєї країни...
У переліку очікуваних санкцій ЄС може опинитися заморожування до кращих часів участі Білорусі у «Східному партнерстві».
Якщо в першому, установчому саміті в Празі Лукашенко нібито сам вирішив участі не брати, то на зустрічі учасників «Східного партнерства» і ЄС, що має відбутися Будапешті в травні, він уже не зможе бути присутнім у принципі.
Нагадаємо, що на знак протесту проти масових репресій, котрі прокотилися в Білорусі після президентських виборів, акредитовані в Мінську посли ЄС виїхали в сусідній Вільнюс. І ще не факт, що вони повернуться, оскільки можуть бути відкликані «для консультацій» у свої столиці. Правда, серед послів, котрі приїхали до Вільнюса, не було видно представника Латвії. Наскільки відомо, Рига проти запровадження санкцій ЄС. До речі, у Брюсселі та в інших столицях мають оцінити заяви Києва щодо підтримки позиції Євросоюзу в питаннях прав людини під час виборчої кампанії в Білорусі. Як повідомили в українському МЗС, Київ узяв до уваги бойкот інавгурації з боку ЄС, проте, схоже, економічні зв’язки з Мінськом для нього важливіші. Наразі про санкції проти Білорусі з боку України не йдеться, як до цього закликають країни Євросоюзу. Водночас українська сторона на словах не поділяє підходів білоруської влади до опозиції.
Відкликання європейських послів із Білорусі для «консультацій» означає зниження рівня дипвідносин між сторонами. Отож у Мінську можуть дуже нескоро побачити й першого посла Євросоюзу. Втім, як і нового посла Польщі, дата приїзду якого до Мінська залишається невідомою. А після появи інформації, що польське МЗС вже закінчує формувати свій список нев’їзних білоруських чиновників на чолі з Олександром Лукашенком, приїзд із Варшави нового посла бачиться дуже проблематичним. Але найбільш неприємною для білоруського режиму є позиція не так Варшави, як Берліна, що вже не впускає високопоставлених білоруських чиновників. Зовсім недавно до Німеччини не змогли потрапити міністри економіки та закордонних справ Білорусі, яким анулювали офіційні запрошення для участі в міжнародних конференціях. Німеччина - загальновизнаний локомотив Європейського Союзу, зокрема і в realpolitik, яку донедавна проводив Євросоюз у відносинах із Мінськом. Тепер це називають «критичним реалізмом», у котрому домінують уже не прохання і побажання Лукашенку демократизуватися, а вимоги дотримуватися взятих на себе міжнародних зобов’язань та базових європейських цінностей. Попри всю унікальність білоруського режиму, саму Білорусь у світовому співтоваристві продовжують вважати європейською. Сьогодні головною вимогою Євросоюзу та США стало безумовне звільнення із тюрем ув’язнених, яких на Заході вважають новими політв’язнями.
У зв’язку з різким загостренням відносин між Мінськом та Євросоюзом перед останнім знову постає також
проблема наслідків серпневої війни 2008 р. Росії з Грузією. Як відомо, досі ніхто в ОБСЄ, крім Росії, так і не визнав незалежність Абхазії та Південної Осетії. У тому числі й Білорусь, частина так званої союзної держави РФ-РБ. Незмінним головою її вищої держради залишається президент Білорусі, який одного разу висловився, що в Москві цю конструкцію просто «похерили». Але це говорилося до трагічних подій 19 грудня в Мінську. А ось після них у різних колах знову почали розмірковувати про можливе визнання Мінськом незалежності двох російських протекторатів на грузинській території. Мовляв, Лукашенко може піти на визнання Абхазії та Південної Осетії, оскільки його відносини із Заходом тепер зовсім зіпсовані і йому нічого втрачати. У тому числі й саму Грузію, разом із якою Білорусь є учасницею євросоюзівського проекту «Східне партнерство». І не варто не так перебільшувати, як недооцінювати наслідки можливого кроку Мінська з визнання Абхазії та Південної Осетії. Адже тоді може виявитися прорваним європейський суцільний фронт прибічників територіальної цілісності Грузії, і виникне справді нова геополітична реальність на пострадянському просторі.
Якщо майбутня участь Мінська у «Східному партнерстві» дуже туманна, то в Митному союзі (МС) Росії, Казахстану і Білорусі повноцінним членом із усім пакетом ратифікованих документів значиться поки що тільки Білорусь.
Решта обіцяють провести необхідну процедуру чомусь пізніше. Можливо, тому, що Росія і Казахстан перебувають сьогодні набагато ближче до членства в СОТ, ніж Білорусь.
Однак є підстави вважати, що, попри вже ратифіковані Білоруссю з незвичною швидкістю всі документи стосовно Митного союзу «трьох», на етапі створення ЄЕП можуть виникнути непорозуміння, як це, наприклад, сталося з ратифікованими грамотами україно-білоруського договору про державний кордон. Принаймні такі підозри виникли, коли з’ясувалося, що після Нового року Білорусь не отримала на свої НПЗ ані грама російської нафти. А буквально зразу після зустрічі в Москві прем’єрів двох країн-членів МС російська компанія «Транснефть» розпочала 21 січня поставки нафти, які до цього призначалися Білорусі, альтернативним покупцям через морські порти Гданськ, Приморськ та Новоросійськ. Як повідомив прес-секретар російського оператора нафтопроводів Ігор Дьомін, це рішення було прийняте після того, як переговори прем’єрів Білорусі і Росії щодо ціни на нафту в 2011 році завершилися безрезультатно.
Тим часом запаси нафти на білоруських НПЗ, за деякими даними, закінчуються, - у «Нафтану» палива залишилося більше, у Мозирського НПЗ - менше. На думку експертів, умови поставки нафти були пов’язані, швидше за все, із певними зобов’язаннями білоруської сторони, зокрема щодо нафтопереробних заводів. Схема проста: білоруська власність в обмін на російську нафту. Можливо, на своїй першій недавній зустрічі з Путіним глава білоруського уряду Мясникович щось і обіцяв. Але, як відомо, у Білорусі завжди останнє слово за Лукашенком. Довідавшись від свого прем’єра про ці умови, він, напевно, розцінив їх як неприйнятні. Війна між Путіним і Лукашенком триває. Москва послідовно заганяє його в глухий кут. Але навіть якщо білоруські НПЗ зупиняться, бензиновий голод країні не загрожує.
Дії Москви на нафтовому фронті можна тепер інтерпретувати як уже й російські санкції стосовно Мінська. Прикметно, що вони з’явилися не тільки після зустрічі двох прем’єрів, а й після підписаного 17 січня україно-білоруського договору з прокачування нафти маршрутом Одеса-Броди. Цей документ, що означає збільшення альтернативного постачання, на думку мінських стратегів, дає Мінську ширше поле для маневру в переговорах із головним постачальником сировини – Росією. Не секрет, що прагнення Мінська і Києва розширити своє енергетичне співробітництво з допомогою нафтопроводу Одеса-Броди дратує Москву настільки, що реально можуть з’явитися проблеми, наприклад, у питанні ціни на газ для України, яких після зміни влади в Києві росіяни начебто обіцяли більше не створювати.
Ведучи напружені дискусії про нову стратегію своєї східної політики щодо Білорусі, у Брюсселі, природно, не могли оминути увагою зустріч у Москві російського і білоруського прем’єрів. За своєю політичною вагою у власних, не кажучи вже про чужі, країнах порівнювати їх просто безглуздо. Незважаючи навіть на те, що в союзній державі формально, за посадою, прем’єр підпорядковується голові вищої держради. Після московської зустрічі двох прем’єрів стало відомо, що Путін прийняв запрошення відвідати Мінськ, де планується наприкінці лютого - на початку березня провести засідання союзної ради міністрів. Очевидно, це станеться після запровадження санкцій ЄС і США щодо Білорусі. І зовсім не очевидно, що, приїхавши до Мінська, російський прем’єр захоче зустрітися з білоруським президентом. Швидше за все, одним із важливих пунктів засідання союзної ради міністрів буде оцінка наслідків запроваджених санкцій ЄС для союзної держави.
Вгадати, в якому руслі події розвиватимуться далі, досить складно, оскільки, крім непередбачуваності Лукашенка, досі незрозуміла позиція Росії з «білоруського питання». І від того, наскільки російська позиція виявиться близькою до європейської, й залежатиме доля Білорусі в короткостроковій перспективі.
Від редакції
Про державне і людське
На тлі реакції головних європейських столиць і санкцій, що готуються проти білоруської влади з боку Євросоюзу, реакція України, м’яко кажучи, полохливо-неоднозначна.
Спочатку, після розгону акції протесту в Мінську та масових арештів, вітчизняне МЗС вустами глави департаменту інформаційної політики Олега Волошина висловило стурбованість непропорційним застосуванням сили проти опозиції і преси під час виборів президента й пообіцяло, що Україна у своїх оцінках про перебіг кампанії та результати виборів президента Білорусі спиратиметься на висновки міжнародних спостерігачів від ОБСЄ. Також було висловлено зацікавленість України у подальшому прогресі й консолідації демократичних цінностей у Республіці Білорусь.
ОБСЄ, членом якої є Україна і в чию місію спостереження на виборах президента Білорусі входили представники й нашої країни, ці вибори легітимними не визнала. Після чого 31 грудня минулого року білоруська влада повідомила про те, що вона не продовжила мандат офісу ОБСЄ в Мінську, тобто, по суті, закрила його. Саме цього дня Віктор Янукович і привітав Олександра Лукашенка з перемогою на виборах. Але зробив це якось сором’язливо: повідомлення про привітання на офіційному сайті президента України ви не знайдете, з ним можна ознайомитися лише на сайті глави Білорусі. А заразом дізнатися, що, крім України, за О.Лукашенка пораділи Азербайджан, Вірменія, Венесуела, Грузія, Єгипет, Індія, Іран, Казахстан, Катар, Киргизія, КНР, Куба, Лівія, ОАЕ, Палестина, Саудівська Аравія, Таджикистан, Туркменистан, Туреччина та Узбекистан. Все. Був присутній представник нашої країни і на інавгурації О.Лукашенка. Щоправда, всупереч повідомленню того ж таки О.Волошина, що цей захід відвідав посол Роман Безсмертний, насправді Україну на ньому представляв тимчасовий повірений. Про що, до речі, заявляв прес-секретар Посольства України в Білорусі.
Сьогодні, коли Парламентська асамблея Ради Європи (Україна є також і її членом) «стурбована безпрецедентною хвилею насильства, залякування, масових арештів і судового переслідування політичних противників, правозахисників, журналістів, студентів і пересічних громадян» у Білорусі і готова підтвердити запроваджені раніше проти неї санкції, українська сторона всього лише «не поділяє підходу білоруської влади до відносин з опозицією» і каже про те, що «Олександрові Лукашенку доцільно було б зробити крок назустріч опозиціонерам, щоб (увага! - Ред.) зняти стурбованість, яка є в ЄС».
Намагаючись зберегти власне обличчя перед Європою і промовляючи ритуальні фрази про дотримання демократичних норм, українська влада насправді не засуджує Лукашенка. Вона йому заздрить. Бо Лукашенко домігся головного: він може робити в себе в країні все, що йому заманеться. Не зважаючи ні на Європу, ні на Росію.
У нас багато говорять про цінності. Але постійно нехтують ними. І не тільки на державному рівні, а й на особистісному. Багатьом, наприклад, добре відомо про давні дружні стосунки глави українського зовнішньополітичного відомства Костянтина Грищенка та екс-заступника міністра закордонних справ Білорусі Андрія Саннікова (про це писали вітчизняні медіа). Ми не знаємо, як ставився Костянтин Іванович до політичної діяльності друга та його кандидатства в президенти РБ. Але, напевно, це не головне в дружбі. Головне - впевненість, що у тяжку хвилину друг завжди прийде на допомогу.
У першому номері DT.UA Алєся Богданович писала про те, в якій ситуації нині маленький Данька Санніков, чиї батьки - Андрій Санніков і відома білоруська журналістка Ірина Халіп - опинилися після подій 19 грудня в лабетах білоруського КДБ. Їм «світить» від п’яти до 15 років позбавлення волі за «організацію масових заворушень». А над малюком нависла реальна загроза опинитися в дитбудинку. Цього тижня ми зателефонували бабусі Даньки Люцині Юріївні Халіп, аби дізнатися новини про Ірину та Андрія і долю хлопчика. Дякувати Богу, минулої п’ятниці бабусі таки офіційно дозволили взяти опіку над дитиною. Ми, зрозуміло, не могли не поцікавитися, чи телефонував їй у цей тяжкий місяць друг зятя Андрія Костянтин Грищенко, чи цікавився долею дитини, чи пропонував допомогу? Таких дзвінків не було. Люцина Юріївна пригадала, що восени Андрій зустрічався з Грищенком, коли той був у Мінську, але більше про українського міністра вона нічого не чула. Але жінка не ображається: «Я все розумію, він же особа офіційна». А що стосується допомоги, то пропозиції про неї лунають з усіх боків: «Ви знаєте, ми не самотні. Після тих подій люди в нас об’єдналися, виникло таке почуття солідарності. Нам телефонують, пишуть. До мене підходять зовсім незнайомі люди прямо під стінами КДБ, пропонують допомогу - хтось може посидіти з дитиною, хтось підвезти». Залишатися людиною, певне, можна і за лукашенківського режиму...
Від Андрія та Ірини звісток практично немає - батьки отримали від них лише по одному листу. Звісточки рідних до ув’язнених, як видно зі змісту листів із-за грат, не доходять. Днями трирічний Данька признався Люцині Юріївні: «Мені дуже сумно. Я так скучив за мамою і татом!» - «Незабаром настане весна, - спробувала розважити його бабуся. - Засвітить сонечко, прилетять пташки». - «І тоді мама з татом повернуться додому?»
Як повідомили DT.UA джерела в Єврокомісії, на сьогодні посли країн ЄС у Брюсселі узгодили так званий візовий лист - список прізвищ представників білоруської влади, яким незабаром буде відмовлено в наданні дозволу на в’їзд на територію Євросоюзу. Крім О.Лукашенка, який очолює цей список, у ньому фігурують судді, представники КДБ, МВС, адміністрації білоруського президента та уряду РБ. І якщо в попередньому, «замороженому» рік тому, списку було 30 прізвищ, то в нинішньому - 140-150. Заходи, що готуються, передбачають також арешт закордонних рахунків фігурантів «візового списку». Що ж до економічних санкцій у вигляді заборони білоруського імпорту, то тут думки розділилися. Основними прибічниками їх запровадження виступають Нідерланди, Німеччина, Франція, Британія. Рішення щодо санкцій проти режиму Лукашенка ухвалюватиметься на засіданні Ради міністрів закордонних справ ЄС 31 січня.