В українсько-польських відносинах уже давно гримить грім, і блимають блискавки.
Але чи впаде злива, чи промчить буревій, чи торнадо оминуть дві столиці - залежить від подальших дій Києва і Варшави. Насамперед у сфері політики національної пам'яті.
Попри публічні заяви політиків про стратегічні відносини України і Польщі, у реальності справи не такі однозначні. Випинання теми минулих конфліктів - це те, що знищує сучасні українсько-польські відносини й послаблює Україну в її протистоянні агресії Росії. На урядовому рівні посилюються взаємна недовіра і роздратування, а криза у двосторонніх відносинах, спричинена відмінностями в політиці національної пам'яті двох країн, лише посилюється.
Те, що криза, яка триває вже кілька років, знову загострюється, стало зрозуміло минулого тижня. Приводом до зростання напруженості стало інтерв'ю посла України в Польщі Андрія Дещиці польській радіостанції RMF FM, у якому він казав про перспективи поновлення поляками пошукових та ексгумаційних робіт в Україні.
Український посол, викладаючи офіційну позицію, заявив, що наша країна дозволить польській стороні провести ексгумаційні роботи тільки після відновлення знищених українських пам'ятників на території Польщі - у Пікуличах під Перемишлем і Монастирі біля Верхрати. При цьому Дещиця визнав, що заборона проводити ексгумаційні роботи - це емоційне рішення Києва, ухвалене після того, як польська влада не відреагувала на знищення українських пам'ятників.
З погляду українця, у словах посла немає нічого скандального: це всього лише спроба розблокувати питання відновлення українських пам'ятників у Польщі. Але поляки інакше сприйняли умови, озвучені українським дипломатом. І хоча польська сторона й раніше висловлювала своє невдоволення політикою України в сфері національної пам'яті, цього разу оцінки, що лунають з Варшави, мали значно жорсткіший і персоніфікований характер.
"У Варшаві зростає розчарування Києвом, його підходами у політиці історичної пам'яті", - повідомило DT.UA джерело в польському уряді, що побажало залишитися неназваним. За його словами, п. Дещиця перейшов певну червону межу: "У Варшаві заяви посла Дещиці викликають відразу. Це оцінка не тільки керівництва МЗС, а й польського уряду".
Такий різкий коментар польської сторони пролунав не тільки тому, що тимчасова заборона української влади на проведення поляками ексгумаційних робіт в Україні викликає болісну реакцію польського суспільства. У Польщі слова Дещиці сприйняли як шантаж. "Варшава не розмовлятиме з Києвом на умовах шантажу. Насамперед з віце-прем'єром Павлом Розенком. Польща не довіряє українській стороні", - заявив наш співрозмовник. Схоже, полякам дуже кортить замінити переговорника з української сторони.
Нагадаємо, що в першій декаді жовтня заплановано зустріч між українським віце-прем'єром і представниками польського Інституту національної пам'яті. І якщо переговори відбудуться, то вони обіцяють бути досить непростими: раніше польська сторона вже кілька разів висловлювала свої претензії на адресу української влади, звинувачуючи її представників (у тому числі й президента) у недотриманні раніше досягнутих домовленостей.
Втім, посилює кризу не тільки різниця в підходах у політиці двох країн у сфері національної пам'яті. Варшаву дратує і… "антипольська кампанія, яку Київ проводить у Брюсселі, Берліні та Вашингтоні". Зокрема, за словами нашого співрозмовника, йдеться про оцінку українською стороною судової реформи в Польщі. Це викликає в польської сторони нерозуміння, оскільки Варшава не тільки закликає посилити санкції проти Росії, а й підтримує Україну в МВФ, а також виступає проти будівництва "Північного потоку-2".
За словами співрозмовника DT.UA, ці два чинники - заборона на проведення ексгумаційних робіт та "антипольський піар" у Брюсселі, Берліні й Вашингтоні - створюють негативну атмосферу в різних варшавських відомствах. І ця атмосфера не дозволяє Варшаві йти на жодні поступки Києву щодо історичної пам'яті.
Хоча поляки й звинувачують українців у шантажі, вищевикладену позицію польської сторони в Києві розглядають як тиск, як спробу змусити українську владу прийняти польську пропозицію - без жодних умов дозволити проводити ексгумаційні роботи в Україні. Судячи з настроїв в обох столицях, ніхто не збирається поступатися.
Поглиблення кризи вимагає від Києва вироблення стратегії щодо Варшави. Україні важливо продовжити процес формування національної ідентичності, де гідне місце посідає і пантеон національних героїв. Але в умовах російсько-української війни Києву настільки ж важлива й підтримка Варшави в протидії воєнній агресії та політичному тиску Москви.
Сваритися з Польщею в Україні хочуть найменше. Але й не готові жертвувати власною історичною пам'яттю. Сьогодні в Україні дотримуються позиції, що українці мають право на своїх героїв і на власне трактування історії, а відносини партнерів і союзників повинні будуватися на діалозі, а не на диктаті. При цьому в Києві припускають, що Варшава, виходячи зі своїх інтересів, і далі підтримуватиме нашу країну в питаннях безпеки. У чомусь цей розрахунок виявився правильним.
Попри зростання у Варшаві невдоволення, поки що криза не впливає на відносини двох країн у сфері безпеки й економіки. Підтримка України в питаннях безпеки та санкцій проти Росії досі триває, незважаючи на загострення через суперечки на історичну тематику. Теза "історичні питання не матимуть впливу на підтримку України" досі актуальна. Але чи збережеться вона надалі?
Цілком імовірно, що в майбутньому польський уряд може знизити рівень підтримки нашої країни. DT.UA раніше вже писало, що в разі загострення відносин Києва і Варшави через відмінності в підходах до політики національної пам'яті, можливе зменшення підтримки з боку Польщі практичної інтеграції України в Євросоюз. Іншими словами, поляки можуть піти шляхом угорців, які перешкоджають проведенню засідань комісії Україна-НАТО (КУН) на високих рівнях.
Очевидно, що доти, доки правоцентристська "Право і Справедливість" (ПіС) перебуває при владі, двосторонні відносини буде постійно лихоманити через відмінності в підходах двох країн до політики історичної пам'яті. А партія, яка зробила у внутрішньополітичній боротьбі одну зі своїх ставок на тему історії, при владі надовго.
За останніми опитуваннями, рейтинг ПіС становить близько 40%. Такий високий рівень підтримки ПіС виборцями, по-перше, посилює позицію польської сторони під час обговорення проблемних питань історичної пам'яті. По-друге, дані соцопитувань показують, що з великою імовірністю на майбутніх парламентських виборах (а вони відбудуться восени 2019 р.) консервативна партія знову переможе і сформує уряд.
Експерти і дипломати упевнені: позицій ПіС у польському суспільстві серйозно не похитне навіть відхід з посади лідера партії Ярослава Качинського. Політика, який є сірим кардиналом нинішньої польської влади. Політика, який не забуває про загибель свого брата президента Леха Качинського. Політика, який не має ілюзій стосовно Росії і підтримує санкції проти РФ за агресію проти України. Політика, який багато зробив для того, щоб у Польщі визнали Волинську трагедію "геноцидом поляків, вчиненим українськими націоналістами у 1943-1945 роках".
Цього літа у Польщі почастішали чутки про погіршення здоров'я Качинського. І хоча оточення Качинського заявляє, що його ще рано відправляти на пенсію, у польському політикумі й мас-медіа почали обговорювати кандидатури його можливих наступників. Серед найбільш реальних претендентів називають прем'єр-міністра Матеуша Моравецького, міністра внутрішніх справ Йоахіма Брудзинського і міністра юстиції Збігнева Зьобро. Дехто до цього списку додає і міністра оборони Маріуша Блащака.
Найреальніші шанси стати наступним лідером ПіС має Моравецький - харизматичний політик, який позиціює себе представником молодого покоління поляків. Його серйозний недолік - відсутність підтримки з боку внутрішньополітичних структур - компенсується протекцією Качинського. При цьому очевидно, що відхід Качинського буде не одномоментним: навіть після відставки з партійної посади сірий кардинал іще тривалий час опікуватиметься протеже, прагнучи запобігти розколу в ПіС та падінню популярності партії.
Усі претенденти на роль наступника Качинського дотримуються приблизно однакових ідеологічних поглядів. Та хоча у всіх кандидатів неоднозначне ставлення до України, Моравецький викликає в Києва найбільше занепокоєння. І не тільки тому, що має історичну освіту. Головна причина в тому, що на нього має великий вплив батько - Корнель Моравецький.
Колишній лідер "Солідарності, що бореться", яка в 1980-ті боролася з комуністичним режимом, Моравецький-старший пропонує Варшаві змінити політичний вектор і виступає за зближення Польщі з Росією, оскільки це в інтересах його країни і Європи. Серед інших його ідей - пропаганда нових цінностей Європи, які не призводитимуть до конфронтації, а об'єднуватимуть різні країни. Такими він вважає не права людини, а… охорону здоров'я.
Загалом, побоювання Києва стосовно Моравецького-молодшого мають підстави. Малоймовірно, що при цьому політикові українсько-польські відносини вийдуть з зони турбулентності: питання історичної пам'яті двох країн і далі підживлюватимуть постійно тліючий конфлікт.