«Цього не може бути!» Майже всі іноземці із земель з усталеною демократією не могли повірити в причину арешту Юрія Луценка. Їм, звичним до дотримання прав людини та презумпції невинності, вкрай складно було пояснити, чому екс-міністра зачинили у в’язницю без вироку суду.
Доводилося діставати копію найпершого, грудневого судового рішення про взяття Луценка під варту. З ознайомленням із документом недовіра поступово переходила в жах, - неначе вони знову побачили, як Європою розгулює привид комунізму.
Генпрокуратура і Печерський суд мотивували арешт Луценка небажанням того визнати свою вину й демонстративно проігнорували як букву українського закону, так і дух цивілізованого світу. Про це у вітчизняній пресі писали неодноразово. Але для політиків, дипломатів та юристів із Вашингтона і Брюсселя, а також Берліна, Праги, Рима, Стокгольма і далі з розлогого списку, справа Луценка стала індикатором тривожних процесів в Україні. Європейські й американські видання дедалі частіше розповідають про долю української опозиції, а працівники західних посольств постійно цікавляться станом здоров’я ув’язненого і, киваючи головою, вивчають юридичний бік справи. На час написання цього матеріалу до адвокатів Луценка з однієї впливової країни надійшло прохання скласти хронологію подій розслідування і перебування в СІЗО з юридичними коментарями та посиланнями на статті українського законодавства. Скидається на процедуру, котра передувала реакції демократичної спільноти на візит СБУшників до проректора Католицького університету.
Як реакція Європи і США може вплинути на центр ухвалення українських рішень, важко сказати. Мало хто сумнівається, що питання звільнення Луценка вирішується не в найгуманнішому Печерському суді і не в Генеральній прокуратурі, яка забула про закони та правила пристойності. За останніми даними з Партії регіонів, Янукович не має наміру віддати команду - «Випустити!». Ті, хто розуміє наслідки, не розуміють мотивів. Мовляв, уже помстилися за відсидку Колеснікова - то навіщо розхитувати ситуацію? Демонстрація сили давно перетворилася на демонстрацію дурості й недалекоглядності. Проте слова «Та хай здохне!» звучать відразу, щойно хтось несміливо запропонує цивілізовано вийти із ситуації, що склалася. Регіонали, які вміють думати, шукають пояснення в тому, що арешт екс-міністра й опозиційного лідера покликаний продемонструвати жорстку руку не тільки противникам глави держави, а й прихильникам - слухнянішими і тихішими будуть. Проте додають, що така лінія поведінки, з огляду на катастрофічний стан справ у країні та падіння популярності влади, призведе тільки до жорстокості опозиції і зростання внутрішнього опору серед своїх. Тобто логіки немає. Є прагнення помсти. Один регіонал навіть дістав ручку, щоб підписати колективне звернення в суд про звільнення Юрія Віталійовича. Але з таким приреченим обличчям, що його попросили сховати ручку.
Найцинічніші кажуть, що не дай боже з Луценком станеться непоправне, то козирі отримає Тимошенко. Це єзуїтське пояснення влада готує для нових телебитв. Тільки чи скаже ця влада, що насправді Тимошенко - наступна в черзі, а пасивність громадян України й вочевидь малоактивна (поки що) позиція ЄС і США тільки додає центрові прийняття рішень впевненості в широкому і безперешкодному полі для маневру? Та й як можуть відреагувати на трагедію Луценка і можливий арешт Тимошенко задавлені системою і вкрай роздратовані громадяни, однозначно ніхто не береться сказати. Те, що народ скипів, - факт. Куди вийде пара - велике запитання.
Голодування Луценка, оголошене після неймовірно цинічного рішення апеляційного суду Києва про продовження арешту до п’яти місяців, сприймають серйозно всі. Навіть опоненти екс-міністра, які спочатку просторікували про сало та ковбаси в раціоні голодуючого. Колишні критики Юрія Віталійовича (найчастіше - справедливі критики) нині вдягають у парламент футболки «Свободу Луценку!» і підписують звернення в суд про його звільнення. Вони по-людськи розуміють Луценка й тверезо оцінюють «мотивацію» суддів - сидіти у в’язниці, оскільки адвокати не дочитали кримінальну справу.
Тепер Юра нечасто підводиться з ліжка. Лікарі кажуть, що ще трохи - і вони не зможуть нічого зробити: голодувати при цукровому діабеті в жодному разі не можна. Проте він хоче приїхати на судове засідання в понеділок, 23 травня. Подивитися в очі судді, а ще - прокуророві й слідчому. Ірина, дружина, постійно плаче. Але тільки кого сьогодні при владі хвилюють справедливість, закон, та й проста людяність? Мстиві інкасатори прийшли до влади зовсім не для цього.
Юра, очевидно, перейшов лінію повернення. Якщо так, він не зможе відступити. Приниження беззаконням, знущання та насмішки на кшталт візиту логопеда в тюремну камеру у відповідь на прохання викликати лікаря. Це робить його непохитним в очах одних і непокірним із позиції нечисленних інших. Або його випустять, або... Геніальна поетеса і шістдесятниця Ліна Костенко теж оголошувала голодівку, коли забороняли друкувати її вірші. Навіть жорстока до опонентів режиму радянська влада реагувала на акцію протесту людини, котра повстала проти системи. Неохоче, але реагувала, бо прагнула продемонструвати «загниваючому капіталізмові демократичність радянського ладу». Нинішня влада навіть демонструвати не рветься. Намагається заколисати демократичну спільноту солоденькими розмовами про необоротність європейського вибору та дотримання стандартів демократії. У мене для нинішніх керівників є погана новина - вам не вірять. Зовсім не вірять. Там не глухі, але й не сліпі. Сидить Луценко. А на свободу виходить соратник Черновецького, підозрюваний у жорстокому побитті. Навіть не закривали в СІЗО главу райадміністрації, що кілька годин катував чотирьох рибалок. Діти регіональних бонз, які на смерть збивали людей, взагалі не несуть відповідальності. Всі це бачать.
Європейський суд із прав людини, можливо, найближчим часом винесе вердикт щодо ситуації з арештом Луценка. Євросуд узяв справу на розгляд позачергово, чим непрямо показав стурбованість репресіями проти опозиційних лідерів в Україні. Яким буде рішення, невідомо. Чомусь здається, що там воно буде справедливим. Чи дізнається про нього Юра? Дай Боже йому сили. Тільки де після визнання Луценка в’язнем сумління опиниться нинішня влада? Теоретично можливі санкції з боку ЄС і США не видаються чимось нереальним. А найвпливовіші російські кола вже не переносять Януковича. Чи хвилює це нинішніх? Є сумніви. Вони зайняті інкасацією, інше їх хвилює мало. І куди, на випадок чого, вони вивезуть касу?
P.S. Коли верстався номер, із джерел, які заслуговують на довіру, стало відомо, що обвинувальний висновок у справі Луценка (з невідомих поки що причин) засекречений. Очікується, що судове засідання 23 травня відбудеться в закритому режимі.