Одне з головних досягнень саміту Україна-ЄС, який пройшов у Брюсселі 25 лютого, полягає в тому, що він нарешті відбувся і розморозив діалог з Євросоюзом на найвищому рівні. Оскільки, за свідченнями бувалих вітчизняних дипломатів, на середину минулого року Україна опинилася в найнижчій точці своїх відносин із ЄС за останнє десятиліття.
Ще надто рано судити, чи настане справжня відлига, однак Брюссель, зі свого боку, не тільки доклав великих зусиль до створення сприятливих умов для успішної весняної посівної в надії на багатий листопадовий урожай у Вільнюсі, а й забезпечив майже тепличний клімат для головного українського Сіяча на саміті.
У дипломатії дрібниць не буває. Зустріч, яка відбулася, була багата на промовисті деталі: і дві з половиною години замість двадцяти хвилин переговорів із президентами ван Ромпеєм та Баррозу; і не промовлені публічно прізвища двох найвідоміших українських в'язнів; і обговорення всіх найбільш чутливих для В.Януковича питань виключно у вузькому президентському колі; і згадування головою ЄК Баррозу у своїй заяві про третю річницю інавгурації українського президента; і шаноблива церемонія зустрічі-проводів. До речі, за інформацією джерел DT.UA, у протокольній програмі було прописано лише зустріч президентами Європейської Ради і Європейської Комісії ван Ромпеєм та Баррозу президента Януковича при вході в приміщення Ради ЄР та їхнє спільне фотографування. Пропозицію ж української сторони розписати в програмі ритуал проводів до виходу після прес-конференції та прощання на вулиці європейська сторона відхилила: мовляв, ми таке заздалегідь прописати не можемо, все залежатиме від настрою президентів Ромпея та Баррозу після переговорів. За свідченням очевидців, по завершенні всіх протокольних заходів Ромпей і Баррозу не тільки провели Януковича до виходу, а й хвилин п'ять ще стояли під снігопадом, доки українська делегація розсідалася у машини, щоб по-дружньому помахати вслід...
Гадаю, всім, хто хоч трохи втаємничений у перипетії відносин України з ЄС, очевидно, що такі знаки уваги виявлялися не з великої любові та поваги до людини, котра за три роки відкинула свою країну назад у совок, перекреслила її демократичні досягнення і методично перетворює загальнонаціональні цінності в Сімейні.
Керівництво Євросоюзу створило В.Януковичу комфортний психологічний клімат і витратило на спілкування з ним загалом чотири з половиною години, бо хотіло бути не тільки почутим, а й зрозумілим. Бо останній рік поставив на межу провалу не лише тривалу спільну працю над Угодою про асоціацію України з ЄС, а й, що значно серйозніше, багатолітню роботу ЄС із перетягування України на свою орбіту. Тактика Брюсселя останніх місяців - м'якої ізоляції, негласного ігнорування вищого українського керівництва - не спрацювала, ситуація в Україні тільки погіршилася, а відносини з Києвом опинилися на межі замерзання.
Ще два тижні тому у публікації "Зворотний відлік" (DT.UA №5 від 09.02.2013) ми згадували про серйозні роздуми керівництва європейських інституцій над долею України. Уже з інших джерел надійшло підтвердження цієї інформації: попри складну ситуацію як в Україні, так і в самому ЄС, у Брюсселі було ухвалено рішення докласти всіх зусиль до підписання Угоди. "За" виступають і президент Єврокомісії Баррозу, і президент Європейської Ради ван Ромпей, і верховний представник ЄС із питань зовнішньої політики леді Ештон, і "профільний" єврокомісар Фюле, і більшість інших членів ЄК. Більше того, як стверджують джерела DT.UA, на пленарному засіданні саміту (а перед тим ще й під час зустрічі з екс-президентом Ющенком) Баррозу чітко заявив, що "бачить Україну в майбутньому членом ЄС".
Угода з Україною - справа честі і дальшого кар'єрного зростання для єврокомісара Фюле. Незважаючи на близьке завершення роботи нинішнього складу Єврокомісії, цьому амбіційному чеському політику віщують досить непогане майбутнє: одні стверджують, що після перевиборів ЄК він мітить у крісло леді Ештон, інші називають його реальним кандидатом на місце генсека Ради Європи, треті бачать у ньому навіть майбутнього президента Чехії. У будь-якому разі, успіх в "українському питанні" стане істотним внеском у скарбничку його досягнень - натомість провал із задоволенням використають численні недоброзичливці.
Втім, деякі наші європейські співрозмовники побоюються, що бурхлива діяльність Фюле на українському напрямі та його особиста зацікавленість в успіху можуть кепсько прислужитися, якщо Янукович & Ко вирішать, що з таким активним "промоутером" Угода у них уже в кишені, отож самим їм робити нічого й не треба - у крайньому разі, вдасться відбутися дрібницями. До речі, окремі європейці вже починають підозрювати в Януковичі якщо не мудрого стратега, то хитрого тактика: мовляв, він зовсім свідомо й зумисне спочатку заганяє ситуацію в глухий кут, щоб потім, зробивши кілька незначних поступок на радість Брюсселю, отримати бажане.
Однак незначними поступками відбутися не вийде. Здається, президенти ван Ромпей і Баррозу не марно витратили стільки часу і змогли донести до українського колеги необхідність "рішучих кроків" та "істотного прогресу" на багатократно озвучених трьох напрямах: усунення вибіркового правосуддя, вдосконалення виборчої системи та реформи, вказані в Порядку денному асоціації. Наскільки розмова вдалася, наскільки вона була відвертою, в які деталі своїх планів і намірів сторони втаємничили одна одну, які рішення запропонували, знають лише три президенти (окрім них, на зустрічі у вузькому колі були присутні тільки перекладачі). Але приблизна тематика їхньої тривалої розмови відома: долі Луценка і Тимошенко, реформи в Україні, відносини нашої країни з Росією та плани щодо формату взаємодії з Митним союзом, енергетичне співробітництво України як із Росією, так і з Євросоюзом (про останнє докладніше читайте в матеріалі Алли Єрьоменко). А головним месиджем європейської сторони було чітко сформульоване бажання побачити швидкий прогрес України в правильному напрямку в усіх зазначених сферах. Термін виконання зафіксований у Спільній заяві XVI саміту Україна-ЄС: початок травня 2013 р.
І тут для України (крім неспроможності її влади проводити необхідні реформи та виконувати свої обіцянки) криються ще дві проблеми - власне, сам термін, а також критерії оцінки успіхів.
Чому Брюссель поспішає, ми докладно пояснювали в позаминулому номері: йому треба не тільки оцінити наші досягнення, а й сформувати пакети документів для країн - членів ЄС, а також надати час останнім для внутрішніх процедур ухвалення рішення щодо України - підписувати з нею Угоду в листопаді чи ні. Але два місяці для демонстрації успіху - це дуже мало. Навіть у деяких впливових європейських столицях, за нашою інформацією, дивуються: мовляв, Україна напружиться на два місяці, а ми потім чотири місяці оцінюватимемо її досягнення? А що в цей час робитиме Україна? Спочивати на лаврах чи продовжувати реформи? Хто знає, що ще може статися в цій країні з травня-червня до листопада? (Самі лише вибори мера Києва обіцяють стати серйозним випробуванням для влади...) Занадто непередбачувана сама Україна, занадто наполегливі у своїх бажаннях її сусіди. Єврокомісія занадто перестраховується - логічніше було б дати Україні час до вересня: за півроку зробити щось істотне шансів більше.
З іншого боку, мають рацію і ті добре обізнані з українським менталітетом європейці, які побоюються, що, дай-но Україні час до вересня, то вона сподобиться на якісь реальні дії лише до жовтня, і тоді встигнути виконати всі потрібні внутрішньоєесівські процедури для підписання Угоди в листопаді буде просто неможливо. Тому й дали Україні та її керівництву такий близький дедлайн, чудово розуміючи при цьому, що запаморочливих успіхів за такий час вона домогтися не зможе. Але, всупереч розхожій думці й публічним наставлянням Штефана Фюле, від Києва й не чекають 100-відсоткового виконання поставлених Брюсселем завдань, щоправда, при цьому не вказують, скільки, що саме і як має бути зроблено.
Читайте документи: всі побажання Україні висловлено без кількісних і якісних критеріїв, від неї очікують "істотного прогресу". Тобто ще раз підкреслимо, рішення Євросоюзу буде виключно політичним. Це і добре і погано водночас. З одного боку, з огляду на реформаторські здібності нашої влади, добре, що неможливого від неї не вимагають, інакше не бачити нам асоціації в листопаді. З іншого - в Києві можуть переоцінити зацікавленість Брюсселя в підписанні Угоди й недооцінити рівень вимог ЄС, вирішивши, що обійдеться, приміром, зняттям відеоспостереження в камері Тимошенко й допуском до неї німецьких лікарів, а також двома-трьома законами з правильною назвою, але вихолощеним змістом. Крім цього, не можна зовсім виключати варіант, коли умовно проукраїнськи налаштована Єврокомісія поставить Києву спочатку занижену планку, а потім завищену оцінку, заплющивши очі на чимало недопрацювань, які не зможуть (або не захочуть) пробачити Україні критично й скептично налаштовані європейські столиці та члени Європарламенту.
Хоча, чесно кажучи, виставлені Україні умови для підписання Угоди про асоціацію - від самого початку питання спірне. Так, безперечно, ми бачимо, як деградує наша країна в усіх сферах, у нас самих накопичилося дуже багато претензій до цієї влади, ми самі чудово знаємо всі її вади. Але особисто я цілком поділяю позицію польського євродепутата Павла Коваля, який заявив цього тижня Rzeczpospolita, що зближення з ЄС таке важливе для майбутнього України, що Євросоюз мав би махнути рукою на її недостатню відповідність різним вимогам і таки підписати Угоду про асоціацію.
Крім того, ми ж поки що говоримо про асоціацію, а не про членство в ЄС. Адже метою асоціації України якраз і є її всебічна європеїзація, наближення до європейських стандартів у всіх сферах, а Угода - потужний інструмент для цих перетворень. Виходить досить абсурдна ситуація: від України вимагають самовдосконалення, але інструмента для нього не дають, більше того, для підписання Угоди вимагають досягнення багатьох критеріїв і ставлять завдання, виконання яких є якраз метою реалізації цієї Угоди.
Зрозуміло, що після торішнього провалу у відносинах з Україною, після всіх неєвропейських учинків і дій її керівництва Євросоюз не міг просто так узяти й підписати стратегічно важливий для обох сторін документ: йому треба зберегти обличчя. Однак при цьому важливо, щоб Європа не підклала нам тих самих граблів, що й у Бухаресті, коли Україні відмовили в одержанні ПДЧ. Адже тоді теж ішлося не про членство в НАТО, а про план дій з підготовки до нього, а нам виставляли вимоги, начебто ми вже стояли на самому порозі альянсу. В 2008-му нам пояснили відмову потребою врахувати стурбованість Росії та недостатньою підтримкою українським населенням ідеї вступу в НАТО, порекомендувавши сконцентруватися на зближенні з ЄС, що нібито не викликає роздратування Москви й позитивно сприймається українцями.
Нині, як і всі попередні роки, ідею європейської інтеграції підтримує більшість українських громадян, переважна частина представників експертного співтовариства, вірність європейському вибору декларує більша частина українського політикуму. Ось тільки Росія знову проти. За інформацією наших співрозмовників з кількох європейських столиць, росіяни розгорнули в країнах ЄС надзвичайно активну антиукраїнську діяльність. За твердженням джерел DT.UA, на сьогодні Кремль перед різними російськими відомствами поставив чіткі завдання - за всяку ціну не допустити підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС, причому ніколи; всіма способами задушити ідею й убити можливості перетворення України на "сланцевий Клондайк", а також усунути нашу країну від придністровського процесу й дискредитувати українське головування в ОБСЄ, виставивши Україну на міжнародній арені безпомічною, нетямущою й ні на що не здатною країною.
У Бухаресті Україна зазнала поразки при спробі надійно закріпити свій геостратегічний вибір, але тоді, кажуть українські дипломати, у нас іще залишався план "Б" - Угода про асоціацію з ЄС. Нині плану "Б" не існує.
Кому буде вигідно, якщо й у Вільнюсі станеться провал? Україні, яка ще на довгі роки може втратити шанс вирватися з задушливого й похмурого совка? Євросоюзу, для якого таки важливо витягти Україну на свою орбіту? Чи країні, яка, не будучи членом ані ЄС, ані НАТО й формально не маючи права вето в цих організаціях, один раз уже не допустила відхід України на Захід?
Ситуація складна. Часу вкрай мало. Зробити необхідно дуже багато. І при цьому не наробити нових помилок - ні нам, ні ЄС. Щоб, як у відомій пісні, не сказати потім одне одному: "Опозданием мы наказаны - за полчаса до весны".