На початку поточного місяця, в обстановці підвищеної секретності, на засіданні уряду нарешті було схвалено проект Державної комплексної програми реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2017 р.
З часу завершення попередньої програми армія вже два з половиною роки жила сама собою і житиме далі, поки проект програми, зазнаючи зміни, подорожуватиме між РНБОУ та адміністрацією президента. Аналіз недоліків цього опусу - річ невдячна, військові спеціалісти й експерти знайдуть для себе там не багато нового. А ось на деяких аспектах особистого внеску П.Лебедєва в реформу армії слід зупинитися докладніше.
Два попередні призначенці В.Януковича - колишній радник президента М.Єжель та нинішній радник Д.Саламатін - так і не змогли народити хоч якусь програму своєї діяльності, оскільки були серйозно захоплені одним завданням - встановленням контролю над ресурсними та фінансовими потоками у Збройних силах. Яку ж роль у реалізації реформи Збройних сил відведено президентом П.Лебедєву, зараз важко сказати. Цілком очевидно, що назвати міністра Лебедєва знавцем військового будівництва і військової справи було б дуже великим перебільшенням. З урахуванням його комерційного досвіду, він, мабуть, найкраще претендує на роль армійського інтенданта, а не стратегічного реформатора. У чому, по своєму, спадкоємно послідовний.
Міністр Ю.Єхануров настільки був зайнятий роздачею військової землі та нерухомості, що не встиг і оком змигнути, як розпрощався з міністерською посадою. У коридорах Міноборони і Генштабу багато хто, в очікуванні нового призначення, говорив зовсім не пошепки фразу з анекдоту - "гірше бути не може". Як же вони помилялися! Коли на горизонті з'явився М.Єжель, виявилося - може.
Спочатку, зважаючи на фатум попередника, Єжель був обережним, але не втримався від спокуси, не пройшов мимо кожного солдатського пайку, з вартості якого майже
7 грн "пливли" в кишені метикуватих комерсантів. У будівництві житла схеми "освоєння" бюджетних коштів також були банальні й прості. Навіть Генпрокуратура знала, що в часи міністра Михайла Броніславовича житло для військових здавалося без дахів, дверей і цілих поверхів.
А ось стратегії перекидання бюджетних річок Д.Саламатіним П.Лебедєв може поки що тільки заздрити. Про бурхливі фінансові потоки, які випливали з Міноборони та сфери ВТС, спецслужби знали не з чуток, але, як кажуть обізнані співробітники СБУ, як завжди, трохи не вистачило до... посадки. Навряд чи ці матеріали колись стануть надбанням гласності. Очевидно, Марс дозволяє виносити сумки з грішми, а виносити сміття з хати не дозволить нікому!
Лебедєв усе ж не до такої міри голодний, аби почати накидатися на все, що погано лежить. По-перше, як-не-як комерсант і вже мільйонер. По-друге, досвід попередніх товаришів для нього показовий. Цілком можливо, що й про матеріали на Саламатіна і його соратників, зібрані спецслужбами, йому відомо. А крім того, задовгі роздуми влади, чи залишити Лебедєва міністром оборони для забезпечення заходу в парламент по його виборчому округу мільярдера Вадима Новінського, зірвали можливість активно розгорнутися в перші 100 днів перебування Павла Валентиновича в Міноборони.
Нагадаю також, що Лебедєву дісталася армія без спеціального фонду державного бюджету, який наповнювався надходженнями від реалізації надлишкового військового майна, надходженнями з бюджетних установ, оренди військового нерухомого майна, яке тимчасово не використовувалося. Раніше розпоряджатися цими коштами міг особисто міністр.
"А це ще на огірки?.."
Під час згаданого засідання Кабміну найбільше нарікань було на озвучені міністром суми, які необхідно додатково виділити з держбюджету на реформи. До запланованих до 2017 р. на утримання армії 100 млрд грн П.Лебедєв попросив ще 31 млрд. І, як заявив військовий чиновник, ці додаткові мільярди він заробить у процесі реалізації надлишків військового майна. На торги буде виставлено майже 56 тис. га земель оборони та понад 30 тис. одиниць військової техніки. Тим часом Лебедєв промовчав, що в першому кварталі нинішнього року до бюджету надійшло тільки 50 млн грн від реалізації військового майна, і з такими темпами наповнення загального фонду бюджету Павло Валентинович зможе отримати необхідний йому фінансовий ресурс через
157 років.
Реалістичність планів Лебедєва піддав сумніву М.Азаров, запропонувавши для контролю наповнення бюджету створити міжвідомчу групу на чолі з С.Арбузовим, якого, як заявив прем'єр-міністр, П.Лебедєв переконав у своїх можливостях організувати грандіозний, і головне - державодохідний розпродаж військового майна.
Не секрет, що із запланованих до 2017 р. 100 млрд грн держбюджету майже 90% піде на виплату грошового забезпечення військовим. Решту мають витратити на підготовку армії, закупівлю і ремонт озброєнь. На пропозицію міністра, у
2017 р. бюджет Міноборони, порівняно з поточним роком, повинен зрости майже вдвічі і сягнути
31,5 млрд грн. Запитання: чи здатна держава знайти такі кошти в бідному державному бюджеті? Фінансисти країни продовжують наполягати на своєму і вже повідомили П.Лебедєву, що розраховувати він може лише на затверджені урядом раніше прогнозні показники асигнувань на потреби оборони до 2023 р. Це означає, що фінансування підготовки армії, модернізації та закупівлі озброєнь здійснюватиметься, як і в минулі роки, за залишковим принципом.
Звісно ж, останнє слово в цьому питанні - за президентом, який може погодитися з аргументами Мінфіну про відсутність можливостей у бюджету виділити такі величезні асигнування на реформу армії. Тоді команда Лебедєва навряд чи зможе розраховувати на 31-мільярдний бюджетний додпайок.
Тим часом практично ніхто із членів уряду не звернув уваги на те, що міністр планує скоротити армію більш ніж на 60 тис. осіб: близько
36 тис. військових і 24 тис. службовців. При цьому половину від цієї кількості будо звільнено у перший рік реформи.
І, знову ж, ніхто з членів уряду не запитав Лебедєва: "А як вирішуватиметься питання із забезпеченням звільнених офіцерів житлом? Як і де їх працевлаштувати? У яку суму виллється державі допомога звільненим?"
Дуже ймовірно, питання про втрати особового складу для наших армійських реформаторів не стоїть, оскільки воно відбите в проекті програми реформування та розвитку збройних сил.
Певну частину бюджетних коштів, за планами Міноборони, передбачається спрямувати на витрати, пов'язані з допомогою військовослужбовцям, котрі стануть інвалідами або загинуть під час проведення реформи. Кількість таких військових, на думку Міноборони, становитиме 2500 чол., тобто по 500 чол. на кожен рік реформування армії! Невблаганна штука - ця статистика!
Окрім того, армійські чиновники припускають, що їм потрібно буде щороку впродовж п'яти років відправляти в декрет майже по тисячі жінок-військовослужбовців. Ну, а якщо план за цим пунктом військової реформи не буде виконано, що тоді? Кинути на виконання цього завдання спецназ?
На тлі фанфар Міноборони з приводу того, що осінній призов нинішнього року стане останнім, Павло Валентинович у проекті програми зазначає: умови для цього створюватимуться лише у 2013 і 2014 рр. Сьогодні цих умов нема. Немає ні відповідної інфраструктури - фонду службового житла, ні відповідного грошового утримання, ні цікавої бойової підготовки.
Благодійність
як форма відкоту?
Як заявив минулого тижня у ЗМІ директор фінансового департаменту Міноборони І. Марко, в такий собі благодійний фонд при міністерстві вже надійшло 26 млн грн на придбання житла для військовослужбовців. Це непогано, бо вказана сума цілком може конкурувати з бюджетним фінансуванням купівлі житла для армії.
Комерсанти, які стогнуть і прагнуть потрапити на ринок Міноборони, вперше за час своєї роботи з військовим відомством зіштовхнулися з вельми цікавою забавою - існуванням вищезгаданого благодійного фонду. За даними з Міноборони, П.Лебедєв у свою бутність комерсантом мав відмінний досвід створення такого роду фондів. Тому й переніс свій комерційний досвід на плодючу ниву міноборонівського бюджету.
Аби знайти хоч якусь інформацію про цей фонд, довелося добряче попріти. Жодних відомостей на офіційному сайті військового відомства виявити не вдалося. У самому міністерстві про цей фонд уголос не говорять.
То хто ж усе-таки ці благодійники, які перераховують гроші у фонд? Як і звідки вони дізнаються, на які рахунки необхідно спрямувати благодійну допомогу армії? Може, це фонди Ахметова або Пінчука, фонди собаківників чи завидних наречених? Якщо так, то заздалегідь прошу вибачення у Павла Валентиновича!
А коли припустити, що ми маємо справу з добровільно-примусовим характером участі підприємств у перерахуванні коштів на благодійність міністра оборони, що відкриває їм можливість брати участь у тендерних закупівлях? Це легко переводить усю конструкцію в площину кримінального права. Судячи з усього, в правовому департаменті Міноборони нікому підказати міністрові, що існує Закон "Про основи запобігання та протидії корупції". Справа - за малим. Тепер правоохоронцям потрібно провести порівняльний аналіз благодійників і постачальників майна та послуг для Міноборони. Чи є серед них ті, хто хоч якось помічений у зносинах із Міноборони?
Для спрощення цього завдання публікую номери рахунків у Держказначействі для перерахування благодійної допомоги (за текстом довідки, отриманої від однієї з комерційних структур в Міноборони):
"Для будівництва (придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ -
31 252 277 220 021;
Для забезпечення діяльності ЗС України та підготовки військ (закупівлі речового майна, паливно-мастильних матеріалів, продовольства, послуг, у тому числі з ремонту техніки) -
31 251 277 220 390;
Для медичного лікування, реабілітації, санаторного забезпечення особового складу ЗСУ -
31 259 277 220 565".
Найбільше потішило розпорядження, що благодійник, передаючи Міноборони цінності в матеріальній формі, повинен відобразити це в обліку Держказначейства. І дарма що ст. 17 Закону "Про засади запобігання та протидії корупції" таку допомогу прямо забороняє.
При моделюванні ситуації постають запитання; а якщо підприємство чесно (?) виграло тендер і відмовилося брати участь у благодійності? Який тоді сценарій розвитку подій вибере керівник Міноборони? Погрожуватиме? Визнає тендер недійсним? Не заплатить за виконання договірних зобов'язань? Чи використає одразу всі свої можливості?
Добре було б провести аналіз і з'ясувати: яка частина коштів, переказаних Міністерством оборони комерсантам, повернеться на благодійні рахунки, придумані Лебедєвим? Невже контрагенти Міноборони так ефективно працюють на ринку харчування солдатів або у сфері державних закупівель чи утилізації боєприпасів, що досягають такої прибутковості й такої економії, які дозволяють їм перераховувати кошти в благодійні фонди П.Лебедєва?
Утилізація шляхом підриву…безпеки
Найяскравішу новацію винайшли гарячі голови Міноборони під слушним приводом "економії" бюджетних коштів, спрямованих на утилізацію боєприпасів.
Військові "кулібіни" придумали проводити утилізацію снарядів, мін та інших боєприпасів методом підриву на полігонах. Звісно, сказати, що знищення й утилізація - близькі за смислом операції, можна дуже умовно. У проекті постанови уряду військові чиновники вказують, що знищення боєприпасів шляхом підриву або спалювання спрямоване на "безпечну та екологічно чисту зміну їхніх властивостей". Складається враження, що П.Лебедєв відкрив очі громадськості, екологам і світовій спільноті на таке важливе відкриття, яке народилося з його приходом у Міноборони.
Сумний досвід такого роду "утилізації" боєприпасів у нас у країні є. Щоправда, не на полігонах, а прямо в місцях їх зберігання. Згадаймо вибухи складів у Новобогданівці та Лозовій, де за кілька днів було знищено близько 200 тис. тонн снарядів, мін і ракет. Втрати бюджету на ліквідацію наслідків цих катастроф астрономічні і обчислюються сотнями мільйонів гривень, збитків завдано колосальних, і не тільки екології.
Ні для кого не секрет, що під час утилізації боєприпасів на території Новомосковського полігону в Дніпропетровській області наприкінці травня здетонував снаряд, внаслідок чого двоє військовослужбовців опинилися в лікарні. Здавалося б, кримінальна справа, порушена прокуратурою за цим фактом, мала б зупинити міністра Лебедєва. Але у своєму листі до Мінфіну він продовжує наполягати на тому, що заощадить чимало бюджетних грошей, підриваючи на полігонах по всій країні непотрібні збройним силам боєприпаси, блюзнірськи стверджуючи, що, навіть наражаючи на небезпеку життя солдатів, йому вдасться забезпечити житлом 1,6 тис. військовослужбовців.
Навряд чи міністра оборони може виправдати навіть добрий намір спрямувати заощаджені таким чином кошти на закупівлю житла для військовослужбовців.
До речі, Російська Федерація, відправивши на той світ кілька десятків військовослужбовців і примудрившись пустити на вітер 6 млн т боєприпасів, планує від такої витівки відмовитися.
У всьому світі давно вже орієнтуються на другу частину процесу утилізації - реалізацію продуктів утилізації, що дозволяє не тільки акумулювати кошти для проведення утилізації наступних партій боєприпасів, а й отримувати істотний зиск. Природно, знищення боєприпасів методом підриву не передбачає отримання продуктів утилізації, а відповідно - і надходжень до досить убогого оборонного бюджету. А ось інший бік цієї медалі аж ніяк не збитковий. При системі обліку в армії, яка дозволяє затоплювати в пожежних ставках пускові установки до протитанкових ракетних комплексів, як це було у військовій частині на території Хмельницької області, можна припустити, що й у снарядів "виростуть ноги". А якщо вірити заявам Генеральної прокуратури, то боєприпаси з українських військових складів уже давно вільно "ходять" як по Україні, так і за кордон. Хіба є у когось сумніви, що утилізація шляхом підриву - чудова нагода приховати масштаби крадіжок?
Лебедина вірність традиціям
Слід нагадати, що два попередні міністри "обпеклися" на вирішенні земельних питань.
Павло Валентинович, певно, вирішив від них не відставати. Саме тому перші документи, які надійшли в Кабмін після його призначення, стосувалися питань відчуження земель Міноборони. Перші позиції у списках земельних ділянок під будівництво житла військовослужбовцям, затверджених на засіданні уряду, посіли, звісно, землі в Севастополі та Києві.
До безоплатної передачі в комунальну власність готується ділянка в центрі Севастополя на 4-й Бастіонній вулиці, де розміщений стадіон Військово-морських сил. Для цього за результатами робочої поїздки В.Януковича в Севастополь готується навіть окреме президентське доручення. При п'ятитисячній черзі військовослужбовців на отримання житла в Криму компенсація Міноборони за цю ділянку могла б уже на третину цю чергу скоротити.
За такою ж схемою найближчим часом може бути продане військове містечко, що його займає Академія військово-морських сил. Скільки коштуватиме ця земля? Гадаю, продаж лише двох названих ділянок цілком дозволив би вирішити проблему із забезпеченням житлом військовослужбовців не тільки в Севастополі.
Пробивній силі П.Лебедєва можна лише подивуватися, а наполегливості та впертості - позаздрити. Дійшло до абсурду: міністр запропонував внести зміни до Земельного кодексу і наділити міністерство такими ж самими повноваженнями у сфері управління земельними відносинами, як у Держземагентства та Фонду держмайна.
Дуже успішною була атака Лебедєва на адміністрацію президента. Йому вдалося навіть скасувати рішення Комітету з реформування та розвитку армії, яким наказувалося позбавити Міноборони функції розпродажу майна. Парадоксально, але факт! Комітету для цього навіть не довелося збиратися.
Енергійність міністра та його чиновників у питанні розпродажу землі привернула, хоч як це дивно, увагу Генеральної прокуратури, яка хутенько подала у військове відомство запит про правомірність внесення деяких земель оборони до списків для організації будівництва. Слід віддати належне прокуратурі: вона хоч так відреагувала на бурхливу діяльність Лебедєва. Може, така ж реакція буде й на списки земель оборони, які міністр планує передати місцевим адміністраціям для подальшої реалізації.
Ще раз про тих, хто по вуха заліз у солдатські казанки
Однак є проблема, у вирішенні якої ми, можливо, можемо віддати належне міністру оборони. Про те, як сьорбали військові чиновники з солдатських казанків у часи Єханурова, Єжеля і Саламатіна, я писав неодноразово. На жаль, усі правоохоронні органи вдавали, що вони трійка. Але не судово-розстрільна, а мавпяча: сліпо-глухо-німа. І ось днями вдалося роздобути дуже цікавий документ. Ідеться про лист президентові, в якому Лебедєв описує складну ситуацію на ринку послуг із харчування солдатів. Павло Валентинович із завидною точністю відкриває очі В.Януковичу на те, про що я писав раніше у своїх статтях. Міністр прозрів: компанії ТОВ "Оптукрпром-ВР", ТОВ "Медсобстар-ХК" і ТОВ "Продовольча компанія ЗС", афілійовані з таким собі громадянином О.Атаянцем, практично монополізували надання послуг із харчування солдатів. Мало того, вони зривають відкриті торги на 2013 р. з цього виду закупівель.
Далі ще цікавіше! Міністр прямо заявляє про вчинення цими структурами злочину. Виявляється, згадані компанії, використовуючи схеми штучного завищення вартості товарно-матеріальних цінностей, "вийняли" з Міноборони і вивели через ряд фіктивних фірм у тіньовий сектор економіки майже 288 млн грн бюджетних коштів!
Не минуло й трьох місяців, як на звернення Лебедєва відреагувало Головне слідче управління Міністерства внутрішніх справ.
Як повідомляють слідчі, Головним слідчим управлінням МВС із 26 лютого нинішнього року ведеться кримінальне провадження щодо заподіяння Міноборони матеріальної шкоди в особливо великих розмірах шляхом порушення тендерної процедури закупівлі послуг харчування.
Після звернення Лебедєва і завершення тендерів нові договори на забезпечення харчуванням було укладено з фірмами, що мають інші назви. Але змінилися тільки назви - чи принципи й господарі теж? Про це ми скоро дізнаємося. Адже в нашій країні все таємне рано чи пізно стає явним. Правда, і безкарним - теж...