UA / RU
Підтримати ZN.ua

Яким же бути Києву?

Стародавня столиця України - місто Київ - здавна вважалася одним з найкрасивіших європейських міст. Цим вона зобов'язана природі й творчій праці багатьох попередніх поколінь. Але, на жаль, за останні десятиліття ми надто мало додали до цієї краси, натомість критично багато забрали від неї.

Автор: Володимир Нудельман

Стародавня столиця України - місто Київ - здавна вважалася одним з найкрасивіших європейських міст. Цим вона зобов'язана природі й творчій праці багатьох попередніх поколінь. Але, на жаль, за останні десятиліття ми надто мало додали до цієї краси, натомість критично багато забрали від неї.

Дедалі менше залишається близьких розуму й пам'яті киян куточків, які формують особливу ауру міського середовища. Перефразовуючи відому пісню, можна сказати: як же треба не любити Київ чи бути байдужим до нього, щоб довести столицю до системної кризи - фінансово-економічної, соціальної, екологічної, інфраструктурної, природно-техногенної.

Згідно з міжнародними оцінками, за якістю життєвого середовища Київ сьогодні перебуває на 132-му місці серед 144 столиць світу. Та й серед українських міст він аж на 14-й позиції. Втратило наше місто і звання найзеленішого в Європі. Зараз Київ за цим показником лише на 30-му місці серед європейських столиць. Столиця України дедалі більше програє їм за рівнем зайнятості, продуктивності праці, питомої ваги молоді в структурі зайнятості, ефективності використання території, забезпеченості житлом.

У Європі дво-трирічного доходу середньої сім'ї достатньо для придбання житла. В Австрії для цього знадобиться 5,2 середньої річної зарплати, в Гондурасі (де стандарти житла ближчі до наших) - 4,7. А Києві - в 4-5 (!) разів більше. Навіть у Європі незадовільні житлові умови спричиняють або призводять до виникнення багатьох хвороб і травм, що є причиною понад 100 тис. смертей на рік. Щодо Києва такі дані відсутні.

Критично зношені системи водопостачання, водовідведення, енергопостачання. Украй несприятлива екологічна ситуація: щільність забруднення атмосферного повітря шкідливими викидами тільки від стаціонарних джерел у чотири рази більша за середню по країні, а з урахуванням автотранспорту перевищує 330 т/км2. Обсяг викидів СО2 на одиницю ВВП значно вища, ніж у столицях розвинених країн, що свідчить про збереження високої екофобності міського виробництва і його низької ефективності.

Незважаючи на наявність видатних (світового значення) пам'яток історії і культури, відвідуваність Києва туристами в 4,6 разу менша, ніж європейських столиць. Удвічі більше в тих столицях музеїв, це стосується і рівня їхньої відвідуваності. Те саме стосується й театрів.

Найкращий університет країни - імені Т.Шевченка - тільки 2014 року потрапив у перелік 500 найпрестижніших світових університетів, посівши місце в інтервалі 421–430. Невелика й популярність наших вишів серед іноземних студентів.

Високий рівень природно-техногенної небезпеки. Через протиправну забудову схилів Дніпра загрозливо активізувалися зсувні явища. Намив ділянок акваторії для будівництва елітних котеджів звузив русло Дніпра й посилив небезпеку повені.

Звісно, і за радянської влади інтереси людини, турбота про гармонійний розвиток Києва не були пріоритетними. Але те, що відбувається у два останні десятиліття в українській столиці, - це, по суті, вакханалія беззаконня, повне ігнорування загальнолюдських цінностей сталого розвитку.

Сьогодні кризовим станом міста ми "завдячуємо" вузькому колу найбагатших людей (близьких до влади, чи й можновладців), стурбованих лише швидким одержанням прибутку.

Саме ці люди практично вирішують, де і що будувати в Києві, незважаючи на інтереси жителів, порушуючи норми законодавства, містобудівну документацію. Саме для них від моменту затвердження у 2002 р. чинного Генплану міста і до 2010 р. міською владою було легалізовано близько тисячі порушень цього документа у використанні міських територій. Не змінилася ситуація й після відходу команди Черновецького - знизили темп, але варварські підходи залишилися.

Плоди подібної діяльності - мегахмарочоси в центральній частині міста, які спотворюють історично усталене унікальне міське середовище, загрожують Києву втратою його яскравої своєрідності.

Наша столиця дедалі більше стає містом не для людей, а для автомобілів. Вони заполонили вулиці й двори, а зараз і тротуари, які під "наглядом" нової поліції пішли під парковки. Разом зі стихійною торгівлею й хаотично розтиканими МАФами автомобілі крадуть у киян громадський простір, місця неформального спілкування, де реалізується міський спосіб життя.

Таким прийняв місто Віталій Кличко, коли півтора року тому взяв на себе головну відповідальність за долю столиці. Він прогнозовано переміг і на виборах мера в листопаді цього року. І знову не на конституційні п'ять, а тільки на два роки - до 2017-го. Звичайно, за короткий термін, що минув між виборами, він не міг вирішити всіх накопичених за роки проблем. Та, очевидно, В.Кличко не зміг навіть сформулювати зрозумілу й підтримувану киянами довгострокову стратегію їх вирішення. А без чіткої довгострокової стратегії не обійтися, бо для перетворення Києва на нормальну європейську столицю знадобляться не один рік і багато мільярдів гривень.

Натомість передвиборна програма мера містить лише джентльменський набір системно не пов'язаних між собою тактичних завдань. Про жодне бачення майбутнього столиці на 25-30 років наперед в ній не йдеться. Але ж Київ - вічне місто, і його розвиток не завершиться ані 2017-го, ані 2022-го. Неприпустимо, щоб вирішення тактичних завдань чергового мера суперечило довгостроковим цілям розвитку столиці, не було закономірним етапом їх досягнення.

У сучасному світі високо цінується унікальність: історії, розташування, культури, життєвого середовища тощо. Ця унікальність - вирішальний фактор залучення людей, інвестицій, сучасних видів діяльності, тобто найважливіший ресурс динамічного розвитку. Унікальність Києва - це, насамперед, неповторне поєднання найцінніших природних ландшафтів з історико-культурною спадщиною світового значення. Тому місія нашої столиці - зберегти, примножити й ефективно використовувати цю унікальність в інтересах не тільки нинішнього й майбутніх поколінь киян, але й всієї України, Європи і світу.

До міждержавних конкурентних переваг Києва належить і його надзвичайно вигідне геостратегічне положення на стику різних культур і господарських структур, до внутрішньоукраїнських - найякісніший у країні людський капітал, розвинений науково-освітній потенціал.

До обмежень розвитку столиці, що ускладнюють реалізацію її конкурентних переваг, належать:

- лімітованість і найвища в Україні вартість землі та інших ресурсів розвитку;

- якісна й кількісна обмеженість інфраструктурних зв'язків міжнародного рівня, необхідних для руху потоків людей, капіталів, інформації;

- складності конкуренції з найближчими європейськими столицями - Братиславою, Будапештом, Варшавою, Прагою, які пішли далеко вперед;

- катастрофічний стан міського господарства.

Тому успішне вирішення стратегічних завдань розвитку Києва вимагає обмеження кількісних параметрів зростання міста, якісного вдосконалення архаїчної структури його господарського комплексу, використання територій.

Гіркий досвід останніх десятиліть свідчить, що територіальне розширення Києва та створення спальних районів з далеко не столичним способом життя людей створюють загрозу збереженню його унікальності. Таку саму загрозу становить і збереження випереджальних, порівняно з усією Україною, темпів економічного зростання столиці, залучення інвестицій і талановитих кадрів. Це поєднано з нарощуванням до небезпечних розмірів існуючих значних відмінностей в умовах життя киян і населення інших частин України, що спровокує зростання соціальної напруги в суспільстві. За умов обмеженості національних ресурсів зростання і запізнення реформ, вимивання трудових, інтелектуальних та інвестиційних ресурсів з різних територій (особливо з сіл і малих міст) створює небезпеку їхньої соціально-економічної деградації та масового відтоку населення в Київ.

Враховуючи все це, для успішної реалізації місії Києва необхідно звузити надмірно широкий стихійний набір функцій, які він здійснює. За рахунок яких видів діяльності? Чи має Київ бути переважно розвиненим промисловим центром? Адміністративним? Науково-освітнім? Чи він має поєднувати всі ці функції? Усе це - ключові питання, пошук відповідей на які дозволить відкрити для столиці майбутнє.

Коли 1934 року Києву повернули столичний статус, тодішній голова Київради заявив, що ми перетворимо Київ з міщансько-купецького на передовий промисловий центр. І в столиці, поряд з підприємствами ВПК, розмістили численні низькотехнологічні, ресурсномісткі, екофільні підприємства з виробництва і ремонту сільськогосподарської та дорожньої техніки, виробництва штучного волокна тощо. Коли вирішували питання про розміщення в СРСР заводу з виробництва легкових автомобілів, вище керівництво України наполягало на його будівництві в Києві - "для зміцнення пролетарського ядра столиці". І тільки втручання начальника штабу Цивільної оборони країни маршала В.Чуйкова, який доповів, скільки американських ракет з ядерними боєголовками націлено на Київ, запобігло такому рішенню.

Що маємо? Багато з побудованих на початку минулого століття підприємств сьогодні виявилися неконкурентоспроможними. У той же час вони, скоротивши обсяги виробництва в десятки (!) разів, продовжують займати великі території, яких гостро потребують інноваційні види діяльності.

Відновлення промислового виробництва на цих територіях - це, по суті, створення цілком нових технологічно підприємств (інтелектуальних заводів), що вимагають інших професійних навичок у працівників. Іде в минуле поетизація заводського гудка, що кликав до монотонної конвеєрної праці, яка не сприяє реалізації самобутнього творчого потенціалу людини. Втрачало суспільство - втрачала людина.

Враховуючи високу вартість землі та інших ресурсів розвитку столиці, інвесторам буде вигідніше побудувати таке підприємство в іншому населеному пункті, зокрема, в приміській зоні Києва. У той самий час досвід багатьох зарубіжних країн демонструє ефективність скорочення адміністративних функцій столиці, виносу з неї (особливо з центру) міністерств.

Таким чином, при виборі пріоритетних для Києва видів діяльності мають враховуватися їхня відповідність місії і можливостям міста, інтелектуальному потенціалу та амбіціям жителів столиці, його локомотивна роль в інноваційній трансформації країни, глобальні тренди й виклики цивілізаційного розвитку.

На зміну традиційним приходять галузі креативної економіки (економіки знань), у рамках якої формуються нові економічні моделі, нові типи соціальних відносин, нові культурні парадигми. Новим змістом наповнюється й поняття "індустрія", яке вже включає не тільки промисловість, а й розробку технологій, сфери культури, дозвілля тощо. Стрімкими темпами відбувається заміщення фізичної праці розумовою, скорочення частки зайнятих у традиційних секторах господарства.

Значна частина населення не може адаптуватися до мінливого світу, до високої міри невизначеності майбутнього, до гострої необхідності постійної генерації нових знань. Це породжує розгубленість, депресію, агресивність, Донбас.

Для дієвої відповіді на ці виклики, що загрожують соціальними й політичними кризами, для рівноправного входження України в глобальний соціокультурний і економічний простір видається, що стратегічне майбутнє Києва - це розвиток на основі вітчизняних і світових досягнень, насамперед передової науки (розробка й трансферт інтелектомістких виробничих і соціальних технологій тощо), елітної університетської освіти, що масово залучає студентів з усіх куточків планети, високої культури. Причому культури в найширшому сенсі - як засобу спілкування людини з природою, іншими людьми, всім суспільством.

Пріоритетним для столиці є й перетворення її на світовий центр туризму. 2013 року індустрія туризму Литви, населення якої менше за кількість жителів Києва, заробила в чотири рази більше, ніж уся Україна. Очевидно, що цей вид діяльності, "експлуатуючи" унікальність столиці, може й мусить сприяти просуванню у світі позитивного іміджу як Києва, так і всієї України, підвищенню їх конкурентоспроможності.

Зазначена трансформація вектора розвитку Києва потребує часу. Але важливо, щоб ухвалені тактичні рішення не суперечили стратегічному майбутньому. Ірокези обирали вождем того, хто міг бачити на сім поколінь наперед, щоб і за багато років плем'я могло жити гідно.

Безумовно, такий тип розвитку Києва не тільки вимагає створення європейського рівня життєвого середовища, а й забезпечує фінансові можливості для цього.

Для успішної реалізації стратегії необхідні: участь громадських структур у її розробці та реалізації, жорсткий громадський контроль над діяльністю влади, участь соціально відповідального бізнесу, формування соціальної відповідальності всіх цих суб'єктів міського розвитку за долю столиці.

З урахуванням зазначеного слід передбачити, щоб при виборах мера столиці у 2017 р. усі претенденти на цю посаду ухвалили стратегію розвитку міста як спільну передвиборну програму. Так, сьогодні це здається неможливим. Рівень розуміння і компетенцій людей, як присутніх у владі так і тих, які у владу прагнуть, змушує бажати кращого. Однак тільки подібна наступність стратегічних ідей розвитку як столиці, так і України в цілому може започаткувати формування засад для збереження й розвитку державності в тому числі.

У підсумку, повертаючись до майбутніх виборів у столиці, зазначимо, що в наступному політичному тендері переможе той, хто запропонує кращу програму реалізації Стратегії розвитку Києва. Створити ж таку стратегію - завдання номер один для команди нинішньої влади Києва. Для Кличка. Із залученням експертів і громадськості. Завдання наступних мерів, як я вже сказав, запропонувати програму виконання стратегії (з обґрунтуванням пріоритетності, якісних і кількісних показників, строків і вартості реалізації окремих завдань, джерел фінансування), зобов'язатися включати її в міський бюджет, а також добровільно піти у відставку за два роки, якщо ці обіцянки не виконуються.

Стратегія також має враховувати і прогнозовані тенденції процесів розселення. Ф.Енгельс говорив, що в майбутньому великих міст не буде. Й.Сталін стверджував, що вони збережуться, але зміняться їхні функції. Академік П.Капіца передбачав, що прогрес засобів комунікації дозволить людині жити на будь-якому клаптику Землі й перебувати на зв'язку з усім світом. Сьогодні такий сценарій (поки що не в масовому порядку) вже реалізується. Цьому сприятимуть і норми, що містяться в проекті Трудового кодексу України, які дозволяють надомну працю. У результаті людина стає вільною в плануванні свого робочого графіка, заощаджуючи час на робочі поїздки. кошти на будівництво офісів та інших виробничих приміщень, розвиток транспортної мережі тощо.

Поки що ж можна констатувати, що Київ по суті - це не тільки територія в його нинішніх і не завжди виправданих межах, а й інші міста пристоличної зони (Бровари, Вишгород, Ірпінь тощо). Що на цій основі сформувався єдиний урбанізований простір, який вимагає взаємозалежного системного регулювання процесів розвитку. Це може бути реалізовано в рамках, передбачених законодавством договірних відносин між розташованими тут громадами.