На інвестиційному саміті в Донецьку між Рінатом Ахметовим і Віктором Януковичем відбулася знакова, хоча й коротка, дискусія на тему інвестклімату.
Найбагатший чоловік в Україні відкрив захід своїм лапідарним і помітним виступом. При цьому заявив таке: "Що нам потрібно для того, аби інвестор у нашу країну йшов швидше, ніж в інші? Правила. Однакові правила гри для всіх. Щоб в інвестора не склалося враження, що до нас він приїде в костюмі, а виїде в шортах… Що потрібно Україні? Правила. Щоб не вийшло так, що Україна зустрічає інвестора у святковій сукні, а проводить у купальнику".
Гарно, образно.
"Принципи, про які говорив Рінат Ахметов, наразі втілюються в життя… Сьогодні ми з вами вже маємо певну законодавчу базу, що визначає ті правила гри, про які говорять наші інвестори і наші партнери", - парирував глава держави.
Тепер прочитаємо репліки героїв ще раз, і дуже уважно.
Рінат Ахметов каже - "потрібні правила", тим самим чітко натякаючи, що їх немає. Віктор Янукович, навпаки, заявляє, що правила є.
У цьому немає жодної суперечності. Те, що Віктору Федоровичу видається правилами, Рінат Леонідович бачить як їх відсутність. Говорячи мовою 90-х, як "беспрєдєл". А це грубувате слівце, погодьтеся, є досить точним антонімом "інвестиційного клімату".
Сергій Курченко, який несподівано увірвався до лав олігархів, - наочне свідчення того, що важіль влади досить потужний, аби зробити мільярдером і власником футбольного клубу будь-якого менеджера середньої ланки. Такі правила до душі Віктору Януковичу.
Та Ахметову й іншим "колегам по цеху" все це вкрай неприємно. По-перше, прикро, коли комусь на тарілочці (хай навіть у тимчасове користування) підносять те, чого інші добивалися десятиліттями. По-друге, те, що на тарілочці, здобуте шляхом тотального порушення правил. По-третє - і це головне, - важіль влади має зворотний хід: будь-який мільярдер може опинитися без копійки в кишені, і добре ще, коли на волі. Практичні приклади з історії олігархології сусідньої держави чудово ілюструють українську теорію.
У Росії показові скидання з Олімпу президентом знахабнілих небожителів давно увійшли практику. В Україні - поки що ні.
Тому слід розуміти: Ахметов говорить, що потрібні інші правила.
Це робить його палким прибічником євроінтеграції, значно щирішим, ніж лукаві політики. Він уже кілька років через фонд "Розвиток України" виділяє величезні суми на впровадження євростандартів куди тільки можна, на дорогих консультантів, на розробку проектів, різних реформ і стратегій.
Бо для Ахметова західний вектор - єдиний спосіб зберегти свої мільярди. Залізна завіса на кордоні з ЄС залишає його сам на сам зі "зграєю товаришів" в Україні і російськими "старшими братами по капіталу". Всі перелічені візаві, що характерно, злі, голодні й не сентиментальні.
Відступати нікуди, позаду Єнакієве і Москва.
Такі настрої в лавах українських капіталістів не оригінальні. Про своє бажання бачити в Україні однакові і прозорі правила DT.UA говорили в різний час Віктор Пінчук, Костянтин Григоришин, Ігор Коломойський, Олександр Ярославський та багато інших.
Але завжди виникала одна проблема - кожен хотів встановлювати свої правила. Щоб усі були рівні, проте саме він, автор ідеї, трішки рівнішим. А так, звісно, кожен з них
усією душею за цивілізований бізнес-клімат, залучення респектабельних західних інвесторів, розвиток і щастя народне.
Подвижників, готових обмежити свої апетити задля загального блага, в усі часи і в усіх країнах було негусто. Сучасній Україні, здається, з цим не щастить зовсім.
Ентузіазм прибічників рівності та прозорості розбивається об їхні ж способи примноження своїх мільярдів.
Скажімо, якщо Рінат Ахметов публічно оголосив себе прибічником однакових правил, чесної конкуренції і сприятливого інвестклімату, то йому слід було б відповісти на багато запитань:
Чи відомо вам, Рінате Леонідовичу, що отримувачі відшкодування ПДВ в Україні поділяються на дві нерівні групи: одним усе віддається на першу ж заявку і грішми, іншим - через суди та векселями? Вам це, може, й невідомо, оскільки ви є членом ВІП-клубу. Але скажіть, який іноземний інвестор захоче йти в країну, де він за цим параметром уже зразу дискримінований, бо до компанії тих, хто має позачерговий доступ до засіків, його ніхто ніколи не візьме?
"Величезні інвестиції", про які ви кажете, можливі тільки в стратегічні галузі. Наприклад, у ГМК. Чи може інвестор розраховувати на те, що в Україні він знайде насичений ринок дешевої сировини?
Невелика ілюстрація до перших двох запитань: у 2010 р. Володимира Бойка схилили до злиття з "Метінвестом" саме внаслідок цих двох чинників. У певний момент він перестав отримувати відшкодування ПДВ, зате був змушений купувати дорогу сировину. Подробиці - в інтерв'ю Бойка DT.UA.
Який інвестор піде в країну, де стабільність поставок і ціни на сировину залежать від волі монополіста? Тим більше коли ці контракти можуть використовуватися як інструмент зовсім неринкового тиску?
Ще можна поговорити про енергетику. Спочатку два суперечливі факти: Україна має потужності з виробництва електроенергії, які перевищують її потреби, - але при цьому в Україні такі високі тарифи, що на експорт енергія не йде через непривабливу вартість.
Чому так? Та тому, що заради віддачі квот на вироблення вашим тепловим станціям, Рінате Леонідовичу, НКРЕ і ДП "Енергоринок" виводять із робочого режиму цілі блоки станцій атомних. АЕС, які виробляють найдешевшу енергію, простоюють задля того, аби завантажити ТЕС, які працюють на вугіллі. Усе це, зауважимо, відбувається у XXI ст. і (географічно) в Європі.
У результаті, звісно, частка дорогої теплової енергії порушує енергетичний баланс, і середньозважений тариф повзе вгору. Зусилля ваших лобістів забезпечують стабільний приплив коштів на рахунки. Але інвестор не піде в країну, в якій, на додачу до енергоємних виробництв, отримає ще й дорогу енергію для цих виробництв.
Не кажучи про те, що інвестор може побудувати будь-який об'єкт, а потім рвати на собі волосся, з'ясувавши вартість підключення об'єкту до мереж, які тепер, до речі, теж ваші.
Нарешті найсмачніше - прозорість власності. Це, між іншим, європейський тренд останніх років. Усі знають, що й де вам належить. Ще дещо вам приписують помилково. Але проведемо простий експеримент. Беремо, наприклад "ДТЕК Донецькобленерго" і заганяємо його в пошуковик відкритої бази Нацкомісії з цінних паперів. Що бачимо? Усі думали, що ця компанія належить вам, а, виявляється, нею володіє кіпрський офшор DTEK Holdings Limited.
А гігантську угоду з купівлі ММК ім. Ілліча проводить голландська компанія Metinvest B.V., тобто знову нерезидент.
Навіщо так робиться - начебто зрозуміло. Але з такою податковою культурою Україна не заробить на святкову сукню, яку годиться надягти на купальник для зустрічі дорогих гостей.
Однакові правила передбачають добровільну відмову від усього цього. Що нелегко, бо по-справжньому прибуткові у вашій структурі, Рінате Леонідовичу, тільки монополії. І не всі вони користуються виключно ринковими способами підвищення прибутковості.
Без переорієнтування цієї доїльної машини на нормальну бізнес-діяльність приплив інвестицій неможливий, бо рівності не буде.
Однакові правила потрібні. Але треба уявляти їхню справжню ціну. І міру своєї особистої відповідальності.
Кожен громадянин України відповідає за її долю. Тобто, проводячи комерційну аналогію, є власником міноритарного "пакету відповідальності". Якщо громадянин сумлінно трудиться, чесно платить податки і в міру сил допомагає нужденним, він збільшує інвестиційну привабливість свого пакету і тим самим -
усієї країни.
Контрольний пакет - у влади. Одна її вдала чи незграбна дія підвищує або обвалює інвестиційну привабливість країни на кілька пунктів. Відмова від статусу народного депутата не робить вас, Рінате Леонідовичу, не частиною влади. Доказів того - море: від вашої ключової думки про непідписання ПРіБЮТу в 2009-му до присутності вашого менеджменту на високих урядових посадах 2013-го.
Та навіть якщо про це забути, можна стверджувати таке: у ваших руках, п. Ахметов, зосереджений блокувальний пакет в українському ТОВ. Ваші структури виробляють до 20% ВВП країни. Ваша парламентська група у змозі заблокувати будь-яке рішення більшості. І найголовніше. Що таке бізнес? Що таке інвестиції? Це - ініціатива. Чи є сенс виявляти ініціативу в умовах монополізації в цілій низці ключових сфер: інфраструктура, енергетика, транспорт... Потрапляючи у сферу впливу ваших кластерів, ініціативні люди втрачають усі права й шанси. Тому що монополія - страшніша за продажний суд, булімічну податкову або рекетируючі спецслужби. У монополії один господар, який вершить долі всіх, хто виявляє альтернативну ініціативу. І це при тому, що всі правила боротьби з монополіями виписані й затверджені. Вони просто не працюють.
Отож ваші можливості, Рінате Леонідовичу, надзвичайно великі. І, як наслідок, тягар відповідальності теж великий. І коли ви заговорили про правила, то, якщо не жартуєте, це означає, що настав час вам робити вибір. Вибір - між легким і правильним.