З часів Чернишевського в нас виробилася традиція: поставити запитання "Що робити?", відповісти на нього й... вважати, що справу зроблено. А "Як?" Як плани втілити в життя? Про це мало хто говорить. Уже очевидно, що сьогодні головне запитання - не "Що робити?", а "Як?". Якщо ми не говоримо "Як?" - глухий кут! Завдання полягає в тому, щоб відповісти на це запитання і - робити!
Лікувати - марно
"Якщо пацієнт смертельно хворий, лікування передбачає радикальні заходи", - читаємо в одній зі статей в DT.UA на тему майбутнього України. Потрібна, мовляв, реанімація ключових держорганів: люстрації, переатестації тощо. Думка така пошарпана, що її й повторювати не хочеться. Але вона дуже яскраво ілюструє безперспективність підходу. Пропонується реанімація. А кому пропонується? ХТО реанімуватиме? ЯК лікувати смертельно, а точніше - безнадійно хвору державу? Немає відповідей.
А може, і не лікувати її зовсім? Адже, будьмо відверті, нині неможливо знайти хорошу заміну президентові, прем'єрові, депутатам, суддям, міліціонерам тощо. Навіть якщо допустити повну зміну влади, нічого принципово не зміниться. І пояснюється це дуже просто: ми, населення, зокрема й ті, хто прагне змінити нинішніх правителів, - такі ж, як вони, влада. Оскільки сповідуємо одні й ті ж самі цінності, уражені одним і тим самим вірусом споживацтва.
У статті "SOS, або Лісапетна моя Україна" Юлія Мостова пише:
"...Розбираючи кожну з наших проблем, ми обов'язково, рано чи пізно, прийдемо до пункту "якість людського матеріалу". Ми обов'язково упремося не в "москалів", не в "жидів", не в "піндосів" - у самих себе".
Висновок простий: ми, нинішні дорослі громадяни країни, змінити цю країну не зможемо! Для побудови нового потрібні нові будівничі. Потрібен новий "людський матеріал". Бо якщо головний компонент будматеріалу неякісний, із гнилизною (людський матеріал), то й усе, що буде на ньому замішане, виявиться гнилим.
Ми вперлися в глухий кут. Так уперлися, що не розуміти цього вже не можна. І цей глухий кут - ми самі.
Нас уже не змінити. Ми зіпсовані. Для кардинальних змін ми - втрачені.
Який же з цього висновок? Якщо ми - глухий кут, то що ж, упокоритися? Залишити все незмінним?
У жодному разі. Вихід є. Тільки він розміщений зовсім з іншого боку.
Новий
"людський матеріал"
Ось ми копирсаємося в названому матеріалі, намагаючись знайти щілинку для прориву. І чим більше копирсаємося, тим більше грузнемо в ньому. Чому б не пошукати інший матеріал?
Хтось вигукне: "Маячня! Звідки ж його взяти, інший людський матеріал?"
Він є!
Це - наші діти. Діти країни. Діти зіпсованих. Діти втрачених.
Нині стосовно дітей як носіїв майбутнього, у кращому разі, лунає заклопотаність: що ми їм залишимо? Але для нашого і їхнього майбутнього набагато важливіше інше: що ми в них закладемо? Які цінності? Які орієнтири?
Згідно з опитуваннями, нині тільки 9% працюючих можуть повністю реалізувати свої здібності. Але їх може бути не 9, а 90%! І немає одиниць підрахунку для визначення колосального ефекту, який отримає країна від такої реалізації творчого потенціалу своїх громадян.
Це буде зовсім інша країна. Країна, що процвітатиме за рахунок впровадження й продажу новітніх технологій, розроблених тисячами, а то й мільйонами РЕАЛІЗОВАНИХ талантів, а головне - країна щасливих людей! Адже перша умова щастя - це максимальна самореалізація.
Країну змінять не політики, країну змінять ТВОРЦІ! Чим більше їх буде, тим швидше це станеться.
Ще Аристотель казав: "Жити - означає робити речі, а не здобувати їх". Наступне покоління може бути щасливим, створюючи речі, а не здобуваючи їх (у чому переважно вбачаємо своє щастя ми). Але це відбудеться лише в тому разі, якщо ми закладемо в наших дітей зовсім інші цінності.
Випереджаю запитання опонентів: як же ми можемо закласти в наших дітей інші, "хороші" цінності, якщо ми зіпсовані "поганими"?
Так, для серйозних, глобальних змін у суспільстві ми - зіпсовані, втрачені. Але не настільки зіпсовані, щоб не хотіти, аби наші діти були іншими, кращими за нас.
В Україні є багато структур, котрі займаються пошуком талановитих дітей. Але це давно роблять в усіх високорозвинених країнах. Із таким підходом, попри всю потенційну обдарованість нації, ми цих країн не наздоженемо.
А нам і не треба їх наздоганяти. У нас є шанс їх…випередити! Ми зможемо це зробити, якщо змінимо підхід. Потрібно не шукати таланти, а виходити з того, що ВСІ діти талановиті. У кожної (кожної!) дитини є "іскра Божа", закладені природою здібності. Хтось може бути геніальним програмістом, хтось - токарем із золотими руками. Завдання полягає в тому, щоб вчасно розгледіти й максимально розвинути ці здібності. І тоді випускники шкіл знатимуть, ким вони хочуть бути й куди йти вчитися (нині переважна більшість їх не знають і вступають туди, де "є можливість").
Це й буде той прорив, про який досі тільки писали й говорили, але нічого задля нього не робили. Мойсей водив свій народ пустелею 40 років, два покоління. Одне покоління часів незалежності ми вже стратегічно втратили. Втратимо останнє двадцятиліття - ніколи більше не підведемося. Але якщо зараз почати здійснювати цей прорив, то через 20 років Україна досягне таких успіхів, що попередні 20 років здадуться нам жалюгідним копирсанням дикунів.
То ЯК же?
Доки держава має інші пріоритети, запустити цей процес можуть ентузіасти, яким "за державу кривдно". Але з часом це переросте у всенародний Рух.
Головне стратегічне завдання - запустити процес повсюдного створення центрів виявлення природних здібностей у дітей - БЕЗПЛАТНИХ для батьків. У цих центрах діти (будь-яка й кожна дитина!) проходитимуть тестування за сучасними методиками, а батьки - отримуватимуть рекомендації з розвитку задатків своїх дітей.
Це і є шлях, який приведе до кардинальної зміни державного ладу. Врешті-решт своєчасне виявлення талантів у всіх дітей, їх цілеспрямований розвиток стане головною функцією держави. Ось це й буде головна реформа. Бо тоді станеться радикальна перебудова економіки, - не людина шукатиме робоче місце, а робоче місце створюватимуть під талановиту людину.
Це буде прорив не тільки для України. Як взірець саме Україна покаже світу вихід, якщо хочете - шлях порятунку людства.
І цей процес уже відбувається, щоправда - непомітно для сильних світу цього. У різних куточках країни вже є прихильники описаної вище ідеології, які реально допомагають дітям розкрити свої здібності. Такі люди є й серед підприємців, які живуть не тільки сьогоднішнім днем. Поступово формується ядро Руху з простою назвою "ЗАВТРА" - не персоналізоване, без боротьби амбіцій, із єдиним "царем у голові" - простою, зрозумілою всім метою та "Богом у душі" - об'єднуючою ідеологією.
І ось що важливо. Усвідомлюючи, що дітям ми маємо явити нашу "недозіпсованість", те найкраще, що ще залишилося в нас, чого не зжерла тупа гонитва за доларом, - ми самі стаємо кращими. І починаємо жити під девізом "Спочатку думай про дітей, а потім - про себе!".
Це і є головна відповідь на запитання "ЯК?".
Скоро рік як в Україні відкрито перший центр "ЗАВТРА" з виявлення природних здібностей у дітей. Безплатний для батьків. Цей пілотний проект у місті Стрий на Львівщині реалізовано Благодійним фондом Олега Канівця "Добре серце" у рамках загальноукраїнської програми Руху "ЗАВТРА". Центр працює майже рік і довів свою ефективність - на сьогодні вже протестовано понад 500 дітей.
9-го вересня Всеукраїнський фонд "ЗАВТРА" спільно з Благодійним фондом Костянтина Кондакова відкриває перший такий центр у Києві (вул. Гарматна, 26/2, БК "Росток"). Там працюватимуть два психологи й адміністратор. Вони отримуватимуть повноцінну зарплату - виключно з благодійних коштів. (Для батьків, повторюю, послуги безплатні.) Психологи центру пройшли спеціальне навчання з сучасних методик тестування, які являють собою складні комп'ютерні програми. У центрі "ЗАВТРА" використовуються лише тестові програми, що мають відповідні ліцензії та рекомендації Міністерства освіти і науки України до застосування в нашій країні. Наприклад, методику "Універсал-4" розробив Інститут обдарованої дитини АПН України, що також бере участь у створенні центру.
Урочисте відкриття першого в Києві центру "ЗАВТРА" з виявлення природних здібностей у дітей шкільного віку відбудеться 9 вересня о 16.30. Користуючись люб'язно наданою редакцією нагодою, запрошую всіх охочих. Зокрема - бізнесменів та політиків. Але запрошую не просто для того, щоб просто відвідати. А щоб перейняти досвід.
У бізнеса є шанс робити богоугодне діло, не тільки будуючи церкви, а й будуючи саме Майбутнє, вкладаючи кошти в реальних його носіїв. Центр "ЗАВТРА" на Гарматній - об'єкт не одиничний, а взірцевий! Такі центри ви можете створювати самі. Ми готові ділитися досвідом, готові надати всі алгоритми їх створення й функціонування, готові безплатно навчити психологів, котрі в них працюватимуть, встановити потрібні тестові програми. Безплатно. Нас не цікавить, кому належатиме честь відкриття таких центрів, тільки б вони з'являлися. У наших планах - на кінець 2013 р. ініціювати їх створення спочатку в кожному обласному центрі, а на кінець 2015 р. - у кожному місті країни. Це понад 600 центрів. Роботи вистачить для всіх охочих.
Ми не проти обговорин та професійних дискусій. Вони потрібні. Всередині нашого Руху вони теж відбуваються, думки про майбутнє не можуть бути без запитань. Як вчинити, якщо, наприклад, у дитини виявляється два різноспрямованих таланти? Як дійти до сільських дітей, як створювати інфраструктуру просування юних талантів тощо? Запитань безліч. Нам хотілося б, щоб вони вирішувалися всією громадою, щоб були дискусійні майданчики, за прикладом газети DT.UA, щоб у цьому брали участь найкращі уми країни. Але не забуваймо: практика - критерій істини.
Найближче завдання нашого Руху - розпочати революцію в головах. Кінцева мета - замінити ідеологію споживацтва, торгашества й наживи на ідеологію інтелекту, творчості, моралі. І на цій основі будувати зовсім нову державу. Її побудують наші діти, якщо саме в них ми бачитимемо наше ЗАВТРА.
Наша надія й наше майбутнє в першу чергу не в законопроектах, не в довгострокових програмах, не в стратегіях і доктринах. Вони живуть у наших квартирах, сплять поруч із нами, розмовляють із нами, дихають нам в обличчя. І чекають, коли ми теж по-справжньому повернемося обличчям до них.