"Зеленський ще не став президентом, а його Коломойський уже намагається обнести країну на 150 мільярдів!"; "Порошенко зі своїм Грановським і ручними суддями провели рішення щодо "Привату", щоб підставити Зеленського перед голосуванням!"; "Коломойський вирішив почати операцію з повернення "Привату" ще при Порошенку, щоб не підставляти з перших днів президента Зеленського!".
Соціальні мережі рясніють версіями, прокльонами, чутками й здогадами. Насправді комбінація з повернення Приватбанку колишніми власниками продумувалася давно й холоднокровно. Без жодної прив'язки до президентських виборів. Для її реалізації потрібні були лише кілька факторів: цинізм позивача, кумівські зв'язки його юриста у Верховному суді, що впливає на судову систему, і непрофесіоналізм відповідача, який робив і продовжує робити помилки.
Рішення Окружного суду про неправомірність націоналізації Приватбанку - не катастрофа, але може стати її початком. По-перше, попереду ще апеляція й касація, у відповідачів є шанс зібратися з силами і перестати лажати. По-друге, справ, у яких оскаржується процедура виведення Приватбанку з ринку, - з десяток, а пов'язаних з націоналізацією "Привату", - сукупно понад шість сотень. Це серіал, а не короткометражка, і поразок у ньому, як, сподіваємося, і перемог, буде ще чимало. Але нинішня істерична реакція сторони, що програла, на тактичний провал не обов'язково гарантуватиме їй стратегічну перевагу.
НБУ з Мінфіном провели нервовий і з надривом прес-брифінг, на якому не дали ніякої корисної інформації, але яскраво продемонстрували, якого болісного удару завдав їм противник. Загальні й тому порожні тези про те, що, на думку відомств, націоналізація проходила згідно з буквою закону, і вони упевнені у своїй правоті, не дають відповіді на питання, чому ж у 50 томах справи судді не знайшли доказів правомірності націоналізації і чому вважали, що сама процедура переходу банку у власність держави була порушена. Піарників Мінфіну й регулятора бурхлива передвиборна кампанія нічого не навчила, вони й досі ще живуть у світі сухих і малозрозумілих людям формулювань, які нічого не проясняють, заважаючи, а не допомагаючи НБУ та Мінфіну бути зрозумілими простими українцями.
Заява президента про "втрату грошей десятками мільйонів вкладників", "дефолт і нову економічну кризу" виглядала ще більш гнітючою. Для відчуття катастрофи йому не вистачало хіба що "Лебединого озера" в акомпанементі. Коливання на валютному курсі після спроби президента заспокоїти населення становили 15 копійок, котирування українських єврооблігацій уперше з моменту розміщення знизилися на 1,4%, ринком поповзли чутки, що Приватбанк обмежив видачу коштів у своїх банкоматах, сотні експертів з націоналізації почали розповідати про прямий зв'язок передачі банку іншому власникові з дефолтом. Хочеш знати, як розхитати фінсектор? Запитай президента!
Порошенко був щиро й до глибини душі обурений. Людина, відповідальна за реформу судової системи, через п'ять років "невпинного поступу змін" виявила, що суди в Україні досі ще не гарантують неупередженого розгляду справ і справедливих рішень. Дивно, що його не обурювало, коли ті ж українські суди не визнали пов'язаними з Коломойським особами братів Суркісів, забороняли Alixpartners і Kroll розслідувати махінації у Приватбанку, забороняли НБУ, Мінфіну або Приватбанку, що вже став державним, оплачувати послуги юристів, які представляють їхні інтереси в спорах з колишніми власниками. І от раптом рішення цілого РНБО закликає прискорити кваліфікаційне оцінювання суддів і забезпечити нарешті-таки судову реформу, щоправда, тільки в Окружному адмінсуді столиці. Натякніть хтось президентові, що ряд не менш ключових справ про націоналізацію розглядається ще й у столичному Господарському, там теж не завадила б реформа. За останні два роки абсурдних і шкідницьких судових рішень у "приватівських" справах було чимало, але президент не реагував на них ніяк, традиційно залишаючи для себе можливості для торгу з Коломойським. Очевидно, нарешті зрозумів, що торг уже недоречний.
Забувши, що лежачих не б'ють, колишній власник "Привату" Ігор Коломойський поспішив заявити, що рішення суду - це спроба президента помиритися з ним. І взагалі Порошенко - його маріонетка. От у кого з комунікаціями все гаразд. Одразу на білому коні в історію в'їхав Зеленський, гарантувавши стабільність Приватбанку, що, загалом, міг зробити кожен з коментаторів процесу, тому що стабільність "Привату" на сьогодні гарантують його сформовані практично на 100% резерви.
Що цікаво, на куражі пан Коломойський розповів і про причини самої націоналізації, яка, за його версією, відбулася, тому що Гонтарева хотіла з банку дістати заставний зерновий термінал, а Порошенко - пакет "1+1". Цілком можливо, що все це чиста правда. Але якби банк дійсно був стабільним, і не було причин відправляти його до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, щоб потім дерибанити банківські застави, то цей план був би нездійсненний. Зі здорового банку нічого не витягти і просто так банк Фонду гарантування не передати, тобто побічно колишній власник визнає проблеми Приватбанку. Та й раніше визнавав, адже це він писав 16 грудня 2016 р. звернення до уряду з проханням "розуміючи системну важливість банку... прийняти позитивне рішення щодо придбання державою акцій банку... та подальшої його капіталізації".
Навіщо знадобилася б капіталізація здорового банку, і чого його власникам просити б уряд викупити у них акції банку, якщо все добре й гладко? Коротше, у банку не було грошей. А про те, куди вони поділися, колишні власники мовчать.
Зараз ситуацію намагаються подати, як одномоментну примху НБУ, який раптом посилив норми, відійшовши від вимог МСФЗ, а заодно організував інформаційну атаку на банк, у результаті якої відплив коштів клієнтів і сформував діру в 142 млрд грн у капіталі. Розумніші піар-аналітики пропонують версію, що колишній власник дійсно вивів кошти, але в останній момент і тільки тому, що йому постійно погрожували націоналізацією. Буквально виносив усе найцінніше з палаючого будинку. Так не буває - діра надто велика і не могла виникнути за тиждень, місяць і навіть квартал.
Ми нагадаємо читачеві хронологію подій: у травні 2015-го в банку почали діагностику якості активів і визначення потреби в капталі Приватбанку, у вересні були отримані попередні дані діагностики й відбулася перша душевна розмова з власниками банку. У січні 2016-го результати діагностики були затверджені правлінням НБУ, а заодно перевірені й погоджені банком. У лютому була затверджена програма капіталізації й фінансового оздоровлення банку. Тобто діагностика у 2015 р. уже показала, що банк має проблеми. У квітні 2016-го стало зрозуміло, що банк не виконує вимог першого етапу докапіталізації, і НБУ погодився подовжити строки їх виконання, зробивши поправку на те, що банк системний і заслуговує на другий шанс. У серпні 2016-го банк відзвітував про виконання першого етапу докапіталізації і перейшов до другого, але вже в жовтні стало очевидно, що виконувати його він не збирається. Почався новий виток непростих переговорів НБУ як з власниками банку, так і з МВФ, який тримав руку на пульсі й регулярно нагадував уряду про важливість "проблеми Приватбанку". До грудня 2016-го всі, хто стежив за процесом, розуміли, що зволікати далі вже нікуди. За дев'ять місяців 2016-го процентні доходи банку становили 15,7 млрд грн, а процентні витрати - 22,1 млрд, чистий процентний дохід пішов у мінус на 6,4 млрд, тобто кредитування було для банку збитковим, для оплати відсотків за вже взятими кредитами його позичальники брали нові кредити там само, в "Приваті", але сам банк прибутків не одержував. Схоже це на виконання плану з оздоровлення?
І хіба не правий був НБУ, коли заборонив враховувати як застави не майно, а майнові права. Тобто не завод і пароплав, а якісь розписки про те, що завод і пароплав тут колись були. Звичайно, регулятор розумів, що у Приватбанку цих майнових прав на 142 млрд грн, але він чесно давав банку шанс, і не один, виправити ситуацію.
При такій дірі не націоналізувати банк не могли, тому що альтернативою була б ліквідація системного банку, яка могла б завалити весь банківський сектор. Почасти тут ми й знайдемо відповідь на запитання, чи можна банк повернути власникам, якщо націоналізацію скасують? Для цього державі доведеться вийти з його капіталу, а новим власникам - цей самий капітал чимось наповнити.
DT.UA ще до націоналізації пропонувало вирішити проблему "Привату" не націоналізацією, а за так званим псевдокіпрським сценарієм, що теж передбачав конвертацію коштів на рахунках великих вкладників банку в його акції, але зі зведенням до мінімуму участі держави в акціонерному капіталі банку. Це дозволило б перекласти основні втрати від націоналізації на тих вкладників, які роками одержували в банку високі відсотки за депозитами і в ньому ж брали кредити під сумнівні застави. За цим сценарієм усі поточні судові розгляди були б звичайними міжвидовими з'ясуваннями стосунків. Але влада вирішила інакше. Її право.
У результаті держава вклала в капітал банку 155,3 млрд грн, і міністр фінансів уже заявила про необхідність створення механізму повернення цих коштів державі. Що складно, але можливо. А без цих 155 млрд банк знову опиниться на порозі Фонду гарантування. Як люблять говорити українські юристи, не так важливе рішення суду, як можливість його виконати.
Позов Коломойського побудований на суперечностях двох законів України, що визначають різні процедури визнання банку неплатоспроможним, підстави й умови для забезпечення капіталізації банку державою та інші технічні деталі. Претензії висунуто до процедури націоналізації, не до суті. Напевно такі суперечності мають місце, адже погодженість українських законів як між собою, так і з підзаконними актами - притча во язицех. Та й процедуру могли порушувати, достатньо згадати, з яким запалом і азартом НБУ очищав банківський сектор і скільки справ уже програв тільки тому, що в запалі боротьби не звертав уваги на деталі й нюанси. Але визнання помилок у процедурі не означає, що її не можна провести знову, виконавши всі вимоги, якщо капітал банку знову стане від'ємним.
При всій повазі до статків Коломойського, зібрати суму в 155 млрд грн непросто. Йому допоміг би курс гривні по 200 за долар, що дозволив би вигідно обміняти валютні резерви олігарха й провести докапіталізацію, але президент погано старався.
Про одержання компенсації колишнім власником теж не йдеться, тому що п. 6 ст. 41 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вказує цілком однозначно, що після передачі новому інвесторові акцій неплатоспроможного банку відкіт неможливий. По-перше, інвестор (у нашому випадку Мінфін) не може бути позбавлений права власності на куплені ним акції банку, крім того, ці акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника. По-друге, що попередній власник банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-якого збитку, завданого після придбання інвестором акцій банку, на підставі недійсності, скасування або визнання протиправними якихось рішень або дій, прийнятих у процесі визнання банку неплатоспроможним і виведення його з ринку.
Однак є й обхідні шляхи. Наприклад, 22 квітня, одразу після виборів, Шостий апеляційний адміністративний суд продовжить розгляд позову Triantal Investments до НБУ про визнання протиправним і скасування розпорядження НБУ про проведення перевірки в Приватбанку в 2016 р. Triantal Investments - кіпрська компанія, яка підконтрольна Коломойському і свого часу володіла 16,8% акцій Приватбанку. У березні 2018-го вона вже виграла цю справу в Окружному адміністративному. Зауважте, ніхто навіть не здригнувся. Зараз розгляд на етапі апеляції. Якщо НБУ все ж таки програє, колишні власники одержать досить вагомі підстави для подальшого оскарження націоналізації, адже саме результати цієї перевірки лягли в основу прийняття рішення про передачу банку державі. А НБУ й банк втратять додаткові підстави для притягнення до відповідальності колишніх власників і менеджменту банку за доведення його до неплатоспроможності.
А 7 травня в Господарському суді буде слухання за позовом Коломойського й Triantal Investments про визнання недійсним договору купівлі-продажу цього банку від 21 грудня 2016 р. між Мінфіном і колишніми акціонерами. Не далі як 9 квітня суд задовольнив клопотання позивачів про розширення переліку їхніх вимог, доповнивши справу пунктом про повернення їм акцій Приватбанку. До націоналізації пакет акцій Приватбанку, що належав Коломойському, становив 41,6%, а Triantal Investments - 16,5, у сумі - 58%. Якщо їх повернуть, вважай, що банк у Коломойського в кишені. Ми сумніваємося, що він йому потрібен, але контроль над банком, який є позивачем у Лондонському суді, - непогане придбання. І для того, щоб злити лондонську справу, багато не треба, достатньо просто провести через правління банку рішення про розірвання договору з Hogan Lovells, що знають Коломойського як облупленого й уміють вести справи такого роду, і передати його юристам Приватбанку, які другий рік світу білого не бачать через позови від колишнього власника, а деякі досі мають до нього ніжні почуття. І поки всі відволіклися на процеси націоналізації, важливо стежити за вмілими руками фокусника, який спритно намагається уникнути відповідальності.
Оптимістичною на тлі загальної істерії видається негайна реакція Посольства США в Україні, ЄБРР і ЄС на рішення Окружного адміністративного, які наполягають на важливості продовження зусиль з боку влади "щодо повернення збитків від колишніх власників збанкрутілих банків" і обіцяють уважно стежити за розвитком подій. Подібна єдність наших західних партнерів Коломойського і Боголюбова має насторожити. Либонь допоможе.