«Агентство «Добрі справи»: узаконюємо самовільне будівництво». Цей аж ніяк не жартівливий меседж на величезному білборді на в’їзді в «європейську столицю» дає вичерпну відповідь на запитання, яку державу ми будуємо. Тому тим, хто добрався до Печерських пагорбів, уточнюючих запитань ставити вже не варто. Тут у ролі прообразу згаданого агентства виступає сам Кабмін. Котрий і цього разу на чолі з добрим Миколою Яновичем теж вирішив дещо узаконити. Правда, без попередження: борда з привітом для 13 мільйонів пільговиків прем’єр чомусь не вивісив. І щоб докопатися до суті урядових соціальних ноу-хау (а вони, прямо скажемо, революційні), нам довелося перелопатити гору додаткової літератури.
Отже, історія оперативного розкуркулювання пільговиків України вийшла майже детективна: влада пішла на банальну підробку. Відомо, що ще в січні Кабмін вніс у парламент законопроект №7562 «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду». У перехідних положеннях закону з маловиразною назвою (наша держава і гарантії - дві важко сумісні речі) йдеться про внесення змін до 17 (!) законів України і (увага!) передачу Кабміну виключного права самостійно (а не спираючись на норму законів) регулювати суму виплат з бюджету на соціальні пільги населенню країни. Тобто десяток чоловіків у дорогих костюмах у ручному режимі вирішуватимуть, якою часткою вони готові поділитися з пенсіонерами, інвалідами та чорнобильцями. Тенденцію соціальних виплат при такому розкладі вгадати нескладно. Основний її меседж - у заголовку.
Із приводу закамуфльованих новел документа депутати в комітетах ламають списи з того ж таки січня: «Проблема справді є. Пільговиків невиправдано багато. Але, можливо, для початку все порахуємо, вивчимо потреби, зіставимо можливості, залучимо експертів і ухвалимо чесний закон...». Даремно. Правовий комітет Ківалова, якому прем’єр довірив (треба пояснювати чому?) аналіз нової соціальної концепції, втілений у форму антиконституційного закону (до речі, це висновок науково-експертного управління ВР), в унісон із Мін’юстом (!) уже виніс свій позитивний вердикт, запропонувавши депутатам ухвалити доленосне рішення.
Більше того, про серйозність намірів влади найближчим часом реалізувати прихований план глобальної економії бюджетних коштів свідчить не тільки відмова спікера парламенту Володимира Литвина публічно пояснити DT.UA, чи має він намір, задовольняючи вимоги президента, вносити законопроект у порядок денний сесії і чи не порушить він при цьому конституційні права громадян України (а вони в разі ухвалення документа втратять можливість планувати свій і без того убогий бюджет). Ці наміри підтверджують і проголосовані цього тижня зміни до бюджету країни. За скороченою процедурою. Де так само - у перехідні положення (п. 4) - легкодухо зашито норми про те, що пенсійне забезпечення дітей війни, чорнобильців і військових реалізовуватиметься згідно з наявністю коштів у Пенсійному фонді і регулюватиметься Кабміном. Що абсолютно кореспондується із законопроектом 7562. А також з рішенням «народної» партії Литвина, яка проголосувала у складі 250 депутатів. Запитань до спікера більше немає.
Насправді йдеться про долі мільйонів людей, які в одному випадку фізично чи матеріально бідують і життєво залежать від держави, в другому - незаслужено купили собі військові подвиги, чорнобильське геройство чи інвалідність, у третьому - паразитують на бюджеті, сидячи в прокурорському «Бентлі» з проїзним на трамвай у кишені. Бажання уряду знайти вихід із ситуації під килимом свідчить, зокрема, про те, що на перших і других без розбору можуть тихо заощадити, третім - залишити шанси на халяву. Розбалансованість же ще радянської системи соціального захисту, яка обплутала пільгами мало не всю тепер уже незалежну й ринкову країну, - серйозна державна проблема. Яка, як і будь-яка реформа, потребує не тільки детального розгляду політиками та експертами, а й чесної, відкритої громадської дискусії. Але аж ніяк не політичного шулерства влади, замішаного на страху втратити залишки рейтингу.
Хто винен?
Створивши незалежну державу за формою, ми так і не стали внутрішньо не залежними від неї. Та й сама держава (о диво!), як і раніше, вважає, що щось винна нам - путівки, квитки, ліки, субсидії тощо. Принаймні так написано в Конституції, законах України, постановах Кабміну... В 2009 році Центр громадської експертизи в аналітичному дослідженні нарахував 30 законів, які тільки формують і регулюють державну політику в соціальній сфері. При цьому різноманітні пільги, виплати й компенсації громадянам передбачено в 58 законах і в понад 120 підзаконних нормативно-правових актах. Ви дуже здивуєтесь, коли дізнаєтеся, що кількість різноманітних документів-декларацій зростає прямо пропорційно кількості виборів у країні? Отож...
За останніми даними Міністерства праці та соціальної політики, всі ці численні документи обслуговують інтереси 13 мільйонів пільговиків, які становлять 27% населення країни. А це
87 різноманітних статусів і категорій пільговиків. Кілька конкретних прикладів: за даними того самого міністерства, на сьогодні пільгами з оплати житлово-комунальних послуг користуються 6,8 мільйона громадян: 69 категорій пільговиків мають право на цей бонус. Майже п’ять мільйонів українців користуються правом пільгового проїзду в міжміському транспорті, а 24 мільйони громадян безплатно їздять у міському та приміському транспорті.
При цьому важливо, що більш ніж половина наших співгромадян має право на пільги за професійною ознакою, а не за соціальними показаннями, як заведено в цивілізованих країнах. У цьому - одна з ключових особливостей нашої системи соціального захисту. Ось так оригінально держава намагається вирішувати проблеми економіки й пільгами з бюджету компенсувати нестачу заробітної плати військовим, прокурорам, суддям, міліції, пожежникам, екологам... Усього понад 40 найменувань почесних професій. (Уточнимо, що половина з них поряд із різномастими депутатами і кандидатами також безплатно подорожує містами і селами, очевидно, «допомагаючи» вирішувати проблеми автоперевізників.)
Далі - ще цікавіше. За оцінками різних експертів, загальна вартість задекларованих у державних документах пільг становить від 3,8 до 5,8 млрд. дол. Досить промовисто в цьому контексті виглядають такі статистичні дані Мінпраці: у 2011 році на різноманітні соціальні пільги та виплати Кабмін заклав у бюджет трохи більше ніж 9 млрд. грн. (1,3 млрд. дол). При цьому на сьогодні (а сьогодні, панове, вже - червень) виділено 1,5 млрд. грн. Отож про реальне бюджетне забезпечення законних пільг не з чуток знає кожен громадянин, який має своє головне посвідчення в кишені. Починаючи від майора, який мешкає в гуртожитку, і закінчуючи малозабезпеченою матір’ю трьох дітей, яка помирає від ниркової недостатності під стінами відділення діалізу. Водночас здогадуються і той самий прокурор на «Бентлі», і Ко, на необгрунтоване забезпечення яких і витрачаються гроші, що належать тим, хто по-справжньому їх потребує.
До речі, захищати права та інтереси малозабезпечених (а не розтринькувати гроші платників податків), держава Україна неодноразово зобов’язалася не тільки у власній Конституції, а й у десятках підписаних європейських соціальних конвенцій та міжнародних договорів. Стільки ж разів обіцяючи довірливим зарубіжним партнерам збалансувати наявну систему соціального захисту відповідно до європейських норм. Де (о жарт історії!) кожному за працею й від кожного - за можливостями. Таким чином, навряд чи, ознайомившись усього лише із сотою часткою цієї промовистої статистики, можна заперечувати наявність проблеми.
Що робити?
Ну, позиція влади зрозуміла. До речі, не тільки прем’єра. Ще в січні, коли згаданий законопроект №7562 від 14.01.2011 р. про гарантії держави щодо виконання рішень суду з’явився в Раді, голова парламентського комітету з питань національної безпеки Анатолій Гриценко виступив з різкою і публічною критикою цього документа. Парламент прозрів, а закон - завис у комітетах на п’ять місяців. Литвин і нині у приватних бесідах з депутатами божиться, що «ніколи не винесе цю ганьбу в зал». Але, як мовиться, не вір вухам своїм: за внесення до бюджету змін, які вдарили по дітях війни, військовослужбовцях і чорнобильцях, Володимир Михалйлович проголосував. Та й представник президента в парламенті палко наполягав на внесенні закону в порядок денний сесії, що завершується. Отже, рішення ухвалено, і «ця ганьба» може, за звичним помахом парламентського диригента Чечетова, докорінно змінити всю систему соціального захисту?
До речі, сам Михайло Васильович досить образно пояснив авторові, чому важливо, щоб це сталося: «От ви, приміром, ідете в супермаркет, набираєте в кошик продукти виходячи з чого? З наявності купюр у гаманці. Адже так? Так і держава, перш ніж щось обіцяти й давати людям, має порахувати, скільки в неї в гаманці. А потім уже ухвалювати конкретні рішення. Інакше закон провисає, і це дуже дратує народ. «7562» забезпечує саме такий раціональний підхід».
Водночас депутат несподівано легко погодився з тим, що Кабмін обрав не надто правильну форму ухвалення цього актуального закону. «Можливо, за формою і процедурою треба було й не так діяти, - зауважив він. - Можливо, треба поміняти назву закону на більш конкретну і зрозумілу, чесно пояснити людям причини його появи, а також надати парламенту право щорічно підтверджувати соціальні ліміти за поданням Кабміну. Тоді люди знатимуть, на що їм цього року розраховувати. Насправді дискусії всередині фракції на цю тему ще не було».
Народний депутат Валерій Сушкевич, за сумісництвом голова комітету з соціального захисту, висловився категоричніше: «Навряд чи вже варто говорити про те, що, намагаючись докорінно змінити концепцію соціальних виплат у країні, Кабмін суто соціальний закон прикриває відстороненою назвою і відправляє в комітет Ківалова. Проте варто сказати, що тим самим влада знімає з себе абсолютно всі мотивації виконувати соціальне законодавство країни. Судіть самі, в державі давно ухвалені і діють закони. Так, економіка переживає непрості часи - грошей бракує. Тоді оберімо пріоритети й чітко скажімо людям, які статті й які категорії нині фінансуємо, які долучимо на наступних етапах у міру підйому економіки і наповнення бюджету. При цьому пам’ятаючи, що виконувати ці обіцянки нас зобов’язує закон. Нині на 50 відсотків забезпечимо пільговиків, завтра - на 55% і т.д. А якщо прибрати закон, то Кабміну вже ні про що не треба пам’ятати. Крім того, щоб не забути дати потрібну обіцянку. Конкретний приклад: торік ухвалили податковий кодекс, з якого зник транспортний збір. Нам вдалося переконати і Кабмін, і парламент, що тим самим завдано прямого удару по інвалідах і ветеранах. Адже цей збір включили у вартість бензину. Спасибі - нас почули: внесли і в кодекс, і в бюджет рядок про компенсаторні механізми цієї категорії громадян. Ви думаєте, заплатили хоч копійку? Монетизація по-нашому...»
До речі, про монетизацію пільг. Європа, попри наявність різних систем соціального захисту (всього чотирьох - континентальної, англосаксонської, скандинавської і перехідної - південноєвропейської), дотримується принципу, згідно з яким людина за все повинна платити сама. Якщо ж через об’єктивні причини вона цього зробити не може, то держава зобов’язана їй допомогти. На цей революційний крок ще 2004 року пішла Росія. Реформа, як відомо, провалилася. Хоч як дивно, але в потопаючої в нафтодоларах країни знайшлися гроші, образно кажучи, на компенсацію половини проїзного для пенсіонера. Якщо зовсім коротко, то реформа виявилася непідготовленою. Частину обов’язків з виплат держава переклала на регіони, бюджети яких не мали у своєму розпорядженні потрібних сум. Більше того, розмір компенсацій визначеним законом категоріям пільговиків розраховувався з огляду не на їхні реальні потреби, а на можливості держави. Яка, так само, як і наша, давно переплутала особисте із суспільним... У країні прокотилася хвиля протестів. «Поверніть нам безплатний проїзд - він не підлягає інфляції та корупції!». При цьому важливо розуміти, що В.Путін хоча б відкрито заявив людям про реформу. У назві закону.
Таким чином, повертаючись назад у нашу підпільну реальність і підсумовуючи думки експертної спільноти (зокрема згаданого дослідження Центру громадської експертизи), можна констатувати: замість того, щоб комплексно підійти до проблеми зміни концепції соціального захисту і:
1) забезпечити відкритий діалог із суспільством та експертами;
2) переглянути профільне законодавство в бік скорочення кількості категорій пільговиків;
3) запровадити мораторій на встановлення нових пільг і введення нових категорій пільговиків;
4) забезпечити поступовий перехід від системи пільг за соціальним показником до адресних соціальних виплат та соціальних послуг;
5) замінити пільги за професійною ознакою на адекватну заробітну плату;
6) переглянути систему критеріїв та основ, за якими громадянам дають пільги і призначають соціальні виплати;
7) забезпечити прозорість і координацію при виконанні та фінансуванні всіх державних програм соціальної спрямованості;
8) узгодити наявне законодавство у сфері соціального захисту та соціального забезпечення з чинним бюджетним законодавством;
9) підвищити ефективність виконання взятих на себе Україною міжнародно-правових зобов’язань у сфері вдосконалення державної системи соціального захисту та її інтеграції в європейську систему...
Замість усього цього влада намагається засунути голову в пісок і думає, що її потворної стійки ніхто не бачить. Водночас, ухваливши означені зміни до бюджету й по суті вже цього року наступивши на гарантовані законом (!) права дітей війни, чорнобильців і військових, вона намагається грайливо озирнутися і з’ясувати: а чи не помиляється вона? А раптом люди все-таки підуть у суди й на майдани? Безумовно, виходячи з такої страусової логіки, можна і закон №7562 ухвалити і перевірити: а раптом громадяни виявлять підробку і зважаться (теж вручну) обрізати строк згідливого Кабміну і винахідливого президента?..