Замінити популярного мера з його трьома перемогами на виборах, одну з яких він здобув у лікарні, — це архісерйозне завдання для будь-якої місцевої влади. Але після смерті Геннадія Кернеса харківські еліти вибороли можливість зібратися з силами, скориставшись недосконалістю процедури призначення позачергових виборів. Внаслідок жонглювання юридичними нюансами вибори нового харківського міського голови призначили на осінь, а не на весну 2021-го, як було б, коли б міська рада вчасно виконала законодавчі вимоги.
Штучний брейк у харківській кампанії підштовхнув парламент до роботи над усуненням у законі лазівок, якими багато років користувалися охочі покерувати громадами без легітимного мера. Але тих, хто тримає в руках печатку Харківської міської ради, депутатські новації вже мало цікавлять. Секретар міської ради Ігор Терехов сповна скористався виграним часом для формування свого образу градоначальника і підготовки широкого набору бюджетних сюрпризів для виборців.
Проте, хоча міська влада і політичні гравці Харкова мали вдосталь часу для креативу, нічого принципово нового вони не придумали. Центральним сюжетом кампанії так і залишився Геннадій Адольфович, на якого рівняються два найактивніших кандидати — Ігор Терехов і Михайло Добкін. На виборах у Харкові немає традиційного для місцевих виборів в Україні позиціювання «влада—опозиція», коли локальні гравці загортають комунальні проблеми у загальнонаціональну політичну обгортку.
Кампанія відбувається під гаслом «Хто кому Кернес», а не крутиться навколо фігур Зеленського, Порошенка чи Бойка з Медведчуком. Це мало б створити простір для дискусії про проблеми великого міста, і частково створило, незважаючи на відчутну перевагу матеріальних обіцянок виборцям над стратегіями розвитку. Але є й зворотний бік у «локалізації» кампанії.
За кілька днів до виборів кандидати, хоч їхні руки й нервово смикаються, ще не перетнули неприйнятних ліній. Проте сам зміст кампанії, побудованої на адмінресурсі, — вже червона лінія. Яка ще раз наочно демонструє якість політичного контексту країни. Однак давайте про все по черзі.
Невивчені історії хронічних хвороб
Під час виборів у Харкові можна побачити двох Ігорів Терехових в одній особі. Один активно реалізовує нові масштабні ініціативи як секретар міської ради, другий як кандидат змагається за підтримку містян. Не тільки виборцям, а й досвідченим спостерігачам важко розібратися, коли вони мають справу з одним Тереховим, а коли — з другим. Витіснення на задвірки передбачених законом форм агітації за рахунок акценту на посадовому статусі кандидата і його ролі у бюджетних програмах є класичним середовищем для зловживань адміністративним ресурсом на виборах.
Відсутність «лінії розмежування» між активністю кандидата і посадовця загрожує всій концепції рівності прав та можливостей учасників виборів (від медіа до фактичних витрат на агітацію). Не нова для України практика, коли більшість мерів переобираються у своїх робочих кабінетах, найчіткіше визначає ключову проблему харківських виборів. Для її вирішення парламенту (якщо колись у нього стачить на це волі) доведеться піти на радикальні кроки відокремлення кандидата від посади на період виборів.
Квитки до комунального зоопарку та інші бюджетні бенефіти від Ігоря Терехова і обіцяні майбутні компенсації за послуги ЖКГ від Михайла Добкіна — це ще один вияв хронічної хвороби українських виборів. «Підкуп» виборців відбувається не лише тоді, коли у гру вступає Кримінальний Кодекс, а й тоді, коли фокус уваги виборця зміщується з компетентності та стратегій на матеріальні бонуси. Законом повністю вилікувати хворобу ще нікому не вдалося, тут потрібна самоповага виборців.
Непрозорість фактичного розподілу квот у виборчих комісіях у Харкові вкотре демонструє тонкий лід, по якому ходять виборці в Україні. У разі загострення протистояння між кандидатами виборчі комісії перетворюються на конвеєри знищення законності та демократичності виборів. Ще кілька днів — і ми дізнаємося, чи стануть недореформовані адміністратори виборчого процесу чорною міткою для харківської кампанії. В інтересах усієї держави — щоб не стали.
Стратегія влади та парламентських партій
Попри прогнози небувалої кількості та політичного розмаїття потенційних учасників позачергових виборів, ажіотажу серед охочих поборотися за вільне, але ще тепле крісло харківського мера не трапилося.
Партія влади «Слуга народу» сором’язливо вийшла з гри ще до її початку. Причому незважаючи на балотування в мери депутатки від фракції СН у Харківській міській раді Аліни Мустафаєвої, чия ініціатива заслуговує на підтримку. Інша парламентська політична сила — ВО «Батьківщина» — не розгледіла в передчасній смерті Геннадія Кернеса шансу для політичної реінкарнації після давно забутих жовтневих днів 2010 року, коли саме їхньому кандидату в мери (Арсену Авакову) не вистачило пів відсотка для епічного тріумфу. (До речі, впливовий у місті та амбітний екс-глава МВС і за Порошенка, і за Зеленського, також показово дистанціювався від мерської кампанії). «Голос» і «Опозиційна платформа — За життя» обмежилися символічними реверансами на адресу інших кандидатів.
Із парламентських важковаговиків лише «Європейська Солідарність», безуспішно використавши всі спроби номінувати свого кандидата як єдиного представника від «проукраїнських сил», вирішила офіційно нав’язати відкриту партійну боротьбу регіональним групам, серед яких найбільше цінується спроможність домовлятися. На тлі демонстративного ігнорування харківських виборів загальнонаціональним партіями засилля самовисуванців не так урізноманітнює вибір, як вводить досвідчених виборців у стан дезорієнтації чи навіть розпачу.
Самоусунення парламентських партій від боротьби за харківський мандат, мінімальна публічна зацікавленість центральної влади спокушають вдатися до тактики «розв’язаних рук», коли конкуренти відчуватимуть можливість десь перегнути палицю в бажанні перемогти. Проблеми з рівним представництвом у ЗМІ та зовнішній рекламі кандидатів, котрі не вписуються в розклади місцевих еліт, свідчать, чим небезпечна байдужість загальнонаціональних гравців до виборів у Харкові.
Ніщо так не ілюструє видимість конкуренції, як політично збалансоване представництво дільничних виборчих комісій (ДВК) міста Харкова, де чітко домінують кандидатури, внесені партіями ВО «Батьківщина» (17,6%) і «Голос» (16,3%), і не менш помітні кандидатури, подані партією «За майбутнє». Неучасть своїх кандидатів у виборах ці партії компенсували висуненням максимальної кількості членів комісій. До складу ДВК Харкова, утворених на позачергових виборах міського голови, також масово включені особи, подані кандидатами-самовисуванцями Олександром Кондрусиком і Миколою Кукурікою, які, знявшись із виборчих перегонів, схоже свою основну роль у виборчому процесі теж уже виконали. Партія «Слуга народу», що у своєму відстороненому ставленні до виборчої кампанії принципово послідовна, не подала до складу ДВК жодної кандидатури.
Про медіа. Сам п'ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю…
Утім, боротьба кандидатів за контроль над складом виборчих комісій не настільки прямолінійна й груба, як змагання за вплив на серця та уми жителів Харкова. Замість нав’язування суспільству вдаваної конкуренції передвиборних програм та ідеологічних позицій кандидати чесно й відверто пропонують виборцям оцінити реалістичність і природність їхнього перевтілення у безсмертний образ Геннадія Адольфовича чи продовжують грати роль його невідступних антагоністів.
Регулярності появи Ігоря Терехова на місцевих телеканалах та у відеосюжетах могли б позаздрити навіть ведучі щоденних телевізійних новин. Мотивом для нарощування медійної популярності секретаря Харківської міської ради впродовж останнього року, звісно, є факт наближення дня голосування, а не нагальна потреба в особистому коментуванні всіх поточних новин муніципалітету. Ігор Терехов охоче і вміло користується ситуацією монопольного доступу до комунальних ЗМІ, який залишився у спадок від ексмера. Це улюбленець публіки Геннадій Кернес міг дозволити собі розкіш виграти останні місцеві вибори, не з’являючись на людях. А для Ігоря Терехова вкрай важливо, щоб медіа-холдинг «Харьковские известия» регулярно висвітлював у позитивному тоні його навколовиборну активність, уникаючи згадувань про інших кандидатів, окрім відверто критичних випадів на їхню адресу.
«Харьковские известия» — створене Харківською міською радою комунальне підприємство, понад 70 працівників якого займаються підготовкою телевізійних програм, наповненням веб-сайту і виданням однойменної газети, щоб усебічно висвітлювати діяльність органів місцевого самоврядування. Контент, який тиражує медіа, містить не лише підкреслено компліментарні матеріали про діяльність Ігоря Терехова — де-факто учасника виборчого процесу, а й інформацію з ознаками брудної агітації проти інших учасників виборів (наприклад, Михайла Добкіна).
Спостерігачі ОПОРИ також фіксували роздачу на вулицях міста спецвипуску газети «Харьковские известия» з інформацією про проєкт стратегії міста в комплекті з агітаційним буклетом «Хто такий Ігор Терехов». Торік Харківська міська рада анонсувала виділення понад 88,9 млн грн фінансової допомоги виданню на 2021–2025 роки в рамках бюджетної цільової програми, з них понад 15 млн грн витратять уже 2021 року. Фактом масштабної й ексклюзивної бюджетної підтримки засобу масової інформації в умовах досить строкатого харківського медіа-ландшафту зацікавився навіть Антимонопольний комітет України (АМКУ). У діях муніципалітету з надання виданню «Харьковские известия» фінансової допомоги, якої позбавлені інші місцеві телерадіокомпанії (зокрема згадувалися «Сімон», АТН і «Харківська регіональна дирекція» НСТУ), АМКУ угледів ризики спотворення економічної конкуренції. У своєму рішення від 3 червня 2021 року Антимонопольний комітет дав Харківській міській раді півроку на виконання вимог, які дозволять визнати державну допомогу підприємству «Харьковские известия» допустимою для конкуренції.
Експансії Ігоря Терехова в регіональному медіа-просторі, викликаній використанням підконтрольних міській раді ЗМІ, інші кандидати намагаються протиставити агресивну кампанію в Інтернеті, у тому числі з використанням прихованих сторінок у соціальних мережах з дискредитуючими випадами на адресу опонентів. Лише Михайло Добкін зі своїми неочевидними фінансовими можливостями здатен на більше. Він може дозволити собі вести розмову з виборцем не тільки у дворах багатоповерхівок і затишних хабах, а й у студії підконтрольного Рінату Ахметову загальнонаціонального каналу «Україна 24», де регулярно коментує поточні політичні події.
Реклама під пильним контролем фаворита
Чітке домінування одного кандидата супроводжується небезуспішними спробами нав’язати виборцям думку, що головна інтрига харківських виборів не в тому, хто стане переможцем, а в тому, чи взагалі буде другий тур. У цій війні прогнозів і пророцтв, яку нещадно ведуть політтехнологи та прихильні до кандидатів команди «незалежних» експертів, заручниками, як завжди, є об’єктивна соціологія і право громадян на поінформований вибір.
Ігор Терехов точно переміг би ще в першому турі з величезним відривом, якби результати цьогорічного голосування в Харкові визначалися на підставі підрахунку кількості розміщених кандидатами білбордів. Виконувача обов’язків голови одностайно підтримали в більшості районів міста, де зовнішня політична реклама традиційно уніфікована й одноманітна. Лише на околицях Харкова асортимент політичних логотипів і харизматичних облич на рекламних плакатах віддалено натякає на змагальність процесу.
Про те, як і в чиїх інтересах працює ринок зовнішньої реклами в місті, нагадує торішній епізод, коли після перших звісток про захворювання тодішнього мера частину білбордів із написом «Блок Кернеса — Успішний Харків» оперативно замінили на білборди «Успішний Харків» (без згадування про ослабленого керманича міста). Дозволи на встановлення рекламних бордів видає міська рада, як і рішення про скасування дозволів та демонтування білбордів.
Якщо у використанні медійних ресурсів кандидати принаймні намагаються нав’язати один одному боротьбу, що увиразнює плюралізм позицій, то в доступі до адміністративних ресурсів конкуренції фактично немає. Кандидат Ігор Терехов одноособово представляє місцеву владу в комунікації з виборцями, не даючи жодного шансу органу місцевого самоврядування зберегти нейтралітет і незалежність в умовах повноцінного розгортання виборчої кампанії.
Виборчий бюджет кандидата = бюджет міста
Хоч би як сумно це звучало, але найбільше від передчасної смерті Геннадія Адольфовича виграв харківський виборець. Деякі плани й наміри, які тривалий час не вдавалося почати реалізовувати чи довести до успішного завершення Геннадію Кернесу, отримали шанс бути втіленими в неймовірному масштабі і в найбільш стислі терміни завдяки позачерговому характеру виборчої кампанії.
2021 рік ще не добіг кінця, а вже подарував виборцям Харкова море вражень і емоцій: навчив їх сповна насолоджуватися життям, не думаючи про вартість «вхідного квитка» за споглядання міських видовищ; дозволив уявляти і планувати колективне майбутнє міста, в якому мер обирається «з погляду вічності» (Sub specie aeternitatis), а не калейдоскопу виборчих каденцій; допоміг сміливо мріяти про грандіозні урбаністичні проєкти, не переймаючись їхньою вартістю.
Сума бюджетних витрат, передбачених у 2021 році на реалізацію ініціатив міської ради, на які зробив ставку Ігор Терехов у своїй передвиборній кампанії, за найскромнішими підрахунками може сягати 1 млрд 654 млн грн коштів платників податків. Це без урахування купівлі в лізинг 150 турецьких автобусів на суму понад 420 млн грн за рахунок кредитних коштів і будівництва сміттєпереробного комплексу за позику від ЄБРР на суму від 1,2 млрд грн: безпосередні бюджетні витрати на ці програми відкладено на середньострокову перспективу.
Про органічну єдність агітаційних пріоритетів Ігоря Терехова і далекосяжних бюджетних ініціатив міської ради свідчить передвиборна програма кандидата, яка позиціються як «Стратегія розвитку Харкова до 2030 року» і, фактично, підмінює собою проєкт «Стратегії розвитку міста Харкова». Його публічну розробку муніципалітет ініціював ще на початку 2020 року — на заміну попередній Стратегії-2020. На кінець 2021 року проєкт розробленої за бюджетні кошти стратегії міста так і не був винесений на розгляд міської ради, натомість документ аналогічного змісту і формату ліг в основу передвиборної програми секретаря міської ради.
Початком практичного втілення передвиборної програми Ігоря Терехова можна вважати 24 лютого 2021 року, коли міська рада достроково припинила повноваження мера Кернеса і одночасно внесла зміни до бюджету Харківської міської територіальної громади, передбачивши додаткові кошти на реконструкцію Харківського зоопарку (плюс 532,5 млн грн), підготовку будівництва Льодової арени (12,8 млн грн) та модернізацію освітніх установ (плюс 139,2 млн грн). Як з’ясувалося згодом, усі ці рішення поповнили перелік передвиборних топ-досягнень та обіцянок кандидата Ігоря Терехова. До якого також входять ініціативи з упровадження «Картки харків’янина», створення урбан-парку для занять вуличними видами спорту (30 млн грн), нова цільова програма будівництва/придбання доступного житла (102,4 млн грн), надбавка педагогічним працівникам за престижність праці (47,2 млн грн), добудова метрополітену (15 млн грн) тощо.
Порівняно з довиборчим 2019 роком, у 2021-му бюджетні витрати на надання адресної допомоги соціально вразливим верствам населення зросли майже вдвічі — з 64 до 111,9 млн грн. Більш ніж удвічі збільшився обсяг коштів, виділених на надання соціальних гарантій окремим категоріям громадян міста, — з 132,8 до 295,5 млн грн. В цю суму, зокрема, закладено фінансування «Картки харків’янина» — однієї з найбільш розкручених передвиборних соціальних ініціатив міської ради і особисто Ігоря Терехова. Технічна реалізація проєкту коштувала громаді 42,5 млн грн. Іменна «Картка харків’янина» замінює собою е-ticket і дає право на компенсацію проїзду в громадському транспорті пільговим категоріям громадян, а також дозволяє робити покупки та користуватися послугами приватних компаній — учасників проєкту за спеціальною ціною. Міська рада не афішує, на яких взаємовигідних умовах приватний бізнес (ресторани, аптеки, торговельні центри, фітнес-клуби, салони краси, супермаркети, заправні станції) зголосився надавати знижки власникам «Картки». За відсутності фінансових зобов’язань з боку муніципалітету щодо компенсації витрат участь бізнесу в реалізації проєкту може сприйматися як прийнятна плата за лояльність із боку чинної влади.
Ідея «Картки» цілком практична і вписується в сучасні тренди щодо діджиталіазіції послуг, але її дискредитує чіткий електоральний підтекст. Дизайн однієї з «Карток» (їх є кілька видів) майже ідентичний сітілайтам із політичною рекламою Ігоря Терехова, які були розміщені в місті ще в серпні. Спостерігачам ОПОРИ також відомо, що під час літніх канікул учителі телефоном і через вайбер-чати викликали до шкіл учнів та їхніх батьків для надання персональної інформації та отримання «Картки харків’янина». Як інструкція до «Картки» школярам адресувалося особисте звернення від імені Ігоря Терехова з його фотопортретом і пропозицією безкоштовно відвідати з батьками зоопарк. За офіційними даними, «Картку харків’янина» отримали понад 100 тисяч осіб, але зоопарк відвідали не всі.
Проте ніхто не здивується, що для жителів Харкова ця виборча кампанія асоціюватиметься з бегемотихою Степанидою, жирафом Дьомою, пінгвінами Гумбольдта, японськими макаками і плямистими оленями, а не з суб’єктами виборчого процесу чи їхніми передвиборними гаслами. Десь поміж «Африканською саванною» і «Стежкою тигра» концентрація харківських виборців значно помітніша, ніж на передвиборних зустрічах та агітаційних заходах кандидатів. Небувалий ажіотаж зростає через усвідомлення мешканцями ексклюзивності свого статусу: вхід до урочисто відкритого секретарем міської ради зоопарку доступний виключно виборцям Харкова і здійснюється лише за запрошеннями, які активно розповсюджувалися через підприємства, організації та соціальні служби. Те, що для отримання запрошення потрібно надати персональну інформацію (ІПН, номеру телефону, дати народження), — виборці сприймають як дріб’язкову формальність.
У бій проти адмінресурсу йдуть лише боти
Ще на місцевих виборах 2020 року стало зрозуміло, що соціальні мережі перестали бути забавкою локальних кампаній в Україні. Вони перетворилися на повноцінний інструмент боротьби за голоси виборців, який під час харківської кампанії активно використовували непримиренні супротивники Ігор Терехов і Михайло Добкін. Добкін публічно звинуватив суперника в організації дискредитуючих розсилок, натомість дослідження ОПОРИ показало, що й команда самого Михайла Марковича могла не гребувати фейковими сторінками та ботами проти секретаря міської ради.
27% усіх коментарів під проаналізованими ОПОРОЮ дописами сумнівних сторінок у Фейсбуці, які поширювали негатив проти Терехова, були народжені фейковими акаунтами. Глобальні платформи, такі як Фейсбук, регулярно зміцнюють протидію ботам і несправжнім сторінкам. Але підвищити прозорість і підзвітність політичної боротьби в соціальних мережах має й український законодавець, який укотре задумується про вдосконалення Виборчого кодексу та медійних законів. Зараз притомних механізмів протидії інформаційним маніпуляціям і безконтрольним витратам на агітацію в соціальних мережах в Україні немає.
Ризики «Часу ікс»
Коло замкнулося: виборча кампанія, яка ще влітку розпочиналася саме з мобілізації освітян, школярів та їхніх батьків, — завершується на тій самій хвилі. В останні дні жовтня на педагогічних нарадах у школах Харкова освітянські чиновники агітували за «правильний вибір», не особливо вдаючись до розмірковувань про критерії такого вибору.
Натомість виборці всіх кандидатів мають усвідомлювати, що правильні вибори — це голосування без тиску і пряників від політичних лідерів, незаангажовані й рішучі дії Національної поліції, відсутність на дільницях силових груп підтримки кандидатів та перешкод спостерігачам, чесний і спокійний підрахунок голосів. Якщо все це є, то переможцями виборів стануть жителі Харкова. Які, незважаючи на кінцевий результат, отримають шанс на розвиток громади.
Правоохоронна система і керівництво держави зобов’язані гарантувати чесне завершення кампанії. Без тиску на виборців та виборчі комісії, незаконних технологій мобілізації бюджетників і плюшок для виборців у день голосування, ігрищ із протоколами про підрахунок голосів. Залишається сподіватися, що відсутність прямої заінтересованості Центру (інші можуть виявитися вже на наступних парламентських/президентських виборах) не завадить йому виконати свої функції із захисту виборчих прав харків’ян. Як і народним депутатам ніщо не заважатиме сформулювати волю до усунення хронічних проблем виборчого процесу не тільки в Харкові, а й у всій Україні.