Після трагедії під Волновахою і в Маріуполі Верховна Рада нарешті визнала Росію державою-агресором. Одночасно знову, як і минулого літа, почали лунати заклики повністю розірвати дипломатичні відносини з Москвою. Прихильники такого кроку мотивують його тим, що Росія веде війну проти України, а російські військові щодня вбивають українців. У цій ситуації робити вигляд, що між державами нічого не відбувається, - "політична шизофренія".
Однак офіційний Київ, абстрактно говорячи про "агресію зі Сходу", не поспішає остаточно "рвати" з Москвою. Посла відкликали, скоротили кількість дипломатів. І все. Чому ж Київ не йде далі, не розставляючи всіх крапок над "і" у відносинах з Москвою?
Дипломатичні відносини - це юридичні нитки, які пов'язують держави: країни визнають одна одну і встановлюють між собою офіційні контакти. Формально (хоча й не завжди) це відбувається через обмін посольствами.
Коли уряди ухвалюють рішення розірвати дипвідносини, це означає, що одна зі сторін пройшла певну точку замерзання. Наприклад, у 2008-му Тбілісі повністю розірвав дипломатичні відносини з Росією не тоді, коли російські війська вторглися в Грузію, а після визнання Москвою незалежності Абхазії та Південної Осетії. Тепер інтереси двох країн представляє Швейцарія.
Нині в Тбілісі представники правлячої коаліції говорять про те, що команда Саакашвілі багато в чому поводилася "інфантильно". У тому числі й у питанні розриву дипвідносин, оскільки Грузія чимало втратила від такого рішення. Але, ведучи діалог з росіянами з економічних, транспортних, консульських, гуманітарних питань, грузинські політики все ж таки не поспішають відновлювати дипвідносини з Москвою. "Їх не буде доти, доки Росія визнаЄ незалежність Абхазії та Південної Осетії", - раз за разом повторюють у Тбілісі.
Тому одне з основних запитань: що здобуває і втрачає Україна від розриву дипвідносин з Росією? До чого призведе відкликання дипломатів і закриття на комірний замок посольства й консульств? Адже розрив дипвідносин - не тільки ритуальний жест, який викликає серйозний резонанс у світових столицях і серед громадськості. Як зауважив один з юристів-міжнародників, "коли відлуння від звуку затихає, доводиться розбиратися з наслідками".
Другий віце-президент Європейського комітету з питань запобігання катуванню Микола Гнатовський стверджує: у сучасному світі наявність збройного конфлікту між державами не обов'язково призводить до розриву дипломатичних відносин між ними. Як приклад експерт наводить індо-пакистанську війну 1965 р., коли Делі й Ісламабад продовжували зберігати дипломатичні відносини.
На думку Миколи Гнатовського, символічне значення розриву дипвідносин як крайня форма вираження зовнішньополітичного протесту поступається низці практичних негативних наслідків такого кроку. По-перше, ще більше скоротяться можливості захистити українських громадян, які перебувають у Росії. (За приблизними підрахунками української влади, наших громадян у РФ - близько 2,5 млн).
Правда, розрив дипломатичних відносин не означає, що автоматично розриваються й консульські. Останні, на думку експерта, в будь-якому разі розумніше зберегти, аби мати змогу забезпечувати захист прав та інтересів юридичних і фізичних осіб. Проте за відсутності дипвідносин робота консулів ускладнюється.
Якщо ж буде повністю розірвано дипломатичні й консульські відносини, то Києву доведеться шукати країну, яка представлятиме наші інтереси в Москві. У тому числі й у консульських питаннях. І якщо сьогодні Надію Савченко та інших українських громадян у російській в'язниці відвідує український консул, то, розірвавши відносини повністю, представник української держави до них уже не потрапить. У найкращому разі це зможе зробити тільки іноземний дипломат з країни, яка представлятиме інтереси України.
Крім консульського захисту, зведеться нанівець і можливість дипломатичного захисту. Йдеться про право держави через своє дипломатичне представництво заступитися за свого громадянина, який не знайшов правди у відповідних інстанціях іноземної держави.
По-друге, пояснює експерт, розрив дипвідносин ускладнює прямий діалог між країнами. Вирішення будь-яких спірних питань між ними - найперше завдання дипломатії. А дипломатія - це переговори, які краще вести без посередників.
Та тільки коли в нас контакти з російським керівництвом відбувалися через МЗС? На україно-російських переговорах нерідко були відсутні представники українського зовнішньополітичного відомства. А відсутність посла Володимира Єльченка в Москві не заважає особистим зустрічам і телефонним розмовам Петра Порошенка і Владіміра Путіна... І в тій-таки Грузії, наприклад, за відсутності дипвідносин з Росією, існує "діалог Абашидзе-Карасін".
Деякі прихильники збереження дипвідносин також вважають, що їх розрив ставить під загрозу Мінські домовленості. Неофіційно українські дипломати кажуть: якщо, припустимо, вишлемо Михайла Зурабова, то Російська Федерація може відкликати його підпис під Мінським меморандумом, оскільки він уже не посол. А це саме те, чого так довго домагалися росіяни.
Аргумент спірний. По-перше, Росії не потрібні приводи, щоб не виконувати Мінських домовленостей. По-друге, якщо Леонід Кучма, колишній президент України, має статус спецпредставника на переговорах, то чому і М.Зурабов не може отримати той самий статус спецпредставника? По-третє, Михайло Зурабов підписував Мінські домовленості не від свого імені, а як повноважний представник Російської Федерації. Те, що його підпис означає згоду РФ на ці домовленості, неодноразово і недвозначно підтверджувала Москва.
Прихильники подальшого збереження дипломатичних відносин з Росією говорять і про те, що згаяно час для оголошення цього рішення. "Якщо відносини й розривати, то це треба було робити після Криму. Тепер час згаяно", - думка, яку не раз повторювали в бесідах із DT.UA і дипломати з країн, які входять до "великої сімки". "Для розриву дипвідносин потрібно піймати максимально вдалий момент, погодити рішення з Заходом, щоб він відразу зробив серію кроків", - сказав аналітик однієї з пострадянських країн.
Та всі ці причини зберігати дипвідносини - формальні. Існує інше, більш вагоме пояснення, чому Київ не йде до кінця у відносинах з Російською Федерацією.
У теорії, розрив дипвідносин - це не самоціль, а частина комплексних заходів, які мають зупинити агресію Росії і повернути під юрисдикцію Києва Крим. Жорсткі, нестандартні рішення, покликані унеможливити перемогу Кремля ні на воєнному фронті, ні на дипломатичному, ні на економічному.
Однак Петро Порошенко обрав стратегію, яка поєднує в собі різні моделі поведінки. Він хоче сподобатися всім. І українським виборцям, і Заходу, і Михайлу Зурабову, з яким продовжує дружити. Тому не дивно, що президент каже одне, а робить зовсім інше. І в цій політиці немає місця розриву дипломатичних відносин з Росією.
* * *
DT.UA звернулося до міністра закордонних справ України Павла КЛІМКІНА з проханням прокоментувати перспективи дипломатичних відносин нашої країни з Росією.
- З кінця лютого 2014 року Україна - об'єкт воєнної агресії з боку Російської Федерації: спочатку була анексія Криму, потім - бойові дії на Донбасі. Докази забезпечення Росією сепаратистів озброєнням і технікою, підсиленням їх живою силою неодноразово наводили СБУ й Інформаційно-аналітичний центр РНБОУ. Чому Україна досі не визнала РФ державою-агресором?
- Факт збройної агресії Росії проти України було визнано на рівні закону відразу після окупації Криму. І це закон для всіх. Визнання Росії державою-агресором - це не питання дипломатичного жонглювання термінами. Це юридичний факт. І саме ним ми користуємося в нашій міжнародній діяльності як юридично обов'язковою оцінкою дій РФ.
- Верховна Рада визнала Російську Федерацію державою-агресором і закликала парламенти інших країн та міжнародні організації зробити те саме. Чи має Україна намір розривати дипломатичні відносини з РФ? Якщо ні, то чому?
- Переконаний, що немає альтернативи політичному вирішенню конфлікту на Донбасі та поверненню Криму. При цьому для досягнення такого результату нам потрібні сильна армія, здатна захистити країну, і реформована відповідно до європейських стандартів держава. Зазначу, що необхідність політичного врегулювання також є і позицією всього цивілізованого світу, який нас підтримує. Без цієї підтримки нам самостійно буде складніше відбити російську агресію.
Для захисту суверенітету і незалежності України ми будемо використовувати всі наявні в нашому арсеналі засоби. А якщо в майбутньому будуть потрібні нові інструменти захисту, знайдемо і їх.
З окупацією Криму проти нас розгорнулася повноцінна гібридна війна. І напрацьованих класичною дипломатією моделей реагування на неї немає. Для нас і світу сьогодні очевидно, що класичними засобами неможливо перемогти в гібридній війні.
Зараз багато говорять про розрив дипломатичних відносин з РФ. Але ніхто не пояснює, як це допоможе нам досягти поставлених цілей? У разі розриву дипломатичних відносин переговори вестимуться виключно через посередників. Сумніваюся, що ситуація, коли питання "про нас" вирішуватиметься "без нас", стала б найкращим виходом.
Росія має бути невід'ємною складовою вирішення наявної проблеми. Саме тому Росія разом з Україною і ОБСЄ входить до складу Тристоронньої контактної групи. Якщо ми розірвемо дипломатичні відносини, це зруйнує існуючий переговорний формат і поставить під загрозу Мінські домовленості. А, як видно з останніх подій, саме цього й домагаються терористи з "ДНР" і "ЛНР".
Другий момент. Розрив дипломатичних відносин - це повне "обнуління" дипломатичних і консульських установ. Хто тоді допомагатиме мільйонам наших громадян, які перебувають у Росії, і тим політичним в'язням, яких вона незаконно утримує? Хто сприятиме підтримці економічних зв'язків з Росією, які хоча й істотно послабилися, але в цей надзвичайно складний час залишаються дуже важливими для багатьох підприємств української економіки?
Ми відкликали для консультацій посла, значно зменшили штат посольства й консульських установ. Але питання, які ми маємо вирішувати насамперед у консульській сфері, залишаються. Тому будь-які рішення щодо двосторонніх відносин з РФ ухвалюються нами досить відповідально й виважено, з урахуванням усіх можливих наслідків.
- Яка чисельність співробітників посольств і генеральних консульств України в Росії?
- На сьогодні в Посольстві України в РФ працюють близько 40 співробітників, у тому числі понад 20 - у консульських установах.
- Яка чисельність співробітників посольств і генеральних консульств Росії в Україні?
- Наскільки мені відомо, сьогодні в посольстві й торговому представництві Росії працюють трохи більше ніж 30 дипломатів. Ще 13 - у трьох генеральних консульствах РФ у Харкові, Одесі та Львові.
- Чи збирається українська сторона звернутися до російської з вимогою скоротити чисельність співробітників у посольствах і генконсульствах РФ в Україні до паритетної кількості? Якщо ні, то чому?
- Росія сама це зробила ще до окупації Криму - тоді Україну залишили досить багато співробітників її дипустанов. Поки що ми не плануємо звертатися до Росії з пропозицією скоротити кількість співробітників її дипустанов в Україні. Сьогодні рівень дипломатичної присутності України в Росії і Росії в Україні - критично мінімальний.
- Україна закрила своє генконсульство в Нижньому Новгороді. Чи збирається українська сторона звернутися до російської з вимогою скоротити дипломатичну присутність РФ в Україні і закрити їхні генконсульства? Якщо ні, то чому?
- Рішення про ліквідацію Генерального консульства України в Нижньому Новгороді не має політичного контексту і ухвалювалося в рамках планової оптимізації нашої консульської присутності.
Нам зараз невідомо про будь-які ініціативи російської сторони з оптимізації її консульської присутності на території України. Принаймні ці питання Росія має погоджувати з українською стороною.