Підсумки парламентських виборів у Грузії ще довго даватимуть багату поживу для роздумів політичним аналітикам. Те, що стало повною несподіванкою для одних, упродовж тривалого часу прогнозували інші. І в цій ситуації важливо скрупульозно проаналізувати причини «зміни віх» у грузинському суспільстві. Редакція DT.UA продовжує серію матеріалів, присвячених грузинській темі, цього разу даємо читачам можливість ознайомитися з поглядом тих, хто, всупереч усталеним у світі позитивним оцінкам дій команди молодих реформаторів Михаїла Саакашвілі, наполегливо твердив: «Не все так добре в грузинському домі».
Друге жовтня у столиці Грузії Тбілісі.
До звичного «гамарджоба» люди додають «гілоцавт». Вітають із перемогою і всміхаються. Не вірячи, що це стало можливим, що це сталося.
Початок кінця дев’ятилітнього, напевно, одного з найбільш бурхливих і суперечливих (а який із них не був бурхливим?), періоду в історії Грузії.
Міфотворчість на експорт і для внутрішнього споживання
Імідж демократичної сутності режиму М.Саакашвілі виник відразу й монолітно, на гребені листопадової революції троянд 2003 року. Класичний базис, коли низи не хочуть, а верхи не можуть, був очевидний, і старий режим упав без крові й опору, ховаючи під собою рештки аморфної правлячої партії «Союз громадян Грузії». Рештки - бо інша частина вийшла два-три роки тому з тих самих пенатів, - вона й рвалася до влади. Колишні міністри і заступники, спікери й віце: не вся, але цілком королівська рать. Саме у розпал під’їхав міністр закордонних справ Росії І.Іванов, виступив на мітингу повсталих, зірвав оплески й вирушив до Шеварднадзе відправляти його у відставку. Те ж саме, підспудно й підкилимно, давно робив його молодший візаві зі США - посол Річард Майлс.
Інтереси суперів зійшлися. «Тетрі мела» (Сивий лис - прізвисько Шеварднадзе в народі) мав піти.
Не хто інший, як Путін тоді дав таку оцінку: «Говорять про революцію, про повалення диктатури, але Едуард Амвросійович диктатором не був. На мою думку, відбулася зміна влади на тлі силового тиску».
Полковник помилявся. Революція була. У лютому 2004 року відбулося перше насильство над конституцією. Усі права та повноваження (наче їх було мало в класичній американській моделі, прийнятій у Грузії) перейшли до новообраного президента Саакашвілі. Це був перший крок до авторитаризму. Причому зроблений із допомогою «тушок» - шеварднадзевських мажоритаріїв, яких не торкнулося анулювання підсумків виборів 2003 року.
Арешти «колишніх» розпочалися з першого дня. Народ прагнув видовищ. Міністрів і багатіїв брали під бліцами, із заготовленою телезйомкою. Садили, сторговувалися про суму викупу й відпускали. Інколи брали вдруге. Якщо вважали, що заплачено мало. Тільки двоє платити відмовилися. І досиділи до кінця.
Через рік гине З.Жванія - прем’єр-міністр, який мав у владі свою команду й претензії. Офіційна версія: отруєння газом. Запитань не було. Команда З.Жванії покірно мімікрувала в «тушок», і шлях до беззаконня було відкрито.
Усе вирішувала одна людина. Іншим теж дозволялося багато, але в межах окресленого поля.
2005 року приїхав Дж.Буш і назвав Грузію маяком демократії та прикладом для наслідування.
На той час уже було вбито на вулицях безневинних людей, сиділи у в’язницях політичні, бізнесмени й просто неугодні, систематично зазнавали побоїв протестувальники. Парламент став нотаріальною конторою для президента, а суди - тим самим для прокуратури.
Отримавши благословення від Дж.Буша, влада перейшла до формування тоталітарної системи придушення інакодумства й повного зомбування населення.
Уся історія країни розпочиналася з революції троянд
Усіх підозрілих прослуховували, за всіма стежили. У школи ввели мандатників, по суті - поліцейських інформаторів. У будинках з’явилися оплачувані координатори. З тими ж функціями.
На всі посади призначалися тільки члени ЄНР (Єдиний національний рух - правляча партія, створена М.Саакашвілі); від спортивних федерацій - до дитячих садків, від керівників театрів і вузів - до старост найвіддаленіших сіл.
Саакашвілі та його сподвижники прямо заявили, що прийшли всерйоз та надовго і мають намір виховати нову людину. «Старих треба змивати!» (буквальна цитата). Усі зрозуміли, куди.
Омолодження кадрів набирало анекдотичних форм. Головою верховного суду Грузії призначили 33-річного юриста. Але в конституції ця посада дозволялася з 35-річного віку. Змінили конституцію. Одноголосно! Напевно, коли минуть роки, правління «маяка демократії» Саакашвілі згадуватиметься як трагічна клоунада. З майбутнім міністром економіки (звісно, теж жіночої статі) Саакашвілі познайомився, коли був у Канаді на зимовій Олімпіаді. Двадцятип’ятилітня дівчина разом із татом пекла хліб у Ванкувері і, якщо вірити президентові, проявляла дива винахідливості в умовах жорсткої конкуренції. «Квітуча» економіка Грузії не реагувала на зміну міністрів у цій галузі. За дев’ять років їх змінили десять. Суспільство теж звикло до волюнтаристичних витівок Міші, до його фавориток, масажисток, вояжів із почтом у Ніццу, Бодрум і навіть на інавгурацію президента Коста-Ріки.
Свою команду Саакашвілі назвав «мерітократією» (правлінням обдарованих). Міністрами охорони здоров’я призначалися історики й філософи, а лікарі рулили сільським господарством. Один із таких міністрів сільського господарства, «знавець» тваринництва, бичків називав «самцями корови», а для відродження галузі почав створювати ферми з розведення жаб («грузинська жаба славиться високими якостями» - цитата міністра) і крокодилів. Ректором Тбіліського державного університету було призначено «великого менеджера», який ніколи не писав наукових статей і не читав лекцій. Там-таки деканом економічного факультету став аспірант - із правом знімати з посад обраних за конкурсом професорів. Гомеричний регіт зі сльозами в суспільстві до уваги не брався - народ повинен знати своє місце. Дослухатися громадської думки - означає проявити слабину, а це небезпечно для абсолютної диктаторської влади.
2006 року убили хлопця на ім’я Сандро Гіргвліані. Поліцейські чини вивезли двох парубків за місто й одного з них замучили до смерті. Другий урятувався дивом. Привід - невелика сварка в барі з компанією у складі дружини міністра внутрішніх справ та вищих чинів МВС. Саме вони нацькували своїх зондерів на кривдників.
Це вбивство мало гучний резонанс. Акції протесту набули регулярного характеру.
До революції не дійшло. У Грузії взагалі протестують досить цивільно: ні розбитих вітрин, ні перекинутих автомобілів, не кажучи про грабежі та мародерство.
Та й влада поводилася рішуче. Виконавцям убивства Сандро Гіргвліані дали-таки невеликі строки, які вони відбували в опоряджених люкс-камерах. (Через три роки їх випустили за амністією жалісливого президента.) Замовників не чіпали. Мати С.Гіргвліані невдовзі померла, не знайшовши справедливості. Раптово, в еміграції, помер і Патаркацішвілі.
7 листопада 2007 року Саакашвілі прийняв ленінське рішення. Революція нічого не варта, коли не здатна захистити себе. А найкращий захист - це напад.
Тбілісці були вражені кількістю озброєних людей, їхньою виучкою та найсучаснішою екіпіровкою. Тисячі спецназівців-качків під командуванням міністра внутрішніх справ, начальника генштабу збройних сил били, душили, труїли беззбройних людей. Тоді ж крізь натовп проїхали машини, оснащені акустичною зброєю. Як експеримент.
Операцію було проведено стратегічно блискуче. Усі, включно з рядовими поліцейськими й солдатами, отримали нагороди, великі грошові премії та підвищення.
Хто для багатьох страшний, той багатьох повинен боятися (Солоній)
Саакашвілі не виграв вибори президента 2008 року. Усіма правдами й неправдами йому зуміли нашкребти 52%. У багатьох округах явка зашкалила за 90% при повній одностайності виборців. Але що мало насторожити, Саакашвілі вчисту програв столицю - Тбілісі. Нові акції протесту були спонтанними, погано координованими. Влада вдалася до нової стратегії. Вона не арештовувала лідерів опозиції (не можна, вони потрібні для фасадної демократії), але вихоплювала активістів із їхнього оточення й репресувала, часто - цілими сім’ями.
Відома трагедія в серпні 2008 року в Цхінвальському регіоні, війна з Росією та окупація завдали страшного удару по іміджу Саакашвілі. Ті його стратеги, котрі геройствували на проспекті Руставелі, б’ючи беззбройних людей, тікали з бойовища, не турбуючись про солдатів і мирне населення. Сам Саакашвілі намагався в Горі обігнати російський винищувач, кинувши напризволяще здивованого гостя - міністра закордонних справ Франції. Солдати й офіцери залишилися лежати вбитими там, де їх «забули» полководці. Потім кількох солдатів судили як дезертирів. Ніхто не спитав за цхінвальську ганьбу ні з головнокомандувача, ні з інших командуючих. За сценарієм Саакашвілі, на головній площі влаштували патріотичний мітинг і під фанфари зустріли миротворця Саркозі.
Після цього Саакашвілі викрив кілька змов військових, із дюжину шпигунів і терористів, підсилив запобіжні заходи й укотре зґвалтував конституцію.
Ми повернемося до розповіді, як це було, а поки зробимо екскурс у сфери, не менш важливі.
Квазіекономіка в цифрах, які справді «вражають»
Правління націоналів залишає провальну спадщину в грузинській економіці, якщо її можна назвати такою. Хронічний колапс в усіх галузях.
Георгія - країна хліборобів - імпортує понад 80 відсотків продуктів харчування. Навіть ті нечисленні молочні, м’ясні, борошняні, кондитерські та інші вироби з маркою грузинських фірм майже цілковито виробляються з імпортованої сировини, напівфабрикатів і матеріалів.
Машинобудування мертве, високі технології й не снилися. Та що там хай-тек - країна не виробляє ні гвинта, ні болта. Баланс імпорту до експорту 3,5:1. А перші рядки в експортному аркуші займають усе ті самі брухт і легкові автомобілі (?!). Ні, у Грузії не виросло нового Детройта. Це завезені з усього світу легковики, які вивозяться до країн СНД. Коли зростання експорту вина в 2011 році подають як велике досягнення - до 54 млн. дол., забувають додати, що це поки лише рівень 2003 року в порівнянних цінах.
Скорочення інвестицій в економіку, у тому числі іноземних, підірвало процес модернізації старих підприємств і відкриття нових.
Темпи економічного зростання рисувалися включенням у ВВП доходів від приватизації та від освоєння окремих халявних проектів на кшталт «Міленіуму». Тільки Євросоюз, і тільки з 2008 року виділив Грузії безоплатно 4,5 млрд. дол. В останні роки помітне зростання стали давати так звані надходження від діяльності державних установ. Попросту кажучи, штрафи, довідки, стягнення. Влада хвалилася тим, як легко грузинам отримати будь-яку довідку. Палаци юстиції стали рости наче гриби (фігурально теж схожі). Але мовчали про те, у що це обходиться населенню. А саме, в 13 відсотків від ВВП і 30 відсотків від загальних надходжень до бюджету. Для порівняння зазначимо, що частка промисловості у ВВП становить 16 відсотків, а сільського господарства - вісім. «Виробництво» довідок в 1,6 разу перевершує сільське господарство. Нічого сказати, вагома добавка до столу, гардеробу та загалом до добробуту населення.
Це як електрика, газ і вода в цілодобовому режимі. Питання в тому, за яку ціну? А за 11-13 центів США (1 гривня) за 1 КВт.год. Часом сукупного доходу сім’ї пенсіонерів не вистачає на оплату тільки комунальних платежів. І за сміття, точніше, за послуги з його збирання. Яке прив’язане до спожитої електроенергії (?). До речі, після такого «шлюбу», неприбраного сміття стало чомусь більше. Але сіль анекдоту в тому, що всі постачальники та прибиральники цих благ - приватні компанії, а не муніципальні служби. Але лобіює їхні інтереси мерія Тбілісі. Здогадалися, чи не так?
Кому з грузинів жити добре
Елітарна корупція - як радіація. Її не бачиш на вулицях, не відчуваєш у держустановах, не чуєш у транспорті. Видно тільки результат. Дехто з можновладців та тих, хто їх підтримує, багатшає зі швидкістю наркоторговців. До речі, останній вид бізнесу теж монополізовано. Зовсім не афганцями й колумбійцями. Народ бачить зростання цін і відчуває безнадійність, безперспективність свого становища.
Безробіття в Грузії - 16 відсотків за офіційною статистикою. За численними авторитетними опитуваннями, 71 відсоток населення вважає себе безробітними. Близько чверті працездатного населення - за кордоном. 53 відсотки населення статистика визначає як самозалучених у трудову діяльність. Здебільшого це селянство. Фермерами їх назвати важко. Без матеріально-технічних і фінансових ресурсів у XXI столітті з лопатами та вилами... Більшість їх тиняється близькими й далекими містами, перебиваючись нерегулярними заробітками.
У цілому, повертаючись до офіційної статистики: 610 тисяч зайнятих у державному і приватному секторах при 4,5 млн. громадян Грузії (включаючи 1 млн. емігрантів). Із 2003-го по 2011 рік, навіть за офіційною статистикою, кількість робочих місць скоротилася на 119 тисяч.
Мінімальну зарплату, по суті, не встановлено. Як немає й допомоги у зв’язку з безробіттям. Але прожитковий мінімум, як нам кажуть, близько 100 дол. Пенсія - 60 дол. Це рівно стільки, на скільки родина витрачає електроенергії, газу і води. Тобто заплати за них і пий воду, дихай газом, дивися телевізор, де Саакашвілі будує Лазіку - місто мрії свого світлого майбутнього та місто Сонця Томмазо Кампанелли. Холодильник можна не вмикати. Однаково - порожньо.
На щастя, не все так смертельно. Один мільйон емігрантів, які створюють блага в чужих країнах, не дають померти своїм близьким, позбавленим можливості створювати ці блага у своїй країні.
По суті вони, гастарбайтери, стаття номер один у списку грузинського експорту. Їхня іноземна валюта - щорічно 1,2 млрд. дол. за офіційними банківськими каналами плюс 1,5 млрд. за неофіційними - тримає платіжний баланс країни й не дає впасти валюті національній.
Схема ж елітарної корупції проста. За Шеварднадзе були корумповані всі та вся. Гроші просто не доходили до бюджету, розкрадалися дорогою. За Саакашвілі таке стало неприпустимим. Усе йде в бюджет, який перетворився на кишенькові гроші досить вузького кола політичної еліти. Усі платять податки, штрафи, пеню. Часто «не свої» фірми змушують платити більше, ніж це має бути. А от «свої» фірми... - ті платять Єдиному національному руху. Але не завжди. Ближче до виборів. Перших стрижуть постійно, аби не обростали; других - у певний дійний період.
У Грузії немає антимонопольного законодавства. Тому можна все. Державні і муніципальні тендери теж виграють «свої» фірми, які зазвичай тижнем раніше створюються в офшорах - це ще й поліпшує статистику залучених прямих іноземних інвестицій. Стелять асфальт по два-три рази, саджають кипариси по 500 дол. кожний і фарбують фасади за ціною живописних творів. Будівля парламенту в Кутаїсі за 133 млн. дол. (так і недобудована), президентський палац за 200 млн. (це він так каже), пішохідний міст за 38 млн., скульптура «Шльопанці на яйцях» у Батумі, чортові колеса та ще хтозна-що на подив місцевих жебраків і до задоволення заїжджих туристів.
Мимоволі виникає аналогія з Кубою часів Батісти та Гаїті Дювальє - рай для туристів, де місцеві жителі - раби.
Раби тому, що, за кількаразовою оцінкою експертів ЄС і Міжнародної конфедерації вільних профспілок, трудовий кодекс Грузії повертає країну в XIX століття. У найманих робітників немає жодних прав - ні відпусток, ні нормованого робочого дня, ні мінімальної зарплати, ні вихідної допомоги чи лікарняних. Роботодавець може виставити за двері без будь-яких на те підстав. На думку «реформаторів», це робить привабливим інвестиційний клімат для іноземних інвесторів і підвищує рейтинг країни в Doing Business. Рейтинг важливіший за права людини. І реформи важливіше за права людини й жалюгідні результати самих же реформ.
Погода, близька до штормової
Чим особливо хвалився режим, що йде, то це бізнес-кліматом. Справді, у рейтингу Світового банку Doing Business Грузія посідає непогані позиції. Податкове навантаження цілком підйомне; міжнародна торгівля без проблем; кількість ліцензій, дозволів та ін. мінімальна; реєстрація фірми - особлива гордість! - лише за два дні. (Хоча яка для бізнесмена різниця - два дні чи три-чотири?) А от із закриттям фірми - провал. У тому самому рейтингу лише 105-те місце.
Ну а як з податковим адмініструванням? На жаль, для бізнесу дуже сумно. Податкова служба може прийти, перевірити, написати, що їй заманеться й накласти штрафів стільки, що мало не здасться. Звичайно, бізнесмен може заперечувати. У тому самому мінфіні та в судах. Але протягом 40 днів... плати. Чи продовжуй сперечатися. Але з в’язниці. А там темно й холодно, хоча зовні погода ясна.
Зрозуміло?
Шансів виграти бодай якийсь спір із державою, як у рулетці. Можна щось оскаржити, але найкраще прийняти інновацію революційного режиму. Це полюбовна процесуальна угода з мінфіном. Як показує практика бізнесу, краще йти на неї відразу, без дозрівання в слідчому ізоляторі.
Гірше, якщо фірма потрапляє під прес фінансових органів за так званим чорним списком. Це вже прерогатива мін’юсту і прокуратури. І там стоїть гриф «цілком...» Загалом, це політичний список. Щоб ніхто, бува, не захотів фінансувати опозицію. Цих передавали тому самому мінфіну з наказом: жодних угод, дотиснути до кінця.
Ну а цифри рейтингів?.. Є й інші. Не менш авторитетні. Наприклад, за індексом конкурентоспроможності Грузія на
93-му місці зі 139, за захищеністю власності - на 120-му місці зі 139, за індексом національного накопичення - на 110-му місці. За індексом демократії (журнал Economist, UK) - на 103-му серед 167. Сукупний зовнішній борг Грузії становить 11,4 млрд. дол. (Шеварднадзе, ідучи, залишив 2 млрд.) при ВВП 14 млрд.
І, нарешті бюджет, що виріс уп’ятеро. Кому від нього холодно та кому жарко? Куди, кому й на що він іде - ми трохи розповіли. Але наведемо ще одну цифру - про прозорість: 1 млрд. ларі, або 13,33% витрат прописані в бюджеті за статтею «різне». Чи стали грузини жити вп’ятеро краще? Ну, принаймні у два, у півтора разу?
Не віриться, не бачиться й не відчувається. Хоча клімат начебто хороший.
Продовження історії. Як це було
26 травня 2010 року Саакашвілі завдав нового удару по частині опозиції, що мітингує. Жорстокість перевершила межі, дозволені навіть для маяка демократії. Людей не розганяли. Їх блокували й били. На полі залишилися загиблі, покалічені і зв’язані по руках протестанти. Їх звалювали в купу на асфальт і потім розбирали по СІЗО. Суди працювали в режимі нон-стоп.
Сильна злива змила кров із площі, і вранці там відбувся парад на честь Дня незалежності і свободи.
Народ мовчав. Але його терпцю надходив край. Урвався він і в європейських та американських союзників. Універсальне дипломатичне «ми стривожені...» звучало у всіх заявах.
Перемога 26 травня виявилася пірровою. Цей день примусив багатьох, хто ще довіряв владі, побачити всю глибину її порочності. По суті, він додав рішучості мільярдеру-філантропу Б.Іванішвілі вийти з політичного небуття.
Влада відреагувала звично. Знову пересмикнули конституцію й кинули всю силу законів, переписаних під анти-Іванішвілі, на його фінансово-комерційні структури: банк, фонди, будівельні компанії тощо. Всі сім проурядових телеканалів накинулися на нового опозиціонера, називаючи його рукою Москви, олігархом, другом злочинців тощо. Усі вони при цьому мовчали, що цей «ворог народу» впродовж багатьох років безкорисливо і без жодної самореклами рятував від зникнення Національну академію наук Грузії, будував церкви, фінансував соціальні програми уряду і платив єврозарплати міністрам та поліцейським, щоб ті не брали хабарів.
Маніпуляції із законодавством і його вибірковим застосуванням обурили навіть чиновників з Євросоюзу. Один із найвищих чинів ЄС уже помітив елементи ленінізму в Грузії.
Як завжди, перед парламентськими виборами на ТБ закрутили «компромати» про зв’язки оточення Іванішвілі зі злочинцями, російськими спецслужбами тощо. Коли Каху Каладзе запитали, чи справді він водиться зі злодіями в законі, той підтвердив, що так, знайомий. І назвав їхні прізвища: Саакашвілі, Мерабішвілі (прем’єр-міністр), Ахалая (МВС).
Санкції, репресії, пропаганда не спрацьовували. Народу на боці Іванішвілі прибувало. Його рейтинг рухався вгору, Саакашвілі - униз.
Відомі кадри катувань ув’язнених у тюрмі, показані на двох опозиційних телеканалах, викликали нову хвилю обурення владою. МВС, отримавши інформацію про підготовку такого сюжету, спробувало запобігти, буферувати реакцію, та було пізно.
Подальший перебіг подій майже скрізь неправильно переданий у закордонних ЗМІ. Перша заява влади в особі міністра пробації Хатуни Калмахелідзе була про те, що аморально показувати такі кадри на ТБ, однак вона знімає з посади начальника в’язниці та ще якихось чиновників.
Урядова пропаганда заговорила про руку Москви і про постановочний характер кадрів катувань. Президент нікого не звільняв, ніхто нікого не карав.
Тільки після того, як пішла негативна реакція закордону і в’язниці почали осаджувати родичі та близькі засуджених, Калмахелідзе подала у відставку.
Але на сцену вже вийшла нова сила, яка доти дрімала,- студентство. 20-тисячна колона докотилася до МВС і примусила подати у відставку міністра. Тепер владі було не до атак.
Дані екзит-полів шокували ЄНР. Попри всі відомі й інноваційні методи фальсифікацій (кожній владі в Грузії завжди вдавалося привласнити до 15 відсотків за рахунок спеціальних виборчих дільниць для армії, поліції, суддів та ув’язнених), правляча партія програвала з рахунком 65 на 30. Повний розгром відбувався у Тбілісі - 75 на 20. Усі десять округів у столиці були програні мінімум із дворазовим розривом як за партійними списками, так і мажоритаріями. Дуже вже владі заважала присутність безпрецедентної кількості іноземних спостерігачів - більш як шести тисяч.
У ніч після виборів Саакашвілі з’явився на телеканалах. Це брехня, що він достойно визнав поразку і погодився «демократично» передати владу. Саакашвілі доповів народу буквально таке: ЄНР програє вибори в Тбілісі, а також із незначним розривом за партійними списками, але впевнено перемагає в провінції та в 49 (із 73) мажоритарних округах і в результаті залишиться правлячою силою в країні. Ось точно його слова! На ЦВК (11 членів якої з 13 були ставлениками в ЄНР) натиснули з новою силою. Завдання вже полягало в тому, щоб позбавити опозицію перемоги з конституційною більшістю, зачепити якомога більше місць у майбутньому парламенті, з метою не допустити втрати реальної влади президентом. І це вийшло. Підтасуваннями, каруселями, викраденнями урн, місцями - спецназом, але ЄНР намалювала-таки собі 65 мандатів зі 150. Після цього Саакашвілі визнав поразку і пообіцяв не перешкоджати формуванню уряду колишньою опозицією. І про нього заговорили як про справжнього демократа і приклад для наслідування.
Так, мало не забули, у проміжку було кілька дзвінків від Гілларі Клінтон. Про що говорили, нам невідомо. Але, як резюмували б римляни: sapienti sat (розумний зрозуміє).
Чому втікають стовпи демократії?
Ще не прохололи суперечки про відсотки і мандати, пішли зведення як з тонучого корабля. Першим стартував міністр юстиції - батько судової реформи. Майже одночасно з ним за кордон вилетів міністр оборони (який за півтора року встиг попрацювати міністром в’язниць і відразу після того - міністром освіти й науки). Брати Ахалая - міністр внутрішніх справ і заступник міністра оборони, сини свого тата-прокурора й батьки тюремної реформи, рвонули на кроссоверах через турецький кордон. Далі стали втікати дрібніші чини: отамани зондерів, рядові кати і серійні кілери з силових структур.
На місці залишаються ті, хто пройшов у депутати і користується імунітетом. У них є час переосмислити своє місце в суспільстві та в партійних лавах. Дехто - без кримінальних гріхів - уже зорієнтувався. П’ять депутатів Тбіліської міськради відщепилися від ЄНР і затаврували колись рідний рух. Майже всі «неотушки» - мільйонери й навіть мульти...
Але головне питання - чому втікають із країни ті, хто був еталоном чесності та хребтом демократії, фундаментом, п’єдесталом і колоною для маяка?
Найкраще відповідь відома їм самим. Будинки і квартири, вілли і маєтки заготовлені ними й на чужині. Шеварднадзевські корупціонери сьогодні виглядають жебраками, порівняно з кінетичними і потенційними втікачами зразка 2012.
Поверніть мої зуби
Під час передвиборної кампанії ЄНР почав безкоштовну акцію «Усміхнена Грузія». Влада спорядила в ряд районів пересувні стоматологічні кабінети і почала протезування. Хворі зуби вирвали, імплантацію обіцяли після виборів, якщо...
«Якщо» не відбулося, і акцію згорнули.
Шамкаючи виборці вимагають повернути їм хоча б те, що мали.
Ця вимога лунає з усіх куточків країни. Поверніть мої власність, бізнес, гроші, житло, землі, автомобілі, свободу, здоров’я! Життя!
Останні два - не повертаються
Понад 60 просто вбиті нізащо силовиками.
30 тисяч ув’язнених у тюрмах та СІЗО - перше місце в Європі, четверте - у світі відносно населення.
Серед них: сотні політичних, сотні адвокатів, сотні бізнесменів і тисячі просто безневинних людей.
Телефонна розмова між авторами:
- Упевнений, що тебе не підслуховують?
- Зараз вони стирають записане, а не записують нове.
Це поки незвично, що через стільки років можна вільно говорити.