Про загрозу повторного вторгнення російських і, можливо, білоруських військ із півночі, пишуть військові. Вочевидь, на підставі розвідданих та оцінюючи останні рішення Путіна з приводу мобілізації росіян. Але, на жаль, попри таку загрозу, влада практично ніяк не підтримує добровольчих формувань територіальних громад (ДФТГ), які мали б значно посилити ЗСУ в наданні відсічі на більш ніж тисячокілометровому північному кордоні. Понад те, на сьогодні очевидні загрозливі тенденції до роззброєння членів ДФТГ, як, наприклад, це відбувається на Київщині, Сумщині тощо.
За останні три роки мені довелося не тільки вивчати законодавство, а й брати участь у двотижневих зборах, багатьох вишколах, зустрічах, нарадах тощо. Спілкуватися доводилось як із рядовими добровольцями, військовослужбовцями та членами їхніх родин, так і з генералітетом, народними депутатами, вищим керівництвом держави. В мене нагромадилося багато інформації, використання якої, на мою думку, має ліквідувати низку проблем у територіальній обороні, що прискорить нашу перемогу над ворогом і зменшить кількість жертв серед українців.
Доктрина ТрО
У липні 2021 року було ухвалено Закон України «Про основи національного спротиву» (далі — Закон), який мав набрати чинності з 01.01.2022 року. Тоді багатьом здавалося, що нарешті ми розбудуємо систему надійного масштабного захисту України.
Проте з самого початку ніхто не міг зрозуміти, а яку ж ідею (концепцію) заклали законодавці в поняття «територіальна оборона». З одного боку, в частині 1 статті 20 Закону заявлялося про територіальний принцип ТрО (і це було б логічно), але частина 2 цієї ж самої статті давала головнокомандувачеві ЗСУ право порушити зазначений принцип. Заклик «Вступай в тероборону — захисти свій дім, свою вулицю, своє місто!» став неактуальним. Згодом це призвело і призводить тепер до серйозних проблем.
У Законі є посилання на Доктрину ТрО, яку в січні 2022 року затвердив Володимир Зеленський. Там мало бути чітко визначено, що таке територіальна оборона, для яких потреб створюється, чи діятиме вона за територіальним принципом, хто може формувати ТрО і як це робитиметься тощо. Але ж це як ставити віз попереду коней. Треба було робити з точністю до навпаки. Президент України як Верховний головнокомандувач своїм Указом одразу вводить запропоновану військовими доктрину і лише потім вносить у Верховну Раду розроблений відповідно до неї законопроєкт. Тепер у законодавстві виник хаос.
За Законом, територіальна оборона стала родом військ ЗСУ, у воєнний час її можна використовувати не за територіальним принципом на будь-якому напрямку оборони, у тому числі на передових позиціях, що викликає запитання: а навіщо її взагалі було так називати? Ще з 2014 року серед фахівців військової справи велася дискусія, якою мала бути справжня ТрО.
Одна з прогресивних думок полягала в тому, що при формуванні і використанні тероборони не треба нехтувати принципом територіальності. Розділити захисників на дві частини. Перша — військовозобов’язані, які відповідають вимогам щодо здоров’я та віку, наприклад до 45 років. З них насамперед формувати Корпус резерву і під час особливого періоду (воєнного стану) мобілізовувати безпосередньо до ЗСУ. Тоді філософія ТрО з принципом територіальності могла залишитись, і ТрО формувалася б із людей віком 45 та старших, які не можуть бути мобілізованими за станом здоров’я або мають інші передбачені законом підстави не служити в ЗСУ (троє і більше малолітніх дітей, інвалід на утриманні тощо). У такому разі їх було б заборонено кидати на передові позиції, і ці люди зосередилися б на захисті власних громад.
Тероборона, яку було б сформовано за вищезазначеним принципом, по суті мала б виконувати у своїй громаді функції допомоги поліцейським, рятувальникам, органам державної влади та місцевого самоврядування.
А зараз у статті 3 Закону записано, що одним із завдань ТрО є забезпечення умов для стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил) або їх перегрупування. Тим більше що12 червня 2022 року набрала чинності норма, згідно з якою на лінію зіткнення з ворогом можна посилати не тільки тероборону ЗСУ, а й ДФТГ. Я вважаю таку позицію неправильною.
Проблема в тому, що ДФТГ — це не кадровий підрозділ збройних сил, а група патріотично налаштованих мешканців громади, багато яких — цивільні (можуть бути лікарями, науковими співробітниками, підприємцями тощо), проте зголосилися захищати свою громаду там, де не потрібен досвід ведення бойових дій. До ДФТГ можуть іти люди пенсійного віку, ті, хто за станом здоров'я або з інших причин (багатодітні батьки, доглядають інваліда тощо) не можуть бути мобілізованими. Абсолютна більшість ДФТГ, яких наразі понад 800, недостатньо забезпечені формою, бронежилетами та іншими засобами захисту, аптечками. У більшості членів ДФТГ немає досвіду користування будь-яким озброєнням, крім стрілецької зброї, з якої ці цивільні добровольці вистрелили за час служби не більше десятка патронів.
Якщо такі люди потрапляють у безпосередній контакт із ворогом, у танкову атаку, під серйозний артобстріл або авіаційні удари, то в них може початися паніка або сильний психологічний стрес, неадекватна реакція або повний ступор і, як наслідок, поранення або смерть. Адже вони непідготовлені належним чином та/або не мають належного здоров'я для опору до зубів озброєному ворогу.
Їх використання на передовій матиме негативний ефект, коли матері та дружини дізнаються про смерті й поранення своїх годувальників і почнуть виходити на акції протесту або ті, хто виживе, отримають такі психологічні травми, що не зможуть надалі проходити військову службу. А це також може спричинити масові дезертирства, зниження морального духу та публічні звинувачення на адресу українського військового командування.
Тому вважаю, що не можна забирати в зону бойових дій добровольчі формування територіальних громад, але у разі потреби посилити ЗСУ, можна на загальних підставах мобілізувати військовозобов’язаних у збройні сили через військкомати, кожен із яких має всю необхідну інформацію про членів ДФТГ.
Штучні обмеження у формуванні ТрО і ДФТГ
Ще 1 квітня нинішнього року Верховна Рада ухвалила закон №2170-IX про вдосконалення порядку комплектування і соціального забезпечення Сил ТрО ЗСУ та ДФТГ, який, на мою думку, лише створює хаос і погіршує обороноздатність країни.
Президент України Володимир Зеленський довго вагався: всупереч вимогам Конституції України, не підписав цей закон у 15-денний термін і не наклав на нього вето. Він чекав до червня, але потім погодився з цим законом, і з 12.06.2022 року той набрав чинності.
Що змінилося? У статті 9 Закону визначено, що громадяни України зараховуються до складу військових частин Сил ТрО ЗСУ, а також ДФТГ за місцем своєї реєстрації. У разі введення воєнного стану вони можуть зараховуватися туди також безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.
На перший погляд, ця норма закону допомагає боротися з тими, хто ухиляється від захисту держави і для цього вступає в ТрО та ДФТГ подалі від району бойових дій, наприклад на західній Україні або в Закарпатті. Тобто чоловік був зареєстрований у Києві, але на початку війни виїхав у Львівську область і там вступив у тероборону чи добровольче формування територіальної громади. Схоже, тепер влада апріорі вважає таку людину «ухилянтом».
Логіка влади, що на захист держави має впливати місце реєстрації захисника, щонайменше хибна, а на мою думку — і шкідлива для обороноздатності країни. Якщо проревізувати, скільки військовослужбовців Сил ТрО ЗСУ зараховані до військових частин із порушенням нової правової норми щодо місця реєстрації, то можна з’ясувати, що чимало командування, регіональних управлінь, бригад і батальйонів мимоволі втрапили в порушники закону. Що ж зараз із цим діяти, жити в анархії та беззаконні? Чи «порушники» мають тепер масово подавати рапорти про звільнення?
Я вже не кажу про формування ДФТГ, яких в Україні близько 800, з особовим складом понад 100 тисяч. Ще з 2014 року в Україні відбулися серйозні демографічні зміни, пов’язані з переміщенням осіб із окупованих та прилеглих до них територій. З початком активної фази війни 24 лютого 2022 року чисельність таких людей сягає мільйонів. Більшість їх не може змінити місце реєстрації з різних причин. Усі ці люди зараз не мають можливості долучатися до масштабного національного спротиву агресії Російської Федерації. Фактично, дії законодавців спрямовані на зменшення кількості добровольців і погіршення стану тероборони.
Окремо слід зазначити, що в Києві та інших містах, де до війни активно забудовувалися території, є багато житлових комплексів та багатоповерхівок, де роками живуть люди без реєстрації, оскільки їхнє житло ще не здане в експлуатацію.
Тепер їх мешканці не зможуть приєднатися до ТрО або ДФТГ за місцем свого проживання. Влада штучно обмежила їхні можливості виконати свій обов’язок захищати Вітчизну, передбачений статтею 65 Конституції України.
Вважаю ухвалення закону № 2170-IX в частині формування ТрО і ДФТГ за місцем реєстрації громадянина помилкою, яку слід негайно виправити.
Проблеми розгортання і функціонування ТрО
Почнемо з обговорення проблем, із якими зіштовхнулися територіальна оборона та добровольчі формування територіальних громад із початку війни. Наразі пропоную обговорити виключно юридичні помилки і непродумані норми права, які, швидше шкодять, ніж сприяють обороноздатності держави.
Одразу хочу нагадати, що Закон прийняли в липні 2021 року і уряду було дано термін до кінця року ухвалити до десятка постанов, щоб забезпечити ефективне функціонування національного спротиву. У статті 12 Закону передбачено, що має бути затверджено перелік важливих об’єктів і комунікацій, інших критично важливих об’єктів інфраструктури, які підлягають охороні та обороні, порядок їх дообладнання та взяття під охорону. А також порядок використання інфраструктури (фондів) ЗСУ, інфраструктури (фондів) складових сил безпеки та сил оборони, органів місцевого самоврядування для розміщення військових частин Сил ТрО ЗСУ в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Що маємо зараз? Восьмий місяць війни і більше року бездіяльності уряду. Ні переліку об’єктів для охорони і оборони, ні порядку вирішення інфраструктурних питань ТрО. А коли взяти до уваги, що досі немає інформації про затвердження положення про рух опору, то що це — прямий саботаж чи злочинні некомпетентність і недбалість?
Ухвалені законодавчі норми також потребують удосконалення. Так, у постанові КМУ №1449 від 29.12.2021 р. щодо формування ДФТГ не було передбачено процедури підписання контракту з командиром ДФТГ, перепризначення нового командира, можливості розформування ДФТГ у разі порушення його членами законності, прав інших людей. Це значно ускладнює дотримання принципу верховенства права при виникненні відповідних обставин.
У Типовому положенні про штаб зони (району) територіальної оборони, затвердженому постановою КМУ № 1442 від 29.12.2021 р., не врегульовані питання взаємодії сил ТрО з Нацполіцією, контррозвідкою СБУ, прикордонниками, Нацгвардією, іншими підрозділами ЗСУ. Ці штаби наразі в Україні або не розгорнуті взагалі, або функціонують украй неефективно, що погіршує спроможність країни до спротиву.
Поточні проблеми ДФТГ
Тут — основні проблеми, які змусили мене написати цю статтю. Причиною стала провальна державна політика, яка фактично спрямована на демотивацію добровольців захищати свою країну, згортання діяльності ДФТГ, їх масове роззброєння. А це, однозначно, призводить до зниження обороноздатності нашої країни. І робиться тоді, коли ворог лише підвищує ставки.
На прикладі Гостомельського ДФТГ хочу пояснити, що відбувається. Місто-герой Гостомель, де я мешкаю, одним із перших зустріло ворога.
З березня цього року в нас було сформовано ДФТГ, до складу якого увійшла понад сотня патріотів. Після відступу росіян на початку квітня й досі наші добровольці тероборони беруть активну участь в патрулюванні, чергують на блокпостах, допомагають у розмінуванні, подоланні наслідків бойових дій тощо. Роблять усе за покликом душі, безкоштовно.
Зараз би державі звернути увагу на таких людей по всій країні, підтримати їх. Але робиться все з точністю до навпаки. У статті 24 Закону зазначено, що на членів ДФТГ під час їхньої участі в заходах підготовки та виконання завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Усупереч цій нормі, досі не розроблено механізму, згідно з яким члени ДФТГ можуть отримати грошове забезпечення, навіть із місцевого бюджету. На практиці «мертвою» виявилася норма статті 119 Кодексу законів про працю, якою передбачено збереження добровольцю місця роботи (посади) і середнього заробітку на час виконання державних або громадських обов'язків.
Влада також проігнорувала мою ініціативу про внесення до Закону змін, якими було б чітко визначено мінімальний розмір видатків місцевих бюджетів, гарантовано виділених на тероборону.
Повертаючись до Гостомеля, скажу, що військова адміністрація практично нічого не робить, аби підтримати ДФТГ. Понад те — намагається припинити його діяльність. А командир військової частини ТрО, який координує діяльність нашого ДФТГ, приймає рішення про масове роззброєння наших добровольців. Таке роззброєння відбувається наразі по всій Україні, переважно в північних областях. Проте загроза нападу ворога з цього напрямку нікуди не поділася.
Я подав у СБУ скаргу з цього приводу й недавно отримав відповідь начальника Департаменту військової контррозвідки Олександра Дубровіна, що причин для занепокоєння немає. Невже історія нас нічого не навчила?
Висновки
Я вважаю, що вищому керівництву держави необхідно негайно розпочати реформу тероборони. Почати з Доктрини, де провести лінію розмежування між тими, хто є військовозобов’язаним, і тими, хто не може бути мобілізованим у ЗСУ, але хоче захищати свою громаду за територіальним принципом. Розробити і впровадити нове законодавство, яке підтримає добровольчий рух для організації масового ефективного спротиву ворогу, передбачити можливість добровольцям отримувати грошове забезпечення. На сьогодні зупинити роззброєння, демотивацію членів ДФТГ і, навпаки, підтримати їх всіма можливими способами.
Більше статей Віталія Купрія читайте за посиланням.