Сергій Стерненко — тригер, який відкидає нас знову у 2014-й і ставить навпроти одне одного, змушуючи дивитися впритул. І це боляче. Здирати полуду з очей й називати те, що сталося з нами, своїми іменами. Без авансів і виправдань. Ніби злітавши з Майдану в майбутнє та побачивши — там нічого не змінилося.
Гнила корупційно-кримінальна система влади та правосуддя — у силі. Усвідомлення марності сакральної жертви — у серці. Ситі мерзотники — як і раніше, правлять. Неоднозначні фанатики революції — платять за їхніми рахунками.
Однак їхню роль у новітній українській історії важко переоцінити. Тут доречно згадати Білорусь і мільйони протестувальників, які не переступили межі у відповідь на дії влади. У результаті державна машина «бацьки» пройшлася котком по протесту та задавила його. Оскільки переступити — отже, вийти за рамки. Потрапити в мерехтливу зону, де за свої права доведеться битися й помирати. Не за законом. Більшість ніколи не буде так ризикувати. Зневірена меншість — буде.
В Україні 2014-го «націоналісти», «правосеки» і «радикали» першими зважилися на такий заступ — спочатку вступивши у відкрите протистояння з Януковичем і «беркутом», потім — із Росією, яка напала, та внутрішньою фрондою в містах Сходу та Південного Сходу. Вивчення мотивів різних груп — окрема тема, але саме за ними підтягувалися решта, готові ризикувати задля зміни країни.
По-своєму зрозумівший революцію, її завдання та свої права, лідер одеського «Правого сектору» Стерненко — серед її харизматичних застрільників. Що викликає захват у його численних прибічників, дико дратує опонентів (війни ще не закінчено) і сильно лякає того, хто на відстані витягнутої руки з вікна ОПУ спостерігав за тим, що відбувалося на Банковій 23 лютого. Навіть якщо цього моменту перебував на своїй «тимчасовій» дачі в Конча-Заспі.
Однак найближчими днями Зеленський мусить прийняти, можливо, головне рішення своєї президентської каденції. Тепер йому, а не Петру Порошенку, який колись зрадив свій народ, а нині лицемірно «висловив підтримку» Стерненку, думати, за законом якого часу судити або милувати фанатика революції. І річ не в прізвищі або величині засудженого за розбій Стерненка, річ у масштабності питання, на яке ми все ще шукаємо свою ексклюзивну відповідь: як нам зламати Систему та стати іншими? Щоб будь-який вирок суду був легітимний і прийнятий суспільством.
Та хоч би скільки «сірі кардинали» на Банковій або Богомольця, які взяли участь у моделюванні нинішньої політичної напруги, вважали, що фігури на шахівниці пересувають вони (із цією версією ми вас познайомимо далі), людьми, які в суботу знову прийдуть на Банкову вимагати справедливого суду для Стерненка, рухає сама історія.
То що ж порушив суддя-любитель сталінського погруддя, впаявши Стерненку символічні сім років? Чому перестав боятися потерпілий Щербич і несподівано з'явився до суду? У відповідь на яке запитання Стерненко збрехав Сенцову, і чому той однаково читає його листа із СІЗО? Що в підсумку вирішить Зеленський: перезавантажувати Систему чи покластися на Авакова?
Право, яке порушено?
Учора адвокат АТ «Міллер» Масі Найєм опублікував повний аналіз вироку, винесеного Стерненку суддею Приморського районного суду Одеси В.Попревичем, і позицію сторони захисту. Сьогодні група з адвокатів, яка представлятиме інтереси Стерненка в апеляційному суді, провела брифінг для журналістів. Усе це можна читати та слухати. Ми ж зазначимо найбільш реперні точки. Вони дали можливість стороні захисту якщо не заперечувати самого факту спілкування Сергія Стерненка та його товариша Руслана Демчука в Одесі 24 квітня 2015-го з новообраним депутатом райради від проросійської партії Сергієм Щербичем, то бодай поставити під сумнів якість цього спілкування та міру репресії, застосований судом до Стерненка за його результатами.
Відразу зазначимо, що, крім вивчення заяв київських адвокатів і документів (обвинувального акта прокурорів і вироку), ми спілкувалися з одеським адвокатом Сергія Стерненка — Андрієм Мукою, який усі шість років був у процесі, але залишився в тіні медійних софітів. Отже, по черзі.
Статті та строки давності. Тут трохи юридичної казуїстики. 23 лютого вироком Приморського районного суду Сергія Стерненка було визнано винним у придбанні, носінні та зберіганні зброї без передбаченого законом дозволу (ст. 263 ч. 1 КК); викраденні людини, здійсненому з корисливих мотивів за попередньою змові групою осіб, способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (ст. 146 ч. 2 КК); а також у розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи (ст. 187 ч. 2 КК).
У зв'язку з тим, що розгляд справи в суді затягнувся на шість років, за 146-ю статтею закінчився визначений законом строк давності. У результаті Стерненко отримав покарання за двома іншими статтями у вигляді символічних семи років і трьох місяців позбавлення волі з конфіскацією половини всього майна, яке належить йому.
Визначальним доказом для застосування розбійної статті стали 300 грн, які, за твердженням суду, Стерненко і Демчук після застосованого до Щербича фізичного насильства та обшуку забрали в нього. Основний політичний мотив — викрадення з метою примушення Сергія Щербича відмовитися від мандата депутата райради, на якому наполягала обвинувачувальна сторона під час всього багаторічного процесу, у результаті врахований не був.
«Як тоді кваліфікувати умовне нанесення легких тілесних ушкоджень обвинувачуваними, при відсутності наміру, спрямованого на заволодіння майном? — переймається запитанням у своєму аналізі Масі Найєм. — Виключно за фактом нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. Це ч. 2 ст. 125 КК України, і на момент здійснення злочину було злочином невеликої тяжкості, що на сьогодні взагалі не є кримінальним проступком».
На думку захисту, наявність умовних 300 грн, нібито викрадених у «потерпілого», була єдиною можливістю призначити Сергію Стерненку покарання у вигляді позбавлення волі. Якою сторона обвинувачення та суд із поспіхом скористалися.
Однак, за словами одеського адвоката А.Муки, наявності 300 грн у справі доведено не було, а прийнято до уваги судом лише зі слів потерпілого. «У силу того, що під час обшуку (його проводили без присутності адвоката, що є суттєвим порушенням права на захист. — І.В.) жодних доказів, які підтверджують розбійний напад, у Стерненка знайдено не було, а стартовий пістолет, вилучений у Стерненка, не був вогнепальною зброєю (експерт підтвердив, що сам викрутив втулку), мій клієнт мав бути звільнений від відповідальності», — коментує процес А.Мука.
Причини затягування справи. Чому шестирічний «висяк», у певний момент отримавши друге життя, був розглянутий з порушеннями та за прискореною процедурою? Цим питанням переймаються всі прихильники політичної версії переслідування Стерненка за наводкою мера Одеси Геннадія Труханова. У тому числі й у рамках цієї справи (усього кримінальних справ п'ять, включаючи три про напади на самого Стерненка, про що ми докладно писали в матеріалі «Справа Стерненка. Хроніки реваншу»).
«Насправді судовий процес усі ці роки не припинявся, — коментує ситуацію А.Мука. — Однак у новому КПК є норма, яка зазначає, що розпочати судовий розгляд можна лише за участі потерпілого. А з потерпілим у справі від самого початку були проблеми. Тільки через рік у суді з'явилася допустима законом заява Щербича із проханням розглядати справу без його участі. Процес пішов, але коли ми дійшли до доказів і необхідності допитати потерпілого в суді, — знову зависли».
Логічно запитати, а чому заявник не приходив до суду? «У цій справі багато нелогічного, — продовжує А.Мука. — Щербич неодноразово заявляв, що боїться тиску активістів і тому не хотів іти до суду. Наша сторона і в дощ, і в сніг ходила на всі засідання та виконувала всі приписи суду. Якогось моменту потерпілий заявив, що дасть покази по відеозв'язку. Суд три засідання поспіль технічно забезпечував йому таку можливість, однак потерпілий на зв'язку так і не з'явився. У результаті ми й втратили 146-ту статтю — закінчився строк її давності».
Однак у січні 2021 року потерпілий раптом перестав боятися. «Чому людина через п'ять років з'являється в суді та дає покази? Питання, — розмірковує А.Мука. — Може, він випив пігулку хоробрості, а може, ще якісь причини знайшлися. При цьому я в жодному разі не хочу виразити до його ситуації якусь нелюдськість або зневагу. Але точно вимагав і вимагаю поваги до суду. Однак у цій точці відповідь на запитання: чому суд так швидко виніс свій вирок? Тому що всі письмові докази суду було надано раніше. Нам залишався тільки допит потерпілого, обвинувачуваних, дослідження речових доказів і дебати. От тому все так швидко», — сказав адвокат.
(Безумовно, ми намагалися знайти адвоката потерпілого Сергія Щербича, аби поставити йому запитання, що уточнюють позицію потерпілої сторони. Однак він скористався правом потерпілого залучити в процес свого офіційного представника. Його інтереси в суді представляє прокуратура. Обвинувальний акт якої, складений ще 2016 року, можна прочитати тут.)
Єдиний свідок. Це ще одна проблема, яка ставить під сумнів чистоту винесеного вироку. «При проведенні досудового слідства було допитано свідка, — розповідає А.Мука, — яка, проте, не стверджувала, що з вікна свого будинку бачила саме Стерненка. Але підтвердила, що «якісь люди запхнули до машини Щербича». Ні марки машини, ні будь-яких інших фактів, що вказують на причетність Стерненка, свідок не надала. З її участю було проведено слідчий експеримент. Зазвичай перед експериментом учаснику надають право докладно розповісти, що він показуватиме, це є завуальованою формою допиту».
Тут варто уточнити, що згодом під час розгляду відродженої справи суддя В.Попревич узяв до уваги протокол слідчого експерименту. Однак свідка в суді не допитували, що порушує права сторони обвинувачуваного. «Буквально за 2–3 засідання до вироку прокурори вирішили не викликати свідка до суду, — продовжує Мука. — Що знову нелогічно. Не давши стороні захисту допитати свідка, процес позбавили ключового фактора — змагальності.
Понад те, свідка у суді не попереджали про відповідальність за дачу неправдивих свідчень. Що також є сильним мотивувальним фактором».
Експертиза. Згідно з висновками судово-медичної експертизи від 15.10.2015 р. потерпілому було нанесено легкі тілесні ушкодження. «Ніхто не бачив потерпілого після того, як йому були нанесені тілесні ушкодження, — продовжує адвокат. — Це повна відповідальність судмедексперта, і його попереджено про можливі кримінальні наслідки. Однак висновок, який підтверджує факт легких тілесних ушкоджень у Щербича, залишає без відповіді запитання: хто йому їх завдав? Що ж до припущень, пов'язаних із наявністю одягу з отворами від кулі, що його потерпілий здав слідству як речовий доказ, а також самої кулі «з залишками тканини з цього одягу», то стверджувати, що кулю випущено зі стартового пістолета Стерненка не можна. Лише тому, що це гумова куля, на якій не залишається сліду від різьби».
А сам пістолет, який вилучили в Стерненка? За його словами, він випадково знайшов його на вулиці — хіба не дивний збіг? «Був би дуже дивним, якби хтось знайшов пістолет на вулиці у 70-х роках «совка», — парирує А.Мука. — А знайти його у воєнній Одесі 2015 року — нормально. Вам краще не знати, скільки в Одесі було тоді, та й зараз, зброї».
Телефони та сім-карти. Тут — теж запитання до суду, оскільки адвокат позначив позицію, що ставить під сумнів увесь блок доказів. «Під час обшуку в Стерненка були вилучені телефони з іншими номерами. Не з тими, з яких нібито якісь особи телефонували потерпілому та призначали зустріч, — стверджує А.Мука. — Звідки слідство взяло, що саме цей номер належав Стерненку? Тут — загадка. Суд не розібрався в цьому. Так, за трафіками було видно, що номери нібито Стерненка і Демчука, а також номер Щербича деякий час перебували в одному районі. Але це номери, а не телефони. Номер телефону не ідентифікує особистості та є непрямим доказом. Його можна використовувати, тільки якщо його власник підтверджує, що це — мій номер, і він був зі мною. Нам цього запитання ніхто не ставив, і належності номерів не доведено судом. І тут річ не тільки в нашій уїдливості та в не дотриманій судом процедурі. У Демчука слідство взагалі не вилучало телефону, але чомусь вирішило, що це був його номер. А суд спокійно прийняв це за припустимий доказ».
Чому бреше Стерненко?
Ми перелопатили купу матеріалів, перш ніж підійшли до ключового запитання як цього тексту та справи Сергія Стерненка, так і ситуації в країні в цілому. 20 лютого на ютуб-каналі «Все про єдинорогів» у студії разом із Єгором Соболєвим і Олегом Сенцовим був Сергій Стерненко. У програмі з важкою назвою «Остання розмова перед вироком» майбутній в'язень розповідав подробиці цієї та інших відкритих на нього кримінальних справ.
Після того, як я його прослухала, знайомому юристу з патріотичного табору полетіла смс: «Я розгублена. Читаю вирок і позицію Сергія Стерненка, де чорним по білому написано: він визнає, що з ініціативи самого Щербича, який хотів допомогти в громадській діяльності, зустрічався з ним. Зустріч організовував Демчук. І ось тепер дивлюся інтерв'ю з Сенцовим і Соболєвим, де на просте запитання, чи знав він до суду Щербича, Стерненко каже — ні» (дивіться 4:24 за таймінгом).
Більш того, у тексті УП про вирок Стерненка автор Соня Лукашова згадує буквально таке: «2020 року в розмові з УП Стерненко заперечував знайомство з Щербичем і казав, що особисто з ним не контактував. Однак, як ідеться у вироку від 23 лютого, у суді члени «Правого сектору» не виключали самого факту зустрічі в травні 2015 року».
Я не знаю, як прокоментували сьогодні на брифінгу цю ключову нестиковку в справі адвокати Сергія Стерненка, які у своєму аналізі вироку також підтвердили факт зустрічі. І чи поставили їм запитання про це самі журналісти. Але я можу припустити, що вони, як і тисячі прибічників Стерненка, у власній душі дадуть на нього однозначну відповідь. Точно так само, як мені відповів знайомий юрист: «Я грішна людина. І взагалі хотів би, щоб у 14–15 році сепарів пресували значно жорсткіше».
І цей факт із розряду «подивитися правді в очі». А правда досить проста: ми на війні. Де в нейтральній сірій зоні давно ніхто не живе. Найактивніші ведуть цю війну в публічному просторі, решта — на власній кухні. Із цієї точки виросли Медведчук із його каналами та мільйони тих, хто підтримує ОПЗЖ. З неї ж — справа Стерненка з мільйонами своїх прибічників. Навіть сильно вдумлива група пасіонаріїв «Не герой, але…» стоїть на його боці.
А тут саме час «пальнути» цитатою судді В.Попревича: «Суд є неупередженим, не виявляючи ніякої оцінки тим обставинам, яких поглядів дотримуються ті чи інші особи, має зазначити, що... суспільне життя в Україні ґрунтується на принципах політичного, економічного та ідеологічного різноманіття. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Не може бути жодної расової, релігійної або іншої дискримінації. Здійснення злочину відносно осіб у зв'язку з виконанням ними громадського обов'язку може бути розцінено як дискримінація».
Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова? Може! Уже визнається. Ідеологія захисту своєї держави. Хай там як, а у воєнний час вона превалює над усіма іншими ідеологіями. Тому погруддя Сталіна — не «катять», і призначення судді, який апріорі стоїть на іншому боці, вести справу Стерненка — провокація (трохи нижче розберемося, чия). Тому РНБО проти Медведчука. Тому Шарія рве на шматки в епітетах на адресу Зе, тоді як Олег Сенцов, який погано підготовлений до інтерв'ю зі Стерненком, але шкірою відчуває цю ідеологію, — записує відео і читає листа Стерненка із СІЗО.
Чому бреше Стерненко? Не головне запитання. Але відповідь є. Якби революція перемогла, то змінилася б Система. Й зараз межу дозволеного для тих, хто здійснив тоді заступ (революціонерів і воїнів, які зарвалися та відчули безкарність, теж було достатньо), визначав би справедливий суд, якому довіряло б суспільство. Але цього не сталося. Систему — збережено. На спинах фанатиків, які переступили 2014-го межу, мерзотники зайшли у владу. І в цьому сенсі, так, це був державний переворот. Оскільки не за таку державу поклали свої життя тисячі українців на Майдані та на Сході.
Тому Стерненко просто захищається від Системи, яка дожирає таких, як він. Адже Система навіть якщо використала його (а версій про те, що він — агент СБУ, достатньо), з легким серцем виплюнула. Інституційна пам'ять у СБУ не працює так само, як і в усій системі держуправління.
А кримінальних «труханових», «мангерів» та інших тримачів регіональних столиць ніхто не скасовував. І сьогодні чинять спротив їм на місцях усе ті самі фанатики. Понад 90 випадків нападів на активістів — за останні чотири роки. Розкрито — одиниці. Але якщо вбивцям, які облили Катю Гандзюк кислотою, дають три та шість років, то Стерненку — символічні сім (якраз до річниці розстрілів на Інститутській). І одному Богу відомо, де Стерненко бреше, де каже правду, а де просто по-людськи боїться. Як і сотні волонтерів і активістів, на радикальні дії яких у влади, звичайно, є необхідні матеріали.
Що вирішить Зеленський?
І найбільше папочок — в офісі на Богомольця, з допомогою якого розгортається згаданий вище сценарій створення політичної напруги у країні. Річ у тім, що після прийнятих РНБО перших санкцій стосовно телеканалів Козака і бізнесу Медведчука, а також вистражданих підозр генпрокурорки ключовим менеджерам Приватбанку стало зрозуміло, що влада готова на нелінійні дії. Від Зеленського тепер можна очікувати чого завгодно. Зе, як куля зі зміщеним центром ваги: увійде в ногу Коломойському, вийде в голові у Фірташа, просвистівши біля носа Ахметова. Непорядок для серйозних людей.
Тому Системі потрібна стабілізуюча фігура. У Коломойського та Ахметова дуже складні стосунки. Їм завжди було некомфортно ділити енергоринок. Але одне з небагатьох, що їх об’єднує, — гарні взаємини з міністром внутрішніх справ Аваковим. На сьогодні вони бачать стабілізуючий Систему фактор лише в одній людині — Авакові. Однак Зеленський його боїться. Єрмак, як міг, завжди зміцнював це велике почуття у президента. Отже, повинно статися щось таке, чого Зеленський боїться ще більше, ніж Авакова.
Тому терміново повернули в політичне поле справу Стерненка, на яку могла бути лише одна передбачувана реакція. Посилюватимуть її і штаб Порошенка, і численні бойові можливості Авакова.
Тож цілком ймовірно, що провокативний у своїй абсурдній жорсткості вирок за справою Стерненка може бути продуманим тригером, спусковим гачком сценарію, мета якого — повернення Системі передбачуваності та контролю над ситуацією.
І тут усім вигідно. Авакову — тому що на горизонті замаячіло прем'єрство. Портнову — бо підконтрольна судова система не дала збою і продемонструвала всім, хто в домі хазяїн. А Ахметов і Коломойський — спокійні. Тому що розумітимуть, коли і в кого полетить, аби за зможливості використати «систему протиповітряної оборони».
От тільки Зеленського в цьому випадку поставлять на розтяжку. Щойно обнулив Порошенка, як вирок Стерненку знову відкотив усіх на їхні електоральні позиції. Цими днями на Банковій — серйозний мозковий штурм. Про попередні результати довідаємося ввечері після чергового анонсованого засідання РНБО. Ні, можна, звичайно, ще в санкції погратися та дезорієнтувати патріотично налаштовану публіку до суботньої акції на захист Стерненка. Однак це — тимчасовий захід. Ключову відповідь суспільству все одно доведеться давати.
То що вирішить Зеленський: перезавантажувати Систему чи покластися на Авакова?
Насправді вибір без вибору. Война з Системою обіцяє повну підтримку суспільства, але блокування ресурсів її власниками. Включно з олігархами, кланами, віпами всіх мастей. З урахуванням пильних спостережень, як Зе обходиться з антикорупційним блоком, як зберігає Татарова, блокує справу Микитася, — навряд чи в нього є серйозні внутрішні стратегічні ресурси. Але ми пам'ятаємо про кулю зі зміщеним центром ваги.
Якщо ж президент піде на піднесення на прем'єрський трон Авакова, то перемога, найшвидше, буде пірровою. Аваков у зв'язці з Порошенком представляє постмайданну владу, яка зрадила свій народ. Дуже токсична фігура. І тут хід може бути саме за історією та людьми. Тому можна довго розмірковувати на тему, чи відповідає ця версія, що бродить вищими владними кабінетами, дійсності, або ж ні. Але очевидно, що сформована ситуація може лягти в подібний сценарій і без сценариста.
Більше статей Інни Ведернікової читайте за посиланням.