Кожен розлад, а тим більше кожна хвороба потребує діагнозу. Що Україна як держава тривалий час перебуває у стані розладу, а впродовж останнього року тяжко "хворіє – сумнівів немає ні в кого. Про терміни можна сперечатися, але сутнісні ознаки нинішнього стану очевидні. Натомість із діагнозом суспільно-політичної хвороби, яка набирає сили на території нашої країни, значно складніше. Майже щодня ми чуємо, бачимо й читаємо десятки версій, кожна з яких має на меті наблизитися до єдино правильної інтерпретації локально-української та геополітичної ситуації року
2014-го від Різдва Христового. І кожна з цих версій несе у собі частку розумного. Лише цілісний діагноз залишається поки що нез'ясованим. Так упевнено можна стверджувати, коли взяти до уваги наступні прості й зрозумілі три аргументи.
По-перше, діагноз – це виявлення причини того чи іншого розладу (тут навіть не йдеться про медичне значення цього слова , адже слово "діа-гнозіс" означає розпізнавання істинного стану справ з-поміж декількох варіантів); по-друге, правильний діагноз дає можливість кваліфіковано виправляти виявлене порушення. Не наосліп і не інтуїтивно-хаотично, а компетентно. Третім обов'язковим компонентом правильного
діагнозу є висока ймовірність правильного прогнозу, тобто вміння бачити, з якими наслідками необхідно рахуватися внаслідок пережитої "хвороби".
У медицині така ситуація звична. Тому здавна медики, не маючи змоги встановити "остаточний діагноз", йдуть на компроміс: вони описують типові ознаки розладу, які натякають на наявність тієї або іншої хвороби, її причини та наслідки. І цей компроміс називається синдромом (спільною дорогою декількох характерних порушень, син-дромоном).
Мені б хотілося поділитись спостереженнями і міркуваннями стосовно нинішнього кризового синдрому. Його можна було б описати, як ТриД (3Д )-синдром.
Отже, йдеться про типові ознаки того, що відбувається. Першою з них, без жодного сумніву, є ДЕЗІНТЕГРАЦІЯ. ЇЇ прояви далися взнаки ще наприкінці ХХ ст. у двох найважливіших площинах . Насамперед – у сфері загально-суспільних цінностей, дотла розвалених останньою хвилею французької "культурної" революції з її самозамилуванням у постмодерному абсурді. І паралельно до цього - у дезінтеграційних територіально-політичних процесах в СРСР, колишній Югославії, а впродовж останнього часу - в Європі та деяких арабських країнах. Не оминула ця загроза й Україну.
Другою ознакою ТриД-синдрому є ДЕПРЕСІЯ. І ця ознака має дві площини: суспільно-економічну та масово-психологічну. У першій площині депресія є настільки очевидним тригером наростання міжнародної агресії, що це не потребує жодної додаткової аргументації. Адже і Перша, і Друга Світові війни виростали з надр меланхолічного fin de siecle (кінця XIX століття) та з Великої депресії 30-х років минулого. Тут зовсім неважко провести паралелі до суспільно-економічної депресії початку нинішньої доби.
Тим часом мало коли береться до уваги прихована (і добре знана з психоаналітичного досвіду) особливість депресії, зокрема механізмів її виникнення. Мається на увазі неприродне гальмування агресії, що до певного часу не знаходить цивілізованого виходу назовні. Це і є психологічною складовою, яка в масовому вимірі призводить спочатку до пошуку вини всередині спільноти (або держави загалом), а потім конвертується у знаходження винуватців назовні. Агресивне відреагування цієї ситуації - лише питання часу і відповідних обставин.
Третя компонента ТриД-синдрому, на мою думку, найменш дискутована у своїй суті. Точніше, вона дискутується щокроку, але не враховується особливий характер цієї компоненти. Я б назвав її ДИС-ІНФОРМАЦІЄЮ. Треба уточнити: не йдеться про ДЕЗ-ІНФОРМАЦІЮ, тобто свідому маніпуляцію хибними повідомленнями, і не про пропаганду. Йдеться про інше. Слово "дис" (латинське) позначає собою "розлад" (як, напр., дис-функція, дис-гармонія і т. п.). Отож під терміном "ДИСІНФОРМАЦІЯ" треба було б розуміти стан розладнаного інформування, себто процес, практично й усвідомлено не контрольований. Його критерієм міг би бути такий стан інформації, коли загальна маса фальшивих нереалістичних, надуманих та неперевірених повідомлень починає домінувати у глобально-медійному просторі. Відтак, інформаційне розладнання само собою стає фактом дезінтеграції, а водночас посилює феномен масової недовіри до всього суспільного укладу, включно з соціальною, економічною та політичною складовими.
З усього викладеного напрошується простий висновок: Україна виявилася тією "сильною" ланкою сучасності, яка через Майдан вперше чітко і ясно задекларувала про існування Три-Д синдрому. Саме Україна виступила проти дезінтеграції (за цілісність і непорушність території), зізналась у глибокій соціальній депресії, знайшовши внутрішнього винуватця, а головне - сформувала активний протест проти дис-інформації у власному суспільстві. Жаль лише, що не до кінця усвідомленим залишається основний діагноз. Натомість Три-Д синдром як такий стосується не тільки і навіть не стільки нас із вами, як тих, хто на цей синдром страждає найбільше, - нинішньої Європи і Росії насамперед.
А прогноз?.. Якщо Україна здатна стати ще й терапевтом для цих двох "хворих", то шанси є.