UA / RU
Підтримати ZN.ua

Тактика і стратегія Майдану

Не стверджуємо, що ідея єдиного кандидата не містить у собі ризиків. Але складнощі з визначенням єдиного кандидата у стократ менші від складнощів усунення режиму Януковича і в тисячу разів менші від складнощів побудови нової країни.

Автори: Тарас Стецьків, Володимир Філенко

Режим Януковича перевів протистояння з Майданом у затяжну фазу, сподіваючись, що протест рано чи пізно видохнеться і згасне.

Власне, можна сказати інакше: опозиція дозволила владі перевести протистояння у затяжну фазу. Так чи інакше, факт залишається фактом: ініціативу перехопила влада.

З початком 2014 р. окреслились також інші тактичні цілі запропоновані політтехнологами влади: подрібнювати Майдан на різні сегменти, протиставляти їх один одному, заганяти Майдан у прокрустове ложе суто протестних акцій і через точкові репресії постійно примушувати його постфактум реагувати на ініціативи влади. Тобто Майдан фактично примушують іти у фарватері стратегії антикризового штабу Януковича. Очевидно, влада розраховує з допомогою провокацій або чиєїсь дурості примусити опозицію зробити помилку, яка зіб'є потенційну динаміку протесту.

Однак антиконституційне голосування так званих законів у четвер 16 січня, ще й здійснене в такий брутальний спосіб, і блискавичне підписання їх Януковичем висвітлило, мабуть, головну "хотілку" гаранта. По суті, у країні створено превдоюридичну базу для майбутніх репресій проти народу, що піднявся на масовий протест. База як для розгону Майдану, так і для арештів, без винятків навіть для депутатів Верховної Ради. Контрреволюція перейшла в наступ.

Повсталий Майдан настільки роздратував Януковича, що він вирішив іти ва-банк, відкривши для себе шлях до білорусизації країни. Навіть не зважаючи на реальну загрозу санкцій Заходу, з одного боку, чи потрапляння у смертельні обійми Путіна на Сході, з другого. Питання лише в тому, коли він приведе в дію силовий механізм. Зараз чи після олімпіади в Сочі.

У світлі останніх подій тепер критично важливим стає негайне здійснення опозицією кроків, що дозволять перехопити ініціативу і реалізувати власну стратегію, яка потрібна для перемоги.

Чому політична "реєстрова" опозиція, яка зараз керує Майданом, мимоволі віддала ініціативу і опинилася у фарватері стратегії влади? Спробуємо розібратися.

В теорії, три речі роблять можливою перемогу революції над режимом.

1. Наявність контр-еліти, яка як альтернативний центр впливу, формує нові цінності та правила (нові правові відносини, що без інституцій стають інститутами), відмінні від тих, котрі сповідує режим.

2. Здатність лідерів опозиції організувати (сконструювати) масові суспільно-наступальні дії.

3. Формування по ходу революції інституційного результату - нового типу суспільних відносин, нових інститутів майбутньої влади.

Нагадаємо, з чого починався цей Майдан. Він починався як Рух за Європейський вибір. Після звірячого побиття в ніч на 30 листопада збагатився виміром боротьби за людську гідність, права і навіть за життя. А після того, як Янукович 17 грудня почав здавати нас у "Тайожний Союз", Майдан отримав ще й вимір боротьби за збереження Української Незалежності як такої. Думаємо, український народ добре розуміє, що він тепер має справу не так із "сім'єю", як із Путіним.

Насправді, з погляду формування нових правил, до активу опозиції можна зарахувати хіба ідею повернення до Конституції 2004 р. (але тільки як тактичний крок) і вимогу утворити представницький орган установчої влади для прийняття нової Конституції. Як ми розуміємо, в обох випадках закладається смисл тільки обмеження деспотичної влади будь-якого президента. Проте плану побудови нової країни, плану "Європейської України" поки що немає.

Варто згадати, що рішення КС від 30 вересня 2010 р, яке відновило дію Конституції 1996 р., на думку незаангажованих фахівців, не просто є антиконституційним, - воно фактично створило квазіправові підстави для узурпації влади. Це дає громадянам право на безпосередній захист своїх прав - на повстання проти тиранії і гноблення, що передбачено преамбулою Загальної декларації прав людини.

Найбільший сумнів Майдану полягає в тому, чи опозиційна трійка справді хоче змінити нинішні суспільні відносини, чи керується іншими інтересами - персональними, вузько-партійними або клановими. І тому не може піднятися до висоти державного мислення.

Цей сумнів лише посилили останні заяви лідерів опозиції, що Майдан має стояти аж до планових президентських виборів 2015 р., а "трійка" піде на цих планових виборах кожен окремо в першому турі, влаштувавши собі праймеріз між собою на право кандидувати з Януковичем у другому турі.

Скажемо одразу й категорично: закритися за барикадами на Хрещатику означає смерть Майдану. Життя Майдану полягає в тому, щоб розширюватися як географічно, так і демографічно.

Чекати на планові вибори у березні 2015 р. - як писав відомий практик революцій, смерті подібно, бо Янукович виборів як таких не планує взагалі. Тобто він їх може назвати виборами, але вони від того такими не стануть. Треба дотискати дострокові вибори президента. І з цих позицій формувати правила їх проведення. А це можливо, тільки якщо буде організована загальнонаціональна мобілізаційна кампанія. Ось для чого потрібне ВО "Майдан" як широке об'єднання всіх можливих громадянських ініціатив.

Іти на вибори багатьма опозиційними кандидатами, влаштовуючи так званий праймеріз, щонайменше - безвідповідально, якщо не сказати - злочинно стосовно повсталого Майдану і країни.

Противники висунення єдиного кандидата від опозиції лякають нас, що він стане мішенню, його знімуть, отруять, уб'ють. Цікаво, що заважає це зробити з трьома, п'ятьма чи десятьма кандидатами. Такі драматичні прогнози, очевидно, розраховані на нагнітання страхів серед прихильників змін у країні.

Ми наведемо не менш драматичне припущення. За наявності багатьох кандидатів від опозиції (а їх точно буде не менше десятка) Янукович або виведе в другий тур найбільш зручного для себе опонента, або (що більш вірогідно) застосує технологію тотальної скупки голосів і спробує "виграти" уже в першому. Навіщо платити за фальсифікації двічі? І тоді вже ніхто не вийде на заклики опозиційних вождів протестувати проти фальсифікацій. Їх же балотувалося багато, і вони розтягнули голоси. Хто відповість за змарнований історичний шанс, який дав Майдан? І чи потрібна буде відповідь взагалі?

Ми не стверджуємо, що ідея єдиного кандидата не містить у собі ризиків і що немає проблем із тим, як і хто його визначатиме. Чи мають бути технічні "дублери", чи ні, чи його мають визначати політичні вожді - чи він має голосуватися на Майдані. Але складнощі з визначенням єдиного кандидата у стократ менші від складнощів усунення режиму Януковича і в тисячу разів менші від складнощів побудови нової країни.

Своє бачення, як визначати єдиного кандидата і яку технологію застосовувати, ми неодноразово озвучували. Проведемо аналогію зі спортом. У спорті існує таке поняття як "командна гонка". Вона передбачає максимальний внесок кожного члена команди. Неважливо, хто з членів команди перетне фінішну стрічку, - перемагає вся команда. Запорукою перемоги є наявність єдиного тренерського штабу.

Сьогодні реальна ситуація упродовж двох місяців активного протесту складається так, що революція може йти тільки двома шляхами.

Можна створювати альтернативний чинній владі центр суспільної довіри, що передбачає прийняття ідеологічної Хартії, обрання повноважної Ради Народних Представників, формування виконавчого органу революції. У такому разі питання єдиного кандидата не стояло б так гостро, оскільки сформована альтернатива режиму допускала б будь-яку кандидатуру з тих, хто справді хоче змінити в країні правила.

Але Майдан стихійно йде аморфним протестним шляхом. Тому формування центру суспільної довіри може відбутися лише шляхом затвердження, за поданням "реєстрової" опозиції, єдиного кандидата. Це уособлюватиме ціль: зміна системи влади і модернізація країни (майбутній президент має бути лише інструментом цієї зміни) і формуватиме альтернативу, яка має конкретне прізвище під це завдання.

Якщо "трійка" відмовиться піти й цим шляхом, то це означатиме, що її інтереси починають розходитися з інтересами Майдану і народу. Тоді Майдан почне шукати нових лідерів.

Саме тому вимога єдиного кандидата від опозиції - це ніяка не "підміна цілей Майдану". Ціль Майдану полягає не тільки в тому, щоб мобілізувати електорат на правильний вибір. Справжня ціль Майдану полягає в утвердженні нових цінностей і правил співжиття між людьми, творення України нашої мрії. Проте в нинішній ситуації цей тактичний крок має вирішальне значення для реалізації стратегії революції. Вибори президента все одно мусять відбутися - хоч планові, хоч дострокові. Адже мало хто з прихильників Майдану всерйоз розглядає захоплення влади за більшовицьким зразком 1917 р.

Насамкінець дозволимо собі кілька практичних порад щодо перехоплення ініціативи і формування стратегії наступу Майдану.

1. Скоротити Майдан, перетворивши його в добре укріплений табір, своєрідну "Січ", готову в будь-який момент розгорнутися до мільйонного Народного віча або загального повстання. Такий Майдан стає школою мобілізаційної й агітаційної підготовки для волонтерів, які вестимуть роботу в регіонах.

2. Змінити модель тиску на владу. Оточувати інститути влади точковими діями повсюдно і в усіх регіонах, "розривати" найслабші ланки кримінально-олігархічного режиму і опановувати нові й нові території та висоти. Інакше кажучи - створювати структури на зразок польської "Солідарності". Нагадаємо, що "Солідарність" розробляла кілька напрямів діяльності, один із яких полягав у пошуку союзників у таборі опонентів.

3. Утворити реальний виборний орган Майдану, який може складатися навіть із 200-300 осіб, своєрідний Народний парламент, у тому числі з представників регіонів та професійних об'єднань. Він має увібрати в себе Раду ВО "Майдан" і має бути розширеним за рахунок повноважних представників регіональних структур ВО "Майдан". Він має діяти публічно, утворити власний виконавчий комітет, який діятиме від імені Майдану і повсталого народу, а не тільки від імені політичної опозиції.

4. Розпочати підготовку великої загальнонаціональної мирної Акції.