На тлі неподобств, які коїться в країні, стверджувати, що дискримінація геїв стане ледь не головною перешкодою для інтеграційних прагнень України в ЄС, щонайменше, дивно. Тим часом очільник МЗС Кожара заявляє, що це одна з ключових умов Євросоюзу, без виконання якої неможлива лібералізація візового режиму. Кабмін уже підготував на розгляд ВР законопроект про зміни до КЗпП, який викликав різку критику громадськості та церкви.
"На основі досвіду впровадження і застосування такого законодавства в інших країнах є підстави вважати його ланкою на шляху до легалізації аморального способу життя. Дальшими кроками в цьому напрямі зазвичай стають легалізація так званих одностатевих шлюбів і впровадження в систему освіти пропаганди позитивного ставлення до аморального способу життя", - йдеться в березневому рішенні Синоду УПЦ КП.
Делікатна тема з морально-медичної перетворюється на політичну - факт незаперечний. Причому відбувається це не тільки з метою дискредитації ідеологічних противників, як це було в Харкові в історії проти нардепа Авакова, а й на рівні виборчих кампаній мерів європейських столиць, і навіть при дворі Святого престолу. За однією з поширених версій, відставка Папи Римського була пов'язана з нововідкритими обставинами у справі католицьких священиків геїв-педофілів. Лихі язики стверджують, що глава Ватикану не тільки знав про це, а й довгі роки покривал злочинців. До речі, новий понтифік Франциск виступає категорично проти одностатевих шлюбів.
В Україні гомосексуальність як медичне відхилення перестали розглядати з 1993 р. Не минуло й двох десятиліть, як нардеп Катерина Лук'янова офіційно заявила, що гей-лобі у вітчизняній політиці досить сильне. За її словами, в попередньому скликанні парламенту депутатів із нетрадиційною сексуальною орієнтацією було близько 10%. Сказати, звідки вона взяла ці цифри, відповідальна на той час за молодіжну політику депутат відмовилася. Хоча голова гей-форуму України Святослав Шеремет побічно підтверджує, що у вищих ешелонах нинішньої "біло-блакитної" влади представників ЛГБТ (лесбіянок, гомосексуалістів, бісексуалів, трансгендерів) предосить. Цим, за його словами, можна пояснити той факт, що в престижних нічних закладах столиці заборонено фото- і відеозйомку. Називати конкретні прізвища відомих персон ЛГБТ лідер вітчизняного гей-руху не хоче. "На це українські політики самі мають наважитися", - вважає Шеремет. Для прикладу він називає нині чинного берлінського бургомістра Клауса Воверайта, чиїм девізом стала фраза "I'm gay, but it's OK". Певний час його вважали навіть реальним опонентом Меркель.
На Заході чиновники вищого рангу вже давно не приховують своєї нетрадиційної сексуальної орієнтації. Ось далеко не повний список, який показує, наскільки широко в сучасному світі трактується поняття "лібералізм". В Ісландії 68-річна прем'єр-міністр скористалася виправленням у законодавстві своєї країни і поєдналася шлюбом із подругою-журналісткою. Колишній керівник Республіканської партії у США і виборчого штабу Джорджа Буша-молодшого Кен Мелман зізнався, що він гей. Мери Осло, Парижа, колишній мер Лондона, віце-канцлер і федеральний міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле, найбільш реальний кандидат на посаду мера Нью-Йорка Кристіна Куін, - усі вони вже давно не приховують своїх нетрадиційних уподобань. Зазначимо, ці посади переважно виборні, отож їх на виборах підтримали виборці. Західному суспільству вистачило одного-двох поколінь, аби кардинально трансформувати християнські цінності в ліберальні парадигми.
Ще до середини 70-х у США та Британії гомосексуалізм лікували, трактуючи його як психічне відхилення. Але після того, як у 1974 р. Американська психіатрична асоціація визнала одностатеву любов одним із варіантів норми, а в 1990-му ВООЗ виключила гомосексуальність із Міжнародної класифікації хвороб та причин смерті, багатовіковий уклад північноатлантичної цивілізації зазнав колосальних змін. Сьогодні в Європі дитячі мультики про героїв-геїв - звичайна річ, а сексуальна освіта, що розпочинається в деяких країнах із семи років, розповідає, що сім'я, котра складається з двох чоловіків або жінок, - цілком природне явище. Одностатеві шлюби сьогодні офіційно дозволені у Бельгії, Голландії, Ісландії, Канаді, Іспанії, Норвегії, Швеції, Колумбії, Португалії, Південній Африці, деяких штатах США. Цей список незабаром поповнить і Франція. Тим часом недавнє дослідження американського соціолога Марка Регнеруса з Остинського університету (США), у якому взяли участь 3000 респондентів, виявило жахливі реалії дітей, вихованих одностатевими парами. Зазначимо, що це перше широкомасштабне дослідження, яке спиралося на показання дорослих людей, котрі виросли у сім'ях ЛГБТ. Ось лише кілька характерних цифр: 12% дітей одностатевих пар планували самогубство (серед дітей гетеросексуальних сімей - 5%). У дорослому віці вихованці одностатевих пар більше схильні до шлюбної невірності - 40%, порівняно з 13%, які виросли в нормальній сім'ї. Діти від одностатевих шлюбів переважають серед безробітних - 28%, вихідців зі звичайних сімей - 8%. 40% гомосексуальних вихованців були заражені венеричними захворюваннями. Тоді як у їхніх однолітків із гетеросексуальних сімей цей показник - 8%. ЛГБТ організації США розпочали велику кампанію проти оприлюднення в червні минулого року результатів дослідження, вимагаючи, зокрема, і відставки вченого. Але Остинський університет днями підтвердив науковість даних Регнеруса.
У принципі, порушена проблема не варта була б виїденого яйця, якби її на найвищому рівні не лобіювали політики. В Україні до гей-спільноти зараховують себе трохи більше 800 тис. чоловік. Для порівняння: в Америці до числа таких себе зараховують 6% громадян. Говорити про падіння моралі можна скільки завгодно, однак можновладці чомусь упритул не помічають серед молоді масового алкоголізму, наркоманії, 156 тис. абортів на рік, зроблених тільки в держлікарнях, зате вперто "педалюють" гомосексуальну тему. У результаті - сьогодні серед молоді, у богемному середовищі, мас-медіа - мода на рух ЛГБТ роздута до небувалих розмірів. Тільки за останні сім років у нашій країні "голуба" тема з маргінального явища перетворилася на значиму течію в соціально-політичному житті. На початку 2011 р. рада ЛГБТ організацій України отримала легалізацію в Мін'юсті. Тепер питання легалізації візового режиму з ЄС уже неможливо вирішити без врахування інтересів гомосексуалістів. Теза про те, що "Європа живе краще за нас", і якщо там так заведено, то ми вирішимо й інші наші проблеми, видається наївною. Дослідження центру П'ю, проведені у 2002-2007 рр., засвідчили, що ставлення суспільства до гомосексуалістів у Бразилії, Мексиці, Перу та на Філіппінах (хоча до країн Західної Європи ці країни явно не дотягують) набагато краще, ніж у США чи Польщі. Однак саме в Бразилії, Мексиці, Перу та на Філіппінах зберігається маса соціальних проблем, включно з корупцією та молодіжною злочинністю.
Думаю, ніхто (крім радикальних гомофобів) не стане сперечатися, що гомосексуалісти - це наші громадяни, які також потребують державного захисту. І в Україні, до речі, достатньо політиків, які вважають, що без відстоювання прав геїв та лесбіянок наше суспільство не просунеться шляхом демократизації. До цієї категорії належить плеяда відомих фігур, які візували своїми підписами офіційні законодавчі ініціативи, спрямовані на захист прав ЛГБТ. Серед них Інна Богословська, Михайло Папієв, Дмитро Табачник. Попереднє скликання парламенту (скільки б там геїв не було насправді) цією проблемою займалося. Нинішнє, якщо почне працювати, теж готове попіаритися на пікантній темі. Чи вирішить це проблему майже мільйона українців нетрадиційної секс-орієнтації? Очевидно, що ні, зате увагу спільноти від гарячих питань відведе, та й у Шустера буде ще один привід підвищити рейтинг "Інтеру".
Тим часом за політичною демагогією приховуються серйозніші смисли. Насамперед, слід визнати існування подвійних стандартів у підході до розуміння толерантності в Європі. Здавалося б, запитає читач, навіщо цю тему взагалі порушувати. Ну кому яке діло до постільних питань, коли всі визнають, що йдеться про суто особистий вибір кожного? Твердження абсолютно справедливе, якби воно поширювалося на всі сторони громадського життя. Але західна терпимість уже витіснила релігію (таку ж суто інтимну річ) із публічної сфери. Уже, здається, ніхто не заперечує, що демонстрація одного віросповідання ущемляє почуття прихильників інших релігій. Як наслідок, ми бачимо зникнення християнської символіки з місць, де вона традиційно була, заборону будь-яких релігійних символів у громадських установах. Так, у французькі школи вже не можна приходити одягненим за канонами ісламу, а християнські хрести і єврейські зірки Давида можна носити тільки під одягом. У ряді європейських міст місцева влада з таких самих причин відмовляється встановлювати навіть різдвяні ялинки. Більше того, саме словосполучення "Різдво Христове" толерантно виганяють із офіційного вжитку, замінюючи його поняттям "свято".
Ви думаєте, європейці ще півстоліття тому були менш набожні, ніж ми в Радянському Союзі? Аж ніяк. Просто диявол ховається в дрібницях, і за гомосексуальною тематикою, як правило, постають не менш ліберальні виклики суспільству: легалізація проституції, легких наркотиків, одностатевих шлюбів. А вже якщо реформувати КЗпП, то хай хтось із можновладців відповість, чому, скажімо, Трійця, після якої в Україні наступного дня завжди державний вихідний, - важливіше свято, ніж Преображення Господнє, що є робочим днем? В Україні, наприклад, уже 2 млн мусульман, тобто удвічі більше, ніж представників ЛГБТ. Отож, керуючись принципом толерантності, зрівняємо Курбан-байрам із Великоднем і зробимо його в країні теж неробочим днем? У деяких російських республіках цим шляхом, до речі, вже пішли.
Коли ми говоримо про терпимість, то треба розуміти, що західна толерантність - це не просто визнання за геями права на відповідну сексуальну поведінку, а насамперед визнання права демонструвати свою орієнтацію. Тобто саме публічно виставляти свою нетрадиційність напоказ і лізти з постільними питаннями в суспільство. Тим, хто вірить в Ісуса Христа, не можна - це, мовляв, не політкоректно, зате представникам ЛГБТ можна - рівняємося на освічену Європу. Мірилом толерантності й демократичності поки що стає проведення гей-парадів, потім стане реєстрація одностатевих шлюбів, потім - гей-освіта в школах, квотування представників ЛГБТ в органах влади тощо.
Не будемо нікому вішати ярлики "гомофоб" чи "голубий", але, обговорюючи неминучу політизацію гей-тематики, потрібно відповісти на ще одне важливе запитання: чим загрожує українському суспільству гомосексуальність еліт і верхівки країни? По-перше, як би хто не вважав, але все-таки це дискредитація влади. Зрозуміло, що кожен громадянин у демократичній країні має право на особисте життя, однак людина при владі - особа не приватна. Певною мірою вона - уособлення своєї країни. Будь-який скандал, пов'язаний із нею, кидає тінь на державу, інтересам якої вона служить. Тим більше що до представників нетрадиційної сексуальної орієнтації наші співвітчизники ставляться неоднозначно. Другий важливий момент - гомосексуальність високопоставлених осіб загрожує корпоративністю. Варто одному піднятися службовими східцями, як він тягне за собою колег із гей-спільноти. Не секрет, що гомосексуали воліють оточувати себе "своїми". У деяких професіях це відчутно вже тепер. Найчастіше представники ЛГБТ обирають соратників не за діловими якостями, а за приналежністю до нетрадиційної орієнтації, що шкодить справі. Але якщо мера-гея уявити в Україні поки що важко, то на рівні заступників міністрів, за словами Шеремета, такі люди вже є, і вони тягнуть за собою "своїх". І, нарешті, можливо, найголовніше. Зізнаймося, що на тлі тотальної брехні, злодійства, зради українці ще зберігають ціннісні орієнтири, багато в чому завдяки вкоріненим у суспільній свідомості християнським традиціям. Причому не тільки на рівні Масляної, прощеної неділі чи цікавості, кого ж обрали Папою. Довіра до церкви, як і раніше, залишається на першому місці серед усіх інститутів, а її негативне ставлення до гомосексуалізму не підлягає жодній ревізії. За канонами, за цей гріх не допускають до причастя 20 років. Інше ставлення до гомосексуалізму в християнстві у принципі неможливе, бо, згідно зі Святим Письмом, відповідь на це запитання дуже проста: "Не обманюйтеся: мужеложці Царства Божого не успадкують" (1 Кор 6:9-11).