Ось і сплив ще один рік обіцянок керівництва держави щодо реформування системи органів кримінальної юстиції. До неї традиційно включають органи прокуратури, органи досудового розслідування (НАБУ, ДБР, СБУ, податкову міліцію) та ще деякі інституції. Але ми цього разу зосередимося виключно на «офіцерах правосуддя» та представниках органів правопорядку.
2008 року Указом президента було затверджено певні принципи та підходи, що мали б поліпшити ситуацію в системі органів кримінальної юстиції. Відтоді минуло 12 років, проте нових пропозицій не зафіксовано. При цьому реформування окремих інституцій нагадує хаотичне шліфування фасаду замість ґрунтовної заміни «правоохоронного» фундаменту. Втім, оновлення відповідного плану все ж таки готувалися на базі офісу президента влітку 2019 року. Цим опікувався тодішній заступник глави офісу Руслан Рябошапка. Після його переходу з Банкової (адреса офісу президента. — О.Л.) на Різницьку (адреса Офісу генпрокурора. — О.Л.) жоден із заступників глави президентської «канцелярії» не продовжив розпочату роботу. Розробка концепції зупинилася, хоча критична необхідність у схваленні документа не зникла. При цьому відповідні зміни повинні були відбуватися у форматі паралельних кроків на всіх напрямах. Це мало б нагадувати своєрідний «ефект доміно», коли одна реформа впливає на іншу й посилює її. Лише так система мала б шанс на подальше ефективне функціонування.
Цього разу розглянемо реформування всіх органів, які входять до системи кримінальної юстиції. І розпочнемо з нового органу правопорядку, що зосереджується на високопосадовій корупції, а також структурному підрозділі Офісу генпрокурора, який процесуально скеровує зазначені розслідування. Мова про Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) і Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП). Затим згадаємо про відокремлення функції слідства в органах прокуратури, які перейшли до недавно запущеного Державного бюро розслідувань (ДБР). Цей процес передбачено нормами, внесеними до Конституції України 1996 року. Крім цього, деталізуємо необхідні зміни щодо функціонування Служби безпеки України (СБУ) та податкової міліції.
Загалом, задекларовані реформи кардинально вплинули на статус-кво в роботі органів правопорядку чи прокуратури. Понад те, будь-яке з’ясування обставин зловживань топ-посадовців має пройти «погодження» на Банковій, що точно суперечить практикам відповідних органів у західних демократіях. Єдина інституція, яка опирається такому станові справ, — НАБУ.
Тому ширше проаналізуємо ситуацію з реформуванням системи органів кримінальної юстиції. Широкими мазками пройдемося по всіх інституціях, зібравши «правоохоронний» пазл докупи. Бо про кожен з органів уже неодноразово публікували тексти на ZN.UA.
Обіцяні 2019 року Зеленським зміни розбиваються об реалії буття. Спочатку українці спостерігали спроби Зе!команди проштовхнути окремі з реформ. Потім виникали суперечки між профільними експертами і провладними чинами стосовно формату цих перемін. І під кінець 2020 року офіс президента повністю змінив тактику. Там намагалися загальмувати розслідування стосовно осіб, близьких до Зеленського. Тут можна згадати і кейси щодо народних депутатів-«слуг», і справу стосовно заступника керівника офісу президента Олега Татарова. Схоже, Зеленський не розуміє ситуації й робить усе, аби не втратити електоральної підтримки. Однак реальність трохи інакша: така поведінка конвертується у зниження його рейтингу, про що свідчать свіжі соцопитування.
Реформа прокуратури: від Рябошапки до Венедіктової
Отож реформування органів прокуратури стартувало восени 2019-го, коли Верховна Рада підтримала законопроєкт, який дозволяв перезапустити цей орган судової влади. Тодішній генпрокурор Руслан Рябошапка неабияк докладався до очищення лав прокурорів. Наприклад, із 1339 працівників у Генпрокуратурі (згодом Офісі генпрокурора. — О.Л.) залишилося тільки 610. Однак зусиллями олігархічних груп і частини «слуг» Рябошапку в березні усунуто з посади. Замість нього призначено Ірину Венедіктову, яка, за моєю інформацією, говорила на Банковій, що Рябошапка умисне гальмує розслідування стосовно експрезидента Порошенка. Минув рік, більшість розслідуваних кейсів щодо власника корпорації «Рошен» закрито за відсутністю складу чи події злочину. Мало того, що деякі провадження, котрі розслідували у ДБР, не мають реальних перспектив, — у більшості прокурорам не вдається сформувати обвинувальний акт стосовно інкримінованих Порошенку діянь. І замість виокремлення кейсів, за якими можна притягти до відповідальності експрезидента, слідчі ДБР, фактично, підвищують рейтинг Петра Олексійовича серед пересічних громадян. Політична мотивація розслідувань ДБР неочевидна лише сліпому представнику юридичної царини. І, доки зазначене Бюро нібито розслідує злочини, що лежать у межах його компетенції, там уже змінився третій або навіть четвертий керівник. Повноцінного конкурсу на посаду директора досі не провели. Чому? Відповідь прозаїчна — через відповідну конкурсну комісію поки що неможливо протягти повністю контрольованого Банковою кандидата.
Як уже зазначалося вище, при Рябошапці очищення Офісу генпрокурора сягало 55%. Однак під час наступних етапів статистика значно погіршилася. До прикладу, очищення регіональних (обласних) прокуратур становило 22%. Невже в обласних прокуратурах працюють прокурори кращої «якості», ніж у найвищій прокурорській інстанції? Чи справді ключове «прокурорське» зло зосереджене на вулиці Різницькій? Є сумніви. Причина банальніша — області прокуратури ніхто «вичищати» не планував. Згодом і про місцеві (окружні) прокуратури можна буде сказати аналогічні речі.
Крім цього, червоною ниткою у змінах роботи прокуратури проходить політична залежність Ірини Венедіктової від Банкової. Це простежується на прикладах ситуації з VAB Банком і так званого «кейсу Татарова». Якщо в першому випадку їй як генпрокурорці не вдалося реалізувати план передачі справи від НАБУ до іншого органу правопорядку, то у справі Татарова — просто ілюстративна story of success з елементами службових зловживань та юридичного хардкору. Докладніше це описано в одному з попередніх текстів. У даному випадку складається враження, що всі сили керівництва держави спрямовані на врятування одного з представників своєї команди.
Трохи про те, як Банкова намагається протиснути на посаду очільника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури «на 150% свою людину». Влітку 2020 року ексглава САП Назар Холодницький достроково подав у відставку, і тому восени мав відбутися конкурс. Хай навіть на межі 2020/2021 років, але очільника цього підрозділу Офісу генпрокурора повинні були обрати. Продемонструвавши таким чином бажання Зе!команди створити всі умови для розслідування високопосадової корупції. Але не так склалося, як гадалося. Гальмування зазначеного процесу стало очевидним навіть прибічникам Зеленського. Більше того, лунало прізвище голови правового комітету парламенту Андрія Костіна як потенційного переможця конкурсу. Проте згодом розмови про нього в колі топ-чиновників «правоохоронного» напряму припинилися.
Кого ж оберуть очільником САП? Невідомо, але затримка процедур викликає побоювання щодо втручання у процес із боку Банкової. Як наслідок, чи справді команда президента бажає отримати незалежного антикорупційного прокурора?
Зміни у ДБР, Нацполіції, СБУ чи податківців: чи є різниця?
Тепер про інші органи досудового розслідування, які Зеленський перед президентськими перегонами 2019 року обіцяв реформувати. Основне — ДБР, Національна поліція, Служба безпеки України та податкова міліція. Стосовно останнього органу, слід зазначити, що навіть судді сумніваються в законності отримання санкцій на процесуальні дії (наприклад, обшуки) слідчими-податківцями. Негативних для фіскалів у погонах рішень від слідчих суддів у Єдиному судовому реєстрі десятки сотень. Своєю чергою громадськість підготувала адміністративні позови стосовно ліквідації відповідної структури. Натомість, як зазначено в одному з меморандумів з МВФ, має бути створено єдиний орган публічної влади, що розслідуватиме економічні (фінансові) злочини. Наразі ж відповідні правопорушення розслідують слідчі Нацполіції, СБУ і вже згадані податківці. Дружно й синхронно розслідують. Як стверджують представники бізнесу, ці три служби по черзі «ходять у гості». Відверто кажучи, представники кожного з органів досудового розслідування намагаються дорватися до «корупційних годівничок». Тому логічно припустити, що замість податкової міліції треба створити новий незалежний орган — Службу фінансових розслідувань чи Бюро економічної безпеки. Цей орган повинен відмовитися від практики «кошмарення» бізнесу, розслідуючи фінансові правопорушення в межах Закону.
А зараз про ДБР як суцільне розчарування всієї системи органів кримінальної юстиції.
Порівнювати з іншими інституціями, наприклад із НАБУ, просто смішно. Упродовж останніх трьох років — під орудою Романа Труби, Ірини Венедіктової чи її репрезентантів — ДБР згадується як нефункціональний і політично залежний орган. При цьому розслідування у переважній більшості кейсів не стосуються високопосадовців. Вони ганяються за «дезертирами», що є ключовим досягненням. Однак періодична орієнтація на волю Банкової теж дається взнаки. ДБР продовжує давні традиції підрозділів прокуратури, від якої і було відділено слідчі функції. Тому враження, що ключовою метою стало переслідування політичних опонентів Банкової, не помилкове. Однак створювали ДБР зовсім з іншою метою.
Тепер про цілеспрямований опір політичних груп розслідуванням НАБУ. Складається враження, що Ситник і його підлеглі — ключові мішені вітчизняного політичного бомонду. Звісно, як Зе!команді, так і проросійським силам з олігархічними групами неприємно бачити себе «на прицілі» у детективів. Ба більше, Конституційний cуд України (КСУ) теж долучився до блокування відповідних процесів. Спочатку в КСУ визнали таким, що не відповідає Основному Закону, процес призначення директора НАБУ. Хоча розгляд актів індивідуальної дії є вкрай незвичною, якщо не сказати — абсурдною, практикою. Згодом у КСУ взялися за «унормування» профільного закону, який врегульовує діяльність Бюро. Однак реакція громадянського суспільства і міжнародної спільноти пригальмувала членів Зе!команди у процесі «втихомирення» детективів НАБУ.
Наступним органом, який потребує реформування, є Служба безпеки України. Очолювана близьким другом президента Зеленського — Іваном Бакановим — структура має перетворитися на класичну спецслужбу. Про відповідні процеси, погоджені із західними партнерами, публікували ґрунтовний матеріал у ZN.UA. Загалом, принципи й підходи зрозумілі: цей орган має перейти з пострадянських рейок тотального контролю за кожним громадянином до фіксації злочинів у сфері тероризму та протидії іноземним розвідкам. Проте 30-тисячна армія СБУшників і за рік, що сплив, не перетворился на функціональний та ефективний орган, який протидіє вищезгаданим загрозам. Кілька законопроєктів, поданих до Верховної Ради, поки що створюють лише ілюзію реформи. Тому зміна у форматі роботи ключової спецслужби залишається тільки на словах.
Реформа кримінальної юстиції: що також важливо?
Насамкінець — про фундаментальні принципи, які повинні супроводжувати будь-які процеси реформування органів кримінальної юстиції. Перш за все, кожна з відповідних структур має бути політично незалежною. Ні керівництво з Банкової, ні депутати, ні члени уряду не повинні впливати на відповідні розслідування. Процесуально органи досудового розслідування мають бути повністю незалежними. Більше того, керівництво кожного з них слід обирати за прозорою процедурою з системою стримувань, яка не дасть жодній із політичних груп протягти «потрібного» кандидата на посаду. Наразі такого бажання в топ-керівництва держави не помітно. Адже кожен президент вважає, що саме його команда — «арбітр» резонансних розслідувань. Натомість бачимо абсолютно нерелевантне бажання мілітаризувати кожну зі служб. Такий радянський рудимент має канути в минуле. Який сенс у тому, щоб прокурори носили «мундири»? Аналогічно можна запитати і про детективів НАБУ, і про слідчих ДБР. Такий стан справ породжує додаткову мотивацію в очільників згаданих органів «контролювати» перебіг розслідувань.
Загальні тренди реформування органів кримінальної юстиції мають іти у фарватері західних практик. Однак не будемо приховувати, що навіть у стійких демократіях керівництво тієї чи іншої держави інколи намагається вплинути на перебіг розслідувань. Хоча зазвичай ці спроби розбиваються вщент, наштовхнувшись на опір керівників підрозділів правопорядку та прокуратури. Бо система стримувань і противаг у державному управлінні там — не порожній звук.
Керівники органів кримінальної юстиції мають орієнтуватися на Закон, а не на політичні забаганки чергових «президентів». Очільники держави періодично змінюються, а система має стабільно працювати, безвідносно до політичних забаганок топ-керівництва країни.
Більше статей Олександра Леменова читайте за посиланням.