Нагадаємо: цей орган правопорядку отримав у спадок усю підслідність Генеральної прокуратури, включно зі злочинами високопосадовців, суддів, прокурорів, правоохоронців, а також військовослужбовців. Надпотужний правоохоронний "монстр" може переслідувати навіть керівництво Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Інакше кажучи, контроль за ДБР у недоброчесних політичних руках може значно ускладнити життя як політикам, так і антикорупційним органам. Проте поки що не ускладнив, переважно через неефективне керівництво цією інституцією.
Плацдарм її неефективності закладено ще під час ухвалення профільного Закону про ДБР. По-перше, експерти, разом із міжнародниками, мали іншу концепцію створення органу правопорядку, але після внесення нардепами правок у ній виявилося кілька яскравих викривлень. У старанній гонитві за намаганням випатрати закон парламентарії навіть "загубили" можливість набирати оперативний склад і випустили ще кілька важливих моментів. По-друге, добір керівництва ДБР відбувсь у найгірших пострадянських традиціях, - жодного представника громадськості чи міжнародних експертів. Делегували в комісію виключно політичних призначенців - по троє від уряду, парламенту і президента України. По-третє, непродуманою залишилась передача справ, які доти розслідувалися Генеральною прокуратурою, що унеможливило нормальне їх просування та притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Правоохоронна какофонія - саме так зараз можна охарактеризувати ситуацію в ДБР. Директор Роман Труба з перших днів роботи ніяк не знайде спільної мови зі своїми заступниками Ольгою Варченко та Олександром Буряком. Обидві сторони всіляко намагаються утримати ті можливості, які надані їм законом. Інколи, відверто кажучи, заходячи на бік відповідальності своїх опонентів. Кількість фальшивих нот, що звучать від квазі-колегіального оркестру під назвою ДБР, ріже слух. Проте важливо зрозуміти найвагомішу причину проблем, - ці локальні війни стали прямим наслідок політичних домовленостей БПП та Народного фронту, які, фактично, контролювали "зовнішню" комісію, що обирала топ-керівництво ДБР. Різні групи впливу від цих політиків пробивали своїх призначенців. А потім, коли шляхи розійшлися, лишили їм у спадок руйнівну несумісність. Саме це стало ключовою причиною всіх локальних баталій, які спіткали Бюро впродовж часу функціонування. І, зважаючи на останні тренди консолідації влади в руках Романа Труби, згадаємо сім фальшивих нот, які лунали від нього як ключового музики цього тріо.
1) Створення першої Ради громадського контролю при ДБР - одна з ключових помилок Романа Труби. У грудні 2017 року, відразу після його обрання директором, представники громадськості та нардеп Мустафа Найєм мали зустрічі із очільником Бюро. Ми тоді пояснили, що створення РГК при ДБР має відбутися виключно через онлайн-голосування, на що директор погодився. Згодом дізналися, що метод формування буде старим - через проведення установчих зборів, - і, зрештою, маємо абсолютно нефункціональну Раду. Внаслідок цього керівництво ДБР отримало не консультативно-дорадчий орган як допомогу, а перманентного союзника-суперника в політичних війнах.
2) Політичні ігри навколо призначення 27 керівників середньої ланки влітку-восени 2018 року. Нагадаємо, тоді Роман Труба, фактично, пригальмував запуск Бюро і заблокував призначення переможців конкурсу, яких обрала "зовнішня" комісія. Причина полягала не в бажанні отримати доброчесних і професійних підлеглих, а зовсім в іншому: було бажання мати під рукою підконтрольних людей, так би мовити "своїх", яким він міг би довіряти. Саме такі слова прозвучали від голови ДБР у відповідь на запитання автора цього матеріалу ще в жовтні 2018-го. Згодом, як і передбачалося, Роман Труба призначає 23 із 27 кандидатів, а чотири вакансії досі залишаються вільними, де в статусі виконувачів обов'язків перебувають близькі до директора співробітники.
3) Вибудовування системи контролю за роботою ДБР через наділення незаконними функціями патронатної служби. Фактично, Роман Труба створив свою окрему "вертикаль влади", здійснюючи керівництво територіальними управліннями через очільника вищезгаданої служби Олександра Удовиченка. Про факти тиску з боку останнього говорять як звичайні працівники в центральному апараті, так і очільники окремих територіальних управлінь. Наприклад, документально це зафіксовано в офіційному зверненні за підписом Удовиченка, коли той витребує матеріали кримінального провадження в територіальному управлінні, що міститься в Миколаєві.
4) Незаконне звільнення підлеглих без погодження із заступниками, як цього прямо вимагає профільний закон, та уникання нормативної вимоги щодо подання на звільнення від "зовнішньої" комісії. Таким чином було звільнено сім керівників середньої ланки. Дехто з них уже оскаржив одноособове й вочевидь незаконне рішення директора Романа Труби. Суд став на їхній бік і поновив скаржників на посадах, прямо заборонивши очільнику Бюро вчиняти такі дії. Юридична підстава для звільнення ледве тримається купи - непроходження випробного терміну. Фактична підстава досить проста - підлеглі не захотіли стати "частиною команди" Труби, що відразу в очах останнього зараховувало співробітників до групи підтримки заступниці директора Ольги Варченко.
5) Спроба монополізувати владу в ДБР через перепідпорядкування собі слідчих управлінь центрального апарату Бюро. Нагадаємо, що цей орган правопорядку є квазі-колегіальним. Це означає не тільки те, що рішення ухвалюються за погодженням, а й те, що в кожного з трьох керівників ДБР є своя ділянка роботи. Директор - своєрідний топ-менеджер Бюро, перший заступник - відповідає за слідство, другий заступник - за господарську та адміністративну частини. Тим часом Роман Труба двома наказами вирішив змінити порядок роботи, всупереч закону, і отримав контроль за 1 та 2 слідчими управліннями центрального апарату. Крім цього, через керівника своєї патронатної служби - екс-прокурора Олександра Удовиченка - знову ж таки, контролює переважну більшість територіальних управлінь. А тих, хто не погодився на таке кураторство, поступово звільняють. Наприклад, така доля спіткала керівника територіального управління в Полтаві Володимира Тимошка.
6) Намагання завадити притягненню до відповідальності керівника патронатної служби ДБР Олександра Удовиченка за прогули. Ситуація склалася таким чином. Керівник патронатної служби написав заяву на відпустку терміном на один день, 26 квітня. Тоді директор Бюро перебував у місті Львові. Удовиченко не з'явився на роботу 2-3 травня, що було офіційно задокументовано керівником Управління внутрішнього контролю Богданом Чобітком. Про це останній доповів Роману Трубі для прийняття відповідного рішення. Проте директор ДБР не притягнув до відповідальності свого помічника, а вніс зміни з наступного наказу до попереднього - на основі письмового прохання Удовиченка - і надав тому відпустку також і на 2-3 травня. Це все відбувалося "заднім числом". Самому ж Чобітку директор ДБР "подарував" звільнення з посади, про що видав відповідний наказ.
7) Формування підконтрольних конкурсних комісій, які мають протягувати на посади "потрібних" кандидатів. Кілька місяців тому йшлося про те, що конкурсна комісія №2, підконтрольна Роману Трубі, непрозоро провела процес відбору слідчих. Тоді згадували роль Олега Шрама, проте наразі він і сам визнав: списки йому "спускав" Роман Труба через голову "патронатки" Олександра Удовиченка. Аналогічний трюк з комісією №1 не пройшов, тому автора цього тексту виключили з її складу і створили "внутрішню конкурсну комісію" вже з Удовиченком безпосередньо у її складі.
Окрім усіх семи вищезгаданих "фальшивих нот" Романа Труби, є кілька пересторог, яких не можна не згадати. По-перше, стосовно директора ДБР досі існує ризик люстрації. Інакше кажучи, він, фактично, потрапляв під люстраційну заборону, але дивним чином її уник. Оскільки ж лише 9 осіб під таку санкцію потрапили, то "люстра" може впасти на Романа Михайловича лише за умови дії "закону" всесвітнього юридичного тяжіння, центр якого перебуває на вулиці Банковій. Ще одним кейсом є оскарження призначення на посаду, бо Труба під час конкурс спершу не претендував на посаду директора.
P. S.За день до публікації мала відбутися зустріч зі згаданим керівником патронатної служби ДБР Олександром Удовиченком, що мав пояснити весь перелік подій. Зустріч, яку він сам запропонував, так і не відбулася.