UA / RU
Підтримати ZN.ua

Серпень у тилу

Війна - це не лише там, де стріляють. Це й там, де не миряться. А із цим на Хмельниччині, як і скрізь у нашій зворохобленій країні, все не слава богу.

Автор: Світлана Кабачинська

На тлі того, що нині відбувається в Україні, Хмельниччині наче гріх нарікати. Тихо ж. Навіть небо майже не гриміло у жнива. Навпаки, небо цього року як заповзялося забезпечити подолянам гарний урожай і жнива впору: коли слід - лило, коли треба - пекло. Тож у краї валовий збір ранніх зернових і зернобобових видався на славу -

1 млн 632 тис. т. Середня врожайність - найвища в державі: 52,4 ц з гектара. Озима пшениця розщедрилася на рекордний для області ужинок - по 55,7 ц на круг. Наразі селяни активно готують ґрунт під новий засів.

Тільки б спокою нашій землі. Тільки б не війна.

Втім, війна - це не лише там, де стріляють. Це й там, де не миряться. А із цим на Хмельниччині, як і скрізь у нашій зворохобленій країні, все не слава богу. Тим паче що й збройний арсенал в області поповнюється. Щось стає очевидним, щось, напевно, ні. 17 серпня на вінницькій трасі неподалік райцентру Летичів даішники затримали заблокувавши "Фіат", що не зупинився біля поста ДАІ на їхню вимогу. Відкрили багажник, а там - 60 одиниць зброї: від ручного протитанкового гранатомета та автоматів до травматичного пістолета. Плюс 900 набоїв. У салоні - п'ятеро чоловіків. Виявляється, це члени хмельницького "Правого сектора" поверталися з АТО. А зброя - своя і трофейна. Запевняють, що хотіли здати в міліцію за місцем проживання, та от халепа - не встигли.

Слідчі відкрили кримінальне провадження за ч.1 ст. 263 ККУ, яка передбачає відповідальність за носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без належного дозволу до 5 років позбавлення волі. Вину взяв на себе один з учасників збройного рейсу. А "Правий сектор" образився: отак із героями?! Начальник обласного управління МВС Олександр Розізнаний мусив через інтернет-ЗМІ пояснювати, що перед законом усі рівні.

Він, безперечно, має рацію. Та лише прикладів у нього катма. Скажімо, за десять днів до цього інциденту, 7 серпня, обласний центр сколихнула новина: опечатали кабінет хмельницького міського голови Сергія Мельника. Сам голова в цей час був у відпустці. А до міськвиконкому прийшли представники самопроголошеної територіальної громади міста, кілька автоперевізників, представники Автомайдану та організації "Самооборона. Громадський контроль", яка відкололася від самооборони Майдану, і під приводом захисту прав перевізників, у присутності представників апарату міськвиконкому та журналістів, оголосили міську владу нелегітимною. Через те, начебто, що немає статуту міської громади. Хоч насправді статут міська рада ухвалила ще 1994 року - найперший у країні. Однак протестувальники оскаржують право міської ради розпоряджатися комунальним майном міста і делегувати ці повноваження міськвиконкому: мовляв, це шляхом референдуму мали б вирішити хмельничани.

Юридична казуїстика залишилася того дня непроясненою. Як уже впродовж кількох місяців залишається без належної оцінки й реагування правоохоронних органів той факт, що один з учасників цього протесту, так звана територіальна громада, захопила і використовує для власних потреб колишнє приміщення першої аптеки - в центрі міста, на вулиці Кам'янецькій. Ні міліція, ні прокуратура анічогісінько не роблять, аби його звільнити. У відповідь на журналістські "чому?" міліційні й прокурорські чини враз хмурніють і вкотре обіцяють "закрити питання" найближчим часом. Що ввело їх у таке тривале заціпеніння - звична ще з часів Майдану поза страуса, яка, либонь, здається їм гарантією самозбереження, чи чутки про належність "групи захоплення" до "Українського вибору" Віктора Медведчука - руху, який навіть Вікіпедія визначає як антиукраїнський? Але факт залишається фактом: захисники закону виявляють повне безсилля перед самоправством купки людей, які прикриваються гаслами прямої демократії і народовладдя.

Подіям 7 серпня не дали жодної публічної оцінки ні правоохоронці, ні керівники органів місцевого самоврядування, ні державна влада. Хоча, чесно кажучи, в тому, що область не вийшла з берегів у цей буремний рік, неабияка заслуга професійної і досвідченої владної команди обласного центру. Та навіть міськвиконком кваліфікував інцидент суто як "небезпеку виникнення транспортних воєн". Політичну заяву ухвалила тільки Рада Майдану, яка, зауваживши дивну синхронність цього протесту в Хмельницькому з подіями в довколишніх обласних центрах - нападом на СБУ в Ужгороді, вибухом і пожежею у військкоматах Рівного та Житомира, - сприйняла спробу дискредитувати і делегітимувати місцеву владу як провокацію проросійських сил, спрямовану на розхитування ситуації в Україні.

Справді, дивна річ: щодо проукраїнських сил місцева міліція несе службу справно. Щодо проросійських - тушується й подекуди відверто тягне кота за хвіст. Як, утім, і скрізь по Україні: для волинського Робін Гуда Сашка Білого міліціянтам вистачило одного вечора й однієї кулі, а україноненависників у Криму і на Донбасі охоронці закону так довго оберігали й голубили, що тепер упоратися з ними майже півроку не може й армія.

Хоча, можливо, це лише авторці цих рядків увижаються проросійські сили в тиловому Хмельницькому? Чесно кажучи, вони тут для дестабілізації обстановки зовсім не обов'язкові. Із цим успішно справляється призначена Києвом влада.

Здавалося б, столиця нині як ніколи мала би бути зацікавлена в керованості й надійності регіонів - для головного болю їй вистачить палаючого Донбасу і майже непідконтрольного Дніпропетровська. Тож "на області" вона мала б ставити ефективних менеджерів, відповідальних перед центром та авторитетних як для регіональних еліт, так і для революційних народних мас. Та політична корупція вкотре перемогла, і постмайданне суспільство замість очікуваної зміни системи влади отримало злий шарж - квоти для "партій-переможців" на посади, галузі й території.

Як уже не раз писало DТ.UA, Хмельниччина дісталася в придане УДАРу. Не маючи в області ні мережі, ні кадрового резерву, УДАР, однак, не відмовився від політичного трофею. Звісно, і в такій ситуації можна було знайти вже перевірених практикою успішних управлінців. Проте такі люди зазвичай самостійні в рішеннях і вчинках. Тож УДАР, як і всі "переможці" в Україні, віддав перевагу "своїм" кадрам. Головою обласної державної адміністрації став Леонід Прус - до цього далекий від усіх політичних процесів начальник обласної насіннєвої інспекції. Далекий настільки, що й не приховував: усі кадрові призначення робляться не в його кабінеті, а "там" - він багатозначно піднімав догори очі й пальця.

Логічним наслідком такої разючої несамостійності став ексцес із громадськістю, яка наполягала на призначенні директором обласного департаменту охорони здоров'я нейрохірурга-майданівця Бориса Ткача. Прус утік від збудженої громади через вікно. Цей, м'яко кажучи, негероїчний вчинок анітрохи не вплинув ні на кар'єру Пруса, ні на ухвалення десь "там" рішення призначити керівником медичної галузі Хмельниччини головного лікаря Кам'янець-Подільської районної лікарні Якова Цуглевича. Громадськість обурилася, бо через Раду Майдану Цуглевич не проходив. І не пройшов би. Не тому лише, що - депутат райради від Партії регіонів, і брат у нього - московський бізнесмен. А тому насамперед, що живе головний лікар на широку ногу - розкішний триповерховий особняк на березі Дністра (кажуть, у межу з дачею народного депутата Володимира Мельниченка, більше відомого українцям як чоловік Інни Богословської, а кам'янчанам - як екс-голова міської організації Партії регіонів), два дорогі автомобілі, катер: невже це все куплено на головлікарську зарплату? "Брат допоміг", - відмахнувся від обурених майданівців Цуглевич.

І справді, чого тепер боятися майданівців? Міліції на представленні нового очільника меддепартаменту 11 серпня було ж більше. А коли стало ясно, що від надокучливих громадян так просто не відбитися, Цуглевича виручили колеги головні лікарі, демонстративно покинувши залу і тим завершивши дійство. Ще б пак: це призначення для них - гарантія, що в галузі все залишиться як було, без реформ-змін-новацій-сюрпризів "від Ткача". А головне - усі вони залишаться на своїх місцях: "свій" прийшов.

Кажуть, що дійсність навіть перевершила їхні сподівання: буцім у департамент охорони здоров'я вже повернулися всі схеми і суми, запроваджені й апробовані там попереднім одіозним керівництвом - від 300 доларів за лікарську атестацію до неафішованих "добровільних внесків" на розвиток галузі від кожного медичного закладу. Хоча насправді напевне все не так - просто московський "брат допомагає"?

Сталися зміни і в департаменті освіти і науки. Очолив його ударівець Олег Фасоля - директор школи з райцентру Полонне. Чинний голова ОДА покладається на таких же, як сам, вихідців із провінції. Попередній, до речі, теж так робив. Це не означає, що провінціали гірші професіонали, ніж хмельничани, - як хто. Та це означає, що їхнє становлення на новій посаді займе незрівнянно більше часу (знайомство з кадрами, областю, опанування значно більшого обсягу роботи, облаштування побуту) і буде дорожчим для бюджету (жити ж десь треба). А часу немає. І ще це означає, що своєю кар'єрою вони завдячують не власним знанням і умінням, що дали змогу перемогти інших претендентів на посаду в чесному і прозорому конкурсі, - а лише босу, який витяг їх "із грязі в князі". Як, власне, сам Прус - голові обласної організації УДАРу нардепу Олександрові Корнійчуку. А отже, запорука їхнього перебування на посаді - не так професіоналізм і відданість справі, як вірність патрону і слухняність.

Риторичне запитання - чи за це стояв Майдан, чи уявляв він у найжахливіших снах таке "перезавантаження влади"? А попереду ще вибори до Верховної Ради, на які, подейкують, учорашні нардепи-регіонали і примкнулі до них мажоритарники вже всі як один підуть у колонах "національно-демократичних сил" - президентської "Солідарності", Радикальної партії Ляшка, УДАРу: і Буряк, і обоє Герег, і Лабазюк, і Мельниченко - всі. А там невдовзі настане черга місцевих виборів. Адже місцеві ради сьогодні категорично не відповідають сучасним політичним реаліям. Фракції Партії регіонів саморозпустилися, а їхні опоненти замість узяти владу у свої руки - дезорганізувалися. Скажімо, голову фракції "Батьківщини" в обласній раді, очільника "помаранчевої" облради Івана Гладуняка - єдиного з опозиції, з чиїм авторитетом рахувалися в раді і регіонали, і колеги по важко керованій фракції, та чи не останню в обласній організації "Батьківщини" самостійну фігуру, що залишалася поза впливом нардепа Олега Лукашука, - 7 серпня виключили з партії і з усіх її представницьких органів (начебто за порушення статутних вимог і дії, які зашкодили авторитету партії). Чи залишився авторитет в Юлиної партії на Хмельниччині, покажуть вибори, до яких, схоже, дехто з "Батьківщини" й розчищає собі дорогу від сильних суперників. А що в обласній раді відтепер немає жодної впливової політичної сили - це вже факт.

Хіба може нам дужче зашкодити зовнішній ворог?

…Під завісу літа начальником управління СБУ в Хмельницькій області став полковник запасу Анатолій Будовицький. Порошенко знає його особисто: колишній заступник начальника облуправління СБУ був заступником керівника його регіонального штабу на виборах. Добре, що президент зумів розгледіти в ньому професіонала. Це одне з дуже небагатьох поки що кадрових призначень в області, що вселяє надію.