UA / RU
Підтримати ZN.ua

Революція по-закарпатськи

Президент Янукович був би щасливим, якби зумів розв'язати ситуацію в країні за закарпатським сценарієм.

Автор: Володимир Мартин

Закарпаття знову продемонструвало власну специфіку, ставши єдиним регіоном на Заході країни, де мітигнувальники не те що не захопили будівлю облради й ОДА, а навіть не зробили жодної спроби штурму. Хоча суспільна напруга була високою, здавалося, ще трохи - і область позбудеться усталеного іміджу білої ворони…

Найбільші пристрасті вирували наприкінці січня, що пов'язано з брутальними діями силовиків у Києві. В Ужгороді раз у раз збиралися кількатисячні мітинги, а громадським активістам, котрі їх організовували, вдалося особисто зустрітися з мером міста Віктором Погорєловим (членом Партії регіонів) та губернатором Олександром Ледидою (керівником обласної ПР) і передати вимоги закарпатського Майдану. Першому - скликати позачергову сесію міськради й добровільно піти у відставку, другому - надати великий зал ОДА для створення Народної ради Закарпаття. І міський, і обласний керманичі виконувати ці вимоги відмовилися.

Наймасовішу акцію протесту було заплановано на останню суботу січня біля ОДА. З огляду на серію захоплень облрад у сусідніх та віддалених областях, у повітрі запахло порохом і передчуттям чогось надзвичайного. Натомість сталося щось нетипове й оригінальне. Ще до початку анонсованого мітингу протесту біля ОДА зібралося кілька сотень симпатиків ПР (серед них були помічені працівники ужгородської мерії та райдержадміністрацій), попереду яких вишикувався живий ланцюг міліціонерів у шоломах і зі щитами. А на вході в будівлю, що його як трибуну планували використати опоненти влади, з'явилися губернатор О.Ледида, мер Ужгорода В.Погорєлов, екс-мер міста С.Ратушняк (давній союзник губернатора) тощо. Активістів Євромайдану (на який зібралося кілька тисяч людей) також пропустили до трибуни з мікрофонами, і вийшло так, що запланована акція протесту перетворилася у змішаний мітинг, на якому зі спільної трибуни почергово виступали представники антагоністичних таборів. Губернатор згадав традиційну закарпатську толерантність і прозоро натякнув, що протестна частина площі представлена не тільки його земляками, а й галичанами (один із громадських активістів напередодні під час зустрічі з О.Ледидою підтвердив: на Закарпаття "…проривається багато доволі агресивних і радикально налаштованих осіб з інших областей", що одразу розтиражувало обласне
телебачення). Затим виступив активіст "Свободи" з тезами про злочинний режим і бандитську владу. Далі взяв слово мер Ужгорода й теж закликав до толерантності, після чого представник "Батьківщини" виголосив емоційну промову про мера, котрий розкрав усе що міг. Обличчя й промови з діаметрально протилежними лозунгами мінялися наче в калейдоскопі й створювали враження сюрреалізму, що так притаманний закарпатському політикуму на загальноукраїнському тлі. Для мітингувальників, які не дуже розбираються в хитросплетіннях місцевої політики, своєрідним орієнтиром для розрізнення "свій - чужий" став рівень освистування. Оскільки учасників протестної акції виявилося на порядок більше, потужніший свист дістався О.Ледиді, В.Погорєлову та С.Ратушняку.

Згодом антагоністичні частини площі спробували "перескандувати" одна одну з допомогою як традиційних, так і оригінальних "кричалок" (серед яких особливо виділялися - "Тітушки!", "Польську шляхту - геть!" та "Вокзал - Львів!"). Апофеозом громадянського протистояння стало кидання сніжками і монетами через ланцюг міліціонерів, які розгублено стояли в повній амуніції й не розуміли, як у такій ситуації поводитися. Увечері, коли на площі почали споруджувати барикади, правоохоронці таки проявили професіоналізм, здійснивши кілька безстрашних вилазок "у тил ворога" й поцупивши частину дров з автомобільними покришками…

Головною новиною наступного дня стало приєднання до обласної акції протесту Єдиного центру з Віктором Балогою. Тим самим, що у 2010-му особисто закликав закарпатців не голосувати за Ю.Тимошенко, задіяв усі ресурси для перемоги В.Януковича й до 2012р. працював міністром МНС в уряді М.Азарова. Від початку протестних акцій В.Балога зі своєю сімейною партією тримався осторонь. Видно, "офіційна" опозиція на загальноукраїнському та обласному рівнях не приймала лідера ЄЦ, бо не вважає його справжнім противником режиму, пам'ятаючи неоднозначну діяльність В.Балоги на посаді президентського секретаріату В.Ющенка, брутальні речі, що коїлися на Закарпатті з 2005-го по 2010 рік, співпрацю з В.Януковичем тощо. Чому В.Балогу вирішили взяти в союзники тепер, достеменно невідомо. Важко уявити, що представники патріотичного крила в області забули, як він неодноразово використовував їх у своїх політичних та комерційних цілях. Голова Закарпатської "Просвіти" Володимир Піпаш заявив із трибуни, що ЄЦ залучили задля єднання сил і припинення сварок та чвар (утім, чвари в опозиційному таборі після цього не припинилися, а навіть вийшли в публічну площину із застосуванням гучномовців). Швидше за все, громадський актив, що виступав рушійною силою протестного руху на Закарпатті, просто не знав, у якому напрямі рухатися далі, тому й вирішив задіяти досвідченого політичного гравця. А той не оминув нагоди цим скористатися. Головні вимоги закарпатського майдану - скликання позачергової сесії облради для створення Народної ради Закарпаття та відставка губернатора - після приходу В.Балоги були підкориговані. Вперше виступивши перед мітингувальниками, очільник ЄЦ висловив упевненість, що керована його братом облрада збереться на сесію й прийме очікуване народом рішення. А в колі громадських активістів додав: питання відставки О.Ледиди не розглядатиметься, бо "…неважливо, хто очолює владу в регіоні, людей турбує загальна ситуація в країні". Стало зрозуміло, що В.Балога пішов на кулуарні домовленості з О.Ледидою, про які, швидше за все, навіть не поінформував нових союзників. Що й отримало своє підтвердження наступного дня, коли на позачерговій сесії облради мінімальна більшість (55 зі 108 депутатів) проголосувала за створення Закарпатської народної ради у складі 30 осіб (15 громадських активістів плюс 15 депутатів від опозиції за квотним принципом) і закликала міліцію звільнити площу перед ОДА. За рішення, з мовчазного дозволу О.Ледиди, голосували й сателіти ПР. Очевидно, В.Балога пообіцяв губернатору не порушувати питання відставки й не проводити силових акцій на зразок штурму будівлі, а Ледида,
своєю чергою, заплющив очі на створення НРЗ.

У результаті облрада не приймала ніяких звернень до президента, не дала оцінки подіям у країні, не засудила дій силовиків у Києві (про те, щоб висловити недовіру губернатору двома третинами, як у Тернопільській чи Івано-Франківській областях, взагалі не йшлося, - це на Закарпатті було б щось зі сфери фантастики). Можна б сказати, що депкорпус пішов за прикладом Чернівецької, Черкаської чи Хмельницької обласних рад, які також створили Народні ради для проголошення радикальних рішень. Однак у всіх цих регіонах протестні акції були набагато потужнішими й привели до штурмів та захоплень приміщень ОДА. Тому "закарпатський консенсус" не вписується в жоден із наявних алгоритмів і є суто місцевим політичним ноу-хау.

По закінченні сесії представник НРЗ від громадськості (депутатська частина Ради стала відома лише за кілька днів) зачитав на площі у присутності трьох сотень мітингувальників декларацію про заборону ПР, КПУ та заклик до губернатора піти у відставку, а міліція зняла оточення будівлі, в охороні якої відпала потреба.

Через кілька годин прокуратура області опротестувала рішення облради про створення НРЗ, після чого окружний адмінсуд заборонив його публікувати. Ще за кілька днів обласні депутати один по одному почали відмовлятися від участі в НРЗ на користь громадських активістів. Справжня причина відмов очевидна - небажання входити в незрозумілий орган, у якого, крім проголошення декларацій, немає жодних інших повноважень…

За минулий тиждень суспільна напруга на Закарпатті істотно знизилася, ОДА, міліція та інші державні інституції працюють у звичному режимі. На анонсовані мітинги протесту приходить максимум кілька сотень людей, а за барикадами на постійній основі чергують до
50 активістів. Кількість і тих і тих буде зменшуватися, хіба що влада на центральному рівні знову підкине щось таке, що збурить народ у регіонах.

Хто ж виграв від специфічно закарпатського розв'язання конфліктної ситуації? По-перше, губернатор О.Ледида, який зумів уникнути силових акцій із захопленням ОДА, зберіг лояльну до себе облраду й понизив градус протистояння, дозволивши утворення НРЗ, яка жодної реальної загрози не несе. По-друге, В.Балога, який після тривалої перерви знову опинився при ділі й продемонстрував спроможність впливати на ситуацію. Цілком задоволеним почувається й депкорпус облради. Опозиційна частина підтвердила імідж патріотів, створивши НРЗ (а по суті - вмивши руки й передавши право приймати гострі рішення органу, від якого нічого не залежить), а провладна - проявила до опонентів "традиційну закарпатську толерантність".

Більшість громадського активу Євромайдану вдає, що все гаразд, дехто навіть говорить про "оксамитову революцію на Закарпатті", яка має стати прикладом для всієї України. А прості мітингувальники, які за покликом серця ходили на акції протесту й не дуже розбираються в тонкощах політики, вважають, що теж чогось домоглися, бо примусили владу піти на поступки. Така собі революція по-закарпатськи, коли всі задоволені, а насправді нічого не змінилося. Президент Янукович був би щасливим, якби зумів розв'язати ситуацію в країні за закарпатським сценарієм.