Минулого тижня сталася подія, що викликала в Україні вкрай негативний резонанс.
Після зустрічі в Білому домі з президентом Польщі Анджеєм Дудою Дональд Трамп заявив, що США не розглядають запровадження санкцій проти компаній, які беруть участь у будівництві газопроводу "Північний потік-2". За кілька днів до цього, у своєму виступі на одній з панелей конференції YES, голова "Нафтогазу" Андрій Коболєв заявив, що битву проти "Північного потоку-2" програно. "Я завжди посміхаюся, коли намагаються озвучити аргумент, що ми будемо конкурувати тарифами і різними умовами з "Північним потоком-2" і що це не програна боротьба. Її вже програно", - сказав він, якщо вірити цитаті з повідомлень ЗМІ. Таким чином, для головного фахівця галузі заява Трампа навряд чи стала сюрпризом, як і для багатьох експертів, котрі не з чуток знають, як саме велася ця боротьба.
Очевидний факт, що Росію з Німеччиною не можна перемогти розчепіреними пальцями і що удар завжди ефективніший, коли вони стиснуті в кулак, ігнорували і на Банковій і на Грушевського. Попри численні заклики на всіх можливих рівнях об'єднати всі наявні інструменти впливу на прихильників і учасників проекту - політичних, парламентських, урядових, експертних, цього так і не зробили. Розрізнені зусилля на різних етапах мали результатом проміжні успіхи, як, наприклад, обіцянки Меркель зберегти український транзит чи підготовка рішення ЄС про поширення на офшорні трубопроводи Третього енергопакета (негайно пущеного під укіс німецькими юристами), однак системної роботи так і не вдалося організувати. На фінальному етапі боротьби проти "Північного потоку-2" під час численних обговорень, круглих столів і конференцій, на яких українська сторона в більшості випадків умовляла сама себе, а також представників низки іноземних посольств, стало ясно, що нових аргументів уже немає, а старі не працюють. У кулуарах дедалі частіше можна почути, що одного разу прийде порятунок і почне діяти грізна зброя під назвою "американські санкції", які має запровадити Дональд Трамп, і перемога буде за нами. І президент США справді навіть казав про це, і неодноразово, особливо перебуваючи влітку в Європі. Росія навіть устигла звинуватити США в застосуванні некоректних засобів для просування американського скрапленого газу на європейський ринок (і Польща справді підписала з американськими постачальниками контракт), а Німеччина просто відмахнулася, заявивши, що проект буде реалізовано, попри позицію Вашингтона.
Звісно, серед вітчизняних експертів не бракувало і тих, хто з самого початку припускав, що ймовірність запровадження таких санкцій дуже мала. По-перше, сама назва трубопроводу "Північний потік-2" з'явилася в санкційному законодавстві США завдяки активному лобіюванню та позиції Конгресу, але аж ніяк не адміністрації, якій і належить прерогатива їх практичного втілення. Річ у тому, що виконавча влада може запроваджувати такі санкції, але зовсім не зобов'язана це робити.
По-друге, враховуючи постійні заяви Трампа про наміри налагодити відносини з Росією, запровадження санкцій у зв'язку з проектом, який ніяк прямо не стосується США, було б дивним. Факт його реалізації Трамп використав для того, щоб присоромити європейців (і передусім німців) співробітництвом із Росією, від якої США і НАТО збираються цих самих європейців захищати. Навіть якщо в адміністрації Трампа є ентузіасти різкого збільшення експорту американського LNG в Європу, це поки що тільки перспектива, а не реальність.
По-третє, запровадження таких санкцій реально загострило б і без того вкрай напружені відносини з Німеччиною. А Трампу крайнощі у відносинах не властиві. Його тактика - чутливі, але не смертельні удари, що виводять супротивника зі стану балансу, але не обов'язково збивають з ніг. "Північний потік-2" - занадто серйозний куш для Німеччини, щоб його блокування минуло безболісно для найбільшої економіки ЄС.
Нарешті цілком імовірно, що у Вашингтоні виконали домашню роботу і з'ясували, що санкції проти учасників проекту та його блокування можуть спричинити політичну кризу і в без того непростій коаліції на чолі з Ангелою Меркель, і це на тлі недавніх повідомлень ЗМІ про зростання популярності "Альтернативи для Німеччини". У разі дострокових виборів не факт, що в Німеччині не прийдуть до влади проросійські сили, і тоді вже точно шкоди трансатлантичній єдності буде завдано непоправної.
Хочеться вірити, що в команді Трампа й у Державному департаменті достатньо фахівців, які симпатизують Україні і розуміють усю згубність "Північного потоку-2" для нашої країни і для єдності Європи. Однак в умовах відсутності системної і послідовної роботи з української сторони (за наявності системної і послідовної роботи з російської) навіть вони не змогли переконати Трампа, що інтереси України важливіші за інтереси великого бізнесу Німеччини.
У цьому контексті видається важливим, що розмови про створення консорціуму з управління ГТС за участі іноземних партнерів (зокрема з-поміж найбільших компаній США) ведуться вже мінімум 15 років і без практичних результатів - незалежно від того, хто в нас очолював Міненерго і "Нафтогаз". На тлі гучних перемог над "Газпромом" у Стокгольмі та виплати багатомільйонних премій усім учасникам процесу залишилися ніби в тіні невдалі переговори про перенесення точок прийому російського газу з нашого західного на наш східний кордон і, відповідно, підписання транзитних договорів з компаніями ЄС. "Північний потік-2" затьмарив повний провал на "турецькому фронті", який "Газпром" прорвав відразу двома нитками "Турецького потоку", що означає не тільки втрату транзиту в 32 млрд кубометрів, а й можливе блокування Південного транспортного коридора російським газом, який на цілком законних підставах може розбавити азербайджанський газ на шляху до ЄС.
На думку іноземних експертів з-поміж тих, хто симпатизує нашій країні, ситуацію з "Північним потоком-2" цілком можна розглядати в контексті конкуруючої логіки двох шкіл бізнесу. Одна - західна - ґрунтується на тому, що перевага при ухваленні рішень надається більш стабільному й стійкому партнерові, порівняно з тим, хто піддається впливу непередбачуваних зовнішніх і внутрішніх чинників. Тому, коли в Україні говорять про втрату 3 млрд дол. від транзиту газу, треба уважно вивчити, хто ці три мільярди тепер отримає. Друга - східна - виходить з того, що вартість нашої ГТС без транзитних контрактів наближається до нуля, і у зв'язку із цим цілком можливий запуск процесу її приватизації. В умовах гострої нестачі ресурсів, передвиборної боротьби і нового переділу влади, що очікується в найближчі два роки, це цілком реальний сценарій.
Водночас є й інші думки. Зокрема, що заяву Дональда Трампа зовсім не слід розглядати як остаточну, оскільки він часто непередбачуваний і приймає рішення імпульсивно. У Вашингтоні вважають цілком імовірним, що на листопадових виборах до Конгресу принаймні Палата представників перейде під контроль демократів, і це повністю може змінити контекст взаємодії Конгресу і Білого дому. Погано тільки, що в середовищі демократів є й такі, хто вважає, що Україні будівництво "Північного потоку-2" піде на користь, бо нарешті й у цьому аспекті співробітництво з Росією припиниться. Повідомлення про те, що в Конгресі США готують кілька нових законопроектів, які значно посилюють тиск на виконавчу владу в контексті запровадження санкцій у зв'язку з "Північним потоком-2", слабка розрада. Дуже малоймовірно, що їх можуть ухвалити до листопадових виборів, а після них усе треба буде починати спочатку. Водночас відсутність російського газу має підштовхнути Україну до активної реалізації альтернативних рішень - як мінімум до організації експорту газу з Румунії та будівництва інтерконектора з Польщею. Не виключено також, що заява Трампа має спонукати уряд і "Нафтогаз" нарешті розпочати негайне формування консорціуму з управління ГТС за участі іноземних партнерів. Очевидно, адміністрація США вичерпала інші методи стимулювати єдино правильне рішення, яке слід було ухвалити давним-давно.