У Києві вкотре заговорили про економізацію зовнішньої політики як пріоритет діяльності української дипломатії.
На відеонараді керівників українських закордонних дипломатичних установ Володимир Зеленський поставив перед ними завдання — залучити інвестиції в Україну, просунути вітчизняний експорт і обстоювати інтереси українського бізнесу за кордоном. І в цьому випадку пріоритети влади збіглися з очікуваннями українського суспільства. Як випливає з опитування, проведеного на замовлення Центру «Нова Європа» в листопаді 2020 року, 45,3% респондентів вважають, що вітчизняна дипломатія має насамперед працювати над розширенням ринків збуту для українських виробників.
Щоб кожен дипломат повною мірою перейнявся важливістю покладеної на нього місії, очільник Української держави попередив: «Економічні досягнення у двосторонньому співробітництві — це один із основних критеріїв, за якими я оцінюю і ціную роботу посла. А новопризначеним послам скажу: перші результати своєї праці на економічному напрямі ви маєте показати вже через півроку після призначення. Немає результату — немає посади посла».
Пригадується, в часи свого президентства Петро Порошенко обіцяв главам дипломатичних представництв оцінювати їх за тим, чи буде організовано візит очільника Української держави і країну перебування. Що ж, оцінювати роботу посла за обсягом товарообігу — справедливіший критерій, і деякі наші співрозмовники з дипкорпусу підтримали ініціативу Зеленського. Інші —засумнівалися в розумності такого підходу.
Наприклад, ефективність роботи дипломата в залученні іноземних інвестицій залежить від багатьох чинників. Зокрема від незалежності судової системи. А нині в України імідж держави з серйозними ризиками для ведення бізнесу. І, хоч би яким красномовним був посол, розписуючи перспективи українського ринку, для інвесторів переконливішими будуть не слова дипломата, а індикатори інвестиційної привабливості, складені міжнародними агентствами, та історії компаній, котрі втратили в нашій країні гроші.
Наївно вважати, що силами самої лише дипломатичної служби вдасться змінити ситуацію й у сфері просування українського експорту. ZN.UA вже неодноразово писало, що ефективне проникнення української продукції на зовнішні ринки можливе тільки в результаті злагодженої роботи політиків і дипломатів, розвідки і бізнесу. Нарешті, за наявності відповідної довгочасної державної стратегії з окресленням чітких пріоритетів галузей, країн, регіонів.
Проте, як розповіли ZN.UA наші численні співрозмовники, вже на самій нараді глава держави зробив зауваження декотрим главам диппредставництв, пообіцявши й оргвисновки.
І якщо послу в Грузії Ігорю Долгову докоряли за відсутність політичного діалогу між керівництвами двох країн (хоча єдиної причини цього — чинника Міхеіла Саакашвілі — чомусь ніхто так і не назвав), то главі місії в Китаї Сергію Камишеву перепало великою мірою через те, що він — протеже ексглави ОП Андрія Богдана. А ось керівники посольств в Індії, ОАЕ та Саудівській Аравії Ігор Поліха, Юрій Полурез і Вадим Вахрушев отримали прочуханку за провали на економічному напрямі. І передусім за відсутність результатів у роботі з залучення іноземних інвесторів.
Зеленський має рацію, коли каже, що «економічне співробітництво не повинне обмежуватися лише Європою, США та Канадою». Але, ставлячи перед українськими дипломатами завдання сприяти українським експортерам в Африці і Південній Америці, Південно-Східній Азії та на Близькому Сході, Києву важливо не повторювати помилок минулого, які призвели до втрати позицій на ринках, колись традиційних для української продукції. Наприклад, як це сталося з країнами Центральноазійської «п'ятірки» — Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Туркменістаном і Узбекистаном.
Зразу ж після розпаду СРСР українські експортери займали серйозні позиції в цьому регіоні й, успішно конкуруючи з росіянами, поставляли в Центральну Азію — переважно в Казахстан, Туркменістан та Узбекистан — великі партії військової техніки і озброєння, металопродукції, фармакології, побутових товарів тощо. Але впродовж останнього десятиліття ситуація змінилася. І відтак катастрофічно впав товарообіг. Так, якщо 2009 року товарообіг між Україною і Туркменістаном становив 1,1 млрд дол., то 2019-го — 168,7 млн, а за перші дев'ять місяців 2020 року — 56,9 млн дол.
Безумовно, на двосторонній торгівлі позначилися домінуючий економічний і політичний вплив у регіоні Росії та Китаю; неготовність українських компаній конкурувати з російськими й китайськими виробниками; політика Москви з блокування транзиту українських товарів у Центральну Азію, а в останній рік — і пандемія. Але одна з ключових причин — самоусунення українського керівництва: за останні п'ять років із країнами регіону не було контактів на вищому політичному рівні. У регіоні, де бізнес і влада великою мірою переплетені, це не сприяє роботі українських компаній.
«Незважаючи на заяви, які лунали, в період 2014—2019 років нашому керівництву цей регіон був нецікавий. Власне, як і Африка, і Азія. Основна увага приділялася США та ЄС. Але специфіка Центральної Азії така, що тут нічого не вийде ні в економіці, ні в політиці, якщо українські президент, прем'єр, спікер не підтримуватимуть постійного діалогу з першими особами держав регіону», — констатував у розмові з ZN.UA Надзвичайний і Повноважний посол України Віктор Майко.
Не сприяє розвиткові торгово-економічних відносин із Центральноазійськими державами і багатолітня відсутність у них послів України. Наприклад, у Казахстані глави українського диппредставництва не було близько трьох років, у Туркменістані — більше року. В автократичних же державах місцеві високопоставлені чиновники говоритимуть про важливі справи тільки з послом, а не з тимчасовим повіреним. Утім, якщо посол починає свою діяльність із підробки ПЦР-тесту, то малоймовірно, що місцева влада і бізнесмени ставитимуться до нього з довірою.
Ринки країн Центральної Азії можуть бути досить привабливими для українських компаній. Але конкуренція там дуже жорстка. І чим довше Україна тримає паузу, тим менше шансів в українських компаній повернутися в цей регіон.
Нині, як зазначив у розмові з ZN.UA президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар, привабливість цих країн має точковий характер для окремих галузей економіки України. «Зберігається можливість експорту нашої продукції машинобудування, наприклад, для Рогунської ГЕС у Таджикистані або імпорт бавовни з Узбекистану. Нарешті, газ Центральної Азії міг би йти транзитом через Україну в Європу», — сказав експерт, наголошуючи, що не слід покладати великі надії на бізнес-перспективи в цьому регіоні: участь більшості країн у Євразійському союзі та ОДКБ створює серйозні перепони для економічних відносин.
Своєю чергою, Віктор Майко говорить про перспективи українських будівельних компаній, які, наприклад, у Туркменістані конкурують нарівні з турецькими. Дипломат також вважає, що Україна має серйозні перспективи і в гуманітарній співпраці, зокрема в навчанні студентів регіону в нашій країні. «Певний час в Україні навчалися 17 тисяч студентів із Туркменістану. За рік вони приносили в український бюджет близько 100 млн дол. Із 2014— 2015 років їх стало меншати. Тепер їх разів у три менше», — зазначає Віктор Майко.
Звісно ж, у далекосяжній перспективі, Центральноазійський регіон цікавий для України і з погляду участі в енергетичних проєктах. Але нині цей регіон перспективний і в транспортно-логістичному плані, для просування українських товарів на ринки як країн Центральної Азії, так і Китаю.
Як зазначає Віктор Майко, оскільки українські компанії позбавлені переваг, що є в наших конкурентів, Києву необхідно проводити агресивну державну політику підтримки своїх експортерів. До неї мають входити державне агентство з підтримки українських експортерів, держагентство зі страхування експортних ризиків, а також експортно-імпортний банк.
«Без цієї тріади ми нічого не досягнемо не тільки на Центральноазійському, а й на інших ринках. Суто формально згадані організації в Україні існують. Але для того, щоб підтримка українського експорту з їхнього боку стала не віртуальною, а практичною, слід розробити і втілити конкретну програму з підвищення конкурентоспроможності українського експорту», — впевнений дипломат.
Однак усі ці зусилля не принесуть плодів, якщо сам бізнес не буде зацікавлений у виході на ринки Центральної і Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Африки, Південної Америки. Інакше, хоч би яким активним був український посол, сальдо у двосторонньому товарообігу складатиметься не на користь України.