Президент своїм указом виводить Національну гвардію з підпорядкування МВС і бере під своє управління. На Банковій заявляють, що командувач Нацгвардії вже засвідчив свою лояльність президентові як Верховному Головнокомандувачу, а Верховна Рада не визнає рішення глави держави, і ряд депутатів оскаржують його в Конституційному Суді.
Це не страшний сон Арсена Авакова, не історія часів Януковича і навіть не легенда епохи Леоніда Кучми. Такі події розгорталися на печерських пагорбах столиці навесні 2007 року, коли політична криза сягнула апогею, а конфлікт між президентом Віктором Ющенком і Верховною Радою вже не обмежувався обміном юридичними ударами, а перейшов до цілком силових сценаріїв.
Тоді, у травні 2007-го, президент звільнив з посади генпрокурора Святослава Піскуна без передбаченої Конституцією згоди Верховної Ради, яка на той час разом із урядом була в опозиції до президента. Після цього контрольовані МВС підрозділи міліції "Беркут" спробували взяти штурмом будівлю Генпрокуратури, де зіткнулися з бійцями Управління державної охорони, яке підпорядковується президентові. Ледь не вперше в історії України силові структури відкрито зійшлись у сутичках.
Тоді ж внутрішні війська МВС України виявилися на боці президента, а їхній командувач заявив, що незадовго до вищеописаних подій "керівництво МВС видало цілу низку розпоряджень про залучення внутрішніх військ до виконання невластивих їм функцій".
Того ж дня Віктор Ющенко видав указ про перепідпорядкування внутрішніх військ собі як Верховному Головнокомандувачу, у відповідь парламент визнав цей указ нікчемним і пригрозив військовослужбовцям відповідальністю за виконання незаконних наказів. Народні депутати звертаються до Конституційного Суду України з поданням про визнання указу неконституційним. І лише через рік, коли Конституційний Суд уже нібито готувався винести рішення, президент, як влучно висловилось одне з українських ЗМІ, "повернув внутрішні війська туди, де взяв рік тому", скасувавши свій указ. Хоча на практиці після гострої фази політичної кризи травня-червня 2007 року президент не став управляти внутрішніми військами.
Тоді, у 2007 році, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак так описав спробу президента України взяти під контроль внутрішні війська: "Це нагадує Стародавній Рим, коли імператор намагався наблизити до себе командира преторіанської гвардії, щоб забезпечити собі спокій і порядок. Цей крок містить якусь загрозу військової сили".
Зараз таке важко навіть уявити, але від здобуття незалежності й аж до початку правління Віктора Януковича Національна гвардія, а потім і внутрішні війська були такою собі ковдрою, яку президент, уряд і парламент намагалися перетягнути кожен на свій бік.
За часів Януковича проблем із розмежуванням повноважень не виникало, адже вся влада була сконцентрована в одних руках. Проте саме МВС взимку 2013-2014 років докладало найбільше зусиль, аби не допустити перемоги Революції Гідності: внутрішні війська й міліціонери з "Беркуту" стали в авангарді захисту режиму Януковича і після його втечі вирушили на звалище історії. Як ми вже писали, понад 30% "беркутівців", попри розформування підрозділу та проведення реформи, досі служать у лавах поліції, а діяльність "Беркуту" повзучо героїзується. Внутрішні війська просто перейменували і вдягнули в нову красиву форму, залишивши проблеми як із конституційністю такого формування, так і з його підпорядкуванням міністрові внутрішніх справ.
Перетворення внутрішніх військ на Національну гвардію дозволило "змити" негативний образ душителів Революції Гідності, - втім, мало що змінило в частині змісту: про проблеми з підпорядкуванням Нацгвардії МВС (читай - Арсену Авакову) або президентові, а також про сумнівність залучення військових до охорони громадського порядку ми вже докладно писали восени минулого року. Загалом, це була чергова спроба імператора "наблизити до себе командира преторіанської гвардії". До речі, законопроєкт Зеленського, який передбачав пряме підпорядкування Нацгвардії президентові, тихо зник із парламентських обріїв, а створена у профільному комітеті робоча група виявилася лише елементом тактики зволікання. Водночас, цей законопроєкт міг бути частиною політичної гри Банкової з Арсеном Аваковим.
Нагадаємо, що наділення Національної гвардії функціями охорони громадського порядку (поліцейськими функціями) прямо протирічить частині четвертій статті 17 Конституції України, яка забороняє використовувати Збройні сили України та інші військові формування для обмеження прав і свобод. А процедура призначення командувача НГУ президентом за поданням міністра внутрішніх справ суперечить пункту 17 частини 1 статті 106 Основного Закону, відповідно до якого президент призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань одноосібно і без жодних подань та погоджень.
І тепер, замість того, щоб виконати "роботу над помилками" і привести діяльність Національної гвардії у відповідність до Конституції України та здорового глузду, парламентарії й урядовці б'ються за розширення і так неконституційних повноважень гібриду поліції та армії - "військового формування з правоохоронними функціями".
Загалом, Національна гвардія України, крім, власне, функцій військового формування, наділена низкою поліцейських функцій, які можна об'єднати у три групи: конвоювання, патрулювання та розшук, охорона.
Коли у 2014 році парламент приймав закон "Про Національну гвардію України", на це військове формування було тимчасово покладено функцію конвоювання. Шість років потому можна констатувати: насправді немає нічого постійнішого, ніж тимчасове - парламентарії за цей час навіть не пропонували, кому б передати конвоювання.
У 2014 році заступник міністра внутрішніх справ Сергій Яровий зазначив: "Ну, в мене таке враження складається, що ми зараз на підставі Національної гвардії […] заберемо охорону важливих об'єктів, конвоювання […], і будуть у нас Збройні сили України, і будуть ще маленькі збройні сили України теж…". І тут він має рацію. У міністра внутрішніх справ зараз є поліція (Національна поліція і відповідні підрозділи Нацгвардії) та маленькі збройні сили.
Охоронні функції Нацгвардії доцільно передати Управлінню державної охорони, Службі судової охорони та Нацполіції (поліції охорони і спеціальній поліції). Конвойні функції - органам, у віданні яких перебувають конкретні місця обмеження волі. Патрульні та розшукові функції (охорона громадського порядку) доцільно передати патрульній, кримінальній поліції та поліції особливого призначення.
Що ж лишиться від Нацгвардії після вилучення всіх поліцейських функцій, і навіщо вона буде потрібна? Вочевидь маленькі збройні сили нам не потрібні. А ось цілком доречно було б об'єднати Нацгвардію з Військовою службою правопорядку у ЗСУ та визначити повноваження цього формування таким чином, щоб воно могло здійснювати правоохоронні (поліцейські) функції під час дії воєнного стану.
13 травня виявилося нещасливим днем для Нацгвардії: нардепи так і не змогли ні прийняти в першому читанні, ні навіть відправити на повторне перше читання черговий законопроєкт про розширення її повноважень - № 3105 від 21.02.2020, внесений депутатами "Слуги народу", які є членами парламентських комітетів з правоохоронної діяльності та нацбезпеки. Проєкт підтримували як їхні колеги з профільного комітету, так і керівництво МВС спільно з командуванням Нацгвардії. Відверто кажучи, про таке розширення повноважень давно мріють у командуванні Нацгвардії, адже військове формування отримало низку функцій, але досі не має повноважень, потрібних для їх ефективного виконання. Командирів НГУ можна зрозуміти: хай уже парламентарії або заберуть функції, або додадуть повноважень. Навіть опозиційні патріотичні фракції, як, наприклад "Голос", майже змирились із неминучим та продумували свої позиції у стилі "часткове розширення повноважень доцільне, наприклад складання протоколів".
Що вплинуло на депутатів, які не змогли результативно проголосувати: суспільний розголос із масовим поширенням заяви правозахисних організацій чи страх, що "тимчасовий міністр" Арсен Аваков концентрує у своїх руках дедалі більше силових повноважень, - невідомо. Але очевидно, що навіть депутати "монобільшості" стали виваженіше голосувати з питань, які нібито мають підтримку "партії та уряду". Однозначним програшем ця історія завершилася для Нацгвардії, яка лишилась, як у тому анекдоті, одночасно і зі спущеними штанами, і з хрестиком на шиї.
Нацгвардія в тій ситуації, коли наділення її правоохоронними функціями та процедура призначення командувача - суперечать Конституції, а наданих законодавцем повноважень вочевидь не вистачає для ефективного виконання тих-таки неконституційних функцій.
Status quo не влаштовує НГУ. Парламентарії мають або дати потрібні повноваження, або забрати функції, які неможливо виконати. Розширити можливості нацгвардійців Верховна Рада вочевидь не готова, і це дуже добре для всього українського суспільства. Забрати функції також забракне сміливості. В будівлі під куполом на Грушевського бояться Арсена Авакова, тому й не можуть ні обмежити, ні розширити його владу: лишається консервувати реалії. Але, щоб така консервація була конституційною, треба внести зміни до 17 статті Конституції. Втім, такі зміни потребують проведення всеукраїнського референдуму, що навряд чи реально.
Якщо більшість не має політичних м'язів для радикального рішення, то розрубати цей гордіїв вузол може й меншість. Шлях нескладний і безпрограшний - звернутись із поданням до Конституційного Суду України. До речі, таке подання вже готове, залишилося тільки зібрати під ним 45 підписів.