20 грудня 2018 року Кабінет міністрів України вніс на розгляд парламенту проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права" (№ 9438). Цей законопроект, який є результатом спільних зусиль групи українських та іноземних фахівців у сфері національного й міжнародного кримінального права, громадської платформи "Правозахисний порядок денний" та Міністерства юстиції України, передбачає приведення положень кримінального законодавства України до максимальної відповідності нормам міжнародного кримінального права.
Останнє - відносно нова галузь міжнародного права, яка сформувалася після закінчення Другої світової війни на хвилі гуманізації міжнародного права. Ще на початку ХХ ст. панівні уявлення про статус людини, з погляду міжнародного права, дуже добре передавала фраза, яку сказав Рафаелю Лемкіну, випускникові Львівського університету й ідейному натхненникові Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, один із його викладачів. Він порівняв неприпустимість переслідування посадовців однієї держави за вбивство власних громадян іншою державою з неприпустимістю переслідування людини, котра вбиває власних курей. Утім, після кривавої війни, яка забрали життя мільйонів, усе змінилося. Як влучно зазначив один із класиків сучасного міжнародного права, інший випускник Львівського університету, Герш Лаутерпахт: "Окрема людська істота є основною одиницею всього права". Ця фраза, з-поміж іншого, означає, що людина має права, які випливають безпосередньо з міжнародного права, а серйозне порушення цих прав може визнаватися злочином, за міжнародним правом, незалежно від бажання окремої держави криміналізувати і переслідувати такі діяння на національному рівні.
Нині предметом міжнародного кримінального права є так звані основні злочини, кожен із яких належить до юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС): геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, агресія. Законопроект № 9438 передбачає внесення змін до Кримінального кодексу України (ККУ), які покликані встановити відповідальність за ці діяння у максимальній відповідності до міжнародного права, що втілюється, з одного боку, у "дружньому" законодавчому описі цих злочинів, а з іншого - у запровадженні положень, покликаних запобігати їх безкарності (незастосування строків давності, неможливість амністії або звільнення від кримінальної відповідальності).
Актуальність таких законодавчих змін обумовлена тим, що до початку збройної агресії Російської Федерації проблема кримінальної відповідальності за основні злочини, за міжнародним правом, для правової системи України (якщо винести за дужки постанову Апеляційного суду м.Києва у справі щодо організаторів Голодомору) була суто світоглядною. Не дивно, що у 2014 році правоохоронні органи та суди виявилися юридично дезорієнтованими в реаліях збройного конфлікту, який набирав обертів. Утім, навряд чи слід докоряти тим, хто покликаний застосовувати кримінальний закон, адже корінь зла полягав саме в останньому. Положення КК виявилися відверто обмеженими, з погляду їх відповідності міжнародному кримінальному праву.
Шлях законопроекту № 9438 до парламенту не був легким. Минуло більше трьох років між початком роботи над цим текстом проекту та його офіційним внесенням до парламенту. Під час численних обговорень і погоджень авторський колектив законопроекту зіштовхнувся з низкою міфів, які заслуговують окремої уваги.
Міф 1. Кримінальне законодавство досконале й не потребує внесення змін.
Чинний КК і справді певним чином віддзеркалює положення міжнародного кримінального права. Скажімо, стаття 438 КК "Порушення законів та звичаїв війни" начебто забезпечує криміналізацію діянь, які, за міжнародним правом, є воєнними злочинами (серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права). Втім, ця стаття викладена у спосіб, що робить її юридичним "котом Шредингера". В юридичній літературі є не менше п'яти варіантів тлумачення сфери дії цього положення, що, за відсутності сталої судової практики, робить статтю 438 КК малопридатною для практичного застосування.
При цьому стаття 438 вказує на закони та звичаї війни, передбачені міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надавала ВР України. Однак більшість договорів у сфері міжнародного гуманітарного права укладено до 1991 року, й Україна бере участь у них через правонаступництво, яке, за чинним законодавством, не визнається однією з форм надання згоди на обов'язковість міжнародного договору. З цього погляду, стаття 438 КК взагалі видається мертвонародженою.
Міф 2. Основні злочини, за міжнародним правом, можна переслідувати як "загально кримінальні".
Наприклад, убивство як прояв злочинів проти людяності, за відсутності спеціальної статті, що криміналізувала б такі діяння, на перший погляд, можна переслідувати як "загально кримінальне" вбивство. Проблема полягає в тому, що у такому разі буде повністю проігнорований контекст "системного насильства", який характерний для злочинів проти людяності. Міжнародне право визнає злочинами проти людяності не ізольовані акти вбивств, катувань або зґвалтувань, а вбивства, катування та зґвалтування, що вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення. Запровадити окрему статтю, котра встановлювала б кримінальну відповідальність за злочини проти людяності, слід бодай із поваги до права жертв цих злочинів на чесну й справедливу юридичну оцінку вчинених стосовно них діянь.
Крім того, переслідування міжнародних злочинів як "загальнокримінальних" буде серйозно ставити під сумнів, коли не унеможливлювати, запобігання безкарності цих діянь. Наприклад, міжнародне право виходить із неприпустимості амністії за злочини проти людяності, а переслідування зґвалтування, вчиненого в контексті нападу на цивільне населення як "загальнокримінального" злочину, не забезпечуватиме виконання зазначеної вимоги в повному обсязі, оскільки законодавство України, в принципі, не виключає можливості амністії за зґвалтування.
Міф 3. Положення законопроекту суперечать принципу правової визначеності. Низка зауважень, із якими авторський колектив законопроекту зіштовхнувся на етапі його розробки, стосувалася того, що він нібито "переобтяжений" багатьма невідомими кримінальному законодавству України поняттями, які, до того, ще й мають оціночний зміст: "зайві фізичні страждання", "установи та споруди, що містять небезпечні сили" тощо.
Насамперед слід зауважити: специфічність термінології законопроекту обумовлена виключно тим, що нею оперує міжнародне кримінальне право. Будь-яка "творча переробка" цієї термінології загрожує тим, що у кримінальне законодавство України будуть імплементовані положення не "справжнього" міжнародного кримінального права, а якоїсь його української "версії".
Зрештою, Європейський суд з прав людини неодноразово підтверджував, що правова визначеність забезпечується не лише формулюваннями закону, а й судовою практикою його застосування. Попри всю складність розвитку міжнародного кримінального права, така практика на даний момент сформована за рахунок діяльності низки міжнародних кримінальних трибуналів (судів), і ніщо не перешкоджає Україні спертися на цей юридичний досвід.
Міф 4. Законопроект розв'яже руки МКС в питанні переслідування тих, хто зі зброєю в руках захищає Україну від російської агресії.
Насправді це не так, оскільки у своїй діяльності МКС не застосовує національне (у т.ч. кримінальне) законодавство держав. Відповідно, прийняття законопроекту № 9438 жодним чином не вплине на компетенцію МКС здійснювати кримінальне переслідування щодо українських військовослужбовців.
Міф 5. Законопроект слід приймати лише після ратифікації Римського статуту МКС.
Свого часу Конституційний Суд України заблокував ратифікацію Римського статуту, визнавши його таким, що не відповідає Конституції України. Будь-які уявні й реальні юридичні перешкоди для ратифікації цього міжнародного договору зникнуть у червні 2019 року, коли набуде чинності
ч. 6 ст. 124 Основного Закону, яка прямо дозволяє ратифікацію Римського статуту. Втім, у преамбулі статуту зазначено, що цей документ лише підтверджує необхідність кримінального переслідування та покарання основних злочинів, за міжнародним правом. Тож насправді Україна зобов'язана в адекватний спосіб переслідувати такі діяння, незалежно від того, коли відбудеться ратифікація Римського статуту й чи відбудеться вона взагалі.
Міф 6. Законопроект створить підстави для невиправданого і надмірного переслідування тих, хто боронить Україну від збройної агресії Російської Федерації.
Це, звісно, не так. Міжнародне право ґрунтується на повазі до суверенітету держави, який, серед іншого, виявляється в "монополії на насильство", у повноваженнях держави на застосування збройної сили на власній території та йменувати це на власний розсуд. Оскільки прийняття законопроекту № 9438 має на меті узгодити положення кримінального законодавства України з положеннями міжнародного права, це не призведе до криміналізації самого факту участі у відбитті збройної агресії Російської Федерації. Крім того, основні злочини, за міжнародним правом, у своїй основі є серйозними порушеннями фундаментальних прав людини або міжнародного гуманітарного права, яким Україна зобов'язана запобігати, на виконання цілої низки міжнародних і національних правових актів. Відповідно, немає підстав вважати, що законопроект криміналізує практики, які є поширеними в діяльності Збройних сил України.
Як уже згадувалося, законопроект № 9438 внесений до ВРУ ще у грудні минулого року. В середині березня він був рекомендований профільним комітетом до прийняття в першому читанні, однак до порядку денного досі не внесений. На мій погляд, крім викладених вище спеціально-юридичних аргументів, є ще два важливих доводи на користь того, чому парламент повинен підтримати цей законопроект.
По-перше, так звана гібридна війна, яку Російська Федерація веде проти України, включає в себе й активне маніпулювання міжнародним правом. Будьмо відверті, російська влада, перекручуючи реальний зміст міжнародного права, перетворила його на особливий різновид нелетальної зброї. Адекватною відповіддю на будь-яку брехню гібридної війни є, очевидно, лише правда. Україна дає гідну відсіч російській "правовійні" в міжнародних судових установах, але навряд чи слід штучно обмежувати себе на національну рівні. Прийняття законопроекту № 9438 - це шлях до чесної і справедливої правової оцінки подій, які відбуваються в Криму та на Донбасі.
По-друге, хоч би як дивно це звучало, але міжнародне кримінальне право є частиною спільної культурної спадщини людства. Воно уособлює наші спільні уявлення про зло, в найгірших його виявах, зло, перед яким безсилі не лише окремі індивіди, а й цілі держави та соціальні групи. Тому прийняття законопроекту № 9438 стане не лише ціннісно нейтральним виявом поваги до міжнародного права, а й демонстрацією відданості України засадам, які лежать в основі людської цивілізації.