«Ти почуєш зовсім іншого, нового президента!» - змовницьки підморгуючи, по секрету повідомив мені знайомий нардеп-регіонал у четвер вранці, напередодні виступу Януковича в парламенті. Щось це нагадувало. А, ну так... 1999-й, Леонід Данилович і його знамените «Ви побачите іншого президента!».
Інший Кучма, новий Янукович. А проблеми ті ж самі, старі. Це не мій голослівний висновок. Це - нещадний вирок самого Віктора Федоровича, безстрашно винесений ним 7 квітня. «Мільйони наших людей за 20 років незалежності дійсно втомилися від очікування якісних змін...» Уточнимо: мільйони наших людей за 20 років встигли померти, так їх і не дочекавшись. Скільки ще не дочекається?
Кілька інших уривків зі щорічного послання гаранта Верховній Раді. «Гарантувати достойну старість нашим батькам і водночас забезпечити високий рівень захищеності молодих поколінь, наших дітей... Професії вчителя і викладача залишаються непрестижними... Залишається незадіяним промислово-індустріальний і науковий потенціал нашої країни... Національна економіка залишається в основному неефективною, залежною від кон’юнктури на зовнішніх ринках... Головне - потужний людський капітал... Бюрократизована державна машина виживала за будь-якої влади... Корупція в країні - системне явище... Корупція стала безпосередньою загрозою конституційним правам і свободам громадян... Забезпечити на практиці справедливість і верховенство права... Повернемо людям віру у справедливість закону і невідворотність покарання...» Та ще багато всякого-різного в тому ж дусі. «Квітучу європейську державу», обіцяну оратором, нам теж обіцяли неодноразово. Все наведене могло бути сказане і 1995-го, і 2000-го, і 2005-го. Будь-яким президентом, будь-яким прем’єром. Будь-яким опозиційним лідером. Це взагалі стало нашою національною традицією: програмні промови державних керманичів часто витримані в стилістиці нещадних борців із режимом. Бичувати пороки простіше, ніж із ними боротися.
Що саме в нашому житті не так, кожен знає і без одкровень головного сановника. Хотілося почути, що саме за рік із гаком уже зроблено, аби стало інакше. Але звіт про досягнення виявився значно скромнішим.
У чому полягала новизна послання? Ну, по-перше, із задоволенням відзначимо, що лексичний запас насельника Банкової збагатився двома новомодними слівцями - «кластер» і «контрибутор». Не так яскраво, як цитування праць Монтеск’є у виконанні Леоніда Даниловича, але теж варте уваги.
По-друге, всупереч очікуванням опозиції, Віктор Федорович цього разу був милосердний до «попередників». Чому?
Експрес-аналіз тексту послання дозволяє припустити: бонза вживається в образ нового месії. У своїй доповіді він, фактично, поділив новітню історію країни на дві частини - «до Януковича» і «під час Януковича». «До» (при Кравчуку, Кучмі та Ющенку з Тимошенко) - корупція і стагнація. Тепер - епоха модернізації. Останнє слово гарант у процесі свого спічу вживав неодноразово, з особливим почуттям і з помітним задоволенням. Оратор випромінював готовність вважати модернізацією будь-яку зроблену або заплановану ним дію, пообіцявши модернізувати країну загалом, економіку зокрема і навіть (чомусь) канал «Культура». Одне слово, віднині девізом влади має стати «модернізація життя вже сьогодні». Оскільки процес «покращення» так очевидно загальмувався.
Третьою важливою особливістю доленосної промови став новий підхід до визначення винних у цьому гальмуванні. Противників режиму, як ми вже зазначили, доповідач уваги не удостоїв. Хто ж став на шляху «необоротної модернізації»? «Далеко не в усьому влада й суспільство були готові до запропонованих змін». Слово «влада» нікого не має вводити в оману. Акт самобичування вслід за цим не настав. Повідомивши, що «із задумів та планів на 2010 рік ми змогли реалізувати, щонайбільше, третину», лектор тут-таки навалився з гнівною критикою на корумповану бюрократію. І зажадав від правоохоронних органів та - увага (!) - суддівського корпусу неухильно дотримуватися закону, чесності тощо. Дозволимо собі нагадати гарантові Конституції та борцю за «забезпечення верховенства права», що Основний Закон гарантує суддям незалежність і недоторканність, вони не підпорядковуються нікому й нічому, крім закону. І будь-який вплив на суди заборонено категорично. Отож Янукович нічого вимагати від судів не має права. Навіть бути чесними. А якщо взяти до уваги, що суддями керують із Банкової, то це звучить не тільки протиправно, а й смішно.
До речі, де можна подивитися на реалізовану «третину», лектор не пояснив. Ну, гаразд, за півгодини всього не розповіси. Але й 415-сторінковий додаток під символічною назвою «Модернізація України - наш стратегічний вибір» складався переважно зі стриманих скарг, нестримних обіцянок та всіляких таблиць.
Але ми зараз не про це. Називати гальмом реформ триклятих бюрократів собі дозволяв навіть Кучма. Але ніхто до Януковича не здогадувався звинувачувати в протидії перетворенням суспільство. Ось це справді нове. Як тут не згадати недавній шедевр Азарова: «Залякане дезорієнтоване суспільство не має сил жити краще». Це ж треба, як владі з суспільством не пощастило.
Віктор Федорович незбагненним чином відокремив себе від громадян, які його обрали. І від чиновників, йому підлеглих. Чи слід було витрачати рік на вибудовування вертикалі влади, замикати всіх і все на себе, аби потому визнати, що горезвісна вертикаль не працює, бюрократи саботують, а компетентні органи перед цим саботажем безсилі? У чому тоді суть розрекламованої адміністративної «модернізації», про яку говорилося з такою гордістю?
Можна було, звісно, розписатися у власній безпорадності з меншим пафосом, але це, так би мовити, справа смаку.
Височайшій критиці були піддані практично всі сфери державного життя, але при цьому жоден високопоставлений чиновник не удостоївся персональної згадки. І про свою частку відповідальності за некомпетентність чи нерозторопність дібраних ним особисто кадрів полум’яний викривач жодного разу не згадав. Прямо, як у старому радянському анекдоті. Де один - д’Артаньян. А всі решта... «Козли, які заважають жити».
І останнє. Важливу частину спічу невдахи модернізатора було присвячено трьом найважливішим «ресурсам розвитку», визначеним Комітетом економічних реформ.
Перший - дерегуляція, стимулювання підприємницької ініціативи, розвиток малого і середнього бізнесу. Наскільки ефективно буде використано цей ресурс, покаже майбутнє. Сьогодення показало, що перші спроби «стимулювати» й «розвивати» призвели до масового згортання малого та середнього бізнесу. А ще - до різкого зростання цін на послуги зі «швидкого і безболісного закриття підприємств». Тут вам і дерегуляція, і боротьба з корупцією в одному «кластері».
Другий ресурс, названий Януковичем, - прискорення процесу приватизації. Третій - зняття мораторію на продаж землі і запуск земельного ринку.
Інакше кажучи, два з трьох головних прискорювачів реформ - продаж і перепродаж того, що ще залишилося «неосвоєним». Можливо, Віктор Федорович і вважає це модернізацією. Але, на мою думку, це, швидше, контрибуція. Коли вже суспільство «не має сил жити краще», то хай продовжує платити переможцеві…