Подивившись увечері на останніх відсотках зарядки відео президента про те, що по всій країні відкрито чотири тисячі «Пунктів незламності», вдячні державі українці (серед яких були й працівники редакції) відкрили опубліковану інтерактивну карту й вирушили до зазначених там найближчих пунктів, сподіваючись на допомогу. У Києві, Львові, Кривому Розі чи Дніпрі. Однак двері багатьох приміщень, у тому числі й шкіл, вказаних на карті як «Пункти незламності», виявилися зачиненими. Там ніхто нікого не чекає. Президента обдурили? Оточення недопрацювало? Кабмін провалив виконання поставленого завдання? Область прошляпила? Чи в місті сидить ні на що не придатний мер?
Аби вам було легше знайти свою власну відповідь, ми поговорили з мером Дніпра Борисом Філатовим.
Важливо розуміти, що завдання цієї розмови полягає не в тому, аби зіткнути в конфлікті гілки влади чи окремих персоналій, а в тому, аби достукатися передусім до уряду. І ще раз нагадати: мери — не вороги. Лише в єдності наша сила. В єдності сусідів, що допомагають один одному. В єдності керівників кав’ярень, що дозволяють сидіти весь день із чашкою кави клієнтам за роботою, бо ті заплатити більше не можуть. У них немає вдома світла, проте вони мусять працювати через Інтернет. Наша сила в єдності уряду, президента і мерів, яким спільно треба утримати внутрішній фронт.
— Борисе, ви вчора заявили, що енергетичну систему міста вдасться утримати. Яка ситуація зараз, і наскільки ви готові до ще тривалішого блекауту? Генератори, пункти обігріву, мобільні котельні, фінанси, комунікація з центральною владою та містянами? Все зараз важливо.
— Я щойно звірив ситуацію з міськими комунальними службами і можу сказати, що на сьогодні Дніпро вийшов із повного блекауту. Скрізь є подача води й тепла, десь залишилося дотягнути розповітрені системи. Однак важливо розуміти, що планові та аварійні відключення продовжаться.
Блекауту, який трапився у Дніпрі 24 листопада, не було не те що за всю історію війни, а за весь час існування України. Причини я можу пояснити не як енергетик, а лише на рівні добре поінформованого мера. Оскільки вони б'ють по розподільних потужностях, то, навіть попри наявність високого рівня генерації, просто неможливо цю енергію перерозподіляти. Тому вчора почали глушити атомні електростанції, — нікуди було скидати електроенергію.
Відтак, у місті стався повний колапс. Погасли всі світлофори, зупинилися всі водоканали, причому міські та обласні. Де наші генератори? Відповідаю. Ми купили два місяці тому п'ятнадцять генераторів потужністю від 400 до 800 кіловат і 1 мегават, головне завдання яких — відкачувати стоки каналізації, воду з метро та аварійно скидати воду з системи опалення на випадок сильних морозів. На одному з таких потужних генераторів ми втримали в робочому стані котельню, яка забезпечує теплом пологовий будинок. Але це одиничний випадок, коли ми розуміли, що потрібно утримати за будь-яких обставин. Такі генератори споживають величезну кількість палива і в межах мільйонного міста нездатні утримати всю систему. Ба більше, ці генератори не розраховані на те, що ми стабільно триматимемо потужність усіх насосних станцій, а, як я вже сказав, їх призначення — підтримувати насоси на водозаборі. Коли у разі повного блекауту доведеться відкачувати воду та скидати її із системи, щоб вона не замерзла.
Генератори купили в українського постачальника, згідно з українським законодавством про закупівлю. Але він знайшов їх у Німеччині та Данії, бо вже на початку осені спостерігався ажіотаж на ринку. Оскільки ми закуповували генератори великої потужності, це вже не серійний асортимент товару.
— А за які гроші ви їх купували?
— Все, що ми замовляли та купували за час війни, — виключно за гроші міського бюджету. Я не знаю, як іншим містам, але Дніпру держава не дає жодної копійки. І якщо нагорі є якісь добрі побажання, з огляду на те, що в мене склалися нормальні відносини з головою обласної військової адміністрації, я не відмовляю.
— Наприклад.
— Наприклад, мені телефонує голова ОВА Валентин Резніченко й повідомляє, що є розпорядження офісу президента відкрити «Пункти незламності». Ми йдемо і відкриваємо їх за свої гроші.
— ОПУ опублікував інтерактивну карту таких пунктів, проте в Києві вони не працюють. Це розповідають люди, які повірили владі й пішли до шкіл у своїх мікрорайонах. Як прокоментували нам у столичній адміністрації, цю карту взагалі не узгодили з міською владою. Яка в Дніпра комунікація з Центром?
— Інно, ну я ж не коментуватиму, чому офіс президента взяв і зробив таку карту. В нас, до речі, теж у школах поки що нічого немає. Тільки в терцентрах та при райадміністраціях. Тому мені важко судити, хто і як складав ці карти.
— Тобто з вами розміщення «Пунктів незламності» теж не узгоджували?
— Ні. Я почув голову ОВА, відкрив їх там, де вважав за потрібне, і передав йому адреси. Що з ними було далі і як це стикувалось із картою ОПУ, я не знаю.
— Я, м'яко кажучи, спантеличена. В нас є «незламні», а пунктів для них немає? Але ще з літа говорили про можливі удари по інфраструктурі, з Резервного фонду було виділено 1,4 мільярда гривень на закупівлю мобільних котелень, а також лунали чіткі рекомендації Асоціації міст України обладнати пункти обігріву в школах, які підходять для прийому людей та покривають мікрорайони.
— Жодних міні-котелень ми ще не бачили, і грошей теж. Як я вже вам сказав. Щодо шкіл, то вони працюють, і ніхто на державному рівні стратегічного рішення переобладнати їх під «Пункти незламності» не ухвалював. Усе в себе у громаді робимо самі, паралельно допомагаючи іншим. Ось зараз, на розпорядження президента, зібрали допомогу Херсону — за свої бюджетні. Щось дає Дніпро, щось — Кривий Ріг, щось — Кам'янське. Ми дали «аварійку» для міськводоканалу, самоскид, екскаватор та багато гуманітарки.
Розумієте, оскільки в мене взагалі немає комунікації ні з Кабміном, ні з ОПУ, я не розумію, як ці пункти планував робити Кирило Тимошенко. Але в нас є свої генератори, є старлінки, ліхтарики та інше, ми їх обладнали на власний розсуд там, де змогли у пропонованих обставинах.
— Скільки пунктів ви відкрили?
— П'ятнадцять обладнано всім необхідним — дизельними генераторами, тепловентиляторами, зарядними пристроями для телефонів, чайниками, визначено відповідальних працівників для прийому людей. На даний момент у пожежному порядку, виконуючи запізніле розпорядження ОПУ, розгортаємо ще сорок у школах. Але ми маємо запас генераторів, які будуть там встановлені для забезпечення незалежного електропостачання, та стратегічні запаси палива.
— А скільки зараз у вас людей у місті?
— Лише офіційних переселенців 180 тисяч. Це, до речі, більше, ніж у Львові. У Львові — 115 тисяч. Це переважно Донбас і Харків. Херсон їде до Кривого Рогу.
— І як ви даєте раду? Де люди живуть?
— Де можуть, там і живуть. Від приватних шелтерів (у нас є програма підтримки) до оренди квартир. Десь на комунальних базах живуть... Насправді це армагеддон.
— А модульні містечка Чернишова?
— Немає таких. Лише з 2014 року залишилося одне. Тобто, щоб вам довго не розповідати, скажу коротко. По-перше, я не маю комунікації з центральною владою. По-друге, вважається, що Дніпро — місто багате і якось саме впорається.
— Із чим ви пов'язуєте відсутність комунікації? З вашою дружбою з Геннадієм Корбаном — чи це системна проблема для органів місцевого самоврядування в масштабах країни?
— Ну, це треба в офісу запитати, чому він не спілкується з міським головою мільйонного обласного центру.
— А комунікація через Асоціацію міст? Як, узагалі, відбувається діалог усіх мерів і центральної влади?
— АМУ не займається проблемами кожної територіальної громади. Є правління, де ми збираємося та обговорюємо, як у нас то повноваження хочуть відібрати, то гроші. Сперечаємося, скандалимо, сваримося, а потім даємо виконавчому директору АМУ Олександрові Слобожану мандат на вирішення тих чи інших питань, і він починає бігати з Кабміну до парламенту, потім — до ОПУ й назад. Але Слобожан не займається модульним містечком у Дніпрі чи пунктами обігріву в Києві.
— У своєму інтерв'ю Олександр Слобожан заявив про 9 мільярдів гривень освітньої реверсної дотації, яку заощадили громади по всій країні. Але її у вас забрали. Плюс 26 мільярдів гривень непогашеної різниці тарифів, – законопроєкт Данила Гетманцева третій місяць у парламенті. Це справді критично важливі для громад ресурси в ситуації?
— Аякже! Все це якраз обладнані «Пункти незламності», генератори, котельні, а точніше — правильно розставлені під час війни пріоритети. А, взагалі, знаєте, ви звернулися не до того співрозмовника. Хоч би як нам було важко, та Дніпро справді не бідне місто, до того ж у нас велике військове угруповання, високий ПДФО, особливих витрат немає, оскільки, згідно з постановою №590, всі капітальні витрати заборонені. І ми якось тужимося, витягуємо. А ось мер Ніжина (70 тисяч населення) чи мер Ічні (10 тисяч) – ні. Люди цілком серйозно просять: «А ви можете подарувати мені генератор?». А я кажу, що не можу. Але ж у них нічого немає. Взагалі. Я не можу уявити, як зараз виживають маленькі міста. Там щось чехи підкинули, там французи, там канадці.
— Ну то війна ж.
— Так у тому й річ. Я поки що не зустрічав жодного мера, який був би задоволений комунікацією з центральною владою. І це не просто такий собі конфлікт окремих персоналій, це світоглядна історія, яка триває роками. Повне нерозуміння суті місцевого самоврядування. Ось ми з делегацією українських мерів зустрічалися з президентом Франції Еммануелем Макроном. То він чітко сказав, що Франція має намір ще більше поглиблювати децентралізацію, бо завдяки цій реформі Франція стає сильнішою. І сильнішою стає центральна влада. Це називається державне мислення. А в нас мери або конкуренти, або плутаються під ногами, або теревенять багато. І під час війни все це загострилося.
— Лауреат Нобелівської премії з економіки Роджер Маєрсон у недавній статті у Forbes Ukraine назвав децентралізацію, проведену в Україні напередодні війни з Росією, однією з ключових причин стійкості українців. Так, власне, й виходить. Але, на жаль, поглиблювати децентралізацію задля посилення держави і виїхати на плечах мерів у надзвичайно жорстку кризу — трохи різні речі. Ви вважаєте, що в нас може бути відкат у реформі на тлі війни?
— Я вважаю, що на тлі нерозуміння суті місцевого самоврядування може бути що завгодно. Як учора мені у приватній розмові сказав один досвідчений колега, гуляючи Парижем, мерів намагаються вбудувати у вертикаль. Не розуміючи, що ми просто інший рівень влади. Ми не суперники, не конкуренти й не політичні опоненти. Плюс, звісно, є персоніфіковані моменти. Покійник Геннадій Кернес мені розповідав якось, що він пережив стількох президентів, прем'єрів і губернаторів, що вже навіть не пам'ятав їхніх прізвищ. А в нас приходить перший-ліпший губернатор і вважає, що має право — коли вже його призначив президент — шпиняти мера. Тільки ми таких губернаторів бачили на своєму віку знаєте скільки?.. При цьому я не маю на увазі Валентина Резніченка. Якщо губернатор розумний, то можливий діалог.
— Непогано, щоби ще й чесний, і тут ваш візаві вочевидь не проходить відбору.
— Це інша історія, і навряд чи я мушу її зараз коментувати. Мене більше хвилює, чому український мер і в мирний період, і під час війни має бути у протиборстві з центральною владою.
— Хороше запитання. Але повернімося до котелень та генераторів. Європейські представники заявляють, що Європа нас врятує і поставить генераторів для 10 мільйонів людей. Скільки вам потрібно на місто генераторів?
— Я не поштучно рахую, а за сумами. Найближчим часом ми виділятимемо з міського бюджету ще 120 мільйонів гривень на купівлю великих генераторів, які можуть утримувати всі насосні станції, а також відкачування води з метро. У нас ще є проблема — недобудоване метро, кинуте. Звідти треба постійно відкачувати воду, бо воно провалиться під землю. І тут нам теж ніхто нічого не пропонує. Ще один приклад комунікації. Ви пам'ятаєте передостанній обстріл, коли росіяни поцілили в ЮМЗ. І шановний Денис Анатолійович Шмигаль раптом драматично сказав, що «вони стріляли по нашому ЮМЗ». Тільки згадаймо, шановний прем'єр-міністре, як мер Дніпра на початку війни, ще у квітні, зателефонував вам і сказав, що коли вдарять по ЮМЗ, буде біда. «Так, так, гаразд, усе вирішимо...».
— І що?
— І нічого. У результаті, ми витратили 100 мільйонів гривень із місцевого бюджету на побудову укриттів над ЮМЗ. Ви думаєте, хоч копійку хтось повернув? І, щоб ви розуміли, після війни я ще ходитиму в прокуратуру й розповідатиму, чому витратив муніципальні гроші на державне підприємство. І мені будуть вказувати, що я не той бетон узяв і не ту арматуру чи не ту сітку наварив. Ну хіба це нормально, що за час війни я жодного разу не поговорив ні з прем'єром, ні з президентом? Ось із французькими поговорив, а зі своїми — ні.
— Ми входимо в зиму у найскладніший час — або ми вистоїмо, або… На що чи на кого розраховуєте?
— Опора виключно на власні сили та людей. Поясню. Я встановив чудові відносини з ДТЕК, ОВА, у тому числі на рівні виконавців, ми не ставимо одне одному підніжок, не пакостимо. Добрі відносини з газовими компаніями, які раніше належали Фірташу. Я просто віддаю перевагу щоденній праці. Я добре пам'ятаю ще зі школи тезу про роль особистості в історії. Як і будь-який інший мер, я не переоцінюю себе, але знаю, скільки, що і де від мене залежить. Чим більше розумних та професійних людей буде поруч, тим більше шансів упоратися. При цьому не маю наміру пхатися на очі центральній владі і чогось просити. При цьому я можу зрозуміти рівень завдань президента і його офісу зараз і зовсім не можу — прем'єра. Та головне – хай не заважають. Постійні кримінальні справи — це заважає. Всі мої директори ключових комунальних підприємств критичної інфраструктури під прокуратурою ходять. Ось тільки коли черговий приліт, вони мають відновити світло та дати воду за добу й інше. Поліцейські якось над цим не дуже замислюються.
Ну й скажу у фіналі, що після того, як я відмовився від рекордного хабаря, дуже багатьох покорчило. Мовляв, Філатов вибився із загального строю. Прізвищ називати не буду. Замість підтримати, на мене стали косо дивитися. Але, в кожному разі, зараз головне, щоб ми виграли війну. І вижили. Монотонно протягнувши кожен свою лямку щодня.
Більше матеріалів Інни Ведернікової читайте за посиланням.