Поки українські силовики, залучені для боротьби з російськими диверсантами й місцевими сепаратистами, у рамках "антитерористичної операції" боязко тупцюють навколо Слов'янська, бойовики викрадають, жорстоко катують і вбивають тих, хто наважується опиратися.
Хто наважується своїми вчинками заявити, що Донбас - це Україна.
Вбивство депутата Горлівської міської ради Володимира Рибака шокувало всю країну. Майже всю. Крім тих, кому країна доручила свою безпеку. Політики продовжують розміркувати, що треба "почути Донбас і його законні вимоги". Міліція відверто саботує розпорядження вищого керівництва й не прагне виявляти ініціативу.
Останнє особливо дивно, коли згадати, що серед постраждалих від рук терористів є міліціонери.
Один діючий- полковник Андрій Крищенко, якого побили під час спроби захистити український прапор на будівлі УВС Горлівки. На щастя, він залишився живим і продовжує керувати правоохоронцями з лікарняного ліжка.
І один колишній - Володимир Рибак. Опер карного розшуку з шістнадцятирічним стажем. У віці сорок років пішов зі служби в політику. І через два роки загинув. Був убитий за те, що не хотів, аби його місто вважалося монопольним володінням сепаратистів. За те, що хотів показати - тут є люди з іншою думкою. Тут є патріоти України, яким не подобається шабаш, влаштований російськими спецслужбами за підтримки місцевого криміналітету.
Як відомо, 17 квітня Володимира Рибака викрали невідомі в Горлівці й повезли у Слов'янськ, де терористи влаштували своє "гніздо" під керівництвом контуженого афганця В'ячеслава Пономарьова. Через два дні покалічене тіло Рибака виявили в мілкій річечці Торець поблизу села Райгородок.
Ще до появи в цих краях "зелених чоловічків" покійний депутат дуже дратував тих, кому було поставлено традиційне завдання - задушити місцеву опозицію й розігнати нечисленний, але впертий донецький "євромайдан". Тітушки звикли залякувати опонентів своєю готовністю до насильства й примітивною жорстокістю. Але Володимира Рибака лякати було марно. Колишній опер плювати хотів на дрібнокримінальну шушваль, яка тоді виступала на боці Януковича, а тепер гастролює по області, зображаючи обурені народні маси.
Той факт, що Рибак зумів, представляючи не дуже популярну на Донбасі "Батьківщину", стати депутатом місцевої ради, дає уявлення про силу його характеру й авторитет серед земляків. Це досягнення може оцінити тільки обізнаний із особливостями "політичного життя" в цих краях. Тут мало виграти вибори. Тут треба ще захистити свій результат від людей, котрі звикли з лінивим позіхом переписувати протоколи й малювати потрібні результати взагалі без прив'язки до реальних підсумків волевиявлення. Але відбирати нахабно перемогу в горлівського опозиціонера не зважилися. Отже, в нього була репутація людини сильної, готової боротися до кінця.
Саме тому він став однією з першочергових мішеней. Рибак був загрозою для тих, хто звик правити страхом, хто знав, як керувати заляканими й безправними масами, хто боявся кожного, здатного показати приклад безстрашності...
Того дня, 17 квітня, Володимир Рибак організував у Горлівці мітинг за єдність України. Він з іншими активістами прийшов до будівлі міської ради, щоб зустрітися з мером. Залишається тільки здогадуватися, що хотів сказати Рибак градоначальнику Євгену Клепу. Можливо, хотів нагадати про обов'язок перед виборцями, які чекають від нього хоч якихось чітких дій. Нагадати, що негоже танцювати на задніх лапках перед купкою агресивних люмпенів, коли мирні громадяни потребують захисту. Або хоча б моральної підтримки.
Під міськрадою відбулася словесна перепалка. Як згодом заявить СБУ, в натовпі прибічників "донецької народної республіки" були люди, спеціально націлені на нейтралізацію надто активного депутата. Який, зрозуміло, зовсім не злякався сепаратистів, у чиїх лавах побачив безліч представників свого "підоблікового контингенту".
Кілька чоловік, зокрема раніше судимий за шахрайство Максим Гура, відтіснили Рибака вбік. Де його вже чекала "група захоплення" - четверо невідомих у камуфляжі та балаклавах.
Служба безпеки України стверджує, що операцію із захоплення Рибака організував особисто Ігор Стрєлков - офіцер ГРУ Генштабу російської армії, за даними спецслужб, закинутий у Донецьку область для керування сепаратистським рухом. Безпосередньо акцію проводила група бійців під командуванням відставного підполковника ГРУ Ігоря Безлера. Того самого, який командував штурмом міськвідділу міліції в Горлівці, після чого із садистським задоволенням вишикував міліціонерів і примусив привітати його як старшого за званням, а потім - виконувати його накази.
Виявлені на тілі Володимира Рибака травми дають уявлення про те, якими пекельними були останні три дні його життя. "Численні садна, синці й рани... Колото-різана рана грудної клітини, різана рана живота з проникненням у черевну порожнину", - написали міліцейські експерти після огляду тіла. Медики дійшли висновку, що Рибака топили ще живим, попередньо роздягнувши догола й повісивши на плечі рюкзак із піском.
Самопроголошеному мерові Слов'янська Пономарьову, судячи з оприлюднених СБУ даних, дісталася типова роль бандитської "шістки", - саме йому 20 квітня доручили позбутися тіла. Точніше - тіл: крім Рибака, з Торця виловили ще й тіло київського студента.
Саме Пономарьову, що пихато дає поради Бараку Обамі й рекомендує українцям на окупованій території "поводитися тихесенько", покровителі доручають усю брудну роботу: нахапати заручників з іноземних репортерів, погрожувати місцевим патріотам, будувати живі щити з мирних жителів у місцях базування озброєних диверсантів, ходити на "пацанські" розмови в банки з пістолетом у руках.
В'ячеслав Пономарьов охоче береться за терор і залякування. Саме він запровадив у місті комендантську годину й набив "мавпятник" захопленого РВВС випадковою публікою - всіма, кому не пощастило опинитися на вулиці після опівночі. А ще тими, хто просто потрапив під гарячу руку. І журналістами, яких планує використати як розмінну монету.
Він же сипле погрозами, обіцяючи "підвішувати за яйця" й "знищувати" всіх, хто опиниться на шляху захмелілого від влади предводителя сепаратистів.
Доля Володимира Рибака, який насмілився відкрито відстоювати свою громадянську позицію перед кодлом озвірілих покидьків, свідчить, що терористи не жартують. І говорити з ними безглуздо, - вони вже оголосили війну всім, кого вважають ворогами. Вони вже воюють, і ніякі плани мирного врегулювання, виношувані Києвом, не примусять їх скласти зброю, припинити викрадення, катування, вбивства й терор беззахисного населення Слов'янська.
Донбас тероризує зведений загін російських спецназівців, краснодарських козачків, що відзначилися під час анексії Криму, ідейних сепаратистів із місцевих та звичайних бандитів, які виповзли з нір внаслідок повного паралічу правоохоронних органів.
Єдине, що їх об'єднує, - всепоглинаюча, тваринна ненависть до всього українського. І до людей, для котрих Україна щось означає. Свій кривавий рахунок вони відкрили ще 13 березня, вбивши одну людину й покалічивши десятки за участь у проукраїнському мітингу.
І продовжують робити те ж. Залякують, калічать, катують, убивають. А ще - грабують і мародерствують.
Отже, кожен день бездіяльності правоохоронців, акумульованих для участі в АТО, загрожує новими жертвами. Слов'янськ, із погляду диверсанта, розміщений дуже зручно: урбанізований регіон на краю лісового масиву. Можна відійти лісами й випірнути аж під Харковом. Можна обгородитися блокпостами з місцевих жителів - на добровільних і не дуже засадах (наприклад, у Краматорську під час штурму військового аеродрому "зелені" просто зупинили міську маршрутку й під дулами автоматів погнали людей перед собою).
Коли немає протидії, терористи діють усе нахабніше й активніше.
…Володимира Рибака поховали в четвер, 24 квітня. Того ж дня в районі Слов'янська пропали ще три чоловіки: Тимофій Мураховський, Сергій Алікін, Андрій Губа. Звичайні підприємці, котрі їхали у справах до Харкова. За останніми даними, сигнали їхніх телефонів востаннє фіксувалися в будівлі СБУ Слов'янська.
Скільки ще треба загиблих, поранених і зниклих безвісти, щоб усім стало зрозуміло: це вже не політика, не громадянський протест? Це звичайний тероризм і бандитизм. З яким слід боротися не "мирними переговорами", а зовсім іншими методами.