UA / RU
Підтримати ZN.ua

Громади — оплот України. Як децентралізація дбає про перемогу

Про види «озброєнь» воюючих і тимчасово окупованих громад

Автор: Юрій Ганущак

«Російські окупанти поставили ультиматум меру Ізюма, аби він здав їм місто. Марченко відмовився». І це не перша спроба росіян змусити очільників громад зробити загалом символічний крок — піднести їм ключі від міста. Не зламані,  хоч і тимчасово окуповані, Мелітополь (мера міста Івана Федорова взято в полон за відмову співпрацювати з окупантами), Херсон, Енергодар, Буча... Мабуть, агресор вважає, що мери в Україні, як у Росії, є посадниками центрального уряду, і їхні рішення автоматично поширюються на всі управлінські структури, дислоковані в місті.

В одному цьому повідомленні вже констатується тріумф однієї з найголовніших реформ України. Децентралізація передбачає чітке розділення повноважень виконавчої, тобто державної, влади та самоврядування. Захист міста — завдання Збройних сил України, тоді як самоврядування відповідальне за життєзабезпечення міста, роботу комунальних служб на підтримання комунальної інфраструктури. З іншого боку, звернення окупантів саме до очільника міста можна вважати визнанням його впливовості. Адже успіх у веденні війни залежить не тільки від військових, а й від надійності тилу. Теплі оселі для захисників, поживна їжа, вирішення інших побутових питань — усе це посилює мотивацію бійців.

Рішення президента про призначення керівником КМДА кадрового військового хоч і не зовсім відповідає закону, але з великою ймовірністю буде визнане конституційним у разі його оскарження в Конституційному суді. Необхідність розділити повноваження мера та представника державної влади в столиці, про що десятиліття волають і Рада Європи, і українські експерти, знайшла своє непряме підтвердження в перші дні війни. Сам факт того, що противник зумів пробитися майже до середмістя, поки його не знищили, наочно демонструє вразливість конструкції, коли мер, навіть улюблений, має відповідати не лише за комунальне господарство, але й за державні справи, до яких, безперечно, належить оборона.

Голови громад, які тимчасово опинилися під окупацією, зараз у непростій ситуації. З одного боку, потрібно забезпечувати життєдіяльність комунальної сфери, з іншого — починається тиск із боку окупантів прилюдно зафіксувати їм лояльність і… залишитися на своїй посаді. Спроби встановити окупаційну адміністрацію приречені на поразку, оскільки для цього немає ні кваліфікованих спеціалістів, ні силової підтримки такої адміністрації. Сил росгвардії недостатньо, та й навички у неї є тільки для розгону мітингів переляканих російських опозиціонерів, але аж ніяк не виступів українських громадян із державними прапорами.

Відео мітингу протесту у Херсоні.

Однак іти на невиправдані ризики спілкування з російськими солдатами очільникам громад теж не слід. Вартою уваги є практика дистанційного керування комунальними службами, і не тільки ними. За умов втрати вертикального управління структури поліції та ДСНС фактично координуються теж мером. Однак для того, щоб мати більшу впевненість у їхній готовності не лише виконувати функції підтримання громадського порядку, а й бути осередками сил опору, завбачливі голови громад вчасно забезпечили евакуацію їхніх родин. Сучасна «партизанка» має базуватися в містах, а не в лісах.

На неокупованій території органи місцевого самоврядування мають величезний спектр інструментів для наближення перемоги. Не сковані жорсткими приписами закону, якими мають керуватися державні органи, сесії рад громад затверджують власні програми допомоги армії, біженцям. Адже, дякуючи фіскальній децентралізації, фінансовий ресурс для цього хоч і обмежений, але поки що достатній. Та й Бюджетний кодекс передбачливо залишив можливість надавати субвенції державному бюджету у вигляді програм забезпечення обороноздатності країни. Асоціації ж громад координують потоки вимушених переселенців.

Спроби ворога створити «Херсонську народну республіку» знову проявили питання доцільності існування переліку областей у Конституції України, що є великою спокусою для наповнення такої суб’єктності реальним окупаційним змістом. Знову ж таки, героїчна стійкість Маріуполя хіба не заслуговує на надання йому статусу обласного центру, що наразі забороняє розрахована на інтереси місцевих князьків конституційна норма.

0629

Якщо децентралізація влади показала свої плоди навіть у такій незвичній для самоврядування сфері, як оборона країни, то цього повною мірою не можна сказати про виконавчу владу, де зміни поки що обмежилися лише спробою створити нове районування, хоч і недосконале. Проявляються недоліки законодавства, яке хоч і стосується дій органів влади у воєнний час, однак не зовсім відповідає викликам. Та ж територіальна оборона за законом мала б створюватись органами місцевого самоврядування, однак на практиці це виявилося функцією військкоматів.

Знову ж таки, потоки охочих захистити якщо не країну, то хоча б рідні міста і села знайшли своє вираження у створенні ряду парамілітарних формувань зразка Майдану, яскравим проявом яких стало створення стихійних блокпостів, що істотно ускладнює рух потоків втікачів від бомб агресора. Створені на базі районних державних адміністрацій військові адміністрації поступово опановують ситуацію, спрямовують енергію людей у нормативне русло.

Хоча із законодавчим полем теж не все гаразд. Найкраще пристосований для створення місцевих об’єднань самооборони Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», який дозволяє рішеннями органів місцевого самоврядування створювати громадські формування з охорони громадського порядку. Але сам по собі цей закон діє лише разом із підзаконними актами уряду, зокрема, з «Порядком здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан», затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 8 липня 2020 року №573.

І, знову ж таки, потрібні нормативно-правові акти районних військових адміністрацій, якими регулювалися б відносини між такими громадськими формуваннями та іншими державними структурами. Адже основне завдання таких формувань — охорона громадського порядку та об’єктів комунальної інфраструктури, таких як газорозподільчі вузли та електропідстанції. І оскільки такі формування не можуть заміняти собою поліцію та підрозділи територіальної оборони, то найбільша користь від них полягає в спостереженні, виявленні незвичних явищ, невідомих людей.

Кшиштоф Повидел / Belsat.eu

Також наявність груп спостереження в селах швидше спонукає чоловіків призовного віку серед вимушених переселенців стати на облік у військкоматі, тим більше що для цього не потрібно брати приступом військкомати, — в кожній громаді є посадова особа, відповідальна за облік. Та й старости отримали нову функцію — бути відповідальними за діяльність таких добровільних громадських формувань.

Після війни буде зроблено детальний аналіз дій державних і самоврядних органів, виявлення інституційно неспроможних із них. Однак уже зараз можна з упевненістю сказати: реформа місцевого самоврядування та територіальної організації виконавчої влади зробила вагомий внесок у нашу майбутню перемогу.

Більше статей Юрія Ганущака читайте за посиланням.