Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй пан Гутерреш, після відвідин України більшу частину свого звернення присвятив насуванню голоду в ряді країн світу. Ця проблема, на жаль, не зводиться тільки до блокади наших портів, яку знімати, імовірно, доведеться Україні самотужки, звісно ж із використанням західного озброєння. Ситуація насправді набагато складніша. Без повноцінних посівних робіт і можливості вчасно зібрати врожай говорити про вирішення проблеми голоду неможливо.
Тимчасом РФ найбрутальнішим чином намагається скористатися ситуацією, яку сама ж і створила, для вирішення своїх «шкурних» питань щодо зняття санкцій. Огидно, треба сказати, навіть згадувати так званого північного сусіда, але доводиться. На мій погляд, цю ситуацію світова спільнота й Україна мають проробити таким чином, аби в «сусіда» не залишалося жодних шансів для шантажу.
У ситуації, що склалася, позиція України з цього питання має бути, з одного боку — активна, з іншого — жорстка. Що ж необхідно в даному випадку взяти за основу?
Міжнародне гуманітарне право передбачає різні способи визначення місцевостей та зон, де не можуть проводитися військові дії, а також передбачається особливий захист цивільного населення, яке перебуває в небезпеці. Одним із таких способів є «безпечна гуманітарна зона». Це територія, що має особливий статус, у тому числі в питаннях безпеки, яку забезпечують міжнародні сили.
Пропонується такий алгоритм дій.
КРОК ПЕРШИЙ. Україна як країна — член ООН звертається до головуючого в Раді Безпеки ООН (на сьогодні це представник Албанії, яка повністю підтримує нашу країну) з вимогою скликати, згідно з правилом 1 Правил процедури Ради Безпеки, екстрене засідання Радбезу з цього питання. З високою ймовірністю, будь-яке рішення про створення такої зони буде заблоковане, і зрозуміло ким.
Однак, згідно з правилом 8/б Правил процедури Генеральної Асамблеї, може бути скликана надзвичайна спеціальна сесія відповідно до Резолюції 377 A (V) Генеральної Асамблеї, причому впродовж двадцяти чотирьох годин від моменту отримання Генеральним секретарем вимоги про скликання такої сесії, що надійде від Ради Безпеки і буде підтримана голосами будь-яких дев'яти членів Ради. На цю вимогу в «північного сусіда» немає жодної можливості накласти вето, яке вже давно не викликає нічого, крім гніву та огиди.
Упевнений, що серед членів Радбезу знайдуться дев'ять країн, що підтримають скликання надзвичайної спеціальної сесії Генеральної Асамблеї з такого важливого для світової спільноти питання.
Слід зазначити, що свого часу керівництво СРСР, беручи участь у заснуванні ООН і враховуючи досвід видворення з Ліги Націй, заклало ряд підводних рифів. Керівництву СРСР удалося протягнути схему, яка дозволяє одній країні одноособово (а таких лише п'ять, у тому числі РФ) мати на прийняття того чи іншого рішення вплив більший, ніж дві третини країн, що голосують на сесії Генеральної Асамблеї. Це абсурд, із яким ООН живе вже дуже багато років. Абсурд, який дозволяє агресору мати статус постійного члена Ради Безпеки. Поєднання «агресор» і «член Ради Безпеки ООН» — це насмішка над усією світовою спільнотою.
Треба сказати, що «північний сусід», оголосивши себе правонаступником СРСР, гібридно посів його місце в Радбезі. Однак постанови Асамблеї про отримання РФ статусу країни — члена ООН ви не знайдете. А, згідно з правилом 136 Правил процедури надання статусу члена ООН, Генеральна Асамблея розглядає питання про те, чи є заявник миролюбною державою та чи може і бажає виконувати зобов'язання, передбачені Статутом. Чи відповідає «північний сусід» цим вимогам — запитання риторичне. Невже настільки очевидне буде й далі руйнувати принципи та Статут ООН?
КРОК ДРУГИЙ. Генеральний секретар ООН пан Гутерреш скликає надзвичайну спеціальну сесію Асамблеї для розгляду і затвердження резолюції, в якій ідеться про створення на Правобережній Україні «Безпечної гуманітарної зони для забезпечення подолання продовольчої кризи в ряді країн світу та захисту цивільного населення, яке перебуває в небезпеці».
Цілком імовірно, що забезпечення безпеки зазначеної зони, зі зрозумілих абсурдних причин, не зможуть узяти на себе збройні сили ООН. Тимчасом резолюція може передбачати використання для таких потреб збройних сил держав, котрі дали на це попередню згоду. Згідно з правилом 83 Правил процедури Генеральної Асамблеї, рішення Генеральної Асамблеї з важливих питань приймає більшість у дві третини присутніх членів Організації, які брали участь у голосуванні. Ці питання включають рекомендації про підтримання міжнародного миру та безпеки, що цілком відповідає меті вищезгаданої резолюції. Безперечно, проголосувати «за» з цього питання буде «змушена» переважна більшість країн — членів ООН.
Слід підкреслити, що така резолюція має рекомендаційний характер. Однак, на відміну від попередньої резолюції, щодо вторгнення в Україну, її має виконувати не РФ, а добропорядні демократичні країни. У цьому випадку «північний сусід» потрапить у власну пастку. У своїй гібридній політиці РФ постійно пов'язувала свої дії з «притягнутими за вуха» резолюціями ООН. А тут — глухий кут. Стверджувати, що США підкупили понад 140 країн світу, не вийде. Як і протистояти не тільки Заходу, а й усій світовій спільноті.
У результаті, крім подолання продовольчої кризи в цілому ряді країн світу, Україна убезпечить 80% своїх громадян (а саме стільки українців перебуває на Правобережжі), почне відновлювати економіку правого берега, повернеться до нормальної сільськогосподарської діяльності, почне отримувати валюту і (що важливо) звільнить багато військових підрозділів, які можна буде перекинути на схід.
Безумовно, для виконання такого завдання знадобиться дуже багато зусиль серйозних фахівців. Це рішення можливе виключно як результат «симбіозу» юриспруденції і політики.