На сьомому році російської агресії нам дедалі частіше доводиться чути, що «суспільство втомилося від війни». Повідомлення з фронту або про події на окупованих територіях нечасто потрапляють у перші блоки новин інформаційних телепередач і набирають на сайтах набагато менше переглядів, ніж новини про коронавірус, економічні проблеми або світські хроніки. Але практично щодня на 7% окупованих Росією українських територій скоюються тяжкі злочини, відбувається порушення міжнародного гуманітарного і кримінального права.
Чи є в нашої країни шанси колись притягнути агресора і його поплічників до відповідальності? Що робить для цього Україна? Що ще мусить зробити? Хто має бути покараним, і скільки цих людей? Про це ZN.UA говорило із заступником генерального прокурора України Гюндузом Мамедовим.
— Гюндузе Айдиновичу, недавно Департамент нагляду за злочинами, вчиненими в умовах збройного конфлікту, який ви курируєте як заступник генерального прокурора, відзначив річницю створення в Офісі генерального прокурора. Чи справдив він за цей час ваші очікування? Про які результати можете розповісти?
— Департамент був створений ще в структурі Генеральної прокуратури і в січні 2020 року у зв'язку з реформуванням органів прокуратури розпочав свою роботу вже в Офісі. Але я повернув би читачів на початок 2000-х, коли український парламент ухвалив Кримінальний кодекс. Саме тоді в національну систему права ввійшло поняття «порушення законів та звичаїв війни». Воно досить загальне, неконкретне, розмите, коли хочете. І це зрозуміло, адже 20 років тому ніхто й подумати не міг, що в незалежній Україні хтось колись може скористатися нормами права війни і, тим більше, притягувати до відповідальності за їх порушення.
Настав 2014 рік, окупація Криму РФ та збройний конфлікт у Донбасі. І Україна опинилася перед серйозним і відповідальним викликом: як розслідувати злочини в умовах «воєнного часу», як відрізнити воєнний злочин від військового, а міжнародний — від ординарного, тобто загальнокримінального правопорушення. 2015 року Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду починає збирати інформацію про ситуацію в Україні і 2016-го визнає, що на окупованих територіях півострова та Сходу країна-агресор і її прибічники скоюють надзвичайно тяжкі порушення міжнародного гуманітарного та кримінального права. А, щоб читачі розуміли, з перших днів порушення територіальної цілісності України і до сьогодні відбуваються жахливі події — від убивств, викрадень, катувань, насильницької депортації до невибіркових обстрілів цивільної інфраструктури, примушування жителів окупованих територій (тут ідеться про Донбас) до рабської праці. Зафіксовано розстріли українських військовослужбовців без суду та слідства.
Я чому так докладно на цьому зупиняюся? Ми часто чуємо, що суспільство втомилося від війни, криза в економіці та пандемія відсувають питання збройного конфлікту на другий план. Але конфлікт нікуди не подівся, він, на жаль, усе ще залишається реаліями нашого життя. І я за кожної нагоди намагаюся нагадувати, що 7% нашої території все ще окуповано.
У 2016 році ми почали системно документувати й розслідувати все, що пов'язане з ситуацією в Криму. Ми розслідували, а тепер координуємо слідство з багатьох цікавих і масштабних кейсів. Це дуже стислий екскурс в історію. А Департамент війни, як його стали називати колеги й партнери, хоча, на мою думку, це більше Департамент миру, оскільки його створення і робота — важлива складова перехідного правосуддя, а отже деокупації та миру, це — глобальніша історія. Департамент — мозковий центр, центр прийняття рішень, потужний аналітичний хаб, координатор довгострокової стратегії з розслідування воєнних злочинів. Саме тут народжуються всі ідеї, які потім реалізовують правоохоронні органи. Тут сконцентрована вся аналітика й повна картина перебігу конфлікту, статистика.
Ми вивчали приклади і досвід роботи схожих підрозділів у Нідерландах, Німеччині, Франції, Швеції, які розслідують міжнародні злочини. Там вони працюють давно, хоча в них немає збройних конфліктів, а ми — на етапі вдосконалення, оскільки багато чого вже довелося навчитися. Жоден злочин не залишається поза увагою правоохоронних органів, і країні-агресору важко їх приховувати. Аналогічні управління створено в структурах прокуратур Луганської та Донецької областей, які теж системно займаються порушеннями міжнародного кримінального та гуманітарного права, злочинами проти основ національної безпеки. Тобто на сьогодні в системі органів прокуратури ми маємо структуру, яка і в Криму, і в Донбасі веде роботу з виявлення порушень норм міжнародного права.
І створення в органах прокуратури такої вертикалі з координації розслідувань воєнних злочинів — унікальний досвід серед країн, чию територію окупували. Саме Україна має шанс покарати РФ за воєнні злочини.
— Ідеться лише про громадян Росії чи й про українців, наших співвітчизників, які стали на бік агресора?
— Ідеться про злочини проти основ національної безпеки України, громадського порядку, про порушення міжнародного гуманітарного права, а якщо говорити коректніше — то про воєнні злочини та злочини проти людяності. І там немає жодної різниці: громадянин РФ, України чи іншої держави. Тим більше що жертви — це, практично, завжди наші громадяни. У нас понад 20 тисяч кримінальних правопорушень у більш ніж п'яти тисячах проваджень. Ця статистика охоплює всі злочини, пов'язані зі збройним конфліктом. У них фігурує майже дев'ять із половиною тисяч осіб. З них — сотні громадян РФ, у тому числі вище політичне та військове керівництво країни-агресора.
Що стосується інших іноземних громадян, то в нас є кримінальні провадження, зареєстровані за фактом участі 250 найманців із 31 країни світу. Географія широка: Європа, Азія, Америка. Буквально з останнього — наприкінці жовтня в ЄРДР внесли факт вербування, фінансування, навчання найманців громадянином Фінляндії для участі в конфлікті у складі незаконних збройних формувань РФ. Свою «діяльність» він вів у своїй країні: вербував, збирав гроші, військове спорядження, покривав витрати на квитки, паспорти, візи. Був нагороджений медаллю «За освобождение Крыма».
Якщо говорити загалом про спеціалізацію найманців, то переважно це снайпери, кулеметники, розвідники й артилеристи в таких іррегулярних, не передбачених законом збройних формуваннях як «Восток», «Призрак», «Оплот», «Пятнашка» тощо. Окремі з них ставали командирами дивізіонів і рот.
Тому неважливо, хто скоїв злочини, у воєнного злочинця, в даному контексті, немає національності. Я б говорив про невідворотність покарання, а воно обов'язково настане. Адже такі тяжкі злочини, якими є воєнні злочини, не мають термінів давності.
Ми перебуваємо в постійному пошуку, як ще вдосконалити методику розслідування, активізувати його, знайти нові докази. Наслідки збройного конфлікту зобов'язують знаходити нові інструменти. Знову ж, звернувшись до міжнародного досвіду та провівши аудит наших справ, ми вийшли на низку проблем. Наприклад, не завжди оперативно фіксувалися факти по гарячих слідах і не було стандарту правової оцінки злочинів, зокрема для можливості розгляду кейсів у міжнародних інстанціях.
Тому ми плануємо запустити новий інструмент — мобільні групи. Передбачається, що вони фіксуватимуть грубі порушення міжнародних гуманітарних норм, прав людини, які мали місце в певний період часу на конкретній території. Йдеться про території, визволені у 2014–2015 роках. Хоча минуло більше п'яти років, на місці подій можуть залишатися докази, важливі для розслідувань, свідки й жертви, які допоможуть відновити хронологію подій.
Розглядаємо варіант створення шести таких груп терміном дії на півроку і розподілом їхньої роботи за територіальним принципом. Наприклад, одна група — Авдіївка—Красногорівка—Мар’їнка Донецької області, друга — Маріуполь і т.п. До таких місій з установлення фактів мають входити прокурор, слідчий, а в окремих випадках і експерти — судово-медичні, балісти, екологи та представники Міноборони.
— Ви можете назвати бодай приблизні цифри, ви вже підраховували, скільки людей мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності за злочини, скоєні під час російсько-українського конфлікту? Скільки в Криму? Скільки в Донбасі? Скільки з них громадян Росії, скільки — України?
— Наразі досить важко говорити про те, скільки саме людей мають бути притягнуті до відповідальності, з певних причин.
Наприклад, наші громадяни в Криму, яких РФ примусово призивала і продовжує призивати в ряди своїх збройних сил, не злочинці, а жертви воєнних злочинів і можуть розраховувати на захист України. З початку окупації по лютий 2020 року країна-агресор провела 11 призовних кампаній, під час яких, щонайменше, 25 тисяч чоловіків змушені були йти служити.
Але якщо ви хочете цифри, то сьогодні потенційно статус воєнного злочинця тільки за подіями в Донбасі можуть отримати понад сотні людей. Це ті люди, проти яких ведуться розслідування, частина вже має обґрунтовані підозри. Цього року тільки на рівні Департаменту прокурори оголосили підозру 54 особам у вчиненні особливо тяжких злочинів під час збройного конфлікту. Це учасники незаконних формувань, які порушили закони та звичаї ведення війни, і працівники спецслужб РФ, які схиляють громадян України до держзради. Щоб читачі розуміли масштаб, то, наприклад, ідеться про одного з «керівників» такого формування, який у червні 2014 року з озброєною групою осіб захопив завод «Ізоляція» в Донецьку, це був арт-об'єкт і культурний центр, а створили там одну з найстрашніших в'язниць і місць катувань. Ще близько 230 осіб — це люди, які скоїли тяжкий злочин, — розв'язання та ведення агресивної війни.
— Скільки справ передано до суду, чи є вироки?
— Тільки в частині кримінальних проваджень, у яких процесуальне керівництво здійснює Департамент, — то їх у судах 143 і обвинувачуваних 148. Для розуміння: це не тільки факти, де є порушення законів та звичаїв війни, тобто статті 438 Кримінального кодексу, а й ведення агресивної війни, зазіхання на територіальну цілісність, держзрада, незаконне позбавлення волі, катування, створення незаконних збройних формувань, теракти. Тобто весь масив злочинів, які скоюються в умовах збройного конфлікту.
Отож, із початку нинішнього року винесено вісім вироків. Наприклад, на 13 років засуджено колишнього начальника розвідки сектора в зоні АТО за держзраду, двох громадян РФ на сім та вісім років за замах на теракт у Києві.
За статтею 438 маємо два вироки: перший — за жорстоке поводження з військовополоненими, другий — групі осіб за незаконне викрадення людей, позбавлення волі та примушування до праці. Цивільних полонених змушували споруджувати оборонні укріплення. Крім того, суд виніс вирок за пропаганду війни. Хотілося б більше, очевидно. Але я хочу пояснити, у яких умовах ми працюємо і з якими проблемами зіштовхуємося, насамперед — законодавчими.
Якщо ми хочемо, щоб усі винні у воєнних злочинах були притягнуті до кримінальної відповідальності, а жертви війни — відновлені у своїх правах, то нам потрібні зміни. Ми вже кілька років намагаємося імплементувати норми міжнародного гуманітарного та кримінального права в національне законодавство. Експерти, учені, правозахисники, міжнародні організації виконали колосальну роботу Але ще з попереднього скликання парламенту зробити це, на жаль, ніяк не вдається. Відповідний законопроєкт народні депутати, причому двох скликань, уже двічі приймали в першому читанні. Тому хотілося б, аби парламент України все-таки довів цю справу до логічного завершення. А також ратифікував Римський статут, який дасть нам більше прав у міжнародних інстанціях. Хотів би розвіяти побоювання тих, хто вважає, що через це почнуться масові переслідування. Це непов'язані між собою процеси. Юрисдикцією розслідувати воєнні злочини Верховна Рада наділила МКС ще 2015 року, а правом збирати необхідні матеріали і доказову базу — Кабмін та органи прокуратури.
— Але чому все так гальмується? В чому причина?
— Навколо цього питання дуже багато спекуляцій, і немало скептиків, які трактують його цілком однобічно. Але законопроєкт №2689 про імплементацію норм міжнародного кримінального та гуманітарного права дасть можливість кваліфіковано оцінювати події, що відбуваються на окупованих територіях, називаючи речі своїми іменами, це — воєнний злочин, а це — злочин проти людяності. Дайте нам можливість виконувати свою роботу на основі міжнародних норм, посильте інституційну спроможність, зробіть свій внесок у притягнення до відповідальності воєнних злочинців, адже ми — єдина країна на європейському континенті, яка і зі зброєю в руках, і в правовому полі бореться з агресором.
На сьогодні у нас тільки одна стаття 438, згідно з якою ми можемо кваліфікувати дії окупанта та його поплічників як воєнний злочин. На сьомому році збройного конфлікту в нас у законодавстві немає такого поняття як злочин проти людяності. Чинна стаття бланкетна, посилальна, і для того, щоб слідчий СБУ, Національної поліції та ДБР, а це органи, з якими ми у зв'язці працюємо з категорією воєнних злочинів, могли правильно кваліфікувати події, необхідно знати близько 30 міжнародних договорів. Щоб ви розуміли, це документи починаючи з кінця XIX століття. І треба їх не тільки знати, а й розуміти, під яку норму Конвенції підпадає той або інший злочин. Це великий пласт роботи, і наші прокурори навчилися це робити.
Тому зазначений законопроєкт дає можливість конкретизувати всі ці правопорушення, створює комфортніші правові умови для роботи правоохоронців і органів прокуратури.
У нас тисячі підозрюваних у вчиненні злочинів в умовах збройного конфлікту. Тільки в Криму на момент початку окупації працювало близько 22 тисяч правоохоронців і 1400 людей в органах прокуратури. Знаєте, скільки їх не зрадили присяги? Трохи більше тисячі правоохоронців і 570 прокурорів! Решта залишилися й почали співпрацювати з окупаційною адміністрацією. У нас є побоювання, що всі ці люди уникнуть кримінальної відповідальності.
— Тому що втечуть на територію Росії?
— Ні, тому що до них неправильно застосовано норму закону. Необхідна правильна кваліфікація. Тільки трохи більше 1% із тисяч справ за фактами воєнних злочинів в Україні кваліфіковані належним чином.
Ще кілька років — і особи, які співпрацювали з окупаційною владою, зможуть безкарно переміщатися на підконтрольну Україні територію. Бо в нас є так звана «поправка Лозового», котра обмежує терміни досудового розслідування, скажімо, з особливо тяжких злочинів (а воєнний злочин таким і є) до 18 місяців.
Ідемо далі. У нас недосконалий процес заочного досудового розслідування і судового розгляду. Ось ви запитуєте мене про кількість проваджень, переданих у суд; мабуть, і про Іловайськ та Дебальцеве запитаєте, а ми не можемо передати в суд для розгляду по суті обвинувальні акти стосовно обвинувачуваних посадових осіб ЗС РФ і незаконних збройних формувань, причетних до скоєння особливо тяжких злочинів, оскільки вони або за межами України, або на окупованих територіях.
І це тільки частина проблем із законодавством, яка не дає нам можливості ефективно працювати на цьому напрямі. Все це ми неодноразово озвучували парламентаріям і обговорювали з ними всі ці питання. Дуже сподіваюся, що нас усе-таки почують.
— Ви нагадали про Іловайськ і Дебальцеве. Всі ці резонансні справи саме в Департаменті. Захоплення Криму ще. Які зрушення щодо них?
— Так, прокурори Департаменту організовують і координують розслідування резонансних справ. На даний момент їх понад 130 стосовно 170 осіб. Це справді масштабні розслідування, обсяг яких перевищує півтори тисячі томів, де досліджуються події всього періоду ведення РФ агресивної війни проти України. Сотні томів мають гриф «Таємно» і «Цілком таємно», тому, як ви розумієте, далеко не все можна коментувати. Однак, запевняю вас із усією відповідальністю, процес триває.
На цей час обставини бойових дій у районі Іловайська в серпні 2014 року та Дебальцевого в січні-лютому 2015 року досліджуються у двох напрямах.
Перший. У публічній площині, в інтерв'ю, в соцмережах є різне бачення цих подій, але для того, щоб розібратися в усіх напрямах, ми їх зібрали в один масив. І додатково призначили експертизи щодо обох трагедій.
Другий. Триває активна робота зі збирання інформації в контексті застосування РФ методів і засобів ведення війни, заборонених міжнародним гуманітарним правом, що є воєнним злочином, для дальшої передачі в Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду та національних судів.
Тут також кілька блоків, і через призму порушень Женевських конвенцій вивчається напад на українських військових, які припинили участь у бойових діях, та захоплення під Іловайськом і Дебальцевим у полон українських військових, бійців добровольчих батальйонів, а також жорстоке поводження з ними. Крім того, аналізуємо, чи використовувалися заборонені або обмежувальні види зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень. І повернулися до питання віроломного вбивства українських військових у районі Іловайська. Торік ми вже подавали одне таке інформаційне повідомлення в МКС, але у зв'язку з новими даними оновлюємо цей кейс.
Що ж до Криму, то з 20 лютого по 18 березня 2014 року військовослужбовці ЗС РФ, ЧФ РФ, представники ФСБ і незаконних збройних формувань, таких як «Самооборона Крыма», взяли під контроль повністю весь півострів: від Верховної Ради АР Крим до відділень зв'язку «Укртелекому». Кожному відводилася своя роль у реалізації плану окупації та спробі анексувати територію. Вторгнення забезпечували морський і повітряний транспорт. Щоб не було можливості ідентифікувати військовослужбовців РФ, військова техніка та формений одяг заздалегідь були замасковані.
Резюмуючи, ще раз повторю: експертизи, слідчі заходи, допити активно тривають, встановлюються всі обставини подій, причому з усіх боків, допитуються очевидці та жертви цієї трагедії.
Ми готуємо хронологію воєнної агресії РФ у Криму та в Донбасі. Тобто це буде така електронна база даних, навіть із відновленням подій, які передували окупації. Ми плануємо частково зробити її публічною. Закрити, скажімо, тільки персональні дані обвинувачуваних, свідків і жертв, а також інформацію про досудовий розгляд. Щодо Криму — технічно хронологія вже практично готова, наповнюємо даними. З Донбасом складніше. Оскільки щодня точилися бої, ситуація змінювалася ледь не щогодини, то для відновлення й реконструкції подій знадобиться більше часу.
Цей блок — право знати правду — один із чотирьох основних елементів правосуддя перехідного періоду, тобто алгоритму, «дорожньої карти», коли хочете, як Україна виходитиме зі збройного конфлікту й житиме у постконфліктний період.
І ще одна новина на продовження тематики права на правду: ми спільно з Національним інститутом пам'яті, представництвом президента у Криму, правозахисниками й міжнародними організаціями запускаємо віртуальний музей російської агресії. Він уже, практично, на «виході». Це сучасна форма сторітеллінгу, тому зацікавить і молоде покоління: там будуть представлені фото-й відеоматеріали міжнародного збройного конфлікту, буде описано перебіг конфлікту, продемонстровані та описані факти грубих порушень міжнародного гуманітарного права РФ. Так ми зберігаємо пам'ять про причини, хронологію і ключові події збройної агресії Росії проти України.
— Буквально, уточнююче запитання щодо Криму, і перейдемо до перехідного правосуддя. Зрозуміло, що Росія — агресор і окупант. Але в нас у суспільстві також багато говорилося і про дії або бездіяльність під час захоплення Криму тих або інших посадових осіб України. Ви це теж розслідуєте?
— Ми розслідуємо всі ці провадження всебічно, кожній деталі приділяємо пильну увагу і намагатимемося дати правову оцінку всім учасникам цих подій. І, до речі, сама суть перехідного правосуддя не дозволяє суб'єктивно ставитися до тих або інших дій. Оскільки йдеться про майбутнє, органи прокуратури виконують свою роботу, плануючи своїми діями примирити суспільство всередині країни, дати чіткі відповіді на запитання, які виникли в нього. Адже одне з основних завдань — повертати людей, не тільки території.
Нам дуже важливо, щоб, хай не сьогодні, то завтра, коли всім подіям буде даватися оцінка, у тому числі й правова, ніхто не сумнівався в результатах судових рішень. Але право перехідного періоду — це не тільки про притягнення до відповідальності, а й про захист жертв конфлікту, матеріальну компенсацію та моральну сатисфакцію.
Управління з питань воєнних злочинів у прокуратурах Донецької та Луганської областей запустили реєстри цивільної інфраструктури, пошкодженої і зруйнованої внаслідок збройного конфлікту, у тому числі й на окупованій території, ведеться облік загиблих, поранених, зниклих безвісти. На цей момент у Донецькій області пошкоджено майже три тисячі об'єктів цивільної інфраструктури, майна фізичних і юридичних осіб, повністю зруйновано — понад 300. Цей масив даних необхідний і для подальшої репарації.
Всі матеріали Тетяни Силіної читайте тут.