Насправді необхідність податкової амністії (або, коли хочете, нульового декларування) в нашій країні мало в кого викликає сумніви. Всі спеціалісти погоджуються, що її проводити треба. Питання тільки - коли та як. І тут уже списи ламаються не на жарт.
Сьогодні в кулуарах влади дедалі настирливіше звучить ідея про необхідність якнайшвидшого проведення податкової амністії (ПА). Деякі депутати вважають, що її треба проводити негайно, використовуючи кошти, зібрані від її проведення, зокрема, як компенсатор втрат бюджету внаслідок скасування податку на прибуток і введення податку на виведений капітал - ще однієї, м'яко кажучи, сумнівної ініціативи влади. От і Ніна Южаніна, голова податкового Комітету ВР, на своєму офіційному сайті записала: "… кампанія з добровільного декларування іноземних активів має взяти старт найпізніше - на початку наступного року, адже невдовзі Україна приєднається до багатобічного обміну податковою інформацією, через що дані про рахунки, відкриті податковими резидентами України в інших юрисдикціях, стануть доступними контролюючим органам уже після 2019 року".
У кожному разі, незалежно від минулих помилок і сьогоднішніх мотивів ініціаторів, на нашу думку, проведення амністії напередодні виборів призведе до її провалу. Чому? Давайте розберемося.
Розберемося, не зупиняючись на всіх проаналізованих нами раніше ("Примхлива дама" DT.UA від 27.02.2015 р.) умовах успіху ПА: конфіденційності даних про платників податків, її вартості, інформованості населення тощо. Безперечно, ці чинники теж важливі. Однак їх значення непорівнянне з двома, на нашу думку, найважливішими умовами: довірою платників податків до влади та інтегрованістю ПА в перебіг усієї податкової реформи. Саме ці два чинники дозволяють виправдати податкову амністію в очах сумлінних платників податків (несправедливо покараних самим її проведенням), надають їй сенсу та значення. Звісно, і вони не гарантують успіх її проведення на 100%, але без них ПА приречена на повний, абсолютно передбачуваний провал ще до її початку.
Питання довіри
Запорука успіху податкової амністії - у довірі громадян до влади. Адже її мета - примусити платника податків добровільно, при здоровому розумі й тверезій пам'яті, дістати із засіків, офшорів та матраців хай не останні, але дуже рідні йому заощадження, по-перше, засвітивши державі їх наявність, по-друге, підтвердивши тим самим порушення податкового (а можливо, й не тільки) законодавства, якого він допустився в минулому. Людина, йдучи на цей крок, має бути абсолютно впевненою, що жодними негативними наслідками це їй не загрожує. Влада повинна переконати її у своїй передбачуваності та неможливості зміни правил амністії після її завершення.
Мені дуже імпонує приклад двох амністій - у Казахстані й Киргизстані, які проводилися майже одночасно у 2007 р. Перша - приклад успішних амністій для підручників із оподаткування: владі вдалося легалізувати 8,7% ВВП під немаленьку ставку - 10%. Друга - повний провал і ганьба. Один і той самий час, схожі правила - і такий різний результат. На нашу думку, відповідь одна - довіра до влади президента Н.Назарбаєва і недовіра до влади в сусідньому Киргизстані.
Очевидно, що нинішня влада, яка не тільки дискредитувала себе в очах суспільства, а й відзначилася подвійними стандартами при переслідуванні "не своїх" чиновників та депутатів, які засвітили у своїх е-деклараціях "нажите непосильною працею", навряд чи зможе когось переконати в чесності власних намірів. Тим більше впродовж останніх місяців своєї каденції. Та навіть якщо припустити, що пам'ять платника податків дівоча й він готовий у сотий раз повірити обіцянкам влади, яка добуває свою каденцію, зрозуміло, що виконувати чи не виконувати дані обіцянки будуть уже інші люди. І ці люди цілком можуть переглянути політику стосовно розкритих активів, "кошмарячи" довірливих платників податків у рамках закону, але на інших підставах (скажімо, кваліфікуючи колишні ухиляння за іншими статтями КК) або змінивши закон.
Сумніви викликає також дотримання конфіденційності інформації про розкриті активи. З такого роду недовірою у 2016 р. зіштовхнулася абсолютно політично стабільна РФ, яка, попри сприятливі умови амністії, змогла зібрати тільки 7200 податкових декларацій. Мінфін РФ відверто визнав, що невдача амністії викликана недовірою до влади та страхом репресій проти розкритих ухилянтів. У вже згаданому раніше Казахстані влада, до речі, публічно спалила подані платниками податків декларації, продемонструвавши таким чином відмову від намірів переслідування.
У площині довіри до влади лежать також питання безпеки розкритих активів. Держава, яка допустила ще вранці експропріацію коштів своїх громадян шляхом ліквідації величезної кількості банківських установ, не може сподіватися, що ввечері того самого дня в банки вишикується черга з майбутніх вкладників. А, хочемо ми чи ні, банківські установи мають стати одними з активних учасників податкової амністії. Крім того, говорячи про безпеку, ми, звісно, маємо на увазі і розвинене в країні напівдержавне рейдерство, та й, взагалі бандитизм, які найменше сприяють клімату для залучення капіталів. Безпека активів, а зовсім не величина українських податкових ставок, - основний стимул для багатих українців (від бізнесменів до чиновників) виводити і зберігати свої заощадження за кордоном. Тож як ви змусите їх повернутися в країну, де криміногенна ситуація погіршується день у день, а право власності гарантується тільки ступенем наближеності до влади?
Тут показовий приклад Індонезії, де однією з умов легалізації активів, репатрійованих у країну під час амністії 2016-2017 рр., була умова їх інвестування в номіновані в рупіях фінансові активи уряду, державного банку або спеціальної фінансової установи країни терміном, мінімум, на три роки. І якщо загалом ПА в Індонезії вважається успішною (вона вивела з тіні рекордних 365 млрд дол.), то в частині репатріації грошей, виведених за кордон, амністія виконала поставлений план тільки на 14,6%. Тобто платники податків, з одного боку, взяли активну участь в амністії, а з другого - не захотіли довіряти свої активи уряду.
Не самоціль, а засіб
Податкова амністія - не самоціль, а частина взаємопов'язаних заходів із виведення не тільки економіки держави, а суспільства загалом із тіні. Це етап, який має передувати і йти в одній супрязі з реформою розрахункових операцій та оподаткування доходів. За кордоном це називається Pull and Push Strategy, коли амністія не тільки дає переваги для тих, хто активи розкрив, а й передбачає негативні наслідки для тих, хто активів не розкрив. Такими наслідками може бути насамперед жорсткіший податковий контроль (J. Ross, 2012).
Тобто амністія - це підготовка до посилення контролю над сплатою податків. Вона може й має передувати розширенню повноважень фіскальної служби з доступу до податкової інформації та перевірки платників податків. Податкова амністія в Ірландії 1999 р., яка вважається однією з найуспішніших, значно поповнила бюджет і розкрила 3675 ухилянтів, бо після її завершення Ірландія відмовилася від т.зв. номерних, тобто анонімних банківських рахунків.
У нашому випадку досить серйозним стимулом для ухилянтів, які зберігають свої кошти за кордоном, є CRS MCAA - конвенція про автоматичний обмін податковою інформацією. Згідно з нею, нам мають передавати інформацію про операції на рахунках усіх резидентів України (Reportable Persons) та компаній (у т.ч. з пасивними доходами), які перебувають у їхній власності, за єдиним стандартом (CRS). Однак українська влада, попри численні спроби окремих посадових осіб Мінфіну та депутатів від опозиції (див. законопроект №6503), послідовно ігнорує підписання документа, на відміну від 102 інших країн, серед яких є навіть Уругвай і Вануату.
Механізми, які можна було б впровадити після амністії, спонукаючи громадянина заплатити податки, - зменшення граничної суми розрахунків готівкою, непрямі методи податкового контролю (контроль за витратами) і загальне декларування. Однак ми б пішли далі і зв'язали б ПА з реформою (або, коли хочете, з удосконаленням) усього оподаткування доходів фізичних осіб, впровадивши посімейне оподаткування як альтернативу оподаткуванню індивідуальному, прогресію ставок, розширення переліку податкових відрахувань (податкової знижки); удосконалення механізму оподаткування ФОП на загальній системі одночасно зі зведенням до мінімуму єдиного податку (тільки для мікробізнесу) та поширенням обліку операцій через РРО (й аналоги) на весь оборот товарів і послуг. Також слід серйозно подумати про об'єднання обов'язкових платежів із базою оподаткування у вигляді доходів (ВЗ, ПДФО, ЄСВ) у єдиний податок на доходи з одночасним зниженням ставки.
Така амністія має мету, сенс. Однак очевидно, що сьогодні пакет таких змін не тільки не готовий, а й не покладений на папір як пропозиції. Те, що пропонують нам сьогодні, - це, користуючись вакуумом норм, які регулюють міжнародний обмін податковою інформацією, легалізувати фінансові капітали тих, хто, скажемо м'яко, не цілком може пояснити їх походження, створивши для таких капіталів гідну фінансову історію. Чому це пропонують саме тепер, а не, як це було б логічно, чотири роки тому? Відповідь напрошується сама собою...
Однак амністія - це не те, що проводиться для певного кола осіб. У ній мають взяти участь усі наші громадяни. Сотні тисяч українців, які отримують зарплати в конвертах і навіть не мріють про рахунки на Кіпрі, теж повинні вивести свої заощадження на світло (до речі, має йтися не тільки про гроші, а й негрошові активи різних видів). А їх же в цьому треба ще переконати, тобто амністії має передувати колосальна інформаційно-роз'яснювальна робота.
Якщо все наше суспільство не буде масово залучене у проведення ПА, вона не досягне своєї основної мети - забезпечення законослухняності платників податків (taxpayers' compliance) у період після амністії. Вона перетвориться на просту індульгенцію нагромаджених різними способами капіталів правлячої верхівки. Ми не вважаємо, що це правильно й корисно для країни. Ми думаємо, що податкова амністія має бути спрямована насамперед на громадян, котрі заробили своєю тяжкою працею невеликі заощадження, яких вони не змогли (оскільки одержували в роботодавця в конверті), не захотіли (отримуючи з-за кордону від працюючих родичів, від бізнесу тут) задекларувати. Вони - мета амністії. На них і для них має і буде будуватися фінансовий добробут країни.
Звісно, ми повинні забезпечити максимальне повернення грошей, виведених великим бізнесом і чиновниками за кордон. Однак ця мета реалізується сама собою, якщо ПА стане для більшості громадян країни (хай це й звучить сьогодні пафосно та наївно) фінансовою національною ідеєю, стартером, що перезапускає двигун фінансів у суспільстві. Люди мають повірити в те, що виведені гроші не тільки не будуть відібрані в них, а й зможуть використатися ними на розвиток себе, отже - і своєї держави.
Згадаймо приклад недавньої ПА в Аргентині. Президентові Маурісіо Макрі, який своїм обранням припинив 12-річне правління лівих в Аргентині, вдалося консолідувати суспільство навколо ліберальних ідей. З одного боку, він запланував спрямувати зібрані від амністії гроші на погашення боргів із пенсій, підвищивши купівельну спроможність населення, з другого - запропонував суспільству ліберальні реформи, в яких можуть бути використані чисті капітали. Макрі об'єднав суспільство. Податкова амністія, проведена в 2016-2017 рр. у три етапи, вивела на світло рекордні 177 млрд дол. і понад 110 тис. задекларованих різних активів, ставши першим етапом нового розвитку країни. До речі, попередні амністії були вкрай невдалі.
Однак податкова амністія в Індії, проведена майже одночасно з Аргентиною - в 2016 р., легалізувала тільки 3% капіталу, що перебував, згідно з підрахунками уряду, в тіні. І ми не вбачали б причини різних результатів тільки в різниці ставок та умов ПА. Головне - те, що аргентинці повірили в себе, свою владу, свою країну, а індуси - ні.
Податкова амністія - сама собою зло. Зло менше, порівняно з тіньовою економікою. Однак вона шкідлива тим, що карає добросовісного платника податків. Тому її можна застосовувати тільки як виняток. Про це, зокрема, сказав European Court of Justice у рішенні в справі European Commission vs Italy від 17.07.2008 р., засуджуючи практику Condono fiscale - амністій, що проводилися в Італії у ХХ ст.
57 разів.
Отже, цілком логічно провести ПА в поствиборний період новій владі, добре підготувавшись до її проведення, з урахуванням відповідних суміжних реформ і максимально поінформувавши населення. Однак чомусь чинна влада намагається прискорити процес...
Україна не може експериментувати з податковою амністією багато разів. Добре підготувати рішення про її проведення, правильно вибравши час і мінімізувавши ризики, важливо не тільки тому, що її провал - це недоотриманий дохід бюджету. Провал ПА сьогодні в Україні матиме катастрофічні наслідки. Другої спроби не буде! Будь-яка повторна амністія, проведена впродовж короткого проміжку часу після першої, як правило, неуспішна (візьміть, наприклад, другий етап амністії капіталів у Бразилії 2016 р.). І невдача податкової амністії призведе не просто до втрати Україною (принаймні зараз) шансу вивести з тіні величезний, нагромаджений упродовж 30 років капітал. Це не тільки не дасть нашим громадянам можливості почати нове фінансове життя, а нашій економіці - ресурс для розвитку. Це відкладе надовго розвиток нашої країни в цілому, заморозивши ще на невизначений час постреволюційне болото фейкових реформ.
Ми всі мусимо погодитися і прийняти ПА та наступні загальне декларування, посилення податкового контролю та вимог до розрахунків у готівковій формі як серйозний крок на шляху нашого суспільства вперед - до прозорості й ефективності наших фінансів, до рівності та нейтральності оподаткування і багатих, і бідних, отже й до соціальної справедливості та чесності суспільства в цілому. Але це, звісно, тільки в тому разі, якщо ми не дамо перетворити податкову амністію на черговий реформаторський фейк...