Один мій старий знайомий, корінний киянин, якось сказав: «Знаєш, я перестав любити сюди повертатися. Випарувався, зник дух старого міста. Його чарівну ауру простромили ці безликі висотки. Того, мого Києва більше немає. Тільки в книжках...». На жаль, так думає не тільки він.
Після численних протестів громади, а також припису ЮНЕСКО сесія Київради встановила мораторій на будівництво у буферній зоні Софіївського собору, обмеженій вулицями Ірининською, Рейтарською, Олеся Гончара, Великою Житомирською, Михайлівською та Михайлівським провулком. Проте аплодувати владі зарано, - території, котрі увійшли в зону мораторію, значно менші, ніж вимагала ЮНЕСКО. До того ж ідеться тільки про нове будівництво, а не про вже розпочаті будови. Більше того, незрозуміла доля інших об’єктів, які незаконно вже прикрасили історичний центр: вул. Пушкінська, 7 (Алієв), висотка на вул. Мазепи, 11-А (Алієв, Фірташ, Хорошковський), Грушевського, 9-А («Інвес»), Андріївський спуск, 10 (затверджений проект 11-поверхового офісу компанії Ахметова) та ін. («Київ, який ми втрачаємо», DT.UA, №10, 2011 р.).
Слід відзначити також, що гарантій того, що завтра мораторій не буде знято або що на нього повноцінно відреагують Міністерство культури та Державна служба охорони національної культурної спадщини (у побуті - Держкультурспадщини), які, згідно із законом, мають усі повноваження та право погоджень, немає. Лобістів же на Банковій ніхто не скасовував. Як, утім, і старих схем, за якими під прикриттям одного з найкращих у Європі законів про охорону культурної спадщини всі останні роки забудовували (читай - спотворювали) старий Київ.
Про ці схеми, до речі, досить багато знають наші співрозмовники, які взяли участь у заочній непростій розмові. Прізвища цих свого часу дуже впливових людей і тепер не сходять із перших шпальт медіа, коли йдеться про скандальні будови та винуватців руйнування історичної частини Києва. Отож:
Руслан Кухаренко. Колишній голова столичного Управління охорони культурної спадщини. Півроку відсидів у СІЗО за обвинуваченням у посадовій недбалості. Відпущений під підписку про невиїзд. Справу передано в суд. Кухаренко переконаний, що його арештові сприяв голова СБУ Хорошковський, за розпорядженням якого було зачищено майданчик під відомим будинком архітектора Казанського. (За словами Кухаренка, він відмовився поставити свою візу на дозволі і - сів, а будинок Казанського, як ви пам’ятаєте, у новорічну ніч знесли). Що стосується інших об’єктів та історичної спадщини загалом, яку чиновник зобов’язаний був берегти, то колишній голова управління з 18-річним (!) стажем, публічно й неодноразово обвинувачений у корупційних діях, в інтерв’ю DT.UA, також зробив багато відвертих заяв.
Сергій Бабушкін. Колишній головний архітектор столиці (1996-2003), що, власне, й надув «Вітрила» непередбачуваного модерну в центрі Києва... Цей архітектор, на якого й тепер великий попит, побудував понад 140 об’єктів у столиці й повністю самореалізувався. Опоненти стверджують: за рахунок високої посади у поєднанні з власною авторською майстернею. Сам Бабушкін давно емоційно пережив перманентні нападки (колег архітекторів, зокрема), які ратують за збереження стилю старого Києва. Нині знаковий для Києва архітектор захоплюється «хмарочосом Куровського» на Кловській, 7 (тим, що суперничає з дзвіницею Лаври), вважаючи цей витвір «великим досягненням вітчизняних інвесторів та архітекторів». Питань же, які стосуються професійної етики і конфлікту інтересів, Бабушкін не сприйняв у принципі.
Насправді в кожного з цих людей своя особиста історія стосунків зі столицею, її спадщиною та законом. Яку вони, зрозуміло, не дуже-то й хотіли ворушити в пам’яті, - у їхніх кріслах давно сидять інші високі чиновники, уповноважені ухвалювати рішення. І вже під їхніми стінами кияни мітингують проти хаотичної забудови. Однак нам здалося, що панам Дігтярю (в.о.начальника управління охорони культурної спадщини столиці), Вінграновському (голові Держкомспадщини), Попову (голові КМДА ) і Целовальнику (головному архітекторові Києва) буде цікаво зазирнути у своє можливе майбутнє. Адже з часом і їм доведеться відповідати за свої дії. Якщо не перед законом, то перед собою та перед суспільством. Дуже хочеться вірити, що потенційне усвідомлення цієї перспективи нинішніми начальниками допоможе зберегти те, чого не встигли відібрати в Києва вчорашні.
Руслан Кухаренко:
«Все йшло через нашу голову. Бабушкін хотів побудувати Манхеттен на Дніпрі»
- Пане Кухаренко, протягом 18 років (!) ви були однією з ключових ланок у ланцюжку владних погоджень забудови в історичних зонах Києва. Громадськість давно має до вас претензії в частині ваших дозвільних віз. Вибачте за прямоту, але про корупційну вертикаль Кухаренко (в Києві) - Кучерук (у міністерстві) сьогодні багато де можна почитати. Водночас ваші адвокати розповідають, що постраждали ви за правду, відстоюючи будинок архітектора Казанського. Хочете сказати, що для вас то була вже якась межа?
- Висуваючи подібні звинувачення, слід апелювати до конкретних фактів. І вам як журналісту, і всім численним критикам. Але спочатку про мій арешт. Десять років тому до мене звернувся пан Хорошковський, який на той момент курирував КМДА від адміністрації президента Кучми. Він був зацікавлений у реставрації будинку архітектора Казанського (вул. Сагайдачного, 1). Заперечень не було. З’явився проект, розроблений інститутом «Укрпроектреставрація» (архітектор Отченашко В.Ф., замовник - фірма «Сітко-Поділ-Київ»), куди м’яко вписалася мансарда. Саме ця будівля пізніше стала офісом Хорошковського, де він приймав, у тому числі й журналістів, які написали про це («Слід Хорошковського у зруйнованій садибі Казанського», Тетяна Ніколаєнко, Сергій Лещенко, УП, 14 лютого 2011 р. - Авт.). У проект, протизсувні заходи та мармурове облаштування було вкладено серйозні гроші. Я був певен, що в найближчі сто років цьому будинку нічого не загрожує.
2007-го на цій же вільній від забудови ділянці, поряд з історичною будівлею, той самий замовник запропонував ескізний проект офісної чотириповерхової споруди, розробленої архітектором Ю.Бородкіним. У нейтральній архітектурі, яка не сперечалася за стилем із сусідніми історичними будівлями. Його було погоджено. На цій лінії вже йшла забудова вільних ділянок банком «Форум» за проектом, розробленим тим-таки інститутом «Укрпроектреставрація» у стилі модерн.
А вже в червні 2010-го у нас в управлінні з’явився архітектор Ю.Бородкін у супроводі двох солідних чоловіків з планшетами - і жах! - у новому проекті будинку архітектора взагалі немає! Замість нього 12-поверхова будівля, яка перекриває вид на зелений схил гори. Ми кажемо: «Пам’ятки зносити заборонено законом. Така забудова не відповідає: по-перше, Генеральному плану м. Києва, який дозволяє будувати в цьому районі будівлі не вище 27 метрів від поверхні землі. По-друге, якщо й будувати об’єкт на Поштовій площі, то невисокий, як і погоджували. По-третє, стилістику витримувати. А у вас скло і бетон!». Ті пішли незадоволені. Буквально через день у нас в управлінні з’явився представник КРУ. Потім знову прийшов Бородкін з проханням все ж таки погодити, а потім - СБУ.
(Історія затримання Кухаренка, барвисто викладена вашій покірній слузі, скидається на детектив. Зі стеженням, побоями і часто змінюваними статтями обвинувачення. Біля під’їзду власного будинку його без санкції прокурора і повістки схопили люди в масках, кілька разів ударили головою об дах легковика і помістили на заднє сидіння. Висунуте обвинувачення в розкраданні в особливо великих розмірах із часом здулося. Привід у результаті звівся до статті про службове недбальство. Оренда дорогих автомобілів і завищена плата за якісь юридичні послуги вилізли екс-голові управління боком. Щоправда, його захист сьогодні базується на тому, що всі ці факти були ретельно розглянуті і зняті ще перевіркою національного КРУ в 2007 році, проведення якої в КМДА ініціював прем’єр Янукович. Та облишмо недбальство Руслана Івановича, від якого згодом відмовилася і СБУ, висунувши йому зловживання службовим становищем та зловживання владою, наявність яких потрібно буде довести суду, і повернімося до більш інтригуючої теми: охорони ним культурної спадщини столиці. Тут, як мовиться, всі докази на поверхні - перед очима. - Авт.)
- Частина фактів - це ваші підписи на документах, які лежать переді мною. Ми обов’язково по них пройдемося. А прямо зараз хочеться зрозуміти, якщо Кучерук був над вами і закон віддав йому всі повноваження, то навіщо руйнівникам будинку Казанського знадобилася така складна комбінація - з СІЗО, судом, а тепер і вашим викривальним інтерв’ю? Могли й тихо через Держкультурспадщини все вирішити.
- Тихо не вийшло б. У законодавстві є нюанс. Поясню. Наше управління - місцевий орган охорони культурної спадщини, повноваження якого регулюються не лише законом про охорону культурної спадщини, а й законом про столицю України місто-герой Київ. Тобто, з одного боку, закон про охорону культурної спадщини, ухвалений 2000 року, не дає нам повноважень у частині охорони національних пам’яток і зон (у т.ч. Лаври, Софії, заповідника «Стародавній Київ») - це юрисдикція Держкультурспадщини. З іншого - згідно із законом про столицю місто слідкує і охороняє всі пам’ятки на своїй території. На основі цієї норми ми якимось чином і можемо впливати на забудову та погодження.
- Тобто ви за законом про столицю могли протестувати і зупинити не тільки руйнування будинку архітектора Казанського, а й незаконне знесення та будівництво сотень інших об’єктів?!
- Як правило, ми так і робили. Але з нами не рахувалися. Традиційна фраза ДАБК (Державна архітектурно-будівельна інспекція), яка й видає остаточний дозвіл на будівництво, була така: «Що з того, що немає підпису Кухаренка? Зате є підпис Кучерука...».
Більше того, ми не мали законних підстав впливати на право Держкультурспадщини викидати з національного реєстру пам’яток об’єкти. Так було вилучено з реєстру будинок Казанського, чим і прикрився в результаті Целовальник. Спочатку цей реєстр п’ять років складали, приймаючи наші переліки мало не по чайній ложці (тоді як інвестиції, погодження та забудова йшли семимильними кроками), тепер вилучають за бажанням великих чинів. (У цьому зв’язку в розпорядженні DT.UA опинився лист нинішнього голови Держкультурспадщини Вінграновського, направлений у КМДА у грудні минулого року, ще до адмінреформи, яка підчепила службу на гачок реорганізації. У ньому вже нинішній чиновник нагадує в.о. начальника управління С.Новгородському (той, перебуваючи у зв’язку з «посадкою» Кухаренка у статусі в.о., почав енергійно скасовувати деякі рішення і візи), що за законом управління не має жодного стосунку ні до національного реєстру, ні до, тим більше, попередніх чи нинішніх погоджень на будівництво в історичних зонах. - Авт.)
- Але ви могли виступити проти публічно - у пресі. Щось не було чутно всі ці роки ваших гнівних заяв, Руслане Івановичу.
- А Пушкінська, 7, де замість триповерхового будинку заходилися будувати офісний гігант? У результаті саме наших заяв будівництво сьогодні нелегітимне (несподівану правду про цей скандальний об’єкт розповів О.Омельченко. - Авт.). Об’єкт досі висить. «Сітко» не хотіла подібного галасу. Хотіли тихо дотиснути. Після того як мене забрали, почали атакувати Новгородського. Він же одразу написав, що такого роду речі відносяться до юрисдикції центрального органу.
- Таким чином зняв з себе відповідальність?
- Так. Але коли будинок почали зносити, направив туди інспектора, мовляв, на якій підставі дієте? Одразу ж був дзвінок одному з археологів нашого управління з Держкультурспадщини: «Що там Новгородський випендрюються, він що, хоче разом з Кухаренком на нарах сидіти?». Будинок знесли. Все стало зрозуміло.
Однак це вже крайність, притаманна нинішній команді. Раніше проблеми вирішували більш цивілізовано. Коли ми опиралися, а список потрібних об’єктів підпирав, управління ліквідовували або реорганізовували. Сім разів! Що це означає? У момент реорганізації я втрачаю право підпису, і з боку міста підписує інший чиновник. Поживанов підписував, Биструшкін... Будь-який об’єкт.
- Управління реорганізовували, а керівником залишався... хто? Кухаренко. Складається враження, що і ви, і пертурбації ці були комусь дуже зручні. Ви ж не тільки дозвільні візи ставили, а й були замовником багатомільйонних об’єктів для реставрації, чи то пак грошима розпоряджалися. Таким чином люди з багатим життєвим досвідом зазвичай гроші відмивають.
- Я повертався на посаду тому, що завжди вигравав конкурс на заміщення вакантної посади.
- Ну не смішіть Руслане Івановичу!
- Я не знаю, навіщо я був потрібен київській владі. Можливо, тому, що не вилазив з об’єктів. Перелічити? Княгиня Ольга, Володимирський собор у Херсонесі, Михайлівський у столиці, Успенський, Троїцький у Берестечку, церква Богородиці Пирогощі на Подолі... Ці об’єкти - моє життя... Я розумію звідки ноги ростуть у вашому запитанні. Був момент, коли митрополит Лазар написав на мене в СБУ - мовляв, Кухаренко відмиває гроші в Херсонесі. КРУ працювало день і ніч. Знайшли порушень аж на 9 тис. грн. при загальному бюджеті об’єкта 79 млн.! А всі ці балачки про те, що можна ліквідувати або реорганізувати державну структуру і сховати кінці у воду - маячня. У рамках кримінальної справи можна з’ясувати причини й наслідки будь-яких реорганізацій і ліквідацій. Було б бажання. Мене перевіряли по кожному об’єкту. Претензій нема. Інакше зараз навряд чи мене судили б за статтею про зловживання владою. Ми займалися відновленням історичних об’єктів, а хтось підписував папірці на висотки.
- За це вас і виключили зі Спілки архітекторів?.. У мене тут один лист столичного осередку на ім’я народного депутата Сівковича (читайте на сайті. - Авт.). Та й після розмови з вашими колишніми колегами інформації додалося... І пам’яток не зберігали, і будівництва незаконні погоджували, і в роботу архітекторів втручалися, і гроші за візи вимагали...
- Та Бог їм усім суддя... При виключенні мені інкримінували, що «безсовісно вторгаюся у творчі задуми архітекторів і редагую їхні проекти, нав’язуючи політику архітектурних деталей, карнизів тощо». Вони хотіли працювати в сучасному, а не в продиктованому законом «середовищному підході до вирішення фасадів». Знаєте, мені за таке формулювання не соромно. Більше того, я виграв усі суди у Спілки архітекторів, включаючи Верховний, а також судом був поновлений у цій організації.
Стосовно «зберігав - не зберігав». З 1996 року почалася тенденція забудови історичних ареалів. Крім того, що через нашу голову працював спочатку Держбуд, потім Мінкультури, потім Держкультурспадщини (цю теплу ковдру постійно намагалися перетягнути), «псевдоісторична» позиція нашого управління сильно дратувала головного архітектора Сергія Бабушкіна. Він мав власну майстерню і потребував замовлень. По суті, став головним лобістом «нового Києва» в кабінеті Омельченка, в адміністрації президента, в Держбуді, на Містобудівній раді... Виросли висотки на Печерську, Лєскова, 1, вулицях Цитадельній, Суворова...
Ми виходили на мера, але Бабушкін - на противагу - напирав на інвесторів, обіцяв мільйонні доходи в бюджет, планував побудувати Манхеттен на Дніпрі. А я волав, що в історичному ареалі не можна будувати вище семи поверхів! Але зелене світло було вже дано. 2000 року взагалі був люфт, коли нас не інформували про те, що відбувалося (незаконний наказ Держбуду про необхідність погоджувати проекти на 200 центральних вулицях тільки з ними). За півтора року на території центральної частини Києва було погоджено безліч жахливих об’єктів.
- Назвіть ці «жахливі об’єкти».
- Будинок Верховної Ради на Панаса Мирного, 28-Б, - стоїть прямо на Лаврі. Панаса Мирного, 17... Пізніше - Кловська, 7 («хмарочос Куровського». - Авт.) - узагалі нонсенс. Його погодив Биструшкін. Будинок на Грушевського, 9-А. Я подав детальну заяву до прокуратури. Коли прийшов Ющенко, (ура!) було відкрито кримінальну справу. Слідчий Пашинін мене допитав і подякував. Але потім він же викликав уже в іншій справі - про перешкоджання господарській діяльності того ж таки забудовника. Погода змінилася. А будинок підріс іще більше... (Подробиці цієї потворної історії також у Омельченка. - Авт.). Мазепи, 11-А. Теж не погоджував. Відчував, що там щось затівається. Можуть знести дитячий садок. Ми почали писати в усі інстанції - ті переконали, що хвилюватися не варто. За цей час усе продали - і почали проектування. У майстерні Бабушкіна. Я писав Кучеруку, не погоджував виділення земельної ділянки. Мені не відповідали. Інститутська, 18 (багатоповерхівка практично у дворі Банкової), - будинок, зведений Бабушкіним. Як його могли погодити в адміністрації президента - для мене досі загадка. Будь-яка квартира в цьому будинку - плацдарм для іноземних спецслужб і терористів. Бомбу можна кинути. Цікаво, у дворі Білого дому могло б вирости щось подібне?.. З останніх «удач» вже нової влади: Грушевського, 30 (висотка на 50 поверхів), вул. Рибальська, 22-24 (три висотки по 32 поверхи). (Нинішній голова Держкультурспадщини Вінграновський у відповіді на наш інформаційний запит підтвердив погодження на вул. Рибальська, 22. На сайті читайте текст запиту і відповідь, яку служба «ліпила» аж 40 днів. Усупереч закону про доступ до публічної інформації. Може, пану Вінграновському він і здався вичерпним, але нам - ні. - Авт.)
- А 11-поверховий офіс зі скла і бетону для компанії Ахметова на Андріївському, 10-Б?
- Ми були категорично проти. Це територія колишньої фабрики «Юність». Увесь квартал поблизу театру «Колесо». Я проект повернув. Заїхати на Андріївський буде неможливо. Там під сотню тисяч квадратних метрів запроектовано офіси, паркінги, будуть затори на Флорівській, Боричевому току, Контрактовій... Масштаб будівництва такий великий, що закриє весь вид на Поділ (Флорівський монастир). Там нічого вище чотирьох поверхів будувати не можна. Ресторан «Ріоні», що навпроти Києво-Печерської лаври. Я казав, що в жодному разі біля Кия, Щека, Хорива і парку не повинно бути ніякого ресторану. Це світовий нонсенс. Але погодили. Погодив той-таки начальник управління культури КМДА (мене на той момент було піддано черговій реорганізації) Биструшкін Олександр Павлович. (Дуже несподіваною виявилася історія цього об’єкта. Але розповів її авторові інший учасник тих подій. Ріоні - це велика річка в Грузії, а «Ріоні» - це проект грузинського президента в Києві. Ресторанчику допоміг вирости в історичній зоні Віктор Андрійович Ющенко в 2005 році: дав пряму команду кому треба, і демократія з законом одразу восторжествували. Цікаво, що «завадити» будівництву хотіла церква. Однак Міхо пообіцяв Блаженнійшому за послугу новий храм на території Лаври. Ресторан побудували, храм... забули. Буває... Але не у всіх. Щойно ВАЮ залишив посаду, «Ріоні» чужого Саакашвілі знесли. А от іграшки «своїх» на Мазепи, 11а, Пушкінська, 7, тощо - стоять. Узагалі кількість «цікавих» для правоохоронців об’єктів, які нам вдалося просто згадати в розмові з Кухаренком і яких, за його словами, він не погоджував, вражає.- Авт.)
- Однак, Руслане Івановичу, власні компроміси самі будете називати чи мені свою папку відкривати?
- Я не зміг устояти перед погодженням (депутати Київради сильно натиснули) будівництва житлового комплексу архітектора Я.Віга біля Софії Київської. Але я його підписав після Держслужби.
- Але ви могли не підписати, а піти і зробити заяву. Тоді вам не довелося б зараз так ретельно відмивати свою репутацію.
- Ми займалися виявленням, вивченням, обліком пам’яток, найменуванням і перейменуванням вулиць, спорудженням меморіальних дощок видатним діячам науки і культури, працювали над реставрацією соборів, церков... Погодження проектів - мала частина нашої діяльності, і наша непримиренна позиція, як з’ясувалося, нічого не вирішує: якщо піти, то можуть постраждати інші пам’ятки. Так, це був такий компроміс.
- Із совістю? Адже тут іще у вашому списку достатньо об’єктів. Андріївський, 33/6, наприклад...
- Ми порахували, що нове будівництво на місці знесеного будинку в масштабі Андріївського узвозу в архітектурі, схожій на український модерн, впишеться в цей антураж. Тим більше що проект розробляла один з найкращих реставраторів Укрпроектреставрації Лариса Цяук.
- Але ви ще й з Черновецьким залишилися. Тепер - ви один з членів його команди, яких «судять за діло». І навряд чи комусь з киян сьогодні цікаво - Хорошковський вас придавив чи справедливість. Дивний підсумок професійної діяльності для грамотного спеціаліста. (Останнє, до речі, визнають багато людей. Автора навіть насторожила кількість звернень депутатів усіх мастей (голови парламентського комітету з культури В.Яворівського в тому числі) і глав усіх (!) присутніх в Україні релігійних конфесій (включаючи Філарета, Володимира, Гузара та ін. до президента і генпрокурора з проханням відпустити Кухаренка під підписку за заслуги. - Авт.)
- На початку своєї каденції Черновецький викликав мене на доповідь. Ми розмовляли три години. Я розповів про плани. Київ - місто-інвалід, зруйноване багатьма війнами і режимом. У 1930-1940 рр. знесено 96 церков і монастирів. Я мріяв відновити кожну. Я залишився на своїй посаді. Потім розробив комплексну програму до Євро-2012, що стосувалася реставрації об’єктів і підготовки Києва. Але грошей так і не дали... Займався відновленням куполів Свято-Миколаївського собору Покровського монастиря. Якісь претензії до цього собору є? З мером начальники управлінь майже не спілкувалися - він поклав усю роботу на заступників, нашим куратором був Журавський. За те, що йшло не через нас, я не відповідаю. А за кожен об’єкт, де я поставив свій підпис, несу персональну відповідальність, і досі жодних претензій з боку правоохоронних органів за моїми погодженнями мені не пред’явлено...
- А хто ж, на вашу думку, повинен нести відповідальність за те, що сталося з Києвом за ці двадцять років?
- 1993 року мене запросили до Лондона в Український католицький університет читати лекції. Я багато побачив і був вражений тим, як англійці зберігають свою культурну спадщину. Як вони реставрують, як і де будують... Ось Тауер... Ось 200 м охоронної зони, де не можна поставити жодного кіоску... Є ліміт висоти... Привіз звідти багато матеріалів і перекладів. Свої інструкції всі переробили за лондонським типом. Виникло 972 рішення КМДА - посилили багато речей в охороні. І буквально недавно (коли ми займалися «Мистецьким Арсеналом») знову опинився там. Через 15 років. Бачу тих самих хлопців, щоправда, постарілих. А ще бачу - посеред Ситі стоїть «фостерівський огірок». І зону 200-метрову навколо Тауера забудовано кіосками, всякою поганню... Знесено цілі історичні квартали, біля Темзи - нова архітектура.
«Що сталося, хлопці?» - питаю. «Ми змінили концепцію історичної забудови Лондона, тепер вона формулюється як «дуже мінливий Лондон»... Історичний будинок мерії продано - там готель, басейн, акули плавають... Бізнес, інвестиції... Вам це нічого не нагадує? І наш Бабушкін тепер фотографує об’єкти Лондона і один в один ставить їх у Києві. Будинок на Звіринецькій та ін...
До чого я це кажу? Після Лондона я зрозумів, що дуже мало залишилося міст, які щось намагаються зберегти. Рим, Прага, Стокгольм, Гельсінкі, Краків, Варшава, Лодзь... Там - Європа. Там поставили заслін на національному рівні. Місцеві правила забудови не працюють ніде в Європі. Тільки національні правила забудови для столиці. Прийнято в Римі, у Відні шість поверхів у центрі - все. Париж після скандалу з Монпарнасом - на одній висоті.
Ми подібного роду законопроекти намагалися готувати. Був навіть указ Ющенка про неприпустимість висотного будівництва в історичних ареалах Києва. З помпою взялися за його реалізацію. Почали працювати над новими правилами... Указ проіснував три місяці. Гроші, бізнес... У нас, на жаль, як і в Лондоні, склалася азіатська система містобудування - вона не має культури багатовікової осілості - вона кочова, вона все руйнує.
Микола Кучерук: «Це непристойно - казати, що погодження чиновника найголовніше! А як же професійна етика архітектора»
- Миколо Максимовичу, дзенькіт лаврської дзвіниці рятує від потоку інформації, який вилився на вас після залишення посади голови Держкультурспадщини? Наскільки взагалі комфортно ви почуваєтеся на лаврах «головного корупціонера, який поставив підпис під руйнуванням історичного Києва»?
- Я зараз займаюся конкретною справою і навряд чи готовий коментувати нападки тих, кому робити нічого. Я знаю проблему набагато глибше, ніж усі інші. Державна служба охорони національної та культурної спадщини довго й тяжко створювалася, починаючи з 2003 року. Ми займалися не тільки Києвом, а всією Україною. Правова база, створена за ці роки, включаючи закон про охорону культурної спадщини (він був ухвалений трохи раніше), становить 104 документи. Це якісні закони та підзаконні акти. Я аналізував і порівнював із документами інших європейських країн. Проблема тільки в тому, що наших законів ніхто не виконує.
- Але ж ви могли їх виконувати. За таких повноважень (а Держкультурспадщини підім’яла під себе і столицю, і заповідники, адміністрація яких має набагато менше прав на захист від навали забудовників) ваша особиста позиція могла докорінно змінити ситуацію.
- Не забуваймо, що поки наша служба створювалася, прерогатива на погодження була в заступників міністра культури - аж до 2005 року. Вам нагадати, скільки нових об’єктів з’явилося до 2005 року? Більше того, механізм погоджень будь-якого об’єкта був досить складний, це зараз його досить спростили. Спочатку Київрада виділяє земельну ділянку, потім йде проектування будинку та погодження проекту різними службами (у тому числі нашою), потім рішення приймає Містобудівна рада, і вже тільки ДАБК видавала дозвіл на будівництво. Усього потрібно було пройти приблизно 120 інстанцій! Але починалося все де?
- Де?
- У кабінеті головного архітектора. Звідти починається весь процес. Питання виділення земельної ділянки йде з подачі Київзему та головного архітектора. Тому непристойно - казати, що погодження найголовніше! А як же професійна етика архітектора? Чому ніхто не каже про авторську етику? Хто мав професійно побачити, як у підсумку впишеться в панораму Лаври та ж таки свічка Куровського? Я чи її автор? До речі, я не погоджував проекту цього хмарочоса. Він був погоджений у 2003 році листом Міністерства культури.
Та повертаючись до етики, якщо архітектор проектує об’єкт, то він, як автор, насамперед несе відповідальність за те, як його об’єкт впливатиме на навколишній ландшафт.
- Архітектор - це людина, яка сьогодні займається виключно бізнесом. Йому роблять замовлення - він робить проект. Чим більше поверхів - тим більше доларів.
- Смію вас запевнити, що в Києві є багато архітекторів, які відмовляються від подібних проектів. На жаль, головний архітектор Бабушкін не відмовлявся.
(У цьому зв’язку логічно навести цитату з розмови автора з одним з відомих архітекторів столиці Георгієм Духовичним, яка відбулася вже після спілкування з Кучеруком: «Якийсь час ми у своєму середовищі навіть розглядали ініціативу відмовлятися від проектів, які шкодять Києву. Такий собі протест методом ігнорування апетитів забудовників. Бували ситуації, коли замовник змінював концепцію на півшляху й раптом просив додати чотири-п’ять поверхів. Але завжди знаходилися люди, які робили те, про що їх просили. Ініціатива провалилася. При Черновецькому намітилася нова тенденція. До тебе приходять і кажуть, що є рішення Київради про землевідведення, є проект - абсолютно божевільний, створений іноземними колегами. Ти розумієш, що це жах! Але тобі кажуть: або бери й переробляй, щоб це можна було в нас побудувати. Або побудують цей жах. Але тут не можна будувати! Про це, кажуть, забудь… Мені доводилося братися за такі проекти...». До речі, саме Духовичний був одним з ініціаторів виключення зі Спілки архітекторів п. Кухаренка. - Авт.)
- Хочете сказати, що весь сьогоднішній вигляд Києва народився в кабінеті Бабушкіна?
- Не тільки. Після нього теж сім років хтось фантазував. Але при Бабушкіні було дуже багато проблем. Я знаю, що у Спілці архітекторів жорстко стояло питання щодо його діяльності. У нього була своя майстерня, що взагалі-то йде врозріз із посадою чиновника. (До речі, за свідченням нинішнього голови Спілки архітекторів України Ігоря Шпари, одного разу організація підготувала матеріали щодо руйнівної діяльності головного архітектора столиці для розгляду в Кабміні. У підсумку на засідання запросили всіх кого завгодно, крім самого Бабушкіна… - Авт.)
- Але якщо Бабушкін вісім років обіймав посаду головного архітектора, вочевидь, він усіх улаштовував. І в центрі, і в столиці.
- Ще до посади голови Держкультурспадщини, працюючи в Держбуді, я неодноразово порушував питання про створення плану регенерації для історично значимої частини кожного міста, у тому числі столиці. Після серйозного аналізу середовища й будівель потрібно було визначити конкретні майданчики під будівництво. Адже будувати треба, місто не повинно бути мертвим.
Однак з 2000 року почали масово виділяти ділянки інвесторам. Ті, зрозуміло, прагнуть витягнути з них максимум. А якби був такий план, то інвестор відразу б знав, де й що можна будувати. Ми неодноразово пропонували місту зробити такий проект. Держбуд навіть відповідні розпорядження ухвалював. Але зустрічної ініціативи не було. У ручному управлінні завжди зручніше керувати.
- Миколо Максимовичу, але ж іще в 2000 році було ухвалено Генеральний план Києва! Там багато чого з вашого необхідного переліку можна знайти. І поверховість, і зони під забудову, і перенесення адміністративного центру на Лівий беріг… Але ні ви, ні саме місто не часто ним керувалися. Навіть при Омельченкові, не кажучи вже про 27 поправок Черновецького…
- Києву завжди складно було знайти баланс. За законом усі національні заповідники - наша компетенція. Вони ж у Генплані визначили якісь історичні ареали, куди включили всі без винятку заповідники. Почали вимагати права на погодження всіх об’єктів, які в цих ареалах…
- Але за законом про столицю місто зобов’язане охороняти всі без винятку пам’ятники на своїй території. Взагалі, всі так рвалися охороняти, а в підсумку якось ні в кого не склалося… Ось, наприклад, знесений новою владою ресторан «Ріоні» був погоджений вами саме в 2005 році.
- Так, я погоджував. Але на той момент це була не територія заповідника. Це ми вже зараз хочемо розробити такий проект, який розширив би буферну зону заповідника. Хочемо включити до неї й 50 метрів водного простору. Це справді важливо.
- Цікава виходить історія. Отже, сидячи в кріслі глави Держкультурспадщини ви погодження на будівництво на цій території дали. А пересівши у крісло заступника директори Лаври, раптом заходилися її охороняти. Ця історія не клеїться не тільки з етикою архітектора, а й чиновника. Ну та Бог з нею, з етикою, якщо є субординація. Я знаю, що з приводу «Ріоні» вам телефонував особисто Ющенко. Це правда?
- Навряд чи мені зараз варто обговорювати прізвища.
- Але ж ваше прізвище обговорюють. І наскільки часто вам телефонували міністри і президенти з такого делікатного приводу?
- Телефонували.
- Миколо Максимовичу, у підсумку ваші візи стоять під скандальними об’єктами на Грушевського, 9а, Мазепи, 11а, за вами забудова Васильківського укріплення і ще багато чого. Я не беру до уваги ті візи, які ви ставили в силу власного морального вибору. Але все-таки - як ви захищалися від тих, які вам відверто нав’язували? Адже підпис на документах не Кучми, Ющенка чи Богуцького, двері якого той же Вагіф Алієв відчиняв ногою, а ваш! Відповідати вам.
- По-перше, ті випадки, про які ви кажете, не були системою. По-друге, за кожен свій підпис я відповідаю. А міністри та їхні зами відповідають за свої. Багато проектів погоджувалися листом міністра чи зама. Так, об’єкт на Грушевського погоджував заступник міністра Новохатько. На вул. Мазепи, 11а, мною було погоджено абсолютно інший проект. Коли ми побачили, як все будується, ми всі свої висновки скасували. Питання розглядалося на колегії Мінрегіонбуду. Будівництво завмерло, був скандал, але зараз будинок різко пішов угору… Пушкінську, 7, у такому вигляді наша служба взагалі не погоджувала.
- То що цю коробку самовільно зводять?
- Виходить, що так. Щодо забудови на вул. Щорса (Васильківське укріплення). Ця територія не є пам’ятником у повному розумінні цього слова. Там була якась історія з Міноборони. У будинках мала бути частина квартир для військових. У ході будівництва впорядкували всю територію. Навіть реставрацію валів було включено в проект.
Розумієте в чому проблема: будь-яке будівництво в наших умовах перетворюється на досить дивний процес. Я багато чого побачив. Припустимо, робиться проект, розглядається на Містобудівній раді. Комусь не сподобалося, що робить Бородкін чи ще хтось… Починається метушня - а чому не я? Буває й таке, що об’єкт уже можна почати будувати, а хтось солідніший на нього око поклав - і давай торгуватися… Частина житлової площі чи ще якісь умови. У Києві навіть діють спеціально навчені пікетні бригади - ставлять паркани біля майданчиків, збирають людей, мітингують… Доти, доки з ними не розрахуються. Отже, на всі крики завжди треба дивитися глибше. Та й методів боротьби з історико-охоронними службами в арсеналі інвесторів достатньо. Є такий механізм: беруть під довгострокову оренду якийсь історичний будинок. Потім заманеться надбудувати мансардочку. Коли хазяїн усвідомлює кількість необхідних погоджень, він просто кидає будинок напризволяще. Щоб зруйнувався сам по собі. Служба не в змозі проконтролювати всі адреси. Виявляв і таке, що під титульним листом узгодженого проекту підшитий абсолютно інший проект.
- Чому ви пішли?
- Це був мій особистий вибір. (Але за інформацією DT.UA, звільнити крісло Миколу Максимовича попросив міністр Кулиняк. Наступником Кучерука ледь не став бізнесмен та власник відомої конярні п. Бутенко, до якого давно прихильно ставилася екс-прем’єр Тимошенко, але не встигла призначити. Азаров навіть написав розпорядження про призначення Бутенка, однак про минулі зв’язки кандидата доповіли президентові. Таким чином у кабінет Кучерука прямо з бізнесу в’їхав п. Вінграновський. До речі, Кухаренку теж одразу запропонували посунутися. Але той вирішив залишитися добудовувати куполи… Як виявилося - марно. - Авт.)
Олександр Омельченко: «Ганебна коробка на Пушкінській, 7, - моя помилка. Але якщо Попов сказав, що її знесе, то повинен зробити це, не зважаючи на прізвища інвесторів»
- Олександре Олександровичу, ви не були стороннім спостерігачем в історії розвитку міського ландшафту Києва. Ви були діяльним мером, який багато й довго будував. Вам самому тепер затишно тут жити? Нічого не хочеться переставити або викинути до дідька, як із власної квартири, яку колись не зовсім обдумано дозволив захарастити дорогими, але непотрібними речами?
- Колись готель «Хаят» теж зараховували до розряду непотрібних речей. Скільки було суперечок, скільки галасу - задавить Софію! І що? Тепер це об’єкт ХХ століття! Через сто років його фотографуватимуть. Кожен новий об’єкт у сучасному місті повинен відповідати рівню розвитку суспільства, і його потрібно зберегти як історичну правду. Як потрібно зберегти і старі об’єкти. Але на вільних місцях слід будувати тільки нове.
- Голова Спілки архітекторів України Ігор Шпара чомусь не поділяє вашого оптимізму. Та й багато архітекторів переконані, що давно настав час зняти капелюх і попрощатися зі старим Києвом, який зруйновано.
- Так це вони його самі й зруйнували! І я вам це доведу. Але спочатку пройдімося разом від «Хаята» далі. Інститутська - жодного нового будинку, крім банку «Аркада», - гарний будинок. Інститутська, 3? Знесли після нас. Так, це бандитизм! Хрещатик, 5, - за п’ять років не відбудувати? Злочин. Тепер Печерськ. Об’єкт, який найбільше критикують, - Грушевського, 9а. Це моя перша помилка. Скажу правду. Тут Генпланом і Містобудівною радою був затверджений 9-поверховий будинок. Акуратний і автентичний, який абсолютно вписувався в ландшафт. Я дуже поважаю Валерія Черепа, але 2003 року він був міністром будівництва і архітектури й скористався необмеженим правом у плані погоджень. Проект переробили: врешті-решт з’явився абсолютно інший висотний будинок із зайвими п’ятьма поверхами. Я визнаю, що треба було піти на конфлікт із Держбудом і захищатися.
- Тим більше що, згідно із законом про столицю, ви могли це зробити.
- Міг. Може, я б далі так і зробив, коли побачив це убозтво. Але ініціативу взяв на себе новий президент. Навіть було порушено кримінальну справу. Але потім Віктор Андрійович почав торгуватися з інвестором і замовником. Доручив Петру Порошенку вести з ними переговори. Їм буцімто пообіцяли два верхніх поверхи під розміщення СБУ, яка б звідти (ви тільки подумайте!) охороняла майбутню нову резиденцію Ющенка в Маріїнському. Він планував жити там із родиною. Ось головна причина того, що будинок на Грушевського не просто встояв, а ще й виріс, - а не київська влада. З резиденцією не вийшло, але замовник із президентом поділився. (У зв’язку з цим нагадаємо, що початковим інвестором проекту була фірма «Інвес», керував якою колишній військовий Володимир Панчук. За фірмою стояв його друг дитинства - міністр транспорту Георгій Кірпа. Нині, на жаль, їх обох немає серед живих. Був момент, коли серед інвесторів скандального будівництва міг з’явитися Вагіф Алієв. Однак після конфлікту Алієва з Горбалем із приводу висотки на вул. Мазепи, 11а, «Інвес» припинила з ним будь-які переговори. Нині будується друга черга об’єкта. - Авт.)
Ідемо далі - площу Слави реконструювали повністю. «Мистецький Арсенал» Ющенко собі привласнив, хоча указ Кучми щодо цього був ще 2003 року. Брати Ющенки побачили в цій справі великий бізнес. Бізнес вийшов, а «Арсенал»... Філармонію повністю реконструювали, а Бессарабка хіба вам не подобається? Музей Леніна (Український дім) брат Ющенка взяв в оренду на 49 років. Це просто немислимо! ВДНГ зробили дочірнім підприємством Українського дому, - землі виставки теж сподобалися президентові. Про це треба говорити зараз!
- Добре, що ви тепер про це розповідаєте. Але давайте повернемося до ваших особистих помилок.
- «Олімпійський». Це друга. Але це не моя й не архітекторів помилка - це помилка часу. Коли ми затверджували реконструкцію стадіону і будівництво біля нього, це був 2000 рік. Євро нікому й не снилося. Тому стандарти проектування і будівництва були вітчизняні. Тепер будують за новими, європейськими стандартами.
- А з даром передбачення у стратегічно мислячого державного чиновника як же? 2000-й - не 80-й.
- Ну, якщо у Суркісів його не виявилося... До того ж вони на той момент ні з Кучмою, ні зі мною не контактували. Ну, та гаразд. Помилка третя: Пушкінська, 7. Справжній скандал. Мене, правда, в цьому контексті ніхто не згадує - будівництво розпочалося після мене. Але дозвіл же Київрада давала при мені. Я про це ще не казав. Однак зобов’язаний сказати правду, щоб остаточно поставити хрест на цьому ганебному об’єкті.
- Боюся, пан Алієв так не вважає.
- Алієв викупив його вже потім. Спочатку був мій заступник Іван Фоменко і на той час голова бюджетної комісії Київради Володимир Присяжнюк. Я глибоко поважаю Івана Андрійовича, який уже пішов від нас. І дуже довіряв йому свого часу. Він мене переконав, що проект потрібен, і сесія вирішила відвести цей кут під будівництво... музею мерії заввишки три поверхи. Щоб не вище приміщення Російської драми. Однак усієї правди мені на той момент не сказав - Бог свідок: на другому-третьому поверхах було заплановано офіси. Ну а потім, уже за Черновецького, спаскудили весь проект, перепродали Алієву, музей викинули й поставили цю дику коробку. І це більший гріх, ніж будинок на Грушевського. Коли Попов із Целовальником заявили, що будинок знесуть, я відразу їм зателефонував і визнав свою помилку. Це була їхня сильна заява.
- Але будівництво чомусь не припиняється...
- Тому що боротьба між Поповим і Алієвим рівна. Я не знав і не знаю цього пана. Знаю власників «Епіцентру» Герег, «Метро»... Пишаюся тим, що повірив у їхній бізнес колись. А Вагіф Алієв був одним із інвесторів реконструкції Бессарабки, на яку, завважте, не було витрачено ані копійки з бюджету. Більше ми з ним не перетиналися. Я симпатизую Попову, але є одне «але»: якщо сказав, що не буде цього будівництва, то його не повинно бути! А то сьогодні вже читаю в газетах - і Кучуку тяжко, і Целовальнику не під силу...
Тут потрібно залишити підвал і два поверхи, щоб будинок вписався в історичний контекст. І тут ніякий закон не потрібен, достатньо самого бажання Попова.
- Але, за законом, усе вирішують Держкультурспадщини і Мінкульт.
- У голови КГГА є й інші повноваження - виставити охорону та міліцію - чоловік вісім цілодобово - й нікого не пускати на роботу. З вовками жити - по-вовчому вити. Якщо голова адміністрації заявив, що будівництва не буде, то він повинен забити цвях одним ударом. А якщо хтось, не дай Боже, дійде до президента, і президент засумнівається в його правоті, то Попов має прийти й сказати: ваша честь, спасибі за довіру, але я йду. Тільки так можна стати незалежним. (Однак, за інформацією DT.UA, столична влада вже знайшла оригінальніший вихід зі скрутної ситуації. Скандальну коробку таки знесуть. Але після того, як її… добудують. Фішка в тому, що коли знести її тепер, то інвестор не має права на компенсацію з бюджету. А він же витратився на це незаконне будівництво… Коли ж об’єкт буде добудовано, то влада його гучно й урочисто знесе. На радість рейтингу Попова. А потім тихо й хутенько попросить вибачення в інвестора, що постраждав, і компенсує йому збитки рівноцінною земельною ділянкою. Так би мовити, і вовки ситі, і вівці цілі. Звідки така турбота? Взагалі, персона пана Алієва, який усе останнє десятиліття двері до кабінету будь-якого міністра ногою відчиняє, українською громадою глибоко не досліджена. Тому уточнимо тільки, що цей удачливий бізнесмен, - а тепер усі найпривабливіші інвестиційні об’єкти в Києві веде компанія «К.А.Н. Девелопмент», контрольована Алієвим, - один із найбільших уламків імперії Бакая. Серед його колишніх партнерів - люди з такими відомими прізвищами, як Жеваго, Веселов, Кучеренко, Ніконов… Останній, до речі, став одним із партнерів Алієва у згаданій вище компанії. Якщо розшифрувати абревіатуру, вийде: «Крапивін. Алієв. Ніконов. Девелопмент». Тут варто звернути увагу й на Крапивіна. Родич Алієва в якомусь там коліні, а також друг дитинства відомого Сєви Могилевича. Про розчинені двері міністрів не забули? Отож… Правда, врешті-решт із Крапивіним стався конфлікт, і з бізнесу він вийшов. Перед президентськими виборами Алієву довелося пережити багато хвилювань. Так, приміром, у пентхаузі відомої висотки на вул. Мазепи,11-А (що нависає над Аскольдовою могилою й не дуже гарно перейшла від Горбаля до Алієва, - судяться досі), окопалися його партнери Фірташ і Хорошковський. Юлія Володимирівна, як відомо, до цих людей особливої прихильності не відчувала. Але все минулося. Алієв - частий гість на Банковій. Бізнес квітне. - Авт.)
- Реконструкцію Майдану до своїх помилок не зараховуєте?
- А тепер варто повернутися до початку нашої розмови. Чому у ЗМІ йде зіткнення думок архітекторів - хтось ховає Київ, хтось - навпаки? Та тому, що кожен із них - не тільки Бабушкін або Кухаренко - має майстерню, записану якщо не на себе, то на зятя чи свата. Всі без винятку! Бабушкін, Дубок, Кухаренко, Гордєєв, Духовичний... Утворилися олігархічні клани архітекторів. Це хвороба. Зайдіть у КІМВ, і ви побачите, чиї діти там навчаються. Зайдіть на архітектурний факультет - теж усе зрозумієте. Боротьба кланів та архітектурних майстерень призводить до чвар і критики одне одного.
- Сан Саничу, я не належу до жодного з цих кланів, але мені не подобається цей скляний монстр на Майдані. Я не можу зрозуміти своїх суперечливих почуттів стосовно «Вітрил»... Я взагалі не вловила якоїсь стрункої й чіткої архітектурно-історичної концепції, якої б дотримувалися місто і держава, розвиваючи Київ. Смаківщина. Хто опинився біля керма, той і вирішив, як треба?
- Архітектурний проект «Майдан Незалежності» реалізований на 50 відсотків. Стела незалежності не заповнена, внизу має бити живе джерело й міститися дзвіниця. За стелою замість готелю планувалася дуже гарна стіна й паркінг на 4 тис. місць. Більше того, у проекті не було цього сірого скла - там було закладено кольорову гаму мозаїки. Так, допустилися архітектори прорахунку, якщо замінили на просте скло. Але це можна виправити, - я готовий із власних грошей частину профінансувати. І не треба заявляти, що ми повністю змінимо площу. Не треба блефувати заради гарних слів, як це робить Целовальник. Ви до пуття те, що є, доведіть...
«Вітрила»? Бабушкін - дуже талановитий архітектор. Вони вписалися, перебувають ніби в балці, не напирають і не тиснуть. Інше питання, що разом із «Вітрилами» було передбачено комплексний розвиток Бессарабки - зокрема й підземної частини. Є проект. Черновецькому було не до цього. Попов тепер повинен запросити інвесторів «Вітрил» і уточнити, яку вони внесли суму як пайову участь і чи всі зобов’язання виконано. Я впевнений, що з них можна добрати мільярд і протягнути під землею ціле місто - від Бессарабки до Льва Толстого.
- І все-таки вас не бентежило, що на своїй посаді Бабушкін реалізовувався не тільки як чиновник, а й як бізнесмен?
- Певною мірою - так. Але він проектував прекрасні речі. А в Парижі Ейфелева вежа? Мера, який дозволив її будівництво, хотіли колись розстріляти, а тепер це головна визначна пам’ятка країни.
- Але там після цього законом обмежили поверховість у центрі.
- Наш закон про охорону історичної частини Києва тиняється кабінетами понад 20 років.
- А ви де весь цей час були? За десять років могли переконати Кучму прийняти такий закон.
- Ми ухвалили Генплан. І він багато речей регулює. Однак його виконали тільки наполовину. 2014 року планувалося перенести весь адміністративний центр на Лівий берег. Ось де була б основа для того, щоб почати зберігати! Все кинули... 27 поправок до Генплану при Черновецькому! До закону! Тепер стратегії нові пишемо… А ви доробіть те, що вже затверджено. Почитайте уважно, які перспективи для Києва там виписано й продумано. Зауважте, нашими фахівцями й ученими.
…Знаєте, я не рватиму на собі волосся й не ганитиму свої десять років. Я вважаю, що ми зробили багато добра для міста, - скільки нових будинків, храмів ми відновили й побудували... Ми були сильною владою у столиці. Ми були незалежними. Ні в мене в заступниках, ні в Київраді олігархів ще не було. Усі були в міру забезпечені й цілеспрямовані. І ми могли сказати президентові не грубо, а впівголоса - «ні». І він це сприймав. Прем’єри телефонували й радилися. Міністри - просили. Якщо ми в чомусь помилилися, то тільки в тому, що робили.
Сергій Бабушкін:
«А якби наші предки побудували дзвіницю Лаври заввишки 15 метрів? Ми б тоді взагалі вищого нічого не будували? Все це дурниці...»
- Сергію В’ячеславовичу, ви сім років були головним архітектором Києва. Стільки часу минуло, а списи досі ламають. Правильно все зроблено чи неправильно? Архітектори, влада й громада так і не дійшли до якогось єдиного бачення, єдиної концепції містобудівної політики та охорони пам’яток історії й архітектури. Закон про охорону національної і культурної спадщини вдало обходять. Якщо поглянути на вулиці столиці, то зразу розумієш, що тут панує хаос, а не якась ідея. Ось і ви, схоже, працювали виключно під впливом власної інтуїції. Як вважаєте, чи все вдалося?
- Я не можу себе оцінювати, - нехай це роблять інші. Під моїм керівництвом мій колектив зробив справді багато. Працюємо разом уже понад 25 років. І діти наші вже стали працювати. Побудували понад 140 об’єктів у Києві. Інженерних, транспортних, громадських установ, банків, торгових центрів, житлових будинків... Безумовно, я реалізувався. У мене є послідовники. Продовжує розвиватися місто. Інші міста доганяють. Певною мірою це й наша заслуга, - дуже багато цікавих об’єктів та ідей почало з’являтися.
- Ви зараз говорите про «Майстерню Сергія Бабушкіна», яка мала й має багато замовлень і добре заробляє, а я запитала про вашу роль як головного архітектора міста. По-моєму, конфлікт інтересів на поверхні. Саме цю малість вам, здається, й закидали ваші колеги.
- Та про що ви кажете?! Самореалізувався не тільки Бабушкін, а й решта. Вони теж забудовували місто радо і з великим задоволенням. Насправді мати власну майстерню і бути головним архітектором - набагато складніше, ніж бути ним і не мати такої майстерні. І взагалі, казати, що ти користувався, - це обвинувачення. Причому голослівне. У бізнесі немає такого - головний ти чи ні. Або ти вмієш щось робити, або ні. Інакше до тебе ніхто не піде.
- Навряд чи хтось із архітекторів може похвалитися, що побудував у столиці 140 (!) об’єктів. Та візьміть будь-який список - там кожен другий проект ваш.
- Повторюю, я не сам ухвалював ті чи інші рішення. Я проходив містобудівні ради КМДА й Держбуду. І мені це було важко: там погоджували не посаду, а конкретний проект. Так, мені завжди намагалися пред’явити, що я головний і проектую. Але на те я й головний, щоб проектувати. Доки я був на посаді, всі архітектори могли працювати із замовниками. Жодного конфлікту інтересів не було, і вже років вісім мені про це не нагадували. Це справи давно минулих днів. Моя майстерня чи чиясь іще... Я не приховував, що вона в мене є. Я не займався поборами й не жив на хабарі. Критикують? Отже, робив усе правильно. Ніхто й ніколи не аплодує чужим удачам. Мене дуже часто запитували різні органи: навіщо ви це підписали, навіщо те? А якби не підписав, то запитували б: чому не підписав? Вимагав, виходить?
Я ні за чим не жалкую і пишаюся тим, що я робив. І будівельниками пишаюся. І свій будь-який реалізований об’єкт вважаю великою удачею. Адже що таке зробити об’єкт? Це титанічна праця великого колективу. Це час і знання. Насправді ніхто з архітекторів як патріот не відмовився від роботи, яку йому давали. Жоден. І я не відмовлявся. Архітектор має право зробити будь-яке замовлення.
- А як же професійна етика? У вас бували випадки, коли ви з якихось принципових міркувань відмовлялися від замовлення?
- Відмовитися - це неправильно. А ось правильно - вплинути... Це вдавалося.
- Тоді в чому виражений ваш вплив на замовника, коли ви проектували, наприклад, відому будівлю на Кловській, 7.
- Це прекрасний об’єкт! Я до нього безпосередньо причетний і як архітектор, і як автор. Це український інвестор. Це комплекс на 47 поверхів. Це гордість. І мене абсолютно нічого не бентежить. Вищий чи нижчий від Лаври... Де в нас записано в законі, вищий чи нижчий?
- Тобто хочете сказати, що потрібен закон? Як у Парижі?
- Та немає таких законів ніде. У нас таких законів немає. Це все емоції - вищий чи нижчий. (Уточнимо, що в Генплані Києва про поверховість у історичному центрі на стор.28 написано: не вище 27 м від рівня землі. - Авт.) Я завжди одне тільки кажу: слава Богу, що дзвіниця Лаври заввишки 96 метрів виявилася. А якби наші предки побудували її на 15 метрів? Що, ми б тоді взагалі вищого нічого не будували? Все це дурниці... Я й до духівництва з цього приводу звертався. Ви думаєте, мене це не хвилювало, чи що? Вони сказали: ви мирське робите, ну й робіть. Ви хоч одну статтю знайдіть від імені священнослужителів. Тільки колеги архітектори пишуть - вищий-нижчий... Хіба це культура? Хіба це оцінка об’єкта? Софію, наприклад, добудовували. Адже вона не була з самого початку такою. Всі ці розмови взагалі від лукавого. Старе місто... А що таке старе місто? По-перше, все старе місто надбудоване мінімум на один-два поверхи - немає жодної первозданної будівлі. Візьміть будь-який будинок... Мені допомогли в цьому історики (я багато читав), - усі надбудовані. Після Другої світової війни будинків не відтворювали, а добудовували.
- Грушевського, 9-А.
- Я безпосередньо причетний і до цього об’єкта. Я його проектував, а Василь Присяжнюк, що став головним архітектором столиці після мене, погоджував. Я й сьогодні переконаний, що на цьому плато можна будувати будинки. І воно буде з часом забудоване. Київ - це столиця України. Ми постійно забуваємо про те, що не живемо 100-200 років тому. Ми і час рухаємося вперед. Відбувається дивний розвиток столиці й незалежної держави. І він відбуватиметься. І ми нічого з цим не зробимо. І це буде правильно. Нові будинки мають будуватися в новому стилі. Так, якщо хочете знати, не було б «Вітрил» - взагалі було б незрозуміло, де в нас центр столиці України. Постійно потрібно думати, що в нас столиця. А тут уже, так би мовити, на колір і смак...
- Чому тоді не виробити єдину концепцію, не закріпити її
законом? Вас така думка не навідувала?
- У нас є концепції - це велика потреба будувати. І ще раз будувати. Ще 20 років тому всі офіси базувалися в підвалах, і ми вважали це за щастя. Коли ми побудували перший «Поділ-плаза», він не заселявся десь півтора року. Я теж не розумів, що ж це ми побудували... До всього треба було звикнути.
- І до того, що багато об’єктів в історичних ареалах узгоджувалися незаконно, за дзвінком, - теж?
- Та нічого за дзвінком не узгоджувалось. Ось особисто я не знімаю з себе жодної відповідальності. Я сам ухвалював рішення. Як творча зріла людина, якій було доручено ухвалювати такі рішення. Я пішов на цю посаду з гордістю, трепетом і пошаною. Я все робив свідомо з відповідальністю, і вважаю, що робив правильно. Як чиновник я все беру на себе. Я реалізовував концепцію розвитку міста, якої потребував час. І це робив не тільки я, а й мої колеги. Так, як головний архітектор, я багато пропонував колегам, міняв, поради давав... Бо відповідав за все. На моїй посаді могла працювати тільки людина, яка в змозі ухвалювати рішення.
- Пушкінська, 7.
- Будівництво тривало без мене. Але я завжди казав, що там може бути не більше трьох поверхів. Тепер там більше. І до цього колись звикнуть. Архітектор добре зробив свою роботу. Чому цей об’єкт узгодили - це вже інше запитання. До чиновників.
- Грушевського, 30, це ваш...
- ...знаєте що, давайте так напишіть: ні про що не жалкую, все правильно зробив. Каятися не буду.
…Що ж, пазли склалися. Картина вийшла убога. Але дає достатньо відповідей на головне запитання: чому і завдяки кому старий Київ зазнав поразки у війні за свій первозданний вигляд? Хтось назве це світовою тенденцією - бізнес, гроші, інвестиції… І буде правий. Хтось оглянеться на ті поодинокі міста, що цій споживацькій тенденції не піддалися, і буде сильно засмучений… І також буде правий. Невже Київ з багатовіковою історією не гідний того, щоб його берегли?!
Змінити ситуацію можна в один момент. Ухвалити закон, обмежити забудову в центрі, знести і заборонити те, що побудували або поки що тільки пролобіювали незаконно. Не має значення хто - Алієв, Ахметов, Фірташ, Хорошковський, Парцхаладзе або хтось інший. Про цей простий шлях знають і президент, і Верховна Рада, і голова КМДА Попов. Усі.
Чи захочуть вони щось змінити? Не факт. Ми зі свого боку робимо все що можемо. Як і сотні тих, хто чесно захищає своє місто на акціях проти забудови. Але цих людей так мало… А тим часом змусити владу зробити вибір на користь міста можуть лише самі кияни.