Довгу шухляду, в яку "кримське питання" солідарно відкладали і українська влада, і світові лідери (кожен через свої мотиви, звісно), і на якій була наклеєна бирка "після Донбасу", у січні раз по раз почали висувати. По черзі виймаючи "папки", які наповнювалися два роки незаконної анексії Росією українського півострова. Президент України взяв у роботу найтоншу - з написом "Що робити?". Генеральний секретар Ради Європи звернувся до найбільш пухлої - "Права людини".
14 січня Петро Порошенко заявив про ініціативу створення нового переговорного формату "Женева плюс" за участі України, Росії, ЄС, США, Великобританії й інших країн з метою відновити суверенітет України над окупованим Кримом. Апарат РНБО починає розробляти основні напрями держполітики з деокупації й реінтеграції Криму, а 20 січня президент створює службу з деокупації півострова у структурі свого постпредства в АРК.
25 січня генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд повідомляє про направлення у Крим місії на чолі зі спецпредставником Жераром Студманом. Сам факт згоди Москви на приїзд місії та її робота не за сценарієм "потьомкінських сіл" із щасливим багатонаціональним населенням, а за своєю програмою (окупанти навіть дозволили Студману зустрітися з політв'язнем №1 - Ахтемом Чийгозом) свідчать насамперед про пекучу потребу Кремля позбутися західних санкцій.
Та вже 4 лютого Європейський парламент ухвалює резолюцію, в якій пов'язує зняття санкцій ЄС із відновленням контролю України над Кримом, підтримує формат "Женева плюс" і закликає Росію почати переговори з Україною про деокупацію півострова.
Купчастість і пов'язаність цих подій дозволяє зробити обережний висновок, що Крим повернувся в міжнародний порядок денний. Для висновку однозначного поки що є низка сумнівів, породжених, зокрема, браком інформації як неминучої похідної "таємної дипломатії". Хоча каталізатором цього процесу, без сумніву, виступила дипломатія народна - насамперед в особі лідерів кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва і Рефата Чубарова, які останні півроку посилено переконували не тільки лідерів західних країн і міжнародних інститутів, а й президента України в необхідності створити переговорний формат щодо Криму.
Варіанти називали різні, але "зірки зійшлися" на "Женева плюс" за всієї його нинішньої ефемерності - Росія з "Женеви" вийшла ще 2014-го, отримавши те, що хотіла: Порошенко посадив своїх представників за "мінський стіл" переговорів із терористами.
Те, що Європарламент вітав створення переговорного формату "Женева плюс", так само може означати, що ініціативу Петра Порошенка все-таки погодили з західними партнерами або ж її прийняли через відсутність у них самих пропозицій щодо того, як до Криму підступитися.
Звичайно, мають право на життя й побоювання низки шанованих експертів, що педалювання кримської теми може виявитися димовою завісою перед зняттям санкцій з Росії "по Донбасу" з залишенням "слабких санкцій по Криму", покликаних запобігти звинуваченню в остаточній його здачі. Але тут залишається тільки стежити за руками, тобто реальними діями, а не тільки словами, яких стосовно початку звільнення Криму сказано останнім часом досить багато. Хоча слова теж треба розуміти адекватно.
Так от, у резолюції Європарламенту про пов'язування деокупації Криму і зняття санкцій ЄС ідеться саме про санкції по Криму, їх названо "відповідними": "Відновлення контролю України над півостровом є однією з умов, необхідних для поновлення відносин співробітництва з Російською Федерацією, зокрема призупинення відповідних санкцій".
Тим часом, як уже неодноразово писалося, західні санкції можуть бути істотно посилені, якщо Україна синхронізує з ними свої, епопея із запровадженням яких неодноразово змушувала перейматися запитанням, що ще має статися з країною, щоб нинішня влада перестала думати про свій бізнес і почала застосовувати до агресора безкровні методи економічної війни. Президент, як це за ним водиться, зважився запровадити товарну блокаду окупованого Криму чужими руками. Цивільна блокада, ініційована лідерами Меджлісу, за всього критичного ставлення до окремих методів її ведення й ексцесів із порушенням прав громадян, привела до подвійного ефекту. Про Крим знову заговорили у світі, а країна-агресор зазнала величезних збитків на утриманні півострова і продовжує їх зазнавати, намагаючись вирішити проблему енергозабезпечення (як ми й прогнозували, "китайський подовжувач", названий енергомостом, не працює. З горем навпіл виручає "мала генерація" - тисячі установок, які звезли з усієї Росії, а підприємців зобов'язали самозабезпечуватися електроенергією).
У резолюції Європарламенту, особливо зазначимо, є пункт 16, який з радістю цитуватимуть прихильники продовження торгівлі й ведення бізнесу на окупованій території: "…економічне співробітництво, а також поставки товарів і послуг між Україною і тимчасово окупованим Кримським півостровом мають проводитися в рамках правового поля України і дотримуватися всіма сторонами, тим самим уникаючи будь-яких негативних наслідків для населення, що проживає в Криму; в разі неповаги такої поведінки, закликає владу провести розслідування й покласти край цим порушенням".
Правове поле для економічних відносин з окупованими АРК і Севастополем на сьогодні - це лобістський і корупційноємний закон про вільну економічну зону "Крим". Де-факто його дія була зупинена цивільною блокадою, і президент (зі слів Чубарова й Джемілєва) обіцяв незабаром внести у ВР як невідкладний законопроект про його скасування. Але й через три місяці цього не сталося. Ухвалили половинчасте рішення - постанову Кабміну про заборону товарних комерційних поставок. І її вже оскаржила в суді (як таку, що порушує права громадян) громадська організація, за якою стоїть радник міністра агрополітики й екс-міністр курортів Криму Олександр Лієв.
Тому перше просте домашнє завдання, що його має виконати українська влада, яка закликає партнерів до посилення санкцій, полягає у приведенні свого правового поля в цій частині, по-перше, у відповідність заявленій меті деокупації Криму, що досягається, зокрема, й економічним тиском на агресора; по-друге, у відповідність західним санкціям (синхронізація списків персональних і секторальних санкцій).
Друге завдання - повна ревізія всього законодавства, включаючи відомчі нормативно-правові акти, що стосуються всіх сфер життя окупованого Криму. Для початку (поки не ухвалили стратегію його деокупації або іншого формату акт про "комплекс заходів") - щодо виявлення й усунення дискримінаційних заходів щодо громадян України з кримською реєстрацією. Першим у цьому ряду правозахисники бачать ганебний статус нерезидента, яким жителів Криму нагородили закон про ВЕЗ "Крим" і постанова НБУ №699, що оскаржується в суді (перше коло кримські юристи виграли, але ВАСУ повернув на друге, причому до позиції НБУ приєднався ПриватБанк, якому згадана постанова допомагає не віддавати кримчанам їхні вклади). Левову частку роботи з моніторингу законодавства вже зробили кримські правозахисники, тож напрацювання є.
Є й хороший приклад, який доводить, що немає нічого неможливого, коли метою є реінтеграція окупованих територій, хоча мова саме про людей. Цього тижня ВРУ ухвалила законопроект №3171, яким внесено поправки до Цивільного процесуального кодексу, що дозволяють видачу свідоцтв про народження й смерть громадянам України з окупованих Криму й районів Донбасу. Без визнання документів, виданих "республіками". Спрощену процедуру придумали в Мінюсті ще влітку: будь-який суд за заявою батьків, родичів або законних представників особи протягом 24 годин установлює юридичний факт її народження або смерті, рішення держреєстраторами виконується негайно, і видається свідоцтво. Правозахисники не стомлюються повторювати: що більше в людей на окупованих територіях буде українських документів, то сильнішою буде позиція України.
Європарламент, засуджуючи численні порушення прав людини в Криму, передусім кримських татар, жорсткі обмеження свободи висловлювання думки, асоціацій і мирних зібрань, прямо вказує, що РФ "відповідає за безпеку всього населення й дотримання прав людини", і закликає неупереджено розслідувати ці факти, включаючи випадки зникнення людей і катувань.
Моніторинги правозахисників і ЗМІ зафіксували тисячі фактів порушення прав людини в Криму, які, до слова, не припинялися навіть під час перебування місії спецпредставника генсекретаря Ради Європи (у двох селах ішли повальні обшуки й зняття відбитків пальців без пред'явлення будь-яких підстав). Однак на сьогодні в Україні судом не встановлено жодного юридичного факту порушення прав людини! Жодної справи про незаконне позбавлення волі (включаючи Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Геннадія Афанасьєва, Олександра Костенка, яких у РФ уже "засуджено"), катування, безслідне зникнення активістів, експропріацію майна, зокрема й державного, переслідування на етнічному й релігійному ґрунті - усього не перелічити - не розслідувано й у суді, відповідно, не розглянуто. І це - жирна двійка, яку слід терміново виправляти.