UA / RU
Підтримати ZN.ua

Дефолт макрополітики

Прем’єр-міністр Микола Азаров навряд чи кривив душею, заявляючи минулої суботи, що на сьогодні в України немає гострої потреби в коштах Міжнародного валютного фонду.

Автор: Юрій Сколотяний

Прем’єр-міністр Микола Азаров навряд чи кривив душею, заявляючи минулої суботи, що на сьогодні в України немає гострої потреби в коштах Міжнародного валютного фонду. Бюджетні показники перших п’яти місяців нинішнього року виглядають набагато більш презентабельними за свої торішні аналоги.

І все ж така потреба невдовзі може виникнути. По-перше, тому що вже практично неминуче зростання закупівельних цін на газ негативно позначиться не тільки на бюджетному, а й на платіжному балансі країни. По-друге, тому що принципових структурних змін в українській економіці за останні півтора року не сталося - вона (а отже, і бюджетні надходження) й надалі практично повністю залежатиме від динаміки світових сировинних і енергетичних ринків. По-третє, тому що без відновлення співробітництва з Міжнародним валютним фондом українській державі позикові ресурси обходитимуться значно дорожче як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Та в цьому контексті йдеться зовсім не про гроші МВФ (було б справді добре, якби без іще одного траншу вдалося обійтися). Невблаганно минають останні місяці, якщо не тижні, протягом яких у нинішньої української влади залишається реальний шанс і можливості здійснити потрібні непопулярні структурні реформи.

Поточні баланси

Стан як бюджетного, так і платіжного балансу справді поки що не викликає особливих побоювань.

Як повідомив Національний банк, у травні зберігався приплив валюти в країну від нерезидентів, у результаті чого сальдо валютних інтервенцій Нацбанку становило «плюс» 127,2 млн. дол. Правда, через потребу виділити валюту для нових закупівель газу НАК «Нафтогаз України» валові золотовалютні резерви Нацбанку трохи скоротилися, порівняно з попередніми рекордними показниками (з 38,4 до 37,9 млрд. дол.). Відповідно до даних Мінфіну, станом на 1 червня ц.р. залишки на консолідованому рахунку Держ­каз­начейства досягли в травні трирічного максимуму (17,5 млрд. грн.), збільшившись за минулий місяць у 1,8 разу. При цьому валютні запаси уряду теж залишаються дуже пристойними - близько 2,25 млрд. дол.

За підсумками п’яти місяців із початку року, доходи бюджету становили 119 млрд. грн. (41,7% плану на весь рік - 285,1 млрд.), майже на 27% перевищивши аналогічний торішній показник.

У результаті, за словами пре­м’єр-міністра, дефіцит державного бюджету у січні-травні трохи пере­вищував 1%, а за підсумками року очікується дефіцит менш як 3% ВВП.

Також у Мінфіні похвалилися, що повернення ПДВ за цей період становило 16,7 млрд. грн., що в 2,6 разу більше за торішні аналоги. Привілеєм автоматичного повернення ПДВ у травні скористалися 82 підприємства, які одержали спільно 1,2 млрд. грн. (34% від сум, запланованих до відшкодування минулого місяця).

У принципі, Мінфін нині не відчуває особливих боргових проб­лем і може користуватися розкішшю порівняно дешевих запозичень на внутрішньому ринку. Через проб­леми з видачею нових кредитів банківські установи доволі охоче купують середньострокові ОВДП, які випускає уряд, із дохідністю 9-11% річних.

За перші чотири місяці з початку року держборг (прямий і гарантований) зріс на більш як 31 млрд. грн. і на 1 травня становив
463,3 млрд. грн. За підрахунками екс-міністра фінансів Віктора Пинзеника, станом на травень кожен українець заборгував уже понад 10 тис. грн., не враховуючи відсотків за кредитами.

До речі, витрати на обслуговування держборгу за п’ять місяців цього року становили 7,7 млрд. грн., погашення - 20,7 млрд. грн. При цьому за той же період було запозичено 37,6 млрд. грн. (зокрема по внутрішньому - 24,9 млрд. грн., по зовнішньому - 12,7 млрд. грн.).

Як раніше повідомляв прем’єр-міністр Микола Азаров, загалом 2011 року Україні треба віддати 88 млрд. грн. боргів.

При цьому пік виплат, за його ж словами, здогадно припаде на липень 2011 року, коли уряд має повернути кредиторам близько
19 млрд. грн. «Це більше, ніж річні видатки на всю систему освіти в Україні. Ніколи ще наша держава не була винна таку астрономічну суму. І левова її частка - це позика 2009 року під майже 30% річних», - наголосив на серйозності становища Микола Янович, традиційно звинувачуючи в такому стані речей попередників.

Згодом на ринку з’явилася і докладніша, оновлена інформація. Відповідно до даних із проспекту емісії єврооблігацій України, опуб­лікованого агентством «Інтерфакс-Україна» у лютому цього року, уряд України в 2011-2014 роках має спрямувати на виплати за державним боргом майже 30 млрд. дол. Причому найбільше навантаження за ці чотири роки, відповідно до графіка виконання урядових зобов’язань, припадає на нинішній рік - 10,06 млрд. дол.

За оцінками аналітиків Gold­man Sachs, витрати українського уряду на погашення та обслуговування держборгу до кінця нинішнього року становитимуть ще близько 45,5 млрд. грн. (32 млрд. - внутрішніх і 13,5 млрд. - зовнішніх). Приблизно в таку ж суму (44 млрд. грн., або майже 5,5 млрд. дол.) вони оцінюють потреби в ринкових запозиченнях уряду навіть за умови 100-відсоткового виконання бюджету поточного року. І це - без урахування 2-мільярдного боргу російському ВТБ, що його, як відомо, було успішно пролонговано ще на півроку. За прогнозами Goldman Sachs, хоча більшу частину цієї суми уряд спробує покрити за рахунок внутрішніх запозичень, від 1 до 2 млрд. дол. доведеться позичати за кордоном. Аналітики вважають, що прийнятні умови угоди можна отримати тільки в разі чіткого підтвердження схильності до подальшої реалізації вже запланованих реформ.

А це, на їхню думку, стане помітно лише в разі відновлення програми МВФ.

Ризики і загрози

І поки завдяки сприятливій зовнішній кон’юнктурі економіка України зростає темпами, близькими до нинішніх (майже 5%), стабільності держфінансів особливо нічого не загрожує. Насправді однією з головних загроз для України в нинішній ситуації стає не дефолт, а ризики розкручування нового інфляційного витка. Фактично швидке знецінювання купівельної спроможності гривні - це не тільки додатковий податок, від якого потерпають насамперед верстви населення з найнижчими доходами, а й своєрідний дефолт держави щодо випущених нею в обіг грошових знаків.

Про серйозність інфляційної загрози прямо сказано у листі голови НБУ Сергія Арбузова прем’єр-міністру Миколі Азарову, який «випадково» просочився у ЗМІ. Його зміст було докладно описано в попередньому номері DT.UA, тому зупинятися на ньому ще раз ми не будемо. Окремо зауважимо, що зміст подібних листів має не випадково, а цілеспрямовано потрапляти на очі широкої громадськості. У Великобританії, наприклад, публікація відкритих звернень Банку Англії до тамтешнього міністерства фінансів - цілком нормальне явище.

Відповідно до даних Держкомстату, у травні інф­ляція в Україні завдяки уповільненню зростання цін на продовольство і певному зниженню світових цін на нафту сповільнилася до 0,8%, порівняно з 1,3% у квітні. Проте її річні темпи, навпаки, прискорилися, підскочивши до рівня 11% (у минулому травні спостерігалася дефляція - зниження індексу споживчих цін на 0,6 в.п.), що зробило попередження НБУ про загрозу підвищеного зростання цін цілком відчутним. А отже, стали реальними і ризики посилення грошово-кредитної політики НБУ, наслідки якої можуть виявитися дуже болісними як для економіки, так і для бюджету. До певного часу вища, ніж заплановано на цей рік (8,9%), інфляція цілком влаштовувала уряд і Мінфін, допомагаючи наповнювати бюджет. (До речі, доходи держскарбниці випереджають заплановані показники всього на 2-3% - саме на стільки поточна інфляція випереджає закладену в бюджетному законі).

Та якщо Національний банк усе ж таки реалізує свої погрози, закрутивши грошово-кредитні клапани, то для уряду стане ще проблематичнішим не тільки виконувати план надходжень до бюджету, а й здійснювати запозичення на внутрішньому ринку - банківські ресурси стануть значно дефіцитнішими і дорожчими.

Найбільш прикро, що неминуче охолодження економічної активності та фактичне вбивство ледь помітного зростання кредитування може й не мати належного впливу на ціни, а вони зростають, як відомо, через інфляцію витрат, а не попиту (саме останній перебуває в компетенції НБУ).

До речі, нещодавно уряд значно підвищив власний прогноз щодо інфляції цін виробників (до 17,9% проти раніше прогнозованих 11,3%). Оцінки зовнішньоторговельного дефіциту було погіршено з 3,4 до 4,9 млрд. дол. На думку аналітиків ING, ці зміни урядових прогнозів відображають нинішню динаміку зростання цін на енергоносії і сировину на світових ринках, що впливає як на рівень цін виробників, так і на обсяги імпорту.

Разом з тим у самій ING прогнозують, що індекс цін виробників цього року досягне 21,2%, а обсяг дефіциту торговельного балансу - 5,4 млрд. дол.

Оскільки слідом за цінами виробників з лагом у шість місяців практично неминуче зростають і споживчі ціни, інфляційна загроза справді потребує дуже пильної уваги влади. І політика макроекономічної стабілізації, на яку спрямована програма МВФ, - найкраща тому підмога. Напевне, від програми фонду українській владі таки нікуди не подітися.

Необхідні кроки

Отже, серед найскладніших заходів, які українській владі доведеться імплементувати у найближчі кілька тижнів, - пенсійна реформа і підвищення тарифів на газ для населення і теплокомуненерго, якого не уникнути, судячи з марності переговорів із Москвою.

Прогнози іноземних експертів стосовно цін на нафту поки що не викликають особливого оптимізму - вартість барелі нафти марки Brent очікується на рівні 120 дол. на кінець нинішнього і 140 дол. - наступного року.

Тож і газ, найімовірніше, дешево Україні не коштуватиме. Додаткові валютні витрати на його закупівлю в розмірі 2 млрд. дол. - неприємна, але не смертельна втрата для стабільності національних фінансів. А от необхідні додаткові дотації в розмірі 10-15 млрд. грн., що, за оцінками експертів, цьогоріч знадобляться «Нафтогазу», у бюджеті поточного року поки що не передбачені.

Тому на сюрпризі у вигляді як мінімум півтораразового підвищення тарифів, який, швидше за все, у сезон літніх відпусток очікує українців, «приємні» новини цього року навряд чи закінчаться.

Та все ж таки ризикнемо припустити, що хвиля суспільного обурення і нове падіння рейтингів влади - це далеко не головна обставина, що гальмує цей процес. Річ у тім, що значне підвищення енергетичних тарифів зробить для українців набагато актуальнішим запитання: «А чому і за що, власне, ми так багато сплачуємо?». А отже, виникне так зване соціальне замовлення на більшу прозорість не тільки самих тарифів, а й усієї газово-енергетичної сфери. У якій, як відомо, в Україні робляться найбільші й найшаленіші статки. Чи не тому головними глашатаями від уряду, які виступали проти підвищення тарифів для населення, були віце-прем’єр Андрій Клюєв і міністр енергетики Юрій Бойко. Є, мабуть, дуже багато питань, щодо яких погляди цих панів не збігаються. Але в цьому вони поки що були напрочуд одностайними.

Що стосується пенсійної реформи, то хоча віце-прем’єр Тігіпко і повідомив, що нинішній її варіант пройшов попередню експертизу та одержав схвалення в іноземних донорів, судячи з відгуків експертів, це все ще не той проривний документ, який може якісно змінити ситуацію з пенсійним забезпеченням у нашій країні. Та й дебати (а по ходу - і політичні торги) з цього питання будуть дуже й дуже запеклими.

Та невблаганно наближається і дедлайн, за яким перебуває точка неповернення, після якої проводити реальні реформи буде пізно. У такому разі на Україну очікує так званий дефолт макрополітики - невиконання зобов’язань з реалізації ключових реформ, без яких неможлива не тільки модернізація економіки, а й її банальна стабілізація. Оскільки менш як за 12 місяців до наступних парламентських виборів відновити електоральні симпатії буде дуже складно. Тому якщо шанс, який ще залишається, цього літа буде змарновано, подальші події в Україні дедалі більше нагадуватимуть білоруський або інший подібний сценарій. І нехай нікого не обманює таке хитке зростання світової економіки. Адже воно, судячи з багатьох тривожних сигналів, може припинитися в будь-який момент. Чи не краще підготуватися?