16 червня парламентський комітет з питань економічного розвитку підтримав законопроєкт про антимонопольну реформу №5431 від 27 квітня 2021 року авторства депутатів партії «Слуга народу».
Реформа мала б дати старт антитрастовим перетворенням країни, демонополізації та деолігархізації економіки, як не раз обіцяв і сам президент Володимир Зеленський, і його ключові соратники.
Проте на практиці все буде навпаки. Законопроєкт не тільки виявився край неякісним, через що отримав негативні відгуки від усіх таборів експертного середовища. Він також не закрив старих і відкрив нові величезні дірки, крізь які в обхід АМКУ укрупнювати свої імперії зможуть як олігархи, так і підсанкційні особи. А враховуючи, що відбувається це напередодні великої приватизації та обіцяного Зеленським «розпродажу» телеканалів, наслідки від такої реформи Україна відхаркуватиме довго та боляче.
Так, серед іншого, депутати пропонують проводити в обхід АМКУ угоди на придбання активів, якщо:
- вартість активу є меншою за 2 млн євро (у цій цифрі не враховуватимуть усіх інших бізнесів продавця);
- або річний дохід/вартість активів покупця є меншими за 30 млн євро.
Це призведе до виведення з-під державного контролю значної частини трансакцій, у тому числі й тих, які можуть сприяти створенню та посиленню монополій або в яких задіяні підсанкційні суб’єкти.
Приклад перший: телеканал
Компанія — власник ліцензії на мовлення, за бухгалтерією, здебільшого не має значної цінності, і випадків, у яких цей пороговий показник буде перевищено, виявиться небагато.
За діючим антимонопольним законодавством, у порогових показниках річного доходу/вартості активів враховуються всі бізнеси продавця телеканалів. Отже, навіть якщо вартість компанії — власника телеканалу і невелика, АМКУ обійти буде складно. Бо за продавцями-власниками зазвичай стоять великі бізнес-імперії, активів яких вистачить, щоб подолати пороги кілька разів.
Натомість «слуги» пропонують спростити продаж телеканалів і проводити трансакції повністю поза увагою конкурентного відомства, що авторка законопроєкту підтвердила на засіданні парламентського комітету. А значить, олігархи нинішні та майбутні, в тому числі з російським корінням, зможуть купувати-продавати телеканали, не проходячи жодних перевірок в АМКУ і навіть не повідомляючи його про це.
Приклад другий: створення та посилення монополій
Уявімо, що олігарх Рінат Ахметов виявить бажання скупити нові активи на енергетичному ринку, наприклад, обленерго, що належать підсанкційному депутату РФ Олександру Бабакову, або генерацію у Максима Єфімова чи «зелених» інвесторів.
Сьогодні олігарху довелося б іти в АМКУ за дозволом, і це був би як для нього, так і для офісу президента і самого Комітету достатньо токсичний процес із сумнівним успіхом. Відомству довелося б або відмовляти в наданні дозволу, або, «обтікаючи» суспільним осудом, його таки надати, покладаючи на олігарха купу зобов’язань, що робити, а від чого утриматися.
Пропоновані «слугами» зміни можуть звільнити всіх учасників цього процесу від необхідності проходити крізь алею ганьби та юридичних ризиків. Бабаков, Єфімов або «зелені» інвестори зможуть в обхід АМКУ переоформити актив на «пустого ноунейма» за ціною, меншою за 2 млн євро. І через кілька днів/тижнів після цього продати його олігарху.
У таких «розкладах» до АМКУ іти не доведеться, адже порогові показники не перевищуватимуть визначених новими законодавчими нормами цифр.
Приклад третій: купівля частинами
Законопроєктом пропонується дозволити обчислювати порогові показники не лише всього об’єкта придбання, а й «частини суб’єктів господарювання», якщо трансакція не стосується купівлі всіх її бізнесів. У цьому разі компанію можуть скуповувати окремими її бізнесами, вартісні показники кожного з яких не перевищуватимуть встановлених порогів. У результаті компанія за короткий проміжок часу може бути придбана повністю, при цьому дозвіл в АМКУ на таке придбання отримувати не потрібно.
Приклад четвертий: обхід санкцій
Нововведення — не враховувати всієї групи продавця — дає можливість обійти санкційне законодавство, адже за нею можуть ховатися підсанкційні особи. Закон забороняє надавати дозвіл на концентрацію, якщо серед учасників концентрації є підсанкційні особи. Але АМКУ всіх відносин контролю групи продавця не побачить, навіть якщо до відомства концентрація таки потрапить. Адже звільнення продавця від обов’язку порахувати всі свої активи автоматично звільняє його від необхідності показувати АМКУ всю свою групу.
Приклад п’ятий: велика приватизація
Законотворці не усувають уже існуючих у законодавстві лазівок для здійснення приватизації в обхід АМКУ.
Так, за діючим законодавством, будь-який актив, у тому числі той, вартість якого обчислюється сотнями мільйонів гривень, можна з приватизаційного аукціону придбати на «ноунейма». А норму про підтвердження джерела походження коштів обійти з допомогою залучення, для прикладу, кредитного ресурсу під майно поручителя.
Один з останніх прикладів застосування подібних «схем»: приватизація стратегічного активу — Аульської хлоропереливної станції. Наприкінці 2019 року де-факто Ігор Коломойський, а де-юре — нікому не відома «Агенція Мега Плюс» придбала комунального монополіста за безцінь. І вже другий рік АМКУ не може розгледіти в трансакції Коломойського, через що олігарх в одних руках зміг сконцентрувати монополію на виробництво рідкого хлору (АТ «Дніпроазот») і його «фасування» (Аульська хлоропереливна станція).
Формально дозвіл АМКУ на таку трансакцію не потрібен, оскільки вартісні показники покупця були незначними. В майбутньому, якщо раптом Коломойський захоче легалізуватися в АМКУ, дозвіл йому може не знадобитися знову, адже необхідних вартісних показників у станції за новим законодавством може й не бути.
Ми очікували, що під час реформи АМКУ та напередодні великої приватизації «слуги» цю дірку закриють. Натомість:
- успішно відкатана схема залишилася;
- створено купу нових дірок;
- прийняття законодавства про скринінг інвестицій, що могло б альтернативно цьому завадити, тими ж «слугами» провалено.
Отже, все зазначене не має нічого спільного ні з деолігархізацією, ні з демонополізацією, ні з захистом інтересів України. І ми переконані, що депутати добре усвідомлюють значення та наслідки своїх дій і щиро бажають їх настання.
Через це ми сумніваємося, що нам вдасться своїми навіть найгучнішими сигналами SOS змінити перебіг української економічної історії на цьому етапі. Проте, навіть не спробувавши цього зробити, ми навряд чи в майбутньому зможемо знайти собі виправдання.
Тому, якщо ви дочитали текст до цього місця, значить, для вас «різниця є». І навіть якщо нам не вдасться завадити планам Банкової роздати все в «хороші руки», то щонайменше через кілька років ми точно знатимемо відповідь на запитання «хто винен?».
Більше статей Олени Поканєвич читайте за посиланням.